Спитомин^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: buspiron; N-[4-[4-(2-піримідиніл)-1-піперазиніл]бутил]-1,1-циклопентан;

основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 5 мг – круглі, пласкі таблетки з фасками по краях, білого або майже білого кольору, без або майже без запаху, з гравіруванням “Е₁₅₁” на одному боці та з рискою – на іншому;

таблетки по 10 мг – круглі, пласкі таблетки з фасками по краях, білого або майже білого кольору, без або майже без запаху, з гравіруванням “Е₁₅₂” на одному боці та з рискою – на іншому;

склад: 1 таблетка містить 5 мг або 10 мг буспірону (у формі буспірону гідрохлориду);

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмаль гліколят (типу А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Анксіолітичні засоби. Код АТС N05В Е01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Механізм анксіолітичного ефекту буспірону та інших похідних азаспіродекандіону відмінний від механізму дії бензодіазепінів. Вони не діють на бензодіазепін-ГАМК-хлорид-іонофорний рецепторний комплекс; однак, оскільки вони є частковими агоністами 5-НТ_1А рецепторів, вони діють шляхом модуляції серотонінергічної системи. Завдяки зв’язуванню з центральними дофамінергічними рецепторами буспірон може викликати симптоми, які нагадують нейролептичні (дистонія, псевдопаркінсонізм, акатизія, пізня дискінезія), однак такі ефекти в клінічних дослідженнях не зареєстровані. Незважаючи на це, іноді після початку курсу лікування у невеликої частини пацієнтів спостерігається хвилювання, яке може бути проявом дофамінергічного ефекту (акатизія) або підвищення центральної норадренергічної активності. На відміну від бензодіазепінів буспірон не має міорелаксантних або протисудомних властивостей, не порушує психомоторні функції, його седативний ефект значно слабший ефекту типових анксіолітиків. За анксіолітичною активністю буспірон приблизно дорівнює бензодіазепінам. Однак, на відміну від бензодіазепінів, буспірон не викликає толерантності та залежності, а після завершення курсу лікування не розвиваються симптоми відміни. Буспірон не потенціює викликану алкоголем депресію ЦНС. Дія буспірону розвивається поступово. Терапевтичний ефект починає проявлятися між 7 та 14 днями терапії, а максимальний ефект досягається тільки приблизно через 4 тижні після початку лікування.

 Фармакокінетика. Після застосування препарат швидко та майже повністю абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Буспірон піддається інтенсивному метаболізму першого проходження через печінку. Тому незмінна речовина виявляється у системному кровотоці у невеликій концентрації, яка має значні індивідуальні розбіжності.

Біодоступність дорівнює 4 %. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 60 – 90 хвилин після прийому препарату. У здорових добровольців буспірон мав лінійну (пропорційну дозі) фармакокінетику після прийому 10 – 40 мг. Аналогічні фармакокінетичні параметри виявлені у літніх пацієнтів. Після перорального застосування 20 мг препарату його рівні в плазмі крові досягають від 1 до 6 нг/мл. Приблизно 95 % буспірону зв’язується з білками плазми крові (86 % – з альбуміном плазми, інша частина – з α₁-кислим глікопротеїном). Буспірон піддається окислювальному метаболізму в основному за участю ізоферментів CYR3A4 в результаті чого, утворюються різні гідроксильовані метаболіти. Основний метаболіт (5-ОН-буспірон) – не активний. Деалкільований метаболіт (1-(2-піримідиніл)-піперазин, 1-РР) – активний. Його анксіолітична активність у 4–5 разів нижче, ніж у вихідної речовини, але його рівень у плазмі крові вище та період напіввиведення приблизно у 2 рази довше, ніж у буспірону. Після однократного введення ¹⁴С-міченого буспірону 29 – 63 % радіоактивності виділяється з сечею протягом 24 годин, в основному, у формі метаболітів. Приблизно 18 – 38 % введеної дози виводиться з калом. Після одноразового прийому 10 – 40 мг період напіввиведення активного метаболіту дорівнює 4,8 години.

