Веро-рибавирин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: ribavirin; 1-b-D-рибофуранозил-1-Н-1,2,4-триазол-3-карбоксам;

основні фізико-хімічні властивості: капсули кремово-жовтого кольору;

склад: 1 капсула містить рибавірину 0,2 г;

допоміжні речовини: аеросил, крохмаль картопляний, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби прямої дії. Рибавірин.

Код АТС J05A B04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Противірусний засіб. Синтетичний аналог нуклеозидів. Активний in vitro щодо деяких РНК- та ДНК-вмісних вірусів. Ні рибавірин, ні внутрішньоклітинні нуклеотидні метаболіти рибавірину у фізіологічних концентраціях не виявляли інгібуючої дії на ферменти, специфічні для вірусу гепатиту С і не пригнічували реплікацію вірусу гепатиту С.

Дані клінічних досліджень показали, що застосування рибавірину як монотерапія при гепатиті С, у тому числі при його хронічній формі, неефективне. Проте комбінована терапія рибавірином та інтерфероном альфа у хворих на гепатит С, які мали рецидив захворювання на фоні монотерапії інтерфероном альфа, виявилась у 10 разів більш ефективною, ніж монотерапія інтерфероном альфа-2b і приблизно у 3 рази більш ефективною у хворих, які раніше лікувалися інтерфероном альфа.

Механізм противірусної дії рибавірину у комбінації з інтерфероном альфа, зокрема відносно вірусу гепатиту С, невідомий.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після прийому внутрішньо рибавірин легко і майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. При прийомі у разовій дозі час досягнення максимальна концентрація рибавірину в плазмі крові становить 1,5 год. Абсолютна біодоступність становить приблизно 45 - 65%, що пов’язано з метаболізмом при “першому проходженні” через печінку. Між дозою і показником біодоступності (AUC) існує лінійна залежність.

Розподіл. Після досягнення максимальної концентрації рибавірин швидко розподіляється в організмі. Рибавірин не зв’язується з білками плазми.

При курсовому введенні рибавірин накопичується в плазмі у великій кількості; співвідношення показника біодоступності (AUC_12h) при повторному і одноразовому прийманні дорівнює 6. Метаболізм. Метаболізм рибавірину здійснюється шляхом зворотного фосфорилювання і шляхом розщеплення – дерибозилювання та амідний гідроліз з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту.

Виведення. Виведення рибавірину із організму повільне. Після одноразового приймання внутрішньо період напіввиведення становить 79 год.

Після припинення курсового застосування період напіввиведення рибавірину із організму становить близько 298 годин, що свідчить про його уповільнене виведення з інших тканин організму, крім плазми.

Рибавірин і його метаболіти – триазолкарбоксамід і триазолкарбонова кислота – виводяться із організму з сечею. Лише близько 10% дози виводиться з калом.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. У хворих з нирковою недостатністю фармакокінетика рибавірину при одноразовому прийманні внутрішньо змінюється – максимальна концентрація та AUC збільшується порівняно з контролем (кліренс креатиніну > 90 мл/хв). Концентрація рибавірину в плазмі при гемодіалізі суттєво не змінюється.

Фармакокінетика рибавірину при введенні одноразової дози не змінюється у хворих, які страждають на печінкову недостатність, незалежно від її вираженості (типи А, В або С за класифікацією Чайлд-П’ю).

Після приймання внутрішньо одноразової дози з їжею з високим вмістом жирів біодоступність рибавірину підвищувалась (показники AUC та C_max збільшувались на 70%).

Очевидно це зумовлено уповільненням транспорту рибавірину або зміною рН шлункового вмісту. Значення цього феномена для клініки не визначено. Проте з метою досягнення максимальної концентрації рибавірину в плазмі крові рекомендується приймати препарат разом з їжею.

Показання для застосування. Рецидив хронічного гепатиту С у хворих старше 18 років, які раніше лікувалися інтерфероном альфа з позитивним ефектом (нормалізація АЛТ до кінця лікувального курсу); хронічний гепатит С, підтверджений гістологічно, який раніше не лікувався, без ознак декомпенсації функції печінки, з підвищеною АЛТ, серопозитивністю до РНК-вірусу гепатиту С, при наявності фіброзу або вираженої запальної активності.

Препарат може застосовувати як у монотерапії, так і у комбінації з інтерфероном альфа.

Спосіб застосування та дози. Веро-рибавірин застосовують внутрішньо в дозі 1 000 - 1 200 мг на день, розподіленої на два прийоми (вранці і ввечері). Рекомендовані дози препарату залежать від маси тіла пацієнта: при масі тіла 75 кг і нижче пацієнт повинен одержувати на добу 1 000 мг препарату у 2 прийоми (2 капсули по 200 мг вранці і 3 капсули по 200 мг ввечері); при масі вище 75 кг пацієнт повинен одержувати на добу 1 200 мг препарату у 2 прийоми (3 капсули по 200 мг вранці і 3 капсули по 200 мг ввечері). Тривалість лікування залежить від клінічного перебігу захворювання. Рекомендована тривалість курсу лікування для хворих з рецедивом захворювання після попереднього лікування – 6 місяців, а для нелікованих хворих – мінімум 24 тижні. В останньому випадку лікування слід продовжити ще 24 тижні (загалом до 48 тижнів) пацієнтам з вірусом генотипу 1, у яких перед початком лікування визначалося високе вірусне навантаження (концентрація РНК-вірусу гепатиту С у крові), а до кінця 24 тижнів лікування РНК-вірус гепатиту С не виявлявся.

