Финоптин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: верапаміл (verapamil); 5-[N-(3,4-диметоксифенетил)-N-метиламіно]-2-(3,4-диметоксифенетил)-2-ізопропілвалеронітрил гідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна рідина;

склад: 1 мл містить верапамілу гідрохлориду 2,5 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антагоністи кальцію з переважним впливом на серце . Код АТС С08DA01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Гальмує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладкі м’язи через “повільні” кальцієві канали. Шляхом зниження внутрішньоклітинної концентрації кальцію в кардіоміоцитах і міоцитах стінок кровоносних судин верапаміл зменшує скоротливість міокарда (негативний інотропний ефект) і розширює коронарні та периферичні артерії. При вазоспастичній стенокардії розслаблення коронарних артерій і гальмування розвитку коронарного спазму покращує міокардіальну циркуляцію і транспорт кисню до серця. Розширення периферичних артерій знижує загальний периферичний опір, системний артеріальний тиск і опір викиду лівого шлуночка (постнавантаження), що загалом знижує напруження міокардіальних стінок і зменшує потребу міокарда в кисні. При нормальній функції серця результати негативної іноторопної дії верапамілу мінімальні. Навіть у пацієнтів із серцевою недостатністю серцевий викид залишається незміненим, оскільки зниження опору викиду лівого шлуночка компенсує зменшену скоротливість; тільки при вираженій серцевій недостатності серцевий викид може знижуватися. Гальмування надходження іонів кальцію подовжує рефрактерний період та уповільнює атріовентрикулярну провідність, але не впливає на нормальний синусовий ритм (окрім пацієнтів похилого віку і хворих із синдромом слабкості синусового вузла). Нормальне внутрішньопередсердне і внутрішньошлуночкове проведення не змінюються. Антеградний рефрактерний період додаткових шляхів проведення може скорочуватися. Верапаміл може подовжувати інтервал PQ на електрокардіограмі, що, в основному, корелює з його концентрацією в плазмі крові (особливо на початку лікування). Верапаміл практично не впливає на тривалість інтервалів QRS або QT. Окрім гемодинамічного і електрофізіологічного ефектів верапаміл забезпечує прямий захисний вплив при ішемії міокарда, що частково пояснюється антиатерогенною дією верапамілу та пригніченням агрегації тромбоцитів. Не впливає на нирковий кровообіг та швидкість клубочкової фільтрації, екскрецію натрію і води, активність реніну плазми крові, концентрацію компонентів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Не знижує толерантність до глюкози або активність інсуліну у хворих на цукровий діабет. Верапаміл є антагоністом простагландину Е₂, який підвищує синтез простациклінів у просвіті кровоносних судин.

