Соталол-АПО инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: sotalol; 4^/-[1-Гідрокси-2-(ізопропіламіно) етил]метансульфонанілід моногідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості:

Соталол-Апо 80 мг: блакитні, капсулоподібні, двоопуклі таблетки з гравіруванням "АРО-80" з одного боку та рискою з іншого боку;

Соталол-Апо 160 мг: блакитні, капсулоподібні, двоопуклі таблетки з гравіруванням "АРО-160" з одного боку та рискою з іншого боку;

склад: 1 таблетка містить 80 мг або 160 мг соталолу гідрохлориду;

допоміжні речовини: декстрати (водні), метилцелюлоза, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний, барвник індиготиновий алюмінієвий лак 12 – 14% (блакитний № 2).

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Неселективні блокатори β-адренорецепторів.

Код АТС C07AA07.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Соталолу гідрохлорид є неселективним b-адреноблокатором, діє на b₁- та b₂-адренорецептори. Являє собою рацемічну суміш d- і l-ізомерів соталолу. Обидва ізомери мають приблизно однакову антиаритмічну активність III класу, але блокує b-адренорецептори l-ізомер.

Серед b-адреноблокаторів соталолу гідрохлорид посідає особливе місце, оскільки він, подібно протиаритмічним препаратам III класу, спричиняє подовження реполяризації, потенціалу дії, ефективного рефрактерного періоду в передсердних, шлуночкових волокнах і волокнах Пуркін′є. Збільшення рефрактерності міокарда шлуночків супроводжується подовженням інтервалу Q-T без розширення комплексу QRS на електрокардіограмі. Соталолу гідрохлорид зменшує ЧСС та скоротливу здатність міокарда, уповільнює AV-провідність. Підвищує тонус гладкої мускулатури бронхів.

Крім виражених антиаритмічних властивостей, соталолу гідрохлориду притаманні також деякі антигіпертензивні та антиангінальні властивості, пов’язані з його b-адреноблокуючою дією.

Фармакокінетика. Біодоступність соталолу гідрохлориду при пероральному прийомі становить 90%. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2,5-3 години після перорального прийому, а рівноважна концентрація в плазмі – після 2-3 днів прийому. В дозах у діапазоні 160-640 мг/добу концентрації соталолу гідрохлориду в плазмі прямо пропорційні дозам. Період напіввиведення становить до 15 годин. Соталолу гідрохлорид не зв'язується з білками плазми крові і не метаболізується. Фармакокінетика d- і l-енантіомерів практично однакова. Розчинність у жирах соталолу гідрохлориду низька, погано проникає крізь гематоенцефалічний та плацентарний бар'єри. Через відсутність ефекту "першого проходження" порушення функції печінки не впливають на кліренс соталолу гідрохлориду. Виводиться нирками – 75% в незміненому вигляді (тому пацієнтам з порушеннями функції нирок потрібно призначати менші дози). Видаляється при гемодіалізі.

У пацієнтів похилого віку значних відмінностей фармакокінетики не спостерігається, однак за наявності у таких хворих порушень функції нирок може збільшуватися період напіввиведення соталолу гідрохлориду.

При прийомі соталолу гідрохлориду одночасно з їжею абсорбція знижується приблизно на 20% порівняно з прийомом натщесерце.

Показання для застосування. Шлуночкова екстрасистолія, спонтанні та індуковані шлуночкові тахіаритмії, суправентрикулярна тахікардія (у тому числі синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта), пароксизмальна форма мерехтіння передсердь, ішемічна хвороба серця. Показаний для лікування шлуночкових аритмій, які загрожують життю, зокрема стійкої шлуночкової тахікардії.

Спосіб застосування та дози. Таблетки слід приймати внутрішньо, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Лікування пацієнтів зі стійкою шлуночковою тахікардією необхідно розпочинати в умовах стаціонару.