Одночасний прийом їжи уповільнює всмоктування буспірону зі шлунково-кишкового тракту, але завдяки зниженню досистемного кліренсу (ефект першого проходження) при цьому значно підвищується біодоступність буспірону. Після прийому з їжею рівень максимальної концентрації буспірону (С_max) у плазмі крові підвищується на 16 %.

Рівноважна концентрація у плазмі крові може бути досягнута приблизно через 2 доби після початку регулярного застосування препарату.

Удаваний об’єм розподілення дорівнює 5,3 л/кг.

Буспірон виділяється у грудне молоко. Підвищені рівні буспірону в плазмі та значення AUC, а також подовження періоду напіввиведення можуть спостерігатися при порушенні функції нирок.

Показання для застосуванн. Короткострокове лікування станів, що супроводжуються тривогою, в основному генералізованого тривожного розладу (ГТР).

Спосіб застосування та дози. Доза повинна підбиратися для кожного пацієнта індивідуально. Рекомендована початкова добова доза становить 15 мг (3 таблетки по 5 мг); ця доза може підвищуватися на 5 мг на добу кожні 2 або 3 доби. Звичайна добова доза дорівнює 20 – 30 мг (2 – 3 таблетки по 10 мг або 4 – 6 таблеток по 5 мг). Максимальна разова доза складає 30 мг; добова доза не повинна перевищувати 60 мг (6 таблеток по 10 мг). Добову дозу потрібно розділити на 2-3 прийоми. Таблетки слід приймати завжди в один і той же час дня до або після їди, щоб запобігти значним коливанням концентрації активної речовини в плазмі крові протягом доби.

Препарат не можна приймати епізодично для лікування стану тривоги та напруженості, оскільки терапевтичний ефект препарату Спітомін^® розвивається не раніше ніж через 7 – 14 діб лікування.

Побічна дія. Спітомін^® зазвичай добре переноситься хворими. Побічні ефекти, якщо вони спостерігаються, здебільшого виникають на початку курсу лікування, а потім зникають. У деяких випадках необхідне зниження дози. У ході досліджень спостерігались такі побічні ефекти, як запаморочення, нудота, головний біль, нервова збудливість, напівнепритомний стан та збудження.

Менш часті побічні явища: гнів та ворожість, сплутана свідомість, нечіткий зір, діарея, біль у м’язах та кістках, оніміння, парестезії, порушення координації рухів, тремор та шкірний висип.

У клінічних дослідженнях, тривалістю від 3 до 4 тижнів, приблизно 10 % пацієнтів припиняли лікування через небажані ефекти, найчастіше (3,4 %) з боку ЦНС (запаморочення, безсоння, нервова збудливість, сонливість, напівнепритомний стан), а також (1,2 %) шлунково-кишкового тракту (нудота), а також інші ефекти, наприклад, головний біль та стомлюваність.

Серцево-судинна система.

Часті: біль у грудній клітці.

Нечасті: непритомність, гіпотензія, гіпертензія.

Рідко: порушення мозкового кровообігу, декомпенсація серцевої недостатності, інфаркт міокарда, міокардіопатія, брадикардія.

Центральна нервова система.

Часті: порушення сну.

Нечасті: деперсоналізація, дисфорія, підвищена чутливість до шуму, ейфорія, акатизія, страх, втрата інтересу, дисоціативні реакції, галюцинації, мимовільні рухи, подовження часу реакції, суїцидальні думки, епілептичні напади.

Рідко: клаустрофобія, боязнь холоду, ступор, заїкання та психоз.

Офтальмологія та оториноларингологія.

Часті: шум у вухах, ларингіт, набряк слизової оболонки носу.

Нечасті: почервоніння очей, кон’юнктивіт, порушення смакових та нюхових відчуттів.

Рідко: болісні ураження внутрішнього вуха, біль в очах, фотофобія, підвищення внутрішньоочного тиску.

Ендокринна система.

Рідко: галакторея, ураження щитовидної залози.

Система травлення.