Фармакокінетика. Верапаміл широко розподіляється в різних тканинах організму; середній об'єм розподілу після внутрішньовенного введення становить 110-420 літрів. Обсяг розподілу l-верапамілу вище, ніж у d-верапамілу. Найвищі об'єми розподілу спостерігались у пацієнтів із захворюваннями серця, нирок або печінки. Верапаміл надходить в спинномозкову рідину і грудне молоко, а також проникає крізь плаценту. 90% верапамілу зв'язується з білками плазми крові, ступінь зв'язування, в основному, не залежить від концентрації в плазмі. Проте зв'язування з білками стереоселективне: для d-верапамілу цей показник становить 94%, тоді як тільки 88% l-верапамілу перебуває у зв'язаному з білками стані. Отже, існує дворазова відмінність у вільних концентраціях енантіомерів у плазмі. Верапаміл активно метаболізується в печінці, спочатку шляхом N-деалкілювання, потім О-метилювання. Основним метаболітом є норверапаміл, вміст якого в плазмі крові перевищує концентрацію верапамілу. Спостерігаються значні міжіндивідуальні відмінності в біотрансформації препарату внаслідок активного метаболізму при першому проходженні через печінку. L-ізомер метаболізуєтся швидше, ніж d-верапаміл. При тривалому застосуванні верапамілу метаболізм першого проходження може знижуватися. Кінетика елімінації верапамілу дво- або трьохфазна. Період напіввиведення не є стереоспецифічним, становить 2-8 годин після внутрішньовенного введення. Після повторного прийому період напіввиведення подовжується до 4,5-12 годин. 70% призначеної дози елімінується із сечею (< 4% - у незміненому вигляді) та 16% - з калом протягом 5 днів. У пацієнтів із захворюваннями печінки біодоступність верапамілу збільшується, з'єднання з білками плазми зменшується, обсяг його розподілу підвищується, а кліренс знижується, тому період напіввиведення пролонгується. У пацієнтів із захворюваннями нирок зміни кінетики фармпрепарату, в основному, відсутні. Гемодіаліз, гемофільтрація і перитонеальний діаліз не впливають на елімінацію верапамілу. У пацієнтів похилого віку загальний кліренс і обсяг розподілу можуть знижуватися, пікова концентрація в плазмі крові може підвищуватися, можливо, внаслідок зменшеного метаболізму при першому проходженні через печінку. У новонароджених і дітей грудного віку кліренс аналогічний кліренсу у дорослих, проте метаболізм верапамілу інший. Дія верапамілу виявляється через 5 хвилин після внутрішньовенного введення, її тривалість у середньому становить не більше 2 годин. Для прояву гострої антиаритмічної дії концентрація верапамілу в плазмі крові повинна становити як мінімум 100 нг/мл. Статистичновірогідний взаємозв'язок між концентрацією верапамілу і ступенем зниження артеріального тиску відсутній.

Показання для застосування.

Лікування нестабільної стенокардії.

Лікування пароксизмів надшлуночкових тахіаритмій.

Лікування артеріальної гіпертензії важкого ступеня і гіпертензивних кризів.

Спосіб застосування та дози.

Перед внутрішньовенним введенням необхідно виключити наявність механічних домішок у розчині верапамілу.

Гостра стенокардія, гіпертензивний криз або пароксизмальні надшлуночкові тахіаритмії. Початкова доза для внутрішньовенного введення становить: для дорослих - 5 мг (одна ампула) вводиться повільно за одну хвилину під безперервним електрокардіографічним контролем і моніторуванням артеріального тиску. За відсутності адекватної реакції введення препарату необхідно повторити через 5-10 хвилин. Підтримуюча доза підбирається індивідуально, залежно від клінічної ситуації.

Верапаміл також може застосовуватися у вигляді інфузії по 5-10 мг (1-2 ампули) за годину в 5% розчині глюкози або 0,9% розчині натрію хлориду. Добова внутрішньовенна доза не повинна перевищувати 100 мг (20 ампул).

Добова доза для внутрішньовенного введення для дітей першого року становить 0,1-0,2 мг/кг (звичайна разова доза 0,75-2 мг або 0,3-0,8 мл). Для дітей 1-14 років денна доза становить 0,1-0,15 мг/кг (звичайна разова доза 2-5 мг або 0,8-2 мл). Препарат слід вводити повільно (протягом п'яти хвилин), під безперервним електрокардіографічним моніторуванням. Введення верапамілу припиняють у разі отримання позитивної відповіді. За відсутності адекватної реакції введення необхідно повторити через 5-10 хвилин.

Особам літнього віку дозу препарату необхідно вводити повільно, більше двох хвилин, для мінімізації ризику побічних ефектів. При печінковій недостатності разову дозу не зменшують, оскільки у цьому разі може збільшуватися тривалість дії верапамілу. Під час проведення профілактичного лікування необхідно зменшувати дозу препарату. Корекцію дози при нирковій недостатності найчастіше не проводять, проте необхідно ретельне спостереження за клінічною ситуацією для уникнення передозування.