Рекомендована початкова доза – 80 мг 2 рази на добу. Після оцінки ефективності доза може бути збільшена до 240 або 320 мг/добу. Для досягнення терапевтичного ефекту в більшості випадків потрібна добова доза 160-320 мг у двох рівних розділених дозах (по 80 мг або по 160 мг 2 рази на добу). Максимальна добова доза – 480 мг. Дози необхідно підвищувати поступово, очікуючи після кожного підвищення 2-3 дні для досягнення рівноважної концентрації соталолу гідрохлориду в плазмі крові та адекватного контролю тривалості інтервалів QT.

Пацієнти з рефрактерними аритміями, що загрожують життю, можуть потребувати дози 480-640 мг/добу, однак такі дози можна призначати лише тоді, коли потенційна користь від застосування препарату переважує підвищений ризик виникнення побічних ефектів, зокрема аритмій.

При виникненні брадикардії або гіпотензії на початку терапії прийом препарату необхідно припинити. Пізніше Соталол-Апо знову може бути призначений у нижчих дозах. Зниження доз також може бути рекомендовано з метою зменшення симптомів слабкості і запаморочення, якщо артеріальний тиск крові залишається низьким протягом місяця і більше після початку терапії.

При лікуванні Соталолом-Апо шлуночкових аритмій, що загрожують життю, починати терапію, а також підвищувати дози необхідно в умовах стаціонару за наявності устаткування для моніторингу та оцінки варіабельності серцевого ритму. Дози підбирають індивідуально, виходячи з терапевтичної ефективності та чутливості. Проаритмічні ефекти можливі не лише на початку терапії, але і при кожному підвищенні доз.

Оскільки соталолу гідрохлорид екскретується переважно із сечею, а у пацієнтів з порушенням функції нирок його період напіввиведення подовжується, для досягнення рівноважного стану в таких випадках потрібно більше часу. При кліренсі креатиніну < 60 мл/хв інтервали між прийомами Соталолу-Апо необхідно коригувати згідно з такими рекомендаціями:

При лікуванні пацієнтів з порушеннями функції нирок збільшувати дози можна лише після прийому не менше 5 або 6 доз із відповідними інтервалами.

Побічна дія. З боку серцево-судинної системи: брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності міокарда, АV-блокада, аритмії, ослаблення скорочуваності міокарда, посилення симптомів серцевої недостатності (набряк щиколоток, стоп, задишка), артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, прояви ангіоспазму (посилення порушення периферичного кровообігу, похолодання нижніх кінцівок, синдром Рейно), біль у грудях, в окремих випадках – шлуночкова пароксизмальна тахікардія типу “пірует” (“піруетна” тахікардія), посилення нападів стенокардії.

З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – нудота, блювання, болі в епігастрії, метеоризм, діарея, запор, сухість у роті, зміни смаку, порушення функції печінки (темна сеча, жовтушність склер або шкіри, холестаз).

З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, стомлюваність, слабкість, сонливість, парестезії, тремор; рідко – порушення сну, депресія; в окремих випадках – порушення гостроти зору, зменшення секреції сльозової рідини, сухість та біль в очах, запалення роговиці та кон’юнктиви, синкопальні стани.

З боку ендокринної системи: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпотиреоїдний стан.

З боку дихальної системи: риніт, утруднення дихання, бронхоспазм, ларингоспазм.

Дерматологічні реакції: шкірний висип, посилене потовиділення, гіперемія шкіри, псоріазоформний дерматоз, загострення симптомів псоріазу, алопеція.

Алергічні реакції: рідко – шкірний висип, свербіж, кропив’янка.

Лабораторні показники: тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, зміни активності ферментів, рівня білірубіну.

Інші: похолодання кінцівок, зниження потенції, біль у спині, артралгії, м'язова слабкість, синдром “відміни” .

