Тимонил^® 150 retard инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: карбамазепін, 5H-Дибенз[b,f]азепін-5-карбоксамід;

основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, плоскі таблетки ретард з карбуванням “Т” з одного боку і хрестовою зарубкою для зламу з другого боку;

склад:1 таблетка ретард містить 150 мг карбамазепіну;

допоміжні речовини: кополімер метилакриловий кислоти-етилакрилату (1:1) (суха субстанція), кополімер метакрилату амонію, (тип В), целюлоза мікрокристалічна, натрій крохмаль гліколят (тип А), тальк, вода очищена, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

 

Форма випуску. Таблетки пролонгованої дії.

 

Фармакотерапевтична група. Протиепілептичний засіб. Код АТС N03AF01.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Карбамазепін є похідним іміностільбену. За хімічною структурою активна речовина близька до трициклічних антидепресантів, а за фармакологічними властивостями до фенітоїну. Механізм дії дотепер не відомий. Подібно фенітоїну карбамазепін гальмує синаптичну передачу і тим самим зменшує поширення судомних розрядів. У високих концентраціях карбамазепін викликає зниження посттетанічного потенціювання. Полегшення болю при невралгії трійчастого нерва обумовлено, мабуть, гальмуванням синаптичної передачі подразнення у спінальному ганглії трійчастого нерва.

Фармакокінетика.

Всмоктування, рівень у плазмі крові.

Після прийому внутрішньо карбамазепін всмоктується (залежно від лікарської форми) відносно повільно і майже повністю.

Період напіввиведення становить у середньому 8,5 годин і має великі індивідуальні розходження (приблизно від 1,72 до 12 годин).

У дорослих максимальні концентрації в плазмі після одноразового прийому досягаються (залежно від лікарської форми) через 4–16 годин (дуже рідко через 35 годин), у дітей — приблизно через 4–6 годин. Рівні в плазмі залежать нелінійно від дози і при високих дозах мають плоску криву.

Після прийому таблеток ретард максимальна концентрація активної речовини в плазмі на 25% нижче, ніж після прийому звичайних неретардованих таблеток. Крім того, після прийому таблеток пролонгованої дії максимальний рівень карбамазепіну в плазмі досягається повільніше, ніж після прийому препарату непролонгованої дії.

Біоеквівалентність таблеток пролонгованої дії на 10–20% нижче біоеквівалентності звичайних таблеток. Немає розходжень між звичайними таблетками та таблетками пролонгованої дії по мінімальному рівню плазмоконцентрації.

У 1995 р. проведене дослідження біоеквівалентності на 12 здорових добровольцях (у віці 23–31 рік), що приймали разову дозу 600 мг Тимонілу^® ретард або стандартного препарату. Результати представлені нижче в таблиці.

	Тимоніл®	Стандартний препарат
Максимальна плазмоконцентрація (Cmax) мкг/мл	3,4±0,6	3,1±0,5
Час досягнення максимальної плазмоконцентрації (tmax) год	27,7±7,9	27,3±8,6
Площа під кривою залежності плазмоконцентрації від часу (ППК) год×мкг/мл	259±73,5	240±60,3

Рівноважна концентрація досягається через 2–8 днів. Не існує тісної кореляції між дозою карбамазепіну та рівноважною концентрацією в плазмі крові. При рівноважній концентрації коливання рівня карбамазепіну і його метаболіту карбамазепін-10,11-епоксиду в плазмі при інтервалах дозування 8 або, відповідно, 12 годин незначні.

Щодо терапевтичних і токсичних концентрацій карбамазепіну в плазмі крові, то зникнення нападів може відбутися при рівні його в плазмі крові 4–12 мкг/мл. Концентрації лікарської речовини в плазмі крові, що перевищують 20 мкг/мл, погіршують перебіг хвороби. При концентраціях активної речовини, що становлять 5–18 мкг/мл, настає полегшення болю при невралгії трійчастого нерва. Гранична концентрація, при якій виникають побічні явища, перебуває в межах приблизно від 8 до 9 мкг/мл.

Розподіл, зв’язування з білками плазми.

Об’єм розподілу в людей коливається в межах між 0,8 і 1,9 л/кг.

Зв’язування карбамазепіну з білками плазми становить від 70 до 80%. Частина незв’язаного з білками карбамазепіну при концентрації його до 50 мкг/мл залишається постійною. Фармакологічно активний метаболіт карбамазепін-10,11-епоксид зв’язується з білками плазми на 48–53% (приблизно 0,74 л/кг).