Побічна дія. Більшість побічних ефектів Фіноптину виникає внаслідок його вазодилатаційного і негативного інотропного ефектів. Тяжкі побічні реакції зустрічаються рідко, коли терапію Фіноптином починають з низьких доз і їх підвищують, за необхідності, по стадіях відповідно до рекомендованих разової і добової доз.

Верапаміл, як правило, добре переноситься. Інші (пов'язані з вазодилатацією) побічні реакції – головний біль, еритема і пропасниця, запаморочення, набряклість гомілок, гіперплазія ясен – можуть спостерігатися при тривалому застосуванні. Ці побічні реакції, які, в основному, характеризуються малою вираженістю, рідко вимагають відміни препарату. У разі виникнення брадикардії, артеріальної гіпотензії, застійної серцевої недостатності, атріовентрикулярної блокади і навіть асистолії дозу Фіноптину зменшують або препарат відміняють. Ці побічні реакції здебільшого спостерігаються в пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю чи порушеннями атріовентрикулярної провідності або при одночасному прийомі b-адреноблокаторів.

Протипоказання.

Виражена лівошлуночкова недостатність (тиск заклинювання легеневої артерії >20 мм рт.ст. або фракція викиду лівого шлуночка <20-30%).

Виражена артеріальна гіпотензія (тиск у систолу <90 мм рт.ст.) або кардіогенний шок.

Атріовентрикулярна блокада II-III ступеня (без функціонуючого водія ритму).

Синдром слабкості синусного вузла (якщо в пацієнта відсутній функціонуючий штучний водій ритму).

Тріпотіння або мерехтіння передсердя у поєднанні з додатковим провідним трактом (наприклад, синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта або синдром Лауна-Ганонга-Льовіне).

Гіперчутливість до верапамілу гідрохлориду.

Ширококомплексна шлуночкова тахікардія.

Паралельне застосування внутрішньовенних b-адреноблокаторів.

Передозування. Є небезпечним, у деяких випадках є загрозою для життя. При передозуванні препарату з боку центральної нервової системи спостерігаються сплутаність свідомості, нечасті судоми; циркуляторний колапс з розвитком коми. Може виникати нудота, блювання, метаболічний ацидоз і вторинна гіперглікемія. Найтиповішою серцево-судинною ознакою є артеріальна гіпотензія; також можливі брадикардія, атріовентрикулярна блокада, вузловий вислизаючий ритм і асистолія.

Лікування передозування – індивідуальне і грунтується на оцінці стану пацієнта, особистому досвіді і рішеннях клініциста. Лікування циркуляторних порушень – симптоматичне; може використовуватися внутрішньовенне введення препаратів кальцію, ізопреналіну і глюкагону, за необхідності - електроімпульсна терапія. Гемодіаліз неефективний. Рекомендується 24-годинне моніторування серцевої діяльності.

Особливості застосування.

