Підгострий тиреоїдит

Підгострий тиреоїдит (тиреоїдит де Кервена) – загальне захворювання щитоподібної залози (ЩЗ) вірусної природи, що супроводжується деструкцією тиреоцитів.

МКХ-10: Е06.1

Общая информация

Підгострий тиреоїдит – відносно рідкісне захворювання, яке складає не більше 1-2% всіх захворювань ЩЗ. У дітей зустрічається рідко. Спостерігається чітка сезонність захворювання (осінь – зима).

Етіологія

Підгострий тиреоїдит де Кервена має вірусну етіологію. Припускається участь деяких серотипів вірусів кору і свинки, багато свідчень про провокуючу роль ентеровірусів Коксакі та ЕСНО, вірусу Епштейна-Барра, епізодично відзначається зв’язок із гострими респіраторними вірусними інфекціями (аденовірусною, грипозною й іншої етіології). Із бактерій до його появи може бути причетним збудник хвороби котячих подряпин – фелінозу (від латинського felis – кіт).

Патогенез

Підгострий тиреоїдит розвивається через 2-3 тижні після вірусних інфекцій (грип, аденовіруси), після подряпин кішки (хламідії).

Внаслідок запальних реакцій виникає деструкція фолікулів щитоподібної залози із вивільненням їх вмісту в кров. У крові збільшується рівень тироксину, трийодтироніну, інших йодованих компонентів і тиреоглобуліну, в результаті чого блокується секреція тиреотропіну. Клінічно розгортаються прояви тиреотоксикозу. Функціональна активність ЩЗ зменшується, про що свідчить низьке поглинання радіоактивного йоду. Наведені зміни спричиняють так звану тиреотоксичну фазу підгострого тиреоїдиту.

Із зменшенням наявних у колоїді запасів тиреоїдних гормонів виникає транзиторний гіпотиреоз, що отримало в клініці назву гіпотиреоїдної фази підгострого тиреоїдиту. При частих рецидивах підгострого тиреоїдиту деструкція і фіброз можуть захопити значну частину залози й призвести до розвитку стійкого гіпотиреозу.

Клиническая картина

Захворювання починається із загальної реакції запалення, локального болю, припухлості й болю при пальпації в щитоподібній залозі, нездужанням, субфебрильною температурою. Інколи спостерігаються явища тиреотоксикозу. Біль в ділянці щитоподібної залози посилюється при розгинанні шиї або ковтанні. Відзначається інтенсивне потовиділення, серцебиття, безсоння, плаксивість, втрата маси тіла. Тривалість перебігу захворювання коливається від декількох тижнів до декількох місяців. Виділяють дві фази: гостру фазу і фазу відновлення. Гостра фаза триває від 2 до 6 тижнів і характеризується підвищенням рівня тиреоїдних гормонів, зниженням рівня ТТГ. При цьому спостерігаються клінічні прояви гіпертиреозу, біль при пальпації ЩЗ. У фазі відновлення може спостерігатися лабораторна картина гіпотиреозу з підвищенням рівня ТТГ і зниженням рівня Т₄. Гіпотиреоз може зберігатися від 2 до 7 місяців, тоді як розміри і консистенція залози нормалізуються. Через декілька тижнів після дебюту захворювання може визначатися високий рівень мікросомальних антитіл і антитіл до тиреопероксидази, проте антитіла зникають до кінця відновлювального періоду. Транзиторне підвищення рівня антитіл пояснюється руйнуванням тиреоглобулінів з виходом їх в кров’яне русло.

Диагностика

Основні критерії діагностики: 1) анамнестичні дані – перенесена вірусна інфекція; 2) збільшення й болі в ЩЗ, підвищення температури тіла, прискорена ШОЕ; 3) цитологічне дослідження – наявність детритного фону (десквамовані тиреоцити з деструкцією і некрозом), скупчення гістіоцитів, наявність гігантських багатоядерних клітин.

Допоміжні критерії: підвищений рівень тиреоїдних гормонів та знижений рівень тиреотропіну. При УЗД щитоподібної залози – ізоехогенність тканини ЩЗ, неоднорідність структури залози, пальпаторно – тверда залоза з неправильними контурами.

Диференційна діагностика

Диференційну діагностику підгострого тиреоїдиту необхідно проводити з: гострим гнійним тиреоїдитом, гострим негнійним тиреоїдитом, ДТЗ, аутоімунним тиреоїдитом, раком ЩЗ (недиференційованим) та з деякими неендокринними захворюваннями: міозитом, фарингітом, отитом, флегмоною шиї, езофагітом, вегетосудинною дистонією.

Лечение

У дітей підгострий тиреоїдит характеризується м’яким перебігом із спонтанним зворотнім розвитком, тому рекомендується проводити симптоматичну терапію.

Використовуються нестероїдні протизапальні препарати (німесіл, напроксен). В разі неефективності можливе використання глюкокортикоїдів в дозі 0,5-1 мг на добу. Дозу зменшують кожні 7 днів (за умови нормалізації ШОЕ, зменшення або зникнення болю в ЩЗ). Для усунення симптомів тиреотоксикозу використовують препарати β-адреноблокаторів (анаприлін), селективні β-адреноблокатори (корвітол, локрен), які призначають по 10-30 мг на добу.

У разі появи гіпотиреозу хворим призначають L-тироксин протягом 3-6 міс. з поступовим зниженням і в подальшому з повною відміною. Як правило, адекватна доза у дітей дошкільного віку складає 25-50 мкг/добу й у дітей шкільного віку – 50-100 мкг на добу. Використання препаратів антибактеріальної дії не є доцільним.

Умови, за яких потрібно надавати медичну допомогу

Хворі з підгострим тиреоїдитом повинні отримувати медичну допомогу тільки за умов спеціалізованих ендокринних відділень.

Характеристика кінцевого очікуваного результату лікування

Одужання пацієнта. Нормалізація функціональної активності ЩЗ.

Юридические аспекты

Перед проведенням конкретних діагностичних та лікувальних процедур потрібно отримати згоду батьків або офіційного опікуна дитини.