Слід враховувати фармакокінетичні взаємодії.

Концентрація карбамазепіну в спинномозковій рідині становить 33% відповідної концентрації в плазмі крові. Концентрація карбамазепіну в слині відповідає концентрації вільної вихідної речовини і перебуває в сприятливій кореляції з рівнем у плазмі крові (приблизно 20–30%). Збільшивши в чотири рази, цю концентрацію можна використовувати для визначення активної речовини в плазмі крові.

Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар’єр, потрапляє в організм плода, а також у материнське молоко (концентрація становить приблизно 58% у плазмі крові). У грудних дітей можуть виявлятися концентрації в плазмі крові, рівні таким у материнському молоці.

Метаболізм.

У печінці карбамазепін окислюється, дезамінується, гідроксилюється, а потім етерифікується з глюкуроновою кислотою.

У сечі людини дотепер були виявлені 7 метаболітів. З них за кількістю найвідомішим метаболітом є транс-10, 11-дигідрокси-10, 11-дигідро-карбамазепін; фармакологічної активності він, проте, не має. Метаболіт карбамазепін-10, 11-епоксид виявляється приблизно на 0,1–2%; він виявляє протисудомну дію.

Період напіввиведення, виведення.

Після прийому одноразових доз карбамазепін виводиться з плазми крові з періодом напіврозпаду, що становить приблизно 36 (18–65) годин.

При тривалому лікуванні період напіврозпаду знижується приблизно на 50% (10–20 годин) у зв’язку з ферментативною індукцією. При проведенні комбінованого лікування з іншими протиепілептичними засобами періоди напіврозпаду є коротшими (у середньому 6–10 годин), ніж при монотерапії (11–13 годин); у дітей вони коротше, ніж у дорослих; у новонароджених вони довше, ніж у грудних дітей.

Плазмовий кліренс у здорових становить приблизно 19,8±2,7 мл/год/кг, у хворих, що проходять монотерапію, — приблизно 54,6±6,7 мл/год/кг і у хворих, що проходять комбіновану терапію, — приблизно 113,3±33,4 мл/год/кг.

Після одноразового прийому карбамазепіну внутрішньо 72% дози виводиться з організму нирками у вигляді метаболітів. Інші 28% виводяться з організму разом із калом, при цьому частково у незміненому вигляді. Тільки 2–3% кількості, виведеної із сечею, являє собою карбамазепін у незміненому вигляді.

 

Показання для застосування.

Епілепсії: прості парціальні напади (фокальні напади); складні парціальні напади (психомоторні напади); великі напади, в основному фокального генезу (великі напади під час сну, дифузійні великі напади); змішані форми епілепсії.

Пароксизмальний лицевий біль (невралгія трійчастого нерва).

Нападопоподібні болі невідомої етіології у глотці (вроджена глософарингеальна невралгія).

Біль при ураженні нервів внаслідок цукрового діабету (діабетична нейропатія).

Неепілептичні напади при розсіяному склерозі, наприклад,тонічні напади, пароксизмальні порушення мови і рухів, сенсорні порушення (пароксизмальна дизартрія й атаксія, пароксизмальні парестезії) і напади болю.

Запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції.

Профілактика маніакально-депресивних епізодів, особливо якщо терапія літієм була неефективною, якщо хворі при лікуванні літієм мали швидкі зміни фаз, або їх взагалі не можна лікувати літієм.

Психози (особливо при маніакально-депресивних станах, тривожно-ажитованих та іпохондричних депресіях, а також кататонічному збудженні).

 

Спосіб застосування та дози.

Лікування препаратом Тимоніл^® 150 ретард починають обережно, призначаючи препарат у низьких дозах індивідуально для кожного хворого, залежно від характеру і тяжкості перебігу захворювання. Потім дозу повільно підвищують до досягнення найефективнішої підтримуючої дози.

Загальноприйнята межа доз становить від 400 до 1 200 мг карбамазепіну на добу. Загальну добову дозу 1 600 мг, як правило, не можна перевищувати, оскільки при високому дозуванні частішають побічні ефекти.

Терапевтичну дозу, зокрема при комбінованій терапії, варто визначати шляхом вимірювання рівня карбамазепіну в плазмі. Його терапевтичний рівень, як показує практика, становить 4–12 мкг/мл.