Протипоказання. Соталол-Апо протипоказаний при гіперчутливості до соталолу та сульфаніламідів, гострій та хронічній серцевій недостатності II-III ст (у стадії декомпенсації), AV-блокаді II або III ст (якщо у пацієнта немає функціонуючого кардіостимулятора), кардіогенному шоці, синоатрикулярній блокаді, синусовій брадикардії, синдромі слабкості синусового вузла, тяжкій дисфункції синусового вузла, артеріальній гіпотензії, бронхіальній астмі та обструктивних захворюваннях легень, алергічному риніті, вродженому або набутому синдромі подовженого інтервалу QT, тяжкій або неконтрольованій хронічній серцевій недостатності, цукровому діабеті з кетоацидозом, метаболічному ацидозі, гіпокаліємії, кардіомегалії (без ознак серцевої недостатності), оклюзійних захворюваннях периферичних судин (ускладнених гангреною, “перемежованою” кульгавістю або болем у спокої), анестезії препаратами, які спричиняють депресію міокарда. Протипоказаний при вагітності, у період годування груддю та в дитячому віці.

З обережністю застосовують при алергічних реакціях в анамнезі, серцевій недостатності, нещодавно перенесеному інфаркті міокарда, феохромоцитомі, печінковій недостатності, хронічній нирковій недостатності, синдромі Рейно, міастенії, тиреотоксикозі, депрессії (у т. ч. в анамнезі), псоріазі.

Передозування. Симптоми: виражена брадикардія, запаморочення, непритомність, серцева недостатність, AV-блокада, аритмія, шлуночкова екстрасистолія, “піруетна” тахікардія, цианоз нігтів пальців або долонь, судоми, виражена гіпотензія, утруднення дихання, бронхоспазм і гіпоглікемія.

У разі передозування терапію соталолу гідрохлоридом необхідно припинити. При підозрі на передозування соталолу гідрохлориду важливо здійснювати адекватний електрокардіографічний моніторинг. Оскільки соталолу гідрохлорид не зв'язується з білками крові, для зниження концентрацій соталолу в плазмі крові можна застосовувати гемодіаліз. Пацієнти повинні бути під ретельним медичним наглядом до нормалізації тривалості інтервалу QT_с. Необхідно робити все можливе для швидкої корекції порушень електролітного і метаболічного балансу, оскільки вони можуть сприяти виникненню шлуночкових аритмій.

Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля. При брадикардії показані атропін, інші антихолінергічні препарати, агоністи b‑адренорецепторів або трансвенозна електрокардіостимуляція; при блокаді серця (II або III ст) – ізопротеренол або трансвенозна електрокардіостимуляція; при серцевій недостатності – серцеві глікозиди, діуретики, глюкагон; при гіпотензії (залежно від асоційованих факторів) на додаток до атропіну і глікозидів наперстянки при необхідності доцільніше застосовувати епінефрин, а не ізопротеренол або норадреналін; при бронхоспазмі – стимулятори b₂-адренорецепторів у вигляді аерозолю або амінофілін; при гіпоглікемії – внутрішньовенне введення глюкози; при “піруетній” тахікардії – епінефрин, магнію сульфат, трансвенозна електрокардіостимуляція, кардіоверсія постійним струмом.

Оскільки соталолу гідрохлорид є конкурентним антагоністом ізопротеренолу, високі дози ізопротеренолу можуть нейтралізувати багато ефектів надлишкових доз Соталолу-Апо, але у разі застосування ізопротеренолу необхідно бути готовим до ускладнень, які можуть спричинити його високі дози.

Особливості застосування. Соталол-Апо може збільшувати тяжкість наявних аритмій або спричиняти нові. Проаритмічні ефекти можуть бути різноманітними: зі збільшення частоти передчасних скорочень шлуночків і до розвитку більш тяжкої шлуночкової тахікардії, шлуночкової фібриляції або “піруетної” тахікардії. Факторами ризику, які збільшують ймовірність виникнення “піруетної” тахікардії, є доза, наявність стійкої шлуночкової тахікардії, стать (у жінок частота виникнення вища), надмірне збільшення тривалості інтервалу QT_c, кардіомегалія або хронічна серцева недостатність.

