Моксифлоксацин инструкция, аналоги и состав

Показания:	У комбінації з іншими протитуберкульозними засобами для лікування туберкульозу, спричиненого Mycobacterium tuberculosis, виключно як препарат другої лінії, коли застосування препаратів першої лінії неможливе через резистентність або непереносимість.Препарат призначається відповідно до офіційних схем лікування туберкульозу (у т. ч. рекомендованих ВООЗ).
Форма випуска:	Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 400 мг № 5 (5х1) у блістерах, № 5 (5х1), № 100 (5х20) у стрипах
Производитель, страна:	Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед, Індія
Действующее вещества:	1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить моксифлоксацину гідрохлориду еквівалентно моксифлоксацину 400 мг
МНН:	Moxifloxacin - Моксифлоксацин
Регистрация:	UA/13863/01/01з 09.09.2014 по 09.09.2019. Приказ 195 від 16.03.2016
Код АТХ:	J Противомикробные препараты для системного применения J01 Противомикробные препараты для системного применения J01M Антибактериальные препараты - производные хинолона J01MA Фторхинолоны J01MA14 Moxifloxacin

Склад:

діючі речовини: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить моксифлоксацину гідрохлориду еквівалентно моксифлоксацину 400 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, гіпромелоза, поліетиленгліколь, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, коричнево-червоного кольору, капсулоподібної форми, гладенькі з обох сторін.

Фармакотерапевтична група.

Протимікробні засоби для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів.

Код АТХ J01M A14.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Моксифлоксацин – бактерицидний антибактеріальний препарат фторхінолонового ряду широкого спектра дії. Бактерицидна дія препарату зумовлена інгібіторною дією моксифлоксацину на бактеріальні топоізомерази II і IV, що спричиняє порушення біосинтезу ДНК мікробної клітини і, як наслідок, загибель мікробних клітин. Мінімальні бактерицидні концентрації препарату загалом співвідносні з його мінімальними інгібіторними концентраціями.

Механізми, що спричиняють розвиток резистентності до пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів і тетрациклінів, не порушують антибактеріальну активність моксифлоксацину. Перехресної резистентності між цими групами антибактеріальних препаратів і моксифлоксацином не відмічається. Дотепер не спостерігалось випадків плазмідної резистентності. Загальна частота розвитку резистентності дуже незначна (10^-7-10^-10). Резистентність до моксифлоксацину розвивається повільно, шляхом численних мутацій.

Багаторазова дія моксифлоксацину на мікроорганізми в концентраціях, нижчих від мінімальної інгібуючої концентрації (МІК), супроводжується лише незначним збільшенням МІК.

Відмічаються випадки перехресної резистентності до хінолонів. Проте деякі резистентні до інших хінолонів грампозитивні та анаеробні мікроорганізми чутливі до моксифлоксацину.

Моксифлоксацин in vitro активний відносно M. Tuberculosis, широкого спектра грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких і нетипових бактерій (Mycoplasma, Chlamidia, Legionella). Моксифлоксацин ефективний щодо бактерій, резистентних до β-лактамних і макролідних антибіотиків.

Спектр антибактеріальної активності моксифлоксацину включає нижченаведені мікроорганізми:

грампозитивні – Streptococcus pneumoniae (у тому числі штами, резистентні до пеніциліну та макролідів), Streptococcus pyogenes (група А), Streptococcus milleri, Streptococcus mitior, Streptococcus agalactiae, Streptococcus dysgalactiae, Staphylococcus aureus (у тому числі чутливі до метициліну штами), Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (у тому числі чутливі до метициліну штами), Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheriae;

грамнегативні– Haemophilus influenzae (у тому числі ß-лактамазонегативні та позитивні штами), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (у тому числі ß‑лактамазонегативні та позитивні штами), Escherichia coli, Enterobacter cloacae, Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazaki, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Providencia stuartii;

анаероби – Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicron, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp., Porphyromonas spp., Porphyromonas anaerobius, Porphyromonas asaccharolyticus, Porphyromonas magnus, Prevotella spp., Propionibacterium spp., Clostridium perfringens, Clostridium ramosum;

нетипові – Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae, Legionella pneumophila, Cоxiella burnettii.

Моксифлоксацин менш активний відносно Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Burkholderia cepacia, Stenotrophomonas maltophilia.

Фармакокінетика.

При пероральному прийомі моксифлоксацин швидко та майже повністю всмоктується з травного тракту. Абсолютна біодоступність досягає майже 91 %.

