Связь времен и поколений (укр)

100-річчю кафедри нервових хвороб НМУ ім. О. О. Богомольця присвячується Восени 1903 року на медичному факультеті Київського університету святого Володимира об’єднана кафедра нервових і психічних хвороб була розподілена на дві самостійні

Підготувала Ольга Бицань

100-річчю кафедри нервових хвороб НМУ ім. О. О. Богомольця присвячується

Восени 1903 року на медичному факультеті Київського університету святого Володимира об’єднана кафедра нервових і психічних хвороб була розподілена на дві самостійні кафедри — нервових хвороб і психіатрії. Нещодавно кафедра нервових хвороб Національного медичного університету відсвяткувала свій 100-річний ювілей. Ми пропонуємо увазі наших читачів невеликий історичний екскурс, присвячений цій знаменній події. Відокремлення кафедри нервових хвороб не було формальним. Цьому передували значні досягнення та відкриття в області інших складових нейронаук: нейроанатомії, нейрогістології, нейрофізіології. Саме тоді, в середині ХІХ сторіччя (1874), професором Київського університету В.О. Бецом докладно була описана морфологічна будова кори великого мозку в різних його ділянках. Окремі курси лекцій з нервових хвороб читалися задовго до появи самостійної кафедри. Започаткував цей курс лекцій у 1855 році завідувач кафедри госпітальної терапії, професор В. Т. Покровський.

Заснування у 1884 р. кафедри нервових і психічних хвороб, яку очолив професор І. О. Сікорський, стало новим етапом у викладанні курсу нервових хвороб як самостійної дисципліни. Професор І. О. Сікорський учив своїх студентів з великою повагою ставитися до обраної професії, бо вважав, що професія лікаря звеличує людину, виховує в ній найблагородніші моральні якості — звичку до невпинної праці, великодушність, співчуття, здатність і серед нещасть зберігати велич духу, вимагає особливих професійних чеснот.

У подальшому кафедру нервових хвороб у різні роки очолювали такі всесвітньо відомі неврологи, як М. М. Лапінський, Б. М. Маньківський, М. Б. Маньківський та інші.

Наукові інтереси професора М. М. Лапінського стосувалися різних проблем експериментальної та клінічної неврології. Зокрема, досліджуючи роль взаємного впливу нервів і судин у виникненні їх патології, він довів (1897), що ураження периферичних нервів можуть обумовлювати патологічні зміни судин у ділянці іннервації. Ці зміни М. М. Лапінський пояснював відсутністю передачі збудження по волокнах нервів, вторинними вазомоторними порушеннями, що, на думку автора, спостерігається при невритах і невралгіях.

У 1900 р. вчений експериментально довів, що ішемічні паралічі — це не пряме ураження м’язів, а наслідок ішемії нерва.

М. М. Лапінський переконливо довів вплив симпатичної іннервації на стан внутрішньої сонної артерії після екстирпації у кролика верхнього або нижнього симпатичного вузла, зміни судин він розцінював як трофічні розлади.

Серія наукових праць професора М. М. Лапінського була присвячена вивченню іннервації судин головного мозку, дослідженню структури мозкових капілярів.

Досліджуючи в експерименті метамерність структури спинного мозку, М. М. Лапінський запропонував нову концепцію про спінальні представництва моторної системи; це була перша спроба створення вчення про динамічну локалізацію функцій у спинному мозку, яка пояснює генез спінальних автоматизмів.

Велике наукове значення мають дослідження М.М. Лапінського щодо патології периферичних нервів. У 1904 р. опублікована його монографія «О дегенерации и регенерации периферических нервов», де він уперше у вітчизняній неврології описав відновлення нервових волокон у разі зближення перерізаних частин нерва. Через рік монографія була видана в Німеччині. У монографії «Клинические и диагностические особенности идиопатической и симптоматической невралгии лица» автор обгрунтував наукову неспроможність поняття «невралгія», вважаючи, що воно не відображає природи болі і не дає ніякого патологоанатомічного або фізіологічного пояснення.

Професор М. М. Лапінський проводив також дослідження, які стосувались вивчення іррадіюючого болю у разі захворювань органів малого таза. На цю тему М. М. Лапінський зробив доповідь на засіданні Київського товариства лікарів, яка отримала схвальну оцінку відомих терапевтів В. П. Образцова і Ф. Г. Яновського. У 1913 р. у серії «Клинические монографии» була видана книга М. М. Лапінського «Сущность боли, ее восприятие, проведение и механизмы» — перша монографія з проблеми болю.