Якщо в процесі терапії тривалість інтервалу QT_c перевищує 500 мс – необхідна обережність при застосуванні, а якщо перевищує 550 мс – потрібне зниження доз або припинення прийому препарату. Проаритмічні ефекти найчастіше спостерігаються в перші 7 днів після початку терапії або при підвищенні дози. Для зниження ризику проаритмії рекомендується починати лікування в дозі 80 мг 2 рази на добу, а потім поступово титрувати дози з одночасним контролем ефективності (програмована електрокардіостимуляція або моніторинг ЕКГ за Холтером) і безпеки (тривалість інтервалу QT, ЧСС і рівні електролітів сироватки крові). Особливо уважно необхідно стежити за електролітним і кислотно-лужним балансами у пацієнтів з тяжкою або тривалою діареєю, а також хворих, які одержують діуретики.

При завершенні курсу лікування прийом Соталолу-Апо необхідно припиняти поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів та більше, під наглядом лікаря. Періодичність прийому препарату не повинна змінюватися. Не можна раптово припиняти лікування – можливий розвиток тяжких аритмій та інфакту міокарда.

Моніторинг пацієнтів, що приймають Соталол-Апо, повинен включати спостереження за ЧСС, АТ, ЕКГ, вмістом глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. У пацієнтів похилого віку потрібно контролювати показники функції нирок.

Пацієнти з нирковою недостатністю потребують корекції режиму дозування.

Соталол-Апо необхідно з обережністю призначати пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (підвищений ризик аритмогенної дії), пацієнтам із синдромом дисфункції синусового вузла, що асоціюється із симптоматичними аритміями (соталолу гідрохлорид може спричинювати синусову брадикардію, синусові паузи або зупинку синусового вузла), пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, з цукровим діабетом. Обережно призначають пацієнтам зі спонтанною гіпоглікемією в анамнезі або хворим на діабет (особливо на лабільний діабет), які отримують інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. Соталол-Апо може маскувати продромальні ознаки і симптоми гострої гіпоглікемії (тахікардію, тремор), тому пацієнтів потрібно інформувати про те, що головним симптомом гіпоглікемії під час лікування Соталолом-Апо є підвищене потовиділення.

Хворим на феохромоцитому Соталол-Апо призначають тільки після прийому α-адреноблокатора.

Соталол-Апо може маскувати клінічні ознаки гіпертиреозу (тахікардію) або його ускладнень і створювати хибне враження поліпшення стану в пацієнтів з тиреотоксикозом. При лікуванні пацієнтів з підозрою на тиреотоксикоз необхідно уникати швидкого припинення прийому Соталолу-Апо, оскільки можливе загострення симптомів гіпертиреозу, зокрема тиреотоксичний криз.

Пацієнти, що користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на фоні лікування можливе зменшення продукції сльозової рідини.

За кілька днів перед проведенням наркозу необхідно припинити прийом Соталолу-Апо чи підібрати засіб для наркозу з мінімальною негативною інотропною дією.

В період лікування слід утримуватись від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій. Особам, чия професія вимагає концентрації уваги та швидкості реакцій, необхідний індивідуальний підбір доз.

В період лікування не слід вживати алкоголь.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

З антиаритмічними препаратами І класу (дисопірамідом, хінідином і прокаїнамідом) і III класу (аміодароном) Соталол-Апо не рекомендується застосовувати, оскільки вони потенційно можуть збільшувати рефрактерність міокарда. Аміодарон збільшує ризик виникнення брадикардії та пригнічення AV-провідності.

При переході від лікування іншими препаратами до терапії Соталолом-Апо або переході від лікування Соталолом-Апо до терапії іншими антиаритмічними лікарськими засобами необхідно зачекати не менше 3-4 періодів напіввиведення препарату, що застосовується, перш ніж призначати альтернативний препарат у звичайній дозі. Якщо є імовірність того, що припинення прийому попереднього антиаритмічного препарату може спричинити аритмії, які загрожують життю, пацієнта необхідно госпіталізувати.