В окремих випадках необхідна для лікування доза може значно відхилятися від рекомендованої початкової і підтримуючої дози (наприклад, через прискорений метаболізм внаслідок ферментативної індукції або через взаємодію лікарських засобів при комбінованій терапії).

Одна таблетка ретард містить 150 мг карбамазепіну.

Добову дозу, як правило, приймають у 1–2 прийоми.

Рекомендуються нижченаведені дози:

Епілепсія.

Тимоніл^® 150 ретард застосовують для лікування епілепсії переважно без комбінації з іншими засобами (монотерапія). За лікуванням повинен спостерігати лікар-спеціаліст (невролог, нейропедіатр).

При переході на лікування препаратом Тимоніл^® 150 ретард дозу попереднього протиепілептичного засобу варто зменшувати поступово.

Звичайно дорослим призначають початкову дозу 300 мг на добу (2 таблетки ретард), яку можна повільно довести до підтримуючої дози 600–1 200 мг на добу (4–8 таблеток ретард).

Як правило, підтримуюча доза для дітей становить у середньому 10–20 мг/кг маси тіла на добу.

Рекомендується така схема дозування:

Початкова доза Підтримуюча доза щодня в 1 прийом щодня в 1–2 прийоми

Дорослі 2 таблетки ретард 4–8 таблеток ретард

 (300 мг) (600–1 200 мг)

 

Діти* див. вказівки

 

До 1 року ** 1 таблетка ретард (150 мг)

1–5 років ¼–1 таблетка ретард 1–2 таблетки ретард

 (37,5–150 мг) (150–300 мг)

 

6–10 років 1 таблетка ретард 2–4 таблетки ретард

 (150 мг) (300–600 мг)

 

11–15 років 1 таблетка ретард 4–6 таблеток ретард

 (150 мг) (600–900 мг)

Вказівки:

Для застосування в більш високих дозах у розпорядженні є препарати Тимоніл^® 300 ретард і Тимоніл^® 600 ретард

* Лікування дітей віком до 4 років переважно починають з добової дози 37,5–75 мг/добу (¼–½ таблетки ретард). Цю добову дозу можна збільшувати щодня на 37,5–75 мг/добу (¼–½ таблетки ретард) до досягнення терапевтично необхідної дози. Для цих дозувань у розпорядженні є таблетки Тимонілу^® 150 ретард (таблетки ретард, що містять по 150 мг карбамазепіну, що можна розподіляти). Вищенаведені межі дозування, проте, не можна перевищувати.

У дітей старше 4 років початкова доза може становити 75–150 мг (½–1 таблетка ретард). Цю добову дозу кожний другий день можна збільшувати не більш, ніж на 75 мг (½ таблетки ретард) до досягнення терапевтично необхідної дози. Вищенаведені межі дозування, проте, не можна перевищувати.

** Для дітей віком до 6 років для початкового дозування в розпорядженні є також Тимоніл^® сироп.

Хворим на серцево-судинні захворювання з ураженнями печінки і нирок, а також особам літнього віку призначають більш низькі дози препарату.

Пароксизмальний лицевий біль (невралгія трійчастого нерва), нападоподібний біль невідомої етіології в глотці (вроджена глософарингеальна невралгія).

Початкову добову дозу 150–300 мг (1–2 таблетки ретард) збільшують до повного зникнення болю у середньому до 300–900 мг (2–6 таблетки Тимонілу^® 150 ретард), яку приймають у 1–2 прийоми.

Після цього у визначеної частини хворих лікування можна продовжувати з більш низькою підтримуючою дозою, що становить 300–450 мг на добу (2–3 таблетки ретард у 1–2 прийоми).

У літніх і чутливих хворих одноразова доза 150 мг вранці або ввечері (1 таблетка ретард) є достатньою початковою добовою дозою.

Біль при ураженні периферичних нервів внаслідок цукрового діабету (діабетична нейропатія).

Середня добова доза становить 600 мг (по 2 таблетки ретард 2 рази), у виняткових випадках — до 1 200 мг (по 4 таблетки Тимонілу^® 150 ретард 2 рази).

Неепілептичні напади при розсіяному склерозі.

Середня добова доза для дорослих становить 300–900 мг (по 2 таблетки 1 раз — 3 таблетки Тимонілу^® 150 ретард 2 рази).

Запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції в стаціонарних умовах.

Середня добова доза становить 600 мг (по 2 таблетки Тимонілу^® 150 ретард 2 рази на добу).