Низка робіт М. М. Лапінського присвячена також трофічній функції нервової системи. Він переконливо довів існування подвійної іннервації м’язів — анімальної та вегетативної, дисфункція якої може обумовлювати розвиток м’язових дистрофічних синдромів.

У 1919 р. кафедру нервових хвороб очолив учень І. О. Сікорського — професор В. В. Селецький.

Основні напрями наукових досліджень В. В. Селецького: вивчення інфекційних захворювань нервової системи, дослідження клінічних проявів пухлин головного мозку, а також розробка питань медичної психології; психіатрії. Він опублікував понад 60 наукових праць.

У 1922 р. завідувачем кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту (спочатку госпітальної неврології, а з 1933 р. — кафедри нервових хвороб лікувального факультету) обирають професора Б. М. Маньківського, який керував нею впродовж 40 років і одночасно з 1923 по 1940 р. очолював кафедру нервових хвороб Київського інституту удосконалення лікарів. Коли у м. Києві в 1925 р. був організований науково-дослідний психоневрологічний інститут, його науковим керівником став Б. М. Маньківський. Він також був засновником (1959) і першим керівником відділення вікових змін нервової системи Інституту геронтології АМН України.

Б. М. Маньківський зробив вагомий внесок у різні розділи теоретичної та клінічної неврології, окремі його роботи присвячені руховим і рефлекторним феноменам.

Багато важливих досліджень зробив Б. М. Маньківський в області нейроінфекції. У 1929 р. він уперше на теренах тодішнього СРСР описав епідемічний спалах первинного вірусного енцефаломієлополірадикулоневриту. У своїх наукових роботах разом з учнями детально висвітлив клініку, лікування і патоморфологію цієї форми інфекційної патології нервової системи.

У серії публікацій і в окремій монографії «Множинний дисемінований склероз» (1941) Б.М. Маньківський узагальнив важливі питання патогенезу і клініки розсіяного склерозу. В подальшому актуальні питання нейроінфекційної патології розроблялися під керівництвом Б. М. Маньківського його учнями (В. М. Слонімська, С. М. Савенко та ін.).

Під керівництвом професора Маньківського вивчалася патологія нервової системи при ревматизмі (М. Б. Маньківський, Г. Д. Бобровська та ін.).

Він працював також над проблемами нейроонкології і вперше в країні описав пухлину каналу Ратке (краніофарингеома) і запропонував для її лікування глибоку рентгенотерапію. Разом із Л. І. Смірновим професор Б. М. Маньківський уперше в Радянському Союзі описав пухлину епіфізу, а у співавторстві з С. М. Савенко написав роботу, присвячену кореляції клініки гліом з їх гістоструктурою, яка увійшла в низку класичних наукових праць з нейрохірургії.

Академіку Б. М. Маньківському належить понад 150 наукових праць, серед них п’ять монографій. Під його редакцією видано більше 20 томів тематичних наукових збірників.

Після академіка Б.М. Маньківського естафету завідування кафедрою нервових хвороб з 1962 по 1965 р. прийняв його син — заслужений діяч науки, лауреат Державної премії України професор М. Б. Маньківський, наукова діяльність якого присвячена важливим проблемам клінічної неврології та фізіології. Він один із перших у вітчизняній літературі описав клініку і гістопатологію первинних інфекційних мієлітів, опублікував дослідження стосовно підгострого переднього поліомієліту з детальним його клінічним і гістопатологічним аналізом і обгрунтував інфекційно-вірусну природу захворювання (1947).

У серії клінічних і гістопатологічних досліджень М. Б. Маньківський справедливо відстоював положення про розсіяний характер патологічного процесу при таких формах нейроінфекції, як оптико-мієліти, акустико-мієліти. Ці синдроми трактувалися ним як варіанти менінгоенцефаломієлополірадикулоневритів.

Професор М. Б. Маньківський детально вивчав роль алергічних механізмів у патогенезі деяких нейроінфекційних захворювань: антирабічних щеплень, грипі, сепсисі, синдромі геморагічного менінго-енцефаліту тощо. Він уперше у вітчизняній літературі з використанням гістопатологічних методик довів значення судинного чинника у механізмі ураження нервової системи при цій патології.

Наступний важливий напрям його наукових досліджень — це ревматичне ураження нервової системи. Він уперше виділив і описав синдроми геморагічного ревматичного менінгоенцефаліту, менінгоенцефаломієлорадикулоневриту, синдром так званої мітральної епілепсії при нейроревматизмі. Він запропонував класифікацію ревматичних уражень нервової системи, а його роботи в області патологічної анатомії ревматичних уражень нервової системи — одне з фундаментальних досліджень у вітчизняній і світовій літературі. Ці дані узагальнені у монографії «Ревматический энцефалит» (1959).

