Ламивудин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: lamivudinе;

(2R-цис)-4-аміно-1-(2-(гідроксиметил)-1,3-оксотіолан-5-іл)-2-(1Н)-піримідинон;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або з жовтуватим відтінком кольору, допускається мармуровість;

склад: 1 таблетка містить 150 мг ламівудину у перерахуванні на 100 % суху речовину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, повідон, лактози моногідрат, кукурудзяний крохмаль, аеросил, магнію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби для системного застосування. Нуклеотидні та нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази.

Код АТС J05А F05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Дія ламівудину пов’язана з утворенням внутрішньоклітинно метаболіту – ламівудину трифосфату, який інгібує зворотню транскриптазу ВІЛ шляхом термінації ланцюга вірусної ДНК.

Ламівудину трифосфат є селективним інгібітором реплікації ВІЛ-1 і ВІЛ-2 in vitro, активний відносно стійких до зидовудину штамів ВІЛ. У комбінації із зидовудином зменшує кількість ВІЛ-1 і збільшує кількість CD4-клітин, а також значно знижує ризик прогресування хвороби та смертність від неї.

Продемонстровано синергізм ламівудину та зидовудину відносно пригнічення реплікації ВІЛ у культурі клітин. Виявлено, що при виникненні резистентності до ламівудину у штамів вірусу, стійких до зидовудину, водночас може відновитись чутливість до зидовудину. In vitro препарат виявляє слабку цитотоксичну дію на лімфоцити периферичної крові, лімфоцитарні та моноцитарно-макрофагальні клітинні лінії та клітини кісткового мозку.

Ламівудин потенційно інгібує реплікацію вірусу гепатиту В, перешкоджаючи прояву активності оборотної транскриптази.

Фармакокінетика. Всмоктується швидко; біодоступність у дорослих і підлітків становить 80-88 %, у дітей – близько 66-68 %. Прийом з їжею подовжує час досягнення максимальної концентрації, однак значного впливу на біодоступність не виявляє, тому ламівудин можна застосовувати з їжею і без неї.

Час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові при прийомі препарату з їжею – близько 3,2 години, при прийомі на порожній шлунок – близько 1 години. Ламівудин широко розподіляється в організмі. Він проходить через гематоенцефалічний бар’єр і в обмеженій кількості проникає у спинномозкову рідину. У дітей концентрація ламівудину у спинномозковій рідині становить 10-17 % від відповідної нестабільної концентрації у сироватці крові. Ламівудин проходить крізь плаценту. З білками зв’язується приблизно 36 %. Виводиться препарат переважно нирками (менше 70 %) шляхом активної тубулярної секреції, незначною мірою (менше 10 %) – шляхом печінкового метаболізму. Активний метаболіт – внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат має подовжений час напіввиведення з клітини (від 16 до 19 годин) у порівнянні з періодом напіввиведення ламівудину (5-7 годин).

Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок, незалежно від того, є це наслідком хвороби нирок або віковим явищем. У таких випадках необхідна корекція дози.

Фармакокінетика ламівудину у дітей в цілому подібна такої у дорослих. Але абсолютна біодоступність у дітей до 12 років нижча (55-65 %), а системний кліренс – вищий.

Показання для застосування. Лікування ВІЛ-інфекції у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами. Лікування гострого та хронічного гепатиту В.

Спосіб застосування та дози. Лікування Ламівудином повинен починати спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції. Препарат можна вживати незалежно від прийому їжі.

Дорослі та діти старше 12 років: рекомендована доза - 300 мг на добу. Ця доза може бути призначена як 150 мг 2 рази на добу або 300 мг 1 раз на добу.

Діти: для дітей та пацієнтів, які не можуть вживати таблетки, рекомендується розчин Ламівудину для перорального застосування.

Пацієнти з нирковою недостатністю: у хворих з помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності концентрація Ламівудину підвищується внаслідок зниження кліренсу, тому дози для лікування пацієнтів з кліренсом менше 50 мл/хв повинні бути зменшені згідно з наведеною нижче таблицею.

Функціональний стан печінки істотно не впливає на фармакокінетику препарату, у зв’язку із чим при захворюваннях печінки з помірною недостатністю не потрібно коректування дози Ламівудину. Так само не встановлена залежність дозування препарату у пацієнтів літнього та похилого віку.

При лікуванні Ламівудином гепатиту В препарат призначають у дозі 1,5 мг/кг маси тіла на добу. Курс лікування триває до вираженого зниження показників реплікації вірусу гепатиту В, а також АЛТ та АСТ. Середній курс лікування – 6-12 місяців.