Фіноптин може спричинювати асимптоматичну атріовентрікулярну блокаду I ступеня і транзиторну брадикардію, які іноді поєднуються з вислизаючим вузловим ритмом. Подовження інтервалу PQ на електрокардіограмі асоціюється з підвищенням концентрації верапамілу в плазмі крові, особливо на початку терапії. У хворих на гіпертрофічну кардіоміопатію виявляється схильність до несприятливих кардіальних ефектів. Частота побічних кардіальних ефектів також підвищена в пацієнтів, які одночасно приймають b-адреноблокатори. В осіб похилого віку період напіввиведення верапамілу подовжений. В окремих пацієнтів одночасне вживання з верапамілом алкоголю (етанолу) може сповільнювати виведення алкоголю з організму. Блокатори кальцієвих каналів можуть знижувати фертильність у чоловіків, про що слід пам'ятати, якщо у чоловіка, який приймає блокатори кальцієвих каналів, діагностується нез'ясована безплідність, яка повністю оборотна після відміни препарату. З особливою обережністю слід призначати Фіноптин новонародженим і дітям першого року життя у зв'язку з тим, що вони більш чутливі до індукованих верапамілом порушень ритму серця. Дозу Фіноптину зменшують для пацієнтів із захворюваннями печінки. При надниркозалозній недостатності хворі повинні перебувати під лікарським наглядом, незважаючи на те, що, в основному, змінювати дози немає потреби. Терапію Фіноптином проводять і під час діалізу. Фіноптин повинен з обережністю призначатися пацієнтам з серцевою недостатністю середнього ступеня тяжкості. До початку терапії з використанням Фіноптину повинно проводитися лікування серцевої недостатності з використанням серцевих глікозидів та/або діуретиків. Іноді виникає необхідність зменшувати дози Фіноптину пацієнтам зі зниженою нейром’язовою провідністю (наприклад, з м'язовою дистрофією Дюшена, при використанні міорелаксантів під час наркозу). При серцевій недостатності або порушеннях серцевої провідності під час лікування Фіноптином дозу препарату або зменшують, або припиняють його використання та/або починають відповідну терапію. Під час лікування Фіноптином через певні інтервали необхідно контролювати функцію печінки. Внутрішньовенний Фіноптин на початку терапії повинен використовуватися тільки в стаціонарі, де є можливість проведення реанімаційних заходів. Стан пацієнтів, які одержують внутрішньовенний Фіноптин, повинен контролюватися електрокардіографічним і гемодинамічним моніторуванням.

Вагітність і лактація. Верапаміл проходить крізь гематоплацентарний бар’єр і виявляється у v.umbilicalis при пологах. За відсутності контрольованих досліджень щодо застосування верапамілу під час вагітності та пологів призначення препарату можливо, коли очікувані переваги перевищують потенціальний ризик для плода. При лактації верапаміл екскретується з грудним молоком у концентраціях, близьких до концентрації в плазмі крові матері. Тому не рекомендовано годувати груддю під час застосування верапамілу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Верапаміл фармакодинамічно взаємодіє з b-адреноблокаторами; одночасне застосування може підвищувати ризик серцевої недостатності, розвитку порушень ритму і вираженої артеріальної гіпотензії. Спостерігається фармакокінетична взаємодія меншої клінічної значущості, що призводить до підвищення концентрації b-адреноблокаторів, як мінімум, між метопрололом, атенололом і пропранололом з одного боку і верапамілом – з іншого. Несприятлива фармакодинамічна взаємодія можлива з аміодароном, дизопірамідом і клонідином, як і з флекаїнідом, хінідином і празозиом. При одночасному з верапамілом застосуванні кліренс цих засобів знижується, концентраця в плазмі крові цих препаратів зростає. Верапаміл підвищує концентрацію дигоксину в плазмі крові, меншою мірою – дигітоксину. Верапаміл знижує кліренс феназону. При одночасному з верапамілом застосуванні збільшуються концентрації карбамазепіну, фенітоїну, теофіліну і симвастатину; адріаміцину, циклоспорину; етанолу, іміпраміну, буспірону, мідазоламу і, можливо, тріазоламу; дія останніх на центральну нервову систему може потенціюватися або пролонгуватися. Вплив верапамілу на концентрацію в плазмі літію варіює, проте спільне застосування може підвищувати нейротоксичність препаратів літію. Застосування верапамілу може підсилювати дію ацетилсаліцилової кислоти на тромбоцити, тоді як ацетилсаліцилова кислота може знижувати гіпотензивний ефект верапамілу. Негативний інотропний і гіпотензивний ефекти можуть потенціюватися при використанні інгаляційних анестетиків. Одночасне внутрішньовенне застосування дантролену і верапамілу може призводити до гіперкаліємії і серйозного гальмування циркуляції.

Умови та термін зберігання. Зберігати при кімнатній температурі (15-25 °С) у захищеному від світла та недоступному для дітей місці. Термін придатності - 5 років.