Дослідження М. Б. Маньківського присвячені також вивченню неврології колагенових хвороб, реактивності центральної нервової системи, зокрема її вищих відділів при цій патології, а також дистрофіях, запальних, судинних захворюваннях нервової системи.

З 1965 по 1969 роки кафедру нервових хвороб очолювала учениця академіка Б. М. Маньківського доцент Галина Дмитрівна Бобровська. Під її керівництвом співробітники кафедри продовжували наукові дослідження з вивчення нейроревматизма, порушень мозкового кровообігу, нервової патології у хворих на цукровий діабет.

Значний період життя кафедри пов’язаний з ім’ям професора О. А. Яроша. У 1969 р. він, учень професора Д. І. Панченка, був обраний керівником кафедри і очолював її упродовж 23 років, а з 1992 по 2000 р. працював професором кафедри. Його наукові праці присвячені розсіяному склерозу, захворюванням периферичної нервової системи, ураженню нервової системи при грипі, хронічному алкоголізмі, судинній патології головного мозку. Результати цих досліджень узагальнені професором О. А. Ярошем і співробітниками кафедри у монографії «Нарушения мозгового кровообращения в вертебрально-базилярной системе» (1979) та брошурах: «Нарушения мозгового и периферического кровообращения у больных атеросклерозом и гипертонической болезнью», співавтор М. П. Титаренко (1981); «Алкогольная полиневропатия», співавтор Т. І. Ілляш (1986).

О. А. Ярош був першим науковим керівником створеного ним (1979) на базі клініки і кафедри Республіканського центру розсіяного склерозу. З цього періоду проблема демієлінізуючих захворювань стала основною науковою тематикою кафедри нервових хвороб.

З травня 1992 р. і дотепер кафедру нервових хвороб очолює професор С.М. Віничук. Випускник Київського медичного інституту, він є послідовним продовжувачем традицій Київської неврологічної школи, вважаючи своїм учителем академіка Б.М. Маньківського.

Розповідає доктор медичних наук, професор Степан Мілентійович Віничук.

— Сьогодні наукові інтереси кафедри зосереджені на таких важливих проблемах клінічної неврології, як церебро-васкулярне та демієлінізуюче захворювання нервової системи. Кафедра має дві клінічні бази — клініка нервових хвороб Центральної міської клінічної лікарні м.Києва і два неврологічні відділення міської клінічної лікарні №4, розраховані на 200 ліжок, де проходять навчання студенти медичних і військового факультетів. На базі кафедри і клінік функціонують три науково-лікувальних центри: неврологічний центр, міський центр цереброваскулярної патології, Український центр по вивченню розсіяного склерозу (науковий керівник — професор С. М. Віничук).

Традиції, започатковані на кафедрі М. М. Лапінським і Б. М. Маньківським, успішно продовжують розвиватися їхніми спадкоємцями та учнями. Одна з них — підготовка науково-педагогічних кадрів, виховання у них оригінального мислення, індивідуальних особливостей особистості, так необхідних для наукової та практичної діяльності.

Ще одна хороша традиція кафедри нервових хвороб — це тісна співпраця викладача і студента. Співпраця за схемою викладач-студент передбачає, що викладач є джерелом знань і консультант, а студент — споживач і спадкоємець. Цю систему ми намагаємось апроксимувати на сучасні умови та потреби сьогодення. Це особливо важливо в умовах комп’ютеризації навчання.

У клініках нервових хвороб завжди панували і продовжують зберігатися доброзичливість, уважне, співчутливе відношення до хворого, до медичного персоналу. На кафедрі завжди цінували людську гідність, точку зору і думку кожного співробітника незалежно від віку і посади. Саме ці традиції є свідченням зв’язку часів і поколінь за 100-річний період існування кафедри нервових хвороб.

Майбутнє кафедри, безперечно, пов’язане з молодою генерацією науковців, які знають сучасні комп’ютерні технології, іноземну мову, користуються Інтернетом. Саме їм належить вирішувати нагальні проблеми неврології ХХІ століття.

Кажуть, у кожної людини з віком зростає любов до минулого. Адже пам’ять і традиції — це складові культури різних народів незалежно від національності, релігійних переконань. Слід пам’ятати ветеранів, зберігати і примножувати традиції попередників.

Серед кафедр неврології медичних вузів України кафедра нервових хвороб Національного медичного університету займає почесне місце. Її 100-річний ювілей — це свято науки, свято неврологів, свято працівників охорони здоров’я всієї України.