У діапазоні доз 50-1200 мг при одноразовому прийомі та у дозах по 600 мг на добу протягом 10 діб фармакокінетика є лінійною. Стійкий стан параметрів досягається протягом трьох днів.

Після одноразового прийому 400 мг максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) досягається протягом 0,5-4 годин і становить 3,1 мг/л.

При прийомі моксифлоксацину разом з їжею відмічається незначне збільшення часу досягнення C_max (на 2 години) і незначне зниження C_max (приблизно на 16 %), при цьому тривалість абсорбції не змінюється. Однак ці дані не мають клінічного значення і препарат можна приймати незалежно від прийому їжі.

Моксифлоксацин швидко розподіляється в тканинах та органах і зв’язується з білками крові (головним чином з альбумінами) приблизно на 45 %. Об’єм розподілу становить приблизно 2 л/кг. Високих концентрацій, що перевищують концентрації у плазмі, препарат досягає у тканинах легенів (у т. ч. в альвеолярних макрофагах), слизовій бронхів, у носових пазухах та осередках запалення. В інтерстиціальній рідині і в слині моксифлоксацин виявляється у вільному, не зв’язаному з білками вигляді, в концентрації вищій, ніж у плазмі.

Моксифлоксацин піддається біотрансформації 2-ї фази та виводиться з організму нирками, а також з фекаліями як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфосполук і глюкуронідів. Моксифлоксацин не піддається біотрансформації макросомальною системою цитохрому Р450.

Період напіввиведення препарату становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після прийому в дозі 400 мг становить 179-246 мл/хв. Приблизно 19 % одноразової дози (400 мг) виводиться у незміненому вигляді із сечею та 25 % – з фекаліями.

Фармакокінетика в пацієнтів особливих груп.

Ниркова недостатність. Не виявлено суттєвих змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів з порушенням функції нирок (у т. ч. з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/ 1,73 м²) і у тих, хто перебуває на безперервному гемодіалізі та тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки (стадія А та В за класифікацією Чайлда–П’ю) фармакокінетика моксифлоксацину не змінюється. Даних щодо фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (стадія С за класифікацією Чайлда–П’ю) немає.

Клінічні характеристики.

Показання.

У комбінації з іншими протитуберкульозними засобами для лікування туберкульозу, спричиненого Mycobacterium tuberculosis, виключно як препарат другої лінії, коли застосування препаратів першої лінії неможливе через резистентність або непереносимість.

Препарат призначається відповідно до офіційних схем лікування туберкульозу (у т. ч. рекомендованих ВООЗ).

Протипоказання.

Підвищена індивідуальна чутливість до будь-якого з компонентів препарату або до інших антибіотиків групи фторхінолонів.

Захворювання сухожиль, пов’язані з лікуванням хінолонами, в анамнезі, вроджене або діагностоване набуте подовження інтервалу QT, порушення електролітного балансу, зокрема при нескоригованій гіпокаліємії, клінічно значуща брадикардія, клінічно значуща серцева недостатність зі зниженою фракцією викидулівогошлуночка, симптоматичні аритмії в анамнезі.

Одночасне застосування з іншими препаратами, які подовжують інтервал QT.

Порушення функції печінки (клас C за шкалою Чайлда–П’ю), рівеньтрансаміназ, що більше ніж у 5 разів перевищує  верхню меж у норми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Для нижчзазначених речовин була доведена відсутність клінічно значущої взаємодії з моксифлоксацином: атенолол, ранітидин, кальцієві добавки, теофілін, пероральні контрацептиви, глібенкламід, ітраконазол, дигоксин, морфін, пробенецид. У випадку застосування цих препаратів корекція дози не потрібна.

Антацидні засоби, мінерали та полівітаміни

Застосування моксифлоксацину разом з антацидними засобами, мінералами та полівітамінами може призвести до порушення всмоктування препарату через утворення хелатних комплексів із полівалентними катіонами, які містяться у цих лікарських засобах, що може спричинити значне зниження їх концентрації у плазмі крові. Таким чином, антациди, антиретровірусні (наприклад диданозин) та інші препарати, які містять магній або алюміній, сукральфат і засоби, що містять залізо або цинк, слід приймати щонайменше за 4 години до або через 2 години після перорального прийому моксифлоксацину.

Варфарин

При поєднаному застосуванні з варфарином фармакокінетичні параметри, протромбіновий час та інші параметри зсідання крові не змінюються.