Побічна дія. Ламівудин застосовують у комбінації з зидовудином, в окремих випадках його можна також призначати у комбінації з іншими протиретровірусними засобами. Деякі побічні ефекти, такі як панкреатит, периферична нейропатія, патологічні зміни крові, можливі при застосуванні й інших протиретровірусних засобів, таких як зидовудин, та/або можуть бути при тяжкій ВІЛ-інфекції, тому диференційна діагностика між побічною дією Ламівудину та іншими препаратами або ускладненнями ВІЛ-інфекції може спричинити труднощі.

Можливі такі побічні ефекти:

гематологічні показники:

не часто: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія;

дуже рідко: істинна еритроцитарна аплазія;

нервова система:

часто: головний біль,

дуже рідко: парестезії; описані випадки периферичної нейропатії, хоча причинний зв’язок з лікуванням до кінця не встановлений;

травний тракт:

часто: нудота, блювання, біль у верхній половині живота, діарея;

рідко: панкреатит, хоча причинний зв’язок його з лікуванням не встановлений; підвищення рівня амілази сироватки крові;

гепатобіліарна система:

не часто: підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ);

шкіра:

часто: висип, алопеція;

опорно-руховий апарат:

часто: артралгія, міалгія;

рідко: рабдоміоліз;

інші:

часто: втомлюваність, погане самопочуття, пропасниця.

Протипоказання. Підвищена чутливість до Ламівудину або до окремих компонентів препарату; панкреатит, або якщо це захворювання було в минулому; периферична нейропатія; висока функціональна недостатність нирок; лейкопенія (кількість нейтрофілів менше 7x10⁹/л); анемія (гемоглобін менше 75 г/л), I триместр вагітності, період годування груддю. Діти до 12 років для даної форми препарату.

Передозування. Симптоми: можливо посилення описаних проявів побічної дії.

Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, симптоматична терапія. У тяжких випадках можливий екстракорпоральний гемодіаліз.

Особливості застосування. Обережно призначають препарат хворим на тяжкий цироз печінки, зумовлений вірусом гепатиту В.

У пацієнтів, які лікуються Ламівудином або будь-яким іншим антиретровірусним препаратом, зберігається ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції.

У пацієнтів з помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності збільшується концентрація Ламівудину в плазмі у зв’язку зі зниженням кліренсу, тому дози для них повинні бути зменшені.

У деяких пацієнтів, частіше у дітей, можливо запалення підшлункової залози, тому при появі таких симптомів, як біль у животі, нудота, блювання, які можуть бути ознаками панкреатиту, лікування препаратом слід терміново припинити.

Антиретровірусна терапія не попереджує передачу ВІЛ при статевому контакті та через інфіковану кров. У зв’язку з цим слід застосовувати відповідні застережні заходи.

Застосування препарату під час вагітності можливо тільки за умов, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. За необхідності призначення препарату у період лактації слід вирішити питання щодо припинення вигодовування груддю.

Обережно призначають препарат пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги, швидкості рухових і психічних реакцій.

У разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю (наприклад при пораненні голкою) необхідно негайно (протягом 1-2 годин) застосувати комбінацію зидовудину та ламівудину. У випадку підвищеного ризику інфікування в схему лікування потрібно включити інгібітор протеаз. Антиретровірусну профілактику рекомендується проводити протягом 4 тижнів. Контрольовані клінічні дослідження профілактики після контакту з вірусом не проводились, даних з цього питання недостатньо. Сероконверсія може відбутися, незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів.

Клас препаратів, до яких належить Ламівудин, може спричинити лактат-ацидоз (надмірний рівень молочної кислоти у крові) та одночасне збільшення печінки. Таке поодиноке ускладнення іноді призводило до летальних наслідків. Лактат-ацидоз частіше спостерігається у жінок. У зв’язку з можливістю розвитку такого стану слід регулярно проводити дослідження крові на вміст молочної кислоти.

Препарат застосовують у комбінації з зидовудином.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Вірогідність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм Ламівудину і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді. Оскільки Ламівудин виводиться переважно нирками, можлива взаємодія з медикаментами, що застосовуються одночасно з ним, коли основним шляхом їх виведення є активна ниркова секреція (наприклад із триметопримом). Інші препарати (ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з Ламівудином. Препарати, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, очевидно не призводять до клінічно значущої взаємодії з Ламівудином. Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28 %) при одночасному застосуванні його з Ламівудином, хоча загалом концентрація не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику Ламівудину.

Застосування в профілактичних дозах ко-тримоксазолу (у зв’язку з наявністю триметоприму у його складі) призводить до збільшення концентрації Ламівудину на 40 %. Однак, якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, корекція дози Ламівудину не потрібна.

Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилування залцитабіну при одночасному застосуванні цих препаратів. Тому Ламівудин не рекомендується вживати у поєднанні з залцитабіном.

Одночасне застосування препарату з пентамідином, сульфаніламідами, етанолом підвищує ризик розвитку панкреатиту; з доксоном, диданозином, ізоніазидом, ставудином – периферичної нейропатії.

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 ^оС.

Термін придатності – 2 роки.