У тяжких випадках у перші дні дозу можна збільшити до 1 200 мг (по 4 таблетки ретард 2 рази).

Лікування препаратом Тимоніл^® 150 ретард припиняють через 7–10 днів поступовим зниженням дози.

Профілактика маніакально-депресивних епізодів.

Початкова добова доза становить 300 мг (2 таблетки ретард) і, як правило, є достатньою. При необхідності добову дозу можна підвищити до 900 мг (по 3 таблетки ретард 2 рази на добу).

Психози.

На початку лікування призначають до 1 200 мг на добу (8 таблеток ретард). Підтримуюча доза, як правило, становить 600 мг на добу (4 таблетки ретард), які розподіляють на 2 разові дози. При гострій шизофренії карбамазепін застосовують як допоміжний засіб при проведенні лікування нейролептиками. При дотриманні особливих запобіжних заходів карбамазепін можна призначати при маніакально-депресивних станах у поєднанні з препаратами літію.

Спосіб і тривалість застосування.

Таблетки ретард можна розподіляти. Їх приймають під час або після їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини (наприклад, 1 склянкою води), або випивають після розчинення (суспендування) у воді.

У деяких випадках особливо ефективним виявився розподіл добової дози на 4–5 разових доз (для цієї мети зручними є неретардовані форми випуску).

Тривалість застосування залежить від показання й індивідуальної реакції хворого.

Протиепілептична терапія звичайно являє собою тривалу терапію. Питання дозування, тривалість лікування і відміну карбамазепіну в кожному окремому випадку вирішує досвідчений лікар-спеціаліст (невролог, нейропедіатр). Як правило, дозу медикаменту можна зважитися знизити або зовсім його відмінити не раніше, ніж після 2–3-річної відсутності нападів.

Лікування припиняють поступовим зниженням дози препарату протягом 1–2 років. Оскільки діти можуть “переростати” вікові дозування, у них слід враховувати збільшення маси тіла. При цьому не повинні погіршуватися показники ЕЕГ.

При лікуванні невралгії виправдала себе терапія карбамазепіном, який призначається у підтримуючій дозі, достатній для купірування болю, протягом декількох тижнів. Обережним зниженням дози необхідно з’ясувати, чи не настала спонтанна ремісія. При повторній появі больових атак лікування варто продовжити колишньою підтримуючою дозою.

Вищесказане дійсне також для лікування болю при діабетичній нейропатії і неепілептичних нападах при розсіяному склерозі.

Для запобігання нападам при лікуванні синдрому алкогольної абстиненції терапію препаратом Тимоніл^® 150 ретард припиняють через 7–10 днів шляхом поступового зниження доз.

 

Побічна дія.

Побічні ефекти карбамазепіну при монотерапії спостерігалися рідше, ніж при комбінованому прийомі з іншими протиепілептичними засобами. Залежно від дози й особливо на початку терапії можуть виникати такі побічні ефекти:

Центральна нервова система/психіка.

Часто спостерігаються порушення свідомості, втома, сонливість, запаморочення, порушення рівноваги з невпевненою ходою (атаксія), іноді головний біль, у хворих літнього віку сплутаність свідомості і занепокоєння (ажитація). Спостерігалися випадки депресивної дисфорії, агресивної поведінки, загальмованості мислення, ослаблення спонукань, а також порушення сприйняття (галюцинації) і шум у вухах. При лікуванні карбамазепіном можуть активуватися латентні психози.

Рідко виникають мимовільні рухи (наприклад, миготливий тремор, посмикування м’язів або ністагм). Крім того, в осіб літнього віку і хворих з ураженням головного мозку спостерігаються розлади руху, наприклад, мимовільні рухи у ділянці рота/обличчя, такі як гримасування (орофаціальні дискінезії), атетоїдні рухи (хореоатетоз). В окремих випадках повідомлялося про розлади мови, помилкові відчуття, слабкість м’язів, запалення нервів (периферичний неврит), а також про парез нижніх кінцівок і порушення смакових відчуттів.

Більшість цих явищ звичайно зникають самі по собі через 8–14 днів або після тимчасового зниження дози. Тому дозу препарату треба по змозі збільшувати поступово.

Очі.

В окремих випадках виникають кон’юнктивіти, іноді тимчасові розлади зору (розпливчастість бачення, двоїння в очах). Повідомлялося про помутніння кришталика очей.

Руховий апарат.

У поодиноких випадках повідомлялося про біль у суглобах, м’язовий біль (артралгії і міалгії), а також про судоми м’язів. Після відміни карбамазепіну ці явища зникали.