Нечасті: метеоризм, анорексія, підвищення апетиту, слинотеча, подразнення кишечнику, кишкова кровотеча.

Рідко: печіння у язиці.

Сечо-статева система.

Нечасті: часте сечовипускання, затримка сечовипускання, порушення менструального циклу, дизурія, порушення статевого потягу.

Рідко: аменорея, запалення тазових органів, нічне нетримання сечі, затримання еякуляції, імпотенція.

Опорно-руховий апарат.

Нечасті: м’язові спазми, ригідність м’язів, артралгія.

Рідко: м’язова слабкість.

Органи дихання.

Нечасті: гіпервентиляція, відчуття нестачі повітря, та важкості у грудях.

Рідко: носова кровотеча.

Шкіра.

Нечасті: набряк, свербіж, припливи, випадіння волосся, сухість шкіри, набряк обличчя.

Інші: збільшення ваги тіла, гарячка, зниження ваги тіла, нездужання.

Рідко: зловживання алкоголем, втрата голосу, шум в голові, гикавка.

Лабораторні показники.

Нечасті: підвищення рівнів АЛТ та АСТ сироватки крові.

Рідко: еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

Протипоказання.

Гіперчутливість до будь-якого із компонентів препарату.

Тяжка ниркова недостатність (швидкість клубочкової фільтрації нижче 10 мл/хв).

Тяжка печінкова недостатність (протромбіновий час більше 18 секунд).

 - Дитячий вік (до 18 років).

 - Вагітність або годування груддю.

Передозування. При передозуванні можливі скарги на порушення шлунково-кишкового тракту, нудота, блювання, запаморочення та сонливість, втрата свідомості, з розвитком міозу або без міозу.

Лікування: Промивання шлунка та симптоматична терапія. Специфічний антидот не відомий. Буспірон не можна вивести з організму шляхом діалізу.

Особливості застосування.

Печінкова недостатність. Буспірон піддається інтенсивному метаболізму в печінці. У фармакокінетичному дослідженні разове введення 30 мг пацієнтам з цирозом печінки підвищувало рівні буспірону плазми крові та збільшувало AUC з подовженням тривалості напіввиведення препарату. У зв’язку із виділенням незмінної речовини у жовч можливий другий пік концентрації буспірону в плазмі крові. Препарат протипоказаний хворим з тяжкою печінковою недостатністю; пацієнтам з цирозом печінки слід призначити препарат у нижчих дозах або у таких самих дозах, але із подовженими інтервалами.

Ниркова недостатність. При помірній або тяжкій нирковій недостатності кліренс буспірону може знижуватися на 50 %. Препарат протипоказаний хворим з тяжкою нирковою недостатністю при ШКФ менше 10 мл/хв. При легкій (ШКФ більше 30 мл/хв) та помірній (ШКФ 10 – 30 мл/хв) нирковій недостатності буспірон призначати можна, однак при цьому слід дотримуватися обережності та призначати знижені дози.

Пацієнти літнього віку. Немає потреби уточнення дози, однак рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні препарату (наприклад, у зв’язку із можливим зниженням функції нирок та/або печінки та підвищеною ймовірністю виникнення побічних ефектів). Пацієнтам слід призначати нижчі можливі ефективні дози, а у випадку підвищення дози слід встановлювати ретельне спостереження за пацієнтом.

Застосування препарату потребує особливої обережності у хворих з закритокутовою глаукомою та міастенією.

У разі непереносимості лактози при складанні дієти слід враховувати вміст лактози у таблетках (55,7 мг в таблетках по 5 мг та 111,4 мг у таблетках по 10 мг).

Пацієнтам слід рекомендувати під час лікування не їсти грейпфрути та, не пити грейпфрутовий сік у значних кількостях під час лікування, оскільки ці продукти можуть підвищити рівень буспірону в плазмі крові та призвести до збільшення частоти або тяжкості побічних ефектів.

Переведення пацієнтів з бензодіазепінів на буспірон. Буспірон не може усунути симптоми відміни бензодіазепінів. Якщо пацієнта переводять на буспірон після тривалої бензодіазепінової терапії, буспірон слід призначати тільки після завершення періоду поступового зниження дози бензодіазепінів.