У разі застосування Соталолу-Апо разом з іншими β-адреноблокаторами можна очікувати адитивних ефектів класу II.

З лікарськими засобами, що збільшують тривалість інтервалу QT (антиаритмічними препаратами класу I і класу III, похідними фенотіазину, трициклічними антидепресантами, терфенадином, астемізолом, еритроміцином, препаратами літію), і рідкими протеїновими дієтами застосовують з обережністю.

Три- та тетрациклічні антидепресанти, нейролептики, наркотичні анальгетики, антигістамінні, седативні, снодійні засоби та етанол посилюють пригнічення ЦНС.

Засоби для інгаляційного наркозу (похідними вуглеводнів) та міорелаксанти збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвиток артеріальної гіпотензії.

Алергени, які застосовують для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб збільшують ризик виникнення тяжких системних алергійних реакцій або анафілаксії.

З лікарськими засобами, які виснажують запаси катехоламінів (резерпін, гуанітидин), може спостерігатися надмірне зниження тонусу симпатичної нервової системи. У пацієнтів необхідно регулярно контролювати артеріальний тиск і ЧСС, оскільки можливі гіпотензія, виражена брадикардія, втрата свідомості.

З дигоксином зростає імовірність проаритмічних ефектів, знижується позитивна інотропна дія глікозидів наперстянки. І глікозиди наперстянки, і соталолу гідрохлорид уповільнюють AV-провідність. Якщо, незважаючи на адекватну терапію глікозидами наперстянки, не спостерігається зменшення тяжкості серцевої недостатності, прийом Соталолу-Апо необхідно припинити.

З гіпотензивними засобами (діуретики, симпатолітики, клонідин, гідралазін) можливе надмірне зниження артеріального тиску.

Фуросемід, гідрохлоротіазид та інші діуретики, що виводять калій, можуть спровокувати розвиток аритмії внаслідок гіпокаліємії.

Йодвміщуючі рентгеноконтрастні речовини для внутрішньовенного введення збільшують ризик розвитку анафілактичних реакцій.

Ксантини та симпатоміметики знижують активність Соталолу-Апо.

Зі стимуляторами b₂-адренорецепторів (сальбутамол, тербуталін та ізопреналін) може бути необхідним підвищення доз стимуляторів b₂-адренорецепторів.

НПЗЗ та естрогени послаблюють гіпотензивний ефект соталолу гідрохлориду, сульфасалазін збільшує його концентрацію в плазмі.

Антагоністи кальцію (верапаміл та ділтіазем), серцеві глікозиди та антиаритмічні засоби посилюють порушення AV-провідності, підвищують ризик розвитку або збільшення AV-блокади та серцевої недостатності. При сумісному застосуванні з блокаторами кальцієвих каналів можливий адитивний гіпотензивний вплив на кров'яний тиск.

Норепінефрин, інгібітори МАО та раптове припинення прийому клонідіну можуть потенціювати "рикошетну" гіпертензію. Прийом Соталолу-Апо необхідно припиняти за декілька днів до поступового припинення прийому клонідину, а перерва в лікуванні інгібіторами МАО та Соталолом-Апо повинна становити не менш 14 днів.

Соталол-Апо подовжує дію недеполяризуючих міорелаксантів, антикоагуляційний ефект кумаринів, збільшує концентрацію лідокаїну в плазмі, підвищує ефект інсуліну та знижує ефект пероральних гіпоглікемічних засобів (тому може бути необхідна корекція доз протидіабетичних препаратів).

Умови та термін зберігання. Зберігати у сухому, захищеному від світла і недоступному для дітей місці при температурі 15 – 25°C.

Термін придатності – 2 роки з моменту виготовлення препарату “in bulk”.