Шкіра, слизові оболонки, судинна система.

Повідомлялося про алергічні реакції шкіри з пропасницею і без неї, наприклад, кропивницю або свербіж, а також іноді про ексфоліативний дерматит, еритродермію, синдром Лайелла, фотосенсибілізацію, еритему ексудативну мультиформну і вузлувату, синдром Стівенса-Джонсона, дрібні шкірні геморагії і дисемінований червоний вовчак.

Іноді відзначалися випадки випадання волосся, потіння (діафорез), запалення судин (васкуліт).

Кровотворна і лімфатична система.

Можуть виникати зміни картини крові, такі як лейкоцитоз, еозинофілія або лейкопенія або тромбоцитопенія. Як повідомлялось, з перелічених явищ найчастіше спостерігається доброякісна лейкопенія, у 10% випадків минуща, а в 2% випадків тривала.

Зрідка повідомлялося про ураження крові, іноді небезпечні для життя, такі як агранулоцитоз, апластична анемія разом з іншими формами анемії (гемолітична, мегалобластична), про збільшення лімфатичних вузлів і селезінки.

При появі вищезазначених змін картини крові (лейкоцитопеній, найчастіше нейтропеній, тромбоцитопенії) у поєднанні з алергічним шкірним висипом (екзантема) і пропасницею, лікування карбамазепіном варто припинити.

Шлунково-кишковий тракт.

Іноді можлива втрата апетиту, сухість у роті, нудота, блювання, рідше — пронос або запор. Повідомлялося про окремі випадки болю в животі і запалень слизової оболонки у ділянці ротоглотки (стоматит, гінгівіт, глосит). Ці явища звичайно проходять собі через 8–14 днів або після тимчасового зниження дози препарату. Їх можна уникнути за рахунок поступового збільшення дози.

Повідомлялось про те, що карбамазепін може іноді викликати панкреатит.

Печінка і жовч.

Іноді спостерігаються зміни показників функції печінки, рідко жовтяниця, у поодиноких випадках гепатит (холестатичний, гепатоцелюлярний, гранульоматозний, змішаний).

Обмін речовин (водяний і сольовий баланс), гормональний статус.

Внаслідок дії карбамазепіну, що пригнічує виділення сечі (антидіуретичний ефект), рідко спостерігалося зниження вмісту натрію в сироватці крові (гіпонатріємія) з блюванням, головним болем, іноді зі сплутаністю свідомості. Повідомлялося про поодинокі випадки накопичення води (набряки) і збільшення ваги тіла.

Внаслідок прискореного метаболізму 25-ОН-холекальциферолу карбамазепін може знизити концентрацію кальцію в сироватці крові. В окремих випадках це призводить до остеомаляції.

Спостерігалися окремі випадки гінекомастії у чоловіків або галактореї.

Карбамазепін може впливати на параметри функції щитовидної залози T₃, T₄, TSH і FT₄, особливо при комбінуванні його з іншими протиепілептичними засобами.

Спостерігалися два випадки гострої інтермітуючої порфірії.

Органи дихання.

Були описані випадки реакцій гіперчутливості до препарату, що супроводжувалися пропасницею, задишкою, запаленням легень і фіброзом легень.

Сечостатева система.

Рідко виникають порушення функції нирок, як, наприклад, протеїнурія, гематурія, олігурія, в окремих випадках аж до розвитку ниркової недостатності, а також ускладнення при сечовипусканні (дизурія, полакіурія, затримка сечі). Ці порушення часто пояснюються антидіуретичним ефектом карбамазепіну. Крім того, відомі випадки порушень сексуальних функцій, як, наприклад, імпотенція й ослаблення статевого потягу.

Серцево-судинна система.

Рідко, в основному у людей похилого віку або хворих із відомими порушеннями функції серця, можуть спостерігатися брадикардія, аритмії, а також погіршення перебігу ішемічної хвороби серця.

Рідко з’являються порушення серцевої провідності (атріовентрикулярна блокада), які в окремих випадках супроводжуються втратою свідомості, а також підвищений або знижений кров’яний тиск. Крім того, спостерігалися тромбофлебіт і тромбоемболія.

Алергічні реакції.