Буспірон не викликає звикання до препарату, однак його введення пацієнтам із встановленою або підозрюваною схильністю до лікарської залежності потребує ретельного медичного контролю.

 - Незважаючи на те, що буспірон не впливає на психомоторні та когнітивні функції

 слід враховувати, що він знижує концентрацію уваги та швидкість рекції. Про це слід

 попередити пацієнта перед початком лікування. При виникненні таких ефектів ступінь і

 тривалість обмежень на керування транспортом або механізмами має встановити лікар.

Оскільки анксіолітичний ефект проявляється після 7 – 14 днів застосування препарату, а повний терапевтичний ефект розвивається приблизно за 4 тижні, пацієнти з сильною тривожністю потребують ретельного медичного спостереження на початковому етапі терапії.

Протягом усього курсу лікування буспіроном потрібно уникати вживання алкогольних напоїв.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Інгібітори моноаміноксидази (МАО). Можливе підвищення артеріального тиску та виникнення гіпертонічних кризів після одночасного введення буспірону та препаратів, що діють на моноаміноксидазу (моклобемід, селегілін); у зв’язку із цим буспірон не можна сполучати з інгібіторами МАО. Після відміни необоротного інгібітора МАО (наприклад, селегіліну) до початку введення препарату Спітомін^® (та навпаки) повинно минути не менше 14 діб. Також повинно минути не менше 14 днів після відміни препарату Спітомін^® до початку введення моклобеміду (оборотний інгібітор МАО). Однак Спітомін^® можна давати через 1 день після відміни моклобеміду.

Інгібітори та індуктори CYR3A4. Дослідження in vitro показали, що буспірон в основному метаболізується ізоферментами CYR3A4 цитохрома-450. Одночасне введення буспірону та інгібіторів CYR3A4 (еритроміцину, ітраконазолу, нефазодону, дилтіазему, верапамілу та грейпфруктового соку) може призвести до лікарських взаємодій, а при введенні сильного інгібітору також підвищити рівень буспірону в плазмі крові; тому необхідне зниження дози буспірону (наприклад, до 2,5 мг 2 рази на день). Потужні індуктори CYR3A4 (наприклад, рифампіцин) можуть значно знизити рівні буспірону в плазмі крові та послабити його фармакодинамічні ефекти.

Препарати, що сильно зв’язані з білком крові. Оскільки буспірон зв’язується із білком крові (95 %), постійно існує ймовірність взаємодії з іншими активними речовинами, що зв’язані білком. Дослідження in vitro показали, що буспірон не може витисняти з білків зв’язані з ними препарати, наприклад, дигоксин.

При одночасному введенні циметидину та буспірону С_max буспірону зростає на 40 %, а його AUC не змінюється. Одночасне введення цих препаратів потребує ретельного медичного спостереження.

При одночасному введенні діазепаму та буспірону рівень першого в плазмі крові дещо підвищується, а також можуть виникнути побічні ефекти: запаморочення, головний біль, нудота.

Речовини, які пригнічують ЦНС, та алкоголь. Одночасне введення буспірону з тріазоламом або флуразепамом не збільшує тривалість або силу ефекту цих бензодіазепінів. Буспірон в одноразовій дозі 20 мг не посилює ефекту алкоголю на ЦНС. Досвід одночасного застосування буспірону та інших анксіолітиків або інших засобів, що діють на ЦНС (наприклад, нейролептиків та антидепресантів), не достатній. Тому у таких випадках необхідне ретельне медичне спостереження.

Інші лікарські засоби. Через недостатність відповідних клінічних даних спільне застосування буспірону з антигіпертензійними препаратами, серцевими глікозидами, пероральними контрацептивами та протидіабетичними засобами можливе тільки в умовах ретельного медичного спостереження.

Умови та термін зберігання. Препарат слід зберігати при температурі до 30 °С у місцях, захищених від дії світла та недоступних для дітей.

Термін придатності – 5 років.