Зміна значення МНВ (міжнародного нормалізованого відношення). У пацієнтів, які застосовували антикоагулянти у поєднанні з антибіотиками, в тому числі з моксифлоксацином, відзначалися випадки підвищення антикоагуляційної активності. Факторами ризику є інфекційні захворювання (і супутній запальний процес), вік та загальний стан пацієнта. Незважаючи на те, що взаємодія між моксифлоксацином і варфарином не була продемонстрована клінічними дослідженнями, у пацієнтів, які отримують комплексну терапію цими препаратами, необхідно проводити моніторинг МНВ і у разі необхідності змінити дозу перорального антикоагулянту.

Дигоксин

Фармакокінетика дигоксину незначно змінюється під впливом моксифлоксацину. Після багаторазового застосування моксифлоксацину у здорових добровольців спостерігалося збільшення максимальної концентрації дигоксину у плазмі крові приблизно на 30 % у рівноважному стані без впливу на площу під кривою «концентрація–час».

Активоване вугілля

При одночасному застосуванні активованого вугілля і моксифлоксацину перорально у  дозі 400 мг системна біодоступність препарату знижується більш ніж на 80 % внаслідок пригнічення його абсорбції in vivo. Застосування активованого вугілля у ранній фазі абсорбції запобігає подальшому зростанню системної експозиції у випадках передозування.

Харчові та молочні продукти

Абсорбція моксифлоксацину не залежить від вживання їжі (у т. ч. молочних продуктів). Зважаючи на це, моксифлоксацин можна застосовувати незалежно від вживання їжі.

Особливості застосування.

Повідомлялося про гіперчутливість і алергічні реакції на фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, після першого застосування. Анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку навіть після першого застосування. У таких випадках слід припинити прийом препарату та розпочати відповідну терапію (наприклад протишокову).

При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів може відзначатися збільшення інтервалу QT на електрокардіограмі.

Оскільки у жінок відзначається довший інтервал QT  порівняно з чоловіками, вони можуть виявитися більш чутливими до препаратів, які подовжують інтервал QT. Пацієнти літнього віку також можуть бути більш сприйнятливими до асоційованих з препаратом ефектів на інтервал QT.

Пацієнтам, які приймають моксифлоксацин, слід з обережністю застосовувати препарати, що можуть призвести до зниження рівня калію.

Слід з обережністю призначати моксифлоксацин пацiєнтам з проаритмогенними станами (особливо жінкам та пацієнтам літнього віку), такими як гостра ішемія міокарда або подовження інтервалу QT, оскільки це підвищує ризик розвитку шлуночкових аритмій, включаючи «піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes), і зупинки серця. Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватись із підвищенням концентрації препарату. Тому не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Необхідно визначити доцільність лікування моксифлоксацином, особливо у випадках інфекцій низького ступеня тяжкості, враховуючи,  викладене у розділі «Особливості застосування».

Якщо під час лікування препаратом виникають симптоми аритмії, слід припинити лікування та зробити ЕКГ.

При застосуванні моксифлоксацину спостерігалися випадки фульмінантного гепатиту, що призводило до печінкової недостатності (у тому числі з летальним наслідком). Пацієнтам слід рекомендувати звернутися до лікаря перед тим, як продовжувати лікування, якщо з’являються такі симптоми фульмінантного гепатиту, як пов’язана з жовтяницею астенія, що швидко розвивається, темна сеча, схильність до кровотеч або печінкова енцефалопатія.

У випадках виникнення симптомів дисфункції печінки необхідно провести моніторинг функції печiнки/обстеження.

При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки бульозних реакцій шкіри, таких як синдром Стівенса–Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. Якщо виникають реакції з боку шкіри та/або слизової оболонки, пацієнтам слід рекомендувати негайно звернутися до лікаря перед тим, як продовжувати лікування.

Відомо, що хінолони можуть спровокувати розвиток судомних нападів. Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із розладами ЦНС, що можуть спричинити судомні напади або знизити поріг виникнення останніх.

У пацієнтів, які приймали хінолони, спостерігалися про випадки сенсорної абосенсорно-рухової полінейропатії, що призводило до парестезій,гіпестезій,дизестезій або слабкості. Якщо розвиваються такі симптоми невропатії, як біль, печіння,поколювання, оніміння або слабкість, пацієнтам, які отримують лікування моксифлоксацином, слід повідомити про це лікаря перед тим, як продовжувати лікування.