Рідко спостерігалися реакції гіперчутливості уповільненого типу із залученням різних органів і систем, що супроводжувались пропасницею, шкірним висипом, васкулітом, збільшенням лімфатичних вузлів, болем у суглобах, зміною числа лейкоцитів, збільшенням печінки і селезінки, зміною параметрів функції печінки. Ці реакції можуть з’являтися в різних комбінаціях і поширюватися також на інші органи, такі як легені, нирки, підшлункова залоза, серцевий м’яз.

Відзначалися окремі випадки гострої загальної алергічної реакції й асептичного запалення мозкової оболонки, що супроводжувалися м’язовим клонусом і еозинофілією.

 

Протипоказання.

Карбамазепін протипоказаний при:

наявності уражень кісткового мозку;

порушеннях серцевої провідності (атріовентрикулярна блокада);

відомій гіперчутливості до карбамазепіну або інших компонентів лікарського засобу;

відомій гіперчутливості до трициклічних антидепресантів;

гострій інтермітуючій порфірії.

Карбамазепін не можна застосовувати одночасно з інгібіторами МАО або у випадках, якщо минуло менше ніж 14 днів після терапії останніми.

Карбамазепін не можна застосовувати одночасно з препаратами літію.

Оскільки карбамазепін може викликати нові або посилювати існуючі абсанси, його не варто призначати хворим, що страждають на ці форми нападів.

 

Передозування.

При оцінці інтоксикації слід враховувати також можливість прийому декількох лікарських засобів, наприклад, із суїцидальним наміром.

Інтоксикація карбамазепіном настає звичайно при дуже високих дозах (4–20 г), причому рівень карбамазепіну в плазмі завжди перевищує 20 мкг/мл.

Про смертельні випадки дотепер не повідомлялось. Після випадкового прийому карбамазепіну або із суїцидальним наміром, що призводило до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі до 38 мкг/мл, постраждалі особи вижили.

Симптоми.

При передозуванні карбамазепіну можуть більшою мірою проявитися симптоми, описані в розділі “Побічна дія”: запаморочення, атаксія, порушення свідомості, ступор, нудота, блювання, занепокоєння, сплутаність свідомості, мимовільні рухи, мідріаз, ністагм, гіперемія обличчя, затримка сечі, ціаноз, опістотонус, аномалії рефлексів (ослаблені або підвищені рефлекси). Додатково можуть з’явитися такі симптоми: тремор, збудження, тоніко-клонічні судоми, а також порушення з боку дихального апарату і серцево-судинної системи, що супроводжуються звичайно зниженням кров’яного тиску (або його підвищенням), тахікардією й атріовентрикулярною блокадою, розлади свідомості аж до апное і зупинки серця.

Можуть з’являтися порушення ритму ЕЕГ і зміни ЕКГ (аритмії, порушення серцевої провідності). В окремих випадках спостерігалися зміни лабораторних параметрів: лейкоцитоз, лейкопенія, нейтропенія, глюкозурія, ацетонурія.

Терапевтичні заходи при передозуванні.

Специфічного антидота при гострій інтоксикації карбамазепіном немає.

Терапія симптоматична, тобто якнайшвидше видаляють токсичну речовину з організму шляхом викликання блювання і/або промивання шлунка, а також затримкою всмоктування активної речовини, наприклад, своєчасним багаторазовим застосуванням активованого вугілля або проносного засобу.

Життєві функції хворого відновлюють у клінічних умовах: варто перевірити концентрацію карбамазепіну в плазмі і функцію серця, у разі потреби коригувати порушення в складі електролітів.

При судомних нападах можна застосовувати відповідні протисудомні засоби. Не рекомендується призначати барбітурати у зв’язку з тим, що вони мають пригнічувальний ефект на дихання, особливо у дітей.

Форсований діурез, а також гемодіаліз і перитонеальний діаліз у зв’язку з високим зв’язуванням з білками малоефективні.

 

Особливості застосування.

Карбамазепін можна призначати тільки після ретельної оцінки співвідношення користі лікування з ризиком і при відповідних запобіжних заходах пацієнтам із:

гематологічними захворюваннями (захворювання кровотворних органів),

порушеннями метаболізму натрію,

тяжкими порушеннями функції серця, печінки і нирок.

Якщо при лікуванні карбамазепіном з’являються пропасниця, біль у горлі, алергічні реакції шкіри, такі як шкірна висипка зі збільшенням лімфатичних вузлів і/або грипоподібними симптомами, варто негайно звернутися до лікаря і перевірити картину крові. При тяжких алергічних реакціях лікування карбамазепіном слід негайно припинити.