У зв’язку із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, у тому числі моксифлоксацину, повідомлялося про виникнення антибіотикоасоційованої діареї (ААД) та антибіотикоасоційованого коліту (ААК), включаючи псевдомембранозний коліт і діарею, пов’язану з Clostridium difficile, які за ступенем тяжкості варіюють від помірної діареї до колітузлетальним наслідком. Тому важливо встановити правильний діагноз у пацієнтів, у яких під час або після застосування моксифлоксацину спостерігається тяжкадіарея. При підозріабопідтвердженні ААД або ААК лікування антибактеріальними засобами, включаючи моксифлоксацин, слід припинити та негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. До того ж необхідно вжити належних санітарно-епідемічних заходів з метою зменшення ризику передачі захворювання. Препарати, що пригнічують перистальтику, протипоказані пацієнтам, у яких спостерігається тяжка діарея.

Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з міастенією гравіс у зв’язку з можливістю загострення симптомів.

Під час терапії хінолонами, в тому числі моксифлоксацином, може виникнути запалення та розрив сухожиль, зокрема у пацієнтів літнього віку і хворих, які отримують супутню терапію кортикостероїдами. При перших симптомах болю або запалення пацієнтам слід припинити лікування моксифлоксацином та забезпечити нерухомість уражених кінцівок.

Слід з обережністю застосовувати моксифлоксацин пацієнтам літнього віку з розладами функцій нирок, якщо неможливо забезпечити прийом достатньої кількості рідини, тому що зневоднення підвищує ризик виникнення ниркової недостатності.

Якщо спостерігається порушення зору або інший вплив на очі, слід негайно звернутися до офтальмолога.

При застосуванні хінолонів у пацієнтів відзначаються реакції фоточутливості. Проте дослідження показали, що моксифлоксацин відрізняється нижчим ризиком виникнення фоточутливості. Незважаючи на це, слід рекомендувати пацієнтам уникати як ультрафіолетового опромінення, так і тривалої та/або інтенсивної дії сонячного світла під час лікування моксифлоксацином.

Пацієнти в родинному або особистому анамнезі недостатністю активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази під час лікування хінолонами мають схильність до гемолітичних реакцій. Тому таким пацієнтам слід з обережністю застосовувати моксифлоксацин.

Пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіциту лактази Лаппа або мальабсорбції глюкози та галактози не слід приймати цей препарат.

Пацієнтам з ускладненим запальним захворюванням органів малого таза (наприклад асоційованим з трубно-яєчниковим абсцесом або абсцесом малого таза), для яких вважається необхідним проведення внутрішньовенної терапії, лікування препаратом у формі таблеток, вкритих оболонкою, по 400 мг не рекомендується.

Запальне захворювання органів малого таза може бути спричинене бактерією Neisseria gonorrhoeae, резистентною до фторхінолонів. Тому в таких випадках емпіричне застосування моксифлоксацину необхідно призначати одночасно з іншим відповідним антибіотиком (наприклад цефалоспорином), якщо не можна повністю виключити ризику розвитку несприйнятливої до моксифлоксацину Neisseria gonorrhoeae.

Якщо після 3 днів лікування не відбувається покращення клінічного стану, терапію слід переглянути.

Моксифлоксацин не рекомендується для лікування інфекцій, спричинених метициліно- резистентним золотистим стафілококом (МРЗС). У випадку підозрюваної або підтвердженої інфекції, спричиненої МРЗС, необхідно розпочати лікування відповідним антибактеріальним засобом.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

На час лікування препаратом годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Враховуючи можливість виникнення запаморочення та сонливості, необхідно утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами на час лікування моксифлоксацином.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі, підлітки, діти з масою тіла більше 33 кг.

Рекомендується приймати по 1 таблетці (400 мг) моксифлоксацину на добу.

Діти.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям з масою тіла менше 33 кг. Коригування дози для дітей з масою тіла менше 33 кг неможливе.

Препарат можна приймати незалежно від часу вживання їжі.

Ниркова недостатність

Пацієнтам  із  порушенням  функції  нирок,  а також пацієнтам, які перебувають на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, корекція дози не потрібна (див. також розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки

Пацієнтам із порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна (див. також розділ «Особливості застосування»).

Корекція дози для пацієнтів літнього віку не потрібна.

Передозування.

Наявні дані щодо передозування обмежені. Не відзначалося будь-яких істотних побічних ефектів при застосуванні моксифлоксацину у дозі до 1200 мг одноразово і по 600 мг протягом 10 днів у здорових добровольців.

У випадку передозування слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримувальну терапію та ЕКГ-моніторинг.

Активоване вугілля можна застосовувати для лікування передозування при пероральному прийомі препарату.

Побічні реакції.

Інфекції: мікотична суперінфекція.

З боку системи крові: анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, подовження протромбінового часу/ збільшення МНВ (міжнародного нормалізованого  відношення), зміна рівня тромбопластину, збільшення рівня протромбіну/ зменшення МНВ, зміна рівня протромбіну/ МНВ.

З боку імунної системи: реакції гострої гіперчутливості: алергічні реакції, свербіж, висипання, кропив’янка, еозинофілія; анафілактичні/анафілактоїдні реакції; ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані (що загрожує життю); анафілактичний шок (що загрожує життю).

Метаболічні порушення: гіперліпідемія, гіперглікемія, гіперурикемія.

З боку психіки: реакції тривожності, підвищення психомоторної активності/збудження, лабільність настрою, депресія (у поодиноких випадках – з небезпечною поведінкою, наприклад спроби самогубства), галюцинації, деперсоналізація, психотичні реакції.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії/дизестезії, порушення смаку (включаючи агевзію у поодиноких випадках), сплутаність свідомості та втрата орієнтації, розлади сну (переважно безсоння), тремор, вертиго, сонливість, гіпестезія, порушення нюху (втрата нюху), патологічні сновидіння, порушення координації (включаючи розлади ходи внаслідок запаморочення або вертиго, які у поодиноких випадках призводять до травм унаслідок падіння, особливо у пацієнтів літнього віку), судомні напади з різними клінічними проявами (у тому числі grand mal), порушення уваги, розлади мовлення, амнезія, гіперестезія.

З боку органів зору: порушення зору, транзиторна втрата зору.

З боку органів слуху: дзвін у вухах, порушення слуху, включаючи глухоту (зазвичай оборотні).

З боку серцево-судинної системи: подовження QT-інтервалу у хворих з гіпокаліємією, посилене серцебиття, тахікардія, фібриляція передсердь, стенокардія, вазодилатація, шлуночкові тахіаритмії, короткочасна втрата свідомості, артеріальна гіпотензія/гіпертензія, «піруетна» шлуночкова тахікардія (torsade de pointes), зупинка серця (особливо у пацієнтів з тяжкими проаритмогенними станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішемія міокарда).

З боку дихальної системи: задишка, включаючи астматичний стан.

З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у травному тракті та в черевній порожнині, діарея, анорексія, запор, диспепсія, метеоризм, гастроентерит (включаючи ерозійний гастроентерит), підвищення рівня амілази, дисфагія, стоматит, асоційований із застосуванням антибіотика коліт (у поодиноких випадках пов’язаний із ускладненнями, що загрожують життю).

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня трансаміназ, порушення функції печінки (включаючи підвищення лактатдегідрогенази), підвищення рівня білірубіну та гамма-глутамілтранспептидази, підвищення у сироватці лужної фосфатази, жовтяниця, холестатичний гепатит, фульмінантний гепатит, що може призвести до розвитку небезпечної для життя печінкової недостатності.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: сухість шкіри, бульозні шкірні реакції (синдром Стівенса–Джонсона або токсичний епідермальний некроліз, що загрожують життю).

З боку кістково-м’язової системи: артралгія, міальгія, підвищення м’язового тонусу, судоми м’язів, артрити, порушення ходи внаслідок розвитку симптомів з боку опорно-рухового апарату, загострення симптомів міастенії (myasthenia gravis).

З боку сечовидільної системи: дегідратація, спричинена діареєю або зменшенням споживання рідини, порушення функції нирок, ниркова недостатність (внаслідок дегідратації, особливо у пацієнтів літнього віку із супутніми порушеннями функції нирок).

Інші: загальна слабкість, неспецифічний біль, гіпергідроз, набряк.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 5 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній упаковці.

По 5 таблеток у стрипі, по 1 або 20 стрипів у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

МАКЛЕОДС ФАРМАСЬЮТИКАЛС ЛІМІТЕД.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Плот № 25-27, Сюрвей № 366, Прем’єр Індастріал Істейт, Канчигам, Даман - 396210 (Фаза II), Індія.