При появі ознак ураження печінки або порушення її функції (млявість, відсутність апетиту, нудота, пожовтіння шкіри, збільшення печінки) варто негайно звернутися до лікаря.

Враховуючи можливість виникнення вищезгаданих побічних ефектів і реакцій гіперчутливості, особливо при тривалій терапії, слід регулярно контролювати картину крові, функцію нирок і печінки. При комбінованій терапії треба також регулярно перевіряти концентрацію карбамазепіну й інших протиепілептичних засобів у плазмі, у разі потреби добові дози варто знизити.

Загальний і біохімічний аналіз крові рекомендується проводити перший раз перед початком лікування карбамазепіном, потім у перший місяць терапії щотижня, а після цього щомісяця. Після шестимісячного лікування достатньо контролювати кров 2–4 рази на рік.

Хворим на глаукому необхідно регулярно контролювати внутрішньоочний тиск. Якщо потрібно перевести хворих на епілепсією, що проходять терапію карбамазепіном, на інший протиепілептичний засіб, то це варто робити не раптово, а шляхом поступового зниження його дози.

Слід враховувати те, що побічні ефекти карбамазепіну можуть бути схожі із явищами при синдромі алкогольної абстиненції і тому можуть бути прийняті за них.

Дітям молодше 6 років карбамазепін можна застосовувати тільки після ретельної оцінки співвідношення користі лікування з ризиком.

Запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції.

Для запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції Тимоніл^® 150 ретард можна застосовувати тільки в стаціонарних умовах.

Не рекомендується комбінувати Тимоніл^® 150 ретард із седативно-гіпнотичними засобами. Проте у випадку клінічної необхідності Тимоніл^® 150 ретард можна комбінувати з іншими препаратами, які застосовують для терапії алкогольної абстиненції.

Варто регулярно контролювати рівень карбамазепіну в плазмі крові. Через побічні ефекти з боку ЦНС і вегетативні побічні дії рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження.

Застосування в період вагітності і лактації

У період вагітності карбамазепін призначається тільки після ретельної оцінки співвідношення користі лікування з ризиком.

Підчас вагітності, особливо між 20-м і 40-м днями вагітності, карбамазепін варто призначати в мінімально можливих дозах. Добову дозу, зокрема в період дошкульної фази, варто розподілити на декілька невеликих доз протягом дня (рекомендується спостереження за рівнем карбамазепіну в плазмі крові).

Повідомлялося про поодинокі випадки аномалій розвитку плода, що викликаються карбамазепіном, включаючи розщеплення хребта. По змозі варто уникати комбінованого застосування карбамазепіну з іншими протиепілептичними засобами й іншими медикаментами в період вагітності, тому що при комбінованій терапії з іншими протиепілептичними засобами збільшується ризик аномалій розвитку плода.

У зв’язку з цим, що карбамазепін має властивість індукувати ферменти, перед початком і в період вагітності доцільно приймати фолієву кислоту. Матерям в останні тижні вагітності рекомендується також приймати вітамін K₁ або, відповідно, давати його новонародженим.

Якщо жінка, яка лікується карбамазепіном, бажає завагітніти, їй потрібно обов’язково порадитись з лікарем щодо подальшого прийому препарату.

Активна речовина карбамазепін проникає в материнське молоко, проте в таких незначних кількостях, що в терапевтичних дозах вони, як правило, не створюють небезпеки для дитини. Тільки якщо в немовлят спостерігається поганий приріст ваги або підвищення потреби в сні (седація), годування груддю варто припинити.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та обслуговувати механізми.

У зв’язку з виникненням побічних ефектів Тимоніл^(R) може настільки змінити швидкість психічних та фізичних реакцій, що обмежується здатність керувати транспортними засобами, обслуговувати механізми або виконувати роботи без надійної опори.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Не менше ніж за 2 тижні до початку терапії карбамазепіном варто припинити лікування інгібіторами МАО.

Вплив карбамазепіну на концентрацію інших медикаментів у плазмі

Карбамазепін може підвищувати активність визначених ферментів печінки і за рахунок цього знижувати концентрацію інших медикаментів у плазмі.

Дія деяких інших, одночасно застосовуваних медикаментів, що розкладаються таким же чином, як і карбамазепін, може бути ослаблена або навіть припинена.

Нижче наводяться активні речовини, дози яких у разі потреби при одночасному прийомі карбамазепіну слід коригувати відповідно до клінічних вимог: клобазам, клоназепам, етосуксимід, примідон, вальпроєва кислота, альпразолам, кортикостероїди (напр., преднізолон, дексаметазон), циклоспорин, дигоксин, тетрацикліни (напр., доксициклін), фелодипін, нейролептики (напр., галоперидол), іміпрамін, ламотриджин, метадон, теофілін, антикоагулянти такі як варфарин, фенпрокумон, дикумарол, гормональні протизаплідні засоби. При прийомі пероральних контрацептивів, через послаблення дії гормональних протизаплідних засобів, можуть раптово з’явитися міжменструальні кровотечі. Тому варто обміркувати застосування інших, негормональних протизаплідних методів.

Концентрацію фенітоїну в плазмі карбамазепін може як підвищувати, так і знижувати, внаслідок чого у виняткових випадках може настати сплутаність свідомості аж до коми.

Знижена концентрація карбамазепіну в плазмі.

Концентрацію карбамазепіну в плазмі можуть знижувати: фенобарбітал, фенітоїн, примідон, вальпроєва кислота, теофілін. З іншого боку, концентрацію фармакологічно активного метаболіту (продукту обміну речовин карбамазепіну) карбамазепін-10,11-епоксиду в плазмі можуть підвищувати вальпроєва кислота і примідон.

У зв’язку з взаємним впливом, зокрема при одночасному застосуванні декількох протиепілептичних засобів, рекомендується контролювати їх концентрацію в плазмі та у разі потреби коригувати дозування карбамазепіну.

Підвищена концентрація карбамазепіну в плазмі.

Перелічені нижче активні речовини можуть підвищувати концентрацію карбамазепіну в плазмі: антибіотики групи макролідів (напр., еритроміцин, джозаміцин), ізоніазид, антагоністи кальцію (напр., верапаміл, дилтіазем), ацетазоламід, декстропропоксифен/пропоксифен, вілоксазин, даназол, нікотинамід (у високих дозах у дорослих), можливо, що також циметидин і дезіпрамін. Підвищена концентрація карбамазепіну в плазмі може викликати появу симптомів, наведених у розділі “Побічна дія” (напр., запаморочення, втома, невпевнена хода, подвоєння в очах). Тому при появі подібних симптомів варто перевірити концентрацію карбамазепіну в плазмі й у разі потреби знизити дозу.

Інші взаємодії.

Одночасне застосування карбамазепіну і нейролептиків або метоклопраміду може сприяти появі неврологічних побічних ефектів. Крім того, хворим, яких лікують нейролептиками, варто звернути увагу на те, що карбамазепін може знижувати рівень цих медикаментів у плазмі і цим погіршувати перебіг хвороби. Може виникнути потреба в корекції дози відповідного нейролептика.

Відзначається, що одночасне застосування літію і карбамазепіну може посилювати нейротоксичну дію обох активних речовин. Тому потрібне ретельне спостереження за їх рівнем у плазмі. Варто звертати увагу на такі ознаки нейротоксичних симптомів: невпевнена хода, атаксія (порушена координація рухів), горизонтальний ністагм, посилення пропріоцептивних м’язових рефлексів, посмикування м’язів.

Карбамазепін може посилювати дію ізоніазиду, що вражає печінку.

Комбінований прийом карбамазепіну і деяких сечогінних засобів (гідрохлоротіазид, фуросемід) може зменшувати вміст натрію в сироватці крові.

Карбамазепін може знизити ефективність медикаментів для м’язової релаксації (напр., панкуроніум). Внаслідок цього можливе більш швидке припинення нейром’язової блокади. Тому варто спостерігати за хворими, що приймають міорелаксанти, і в разі потреби підвищити дозування цих медикаментів. При одночасному застосуванні ізотретиноїну (активна речовина для лікування вугрів висипки) і карбамазепіну варто контролювати рівень карбамазепіну в плазмі.

Одночасний прийом антидепресантів типу інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (напр., флуоксетин) може призвести до виникнення токсичного синдрому серотоніну.

Карбамазепін може посилювати виділення (елімінацію) гормонів щитовидної залози і збільшувати потребу в них у хворих зі зниженою функцією щитовидної залози. Тому у хворих, що проходять замісну терапію, на початку і в кінці лікування карбамазепіном слід перевіряти параметри щитовидної залози. При необхідності варто коригувати дозування гормональних препаратів щитовидної залози.

Умови і термін зберігання.

Препарат не потребує особливих умов зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці! Термін придатності — 5 років.