Побічна дія.

З боку системи кровотворення: зменшення вмісту гемоглобіну внаслідок гемолізу – основний токсичний ефект рибавірину, який з високою ймовірністю може бути скоригований за допомогою рекомендованих змін дози під час лікування; можливі слабковиражені анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія.

З боку ендокринної системи: можливо порушення функції щитовидної залози – зміна вмісту тиреотропного гормону (відповідна терапія потрібна 3% хворих, які не мали раніше таких порушень).

Алергічні реакції: можливі шкірні висипання, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія.

Інші: можливі артеріальна гіпотензія, зміни лабораторних показників.

Побічні явища виражені в основному слабо або помірно і не впливають на перебіг лікування.

Протипоказання. Тяжкі захворювання серця (включаючи нестабільні і стійкі до терапії форми), які передували лікуванню, як мінімум, протягом 6 місяців; захворювання щитовидної залози, стійкі до терапії; гемоглобінопатії (у тому числі таласемія, серпоподібно-клітинна анемія); хронічна ниркова недостатність (КК < 50 мл/хв.); тяжка депресія, суїцидальні думки або спроба до суїциду (у тому

числі в анамнезі); виражене порушення функції печінки або декомпенсований цироз печінки;

аутоімунні захворювання (у тому числі аутоімунний гепатит); вагітність; період лактації (годування груддю); підвищена чутливість до рибавірину та інших компонентів препарату. Діти до 18 років.

Передозування. Посилення побічних ефектів.

Лікування – симптоматичне.

Особливості застосування. Безпечність та ефективність комбінованої терапії вивчена тільки при застосуванні Веро-рибавірину з інтерфероном альфа.

Зниження вмісту гемоглобіну до рівня нижче 10 г/дл спостерігали у 14% пацієнтів, які одержували Веро-рибавірин під час клінічних випробувань. Хоча для рибавірину не характерний безпосередній вплив на серцево-судинну систему, анемія, пов’язана з прийманням препарату, може спричинити посилення серцевої недостатності та/або загострення симптомів захворювання серця. У зв’язку з цим пацієнтам із захворюваннями серця Веро-рибавірин слід призначати з обережністю і тільки після відповідного обстеження. Під час лікування за таким хворими необхідно особливе спостереження. При появі симптомів погіршання з боку серцево-судинної системи лікування слід припинити.

Веро-рибавірин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з тяжкими захворюваннями легенів (зокрема, хронічними обструктивними захворюваннями легень) або цукровим діабетом з появою кетоацидозу.

З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів з порушенням згортання крові (у тому числі при тромбофлебіті, емболії легеневої артерії) або вираженою мієлодепресією.

При гострих реакціях підвищеної чутливості (кропив’янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія) лікування Веро-рибавірином слід негайно припинити і призначити відповідне лікування. Транзиторні шкірні висипання не є підставою для припинення лікування.

Оскільки з віком функціональні можливості нирок і печінки можуть знижуватися у літніх хворих до початку застосування Веро-рибавірину необхідно визначити їх функцію.

Контроль лабораторних показників

Лабораторні дослідження (клінічний аналіз крові з підрахунком лейкоцитарної формули і кількості тромбоцитів, аналіз електролітів, визначення вмісту креатиніну в сироватці крові, функціональні проби печінки) слід проводити перед початком лікування, потім на 2 та 4 тижні лікування і подалі регулярно, за необхідністю.

При появі серйозних небажаних явищ або відхилень у лабораторних показниках під час застосування препарату слід скоригувати дозу або припинити прийом препарату до припинення небажаних явищ.

Педіатрія

Безпечність та ефективність препарату при лікування дітей і підлітків не встановлені. Тому застосування препарату для лікування пацієнтів віком до 18 років не рекомендується.

Вагітність і лактація

Лікування Веро-рибавірином не слід починати доти, поки не буде отриманий негативний результат тесту на вагітність, який слід проводити безпосередньо перед початком застосування препарату.

У зв’язку з високим ризиком несприятливого впливу рибавірину на дитину годування груддю слід припинити до початку застосування препарату. Невідомо, чи виділяється будь-який компонент Веро-рибавірину з грудним молоком.

Хворі жінки дітородного віку, а також їх партнери-чоловіки повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування і протягом 4 місяців після його закінчення. Щомісячно протягом всього цього періоду необхідно проводити тести на вагітність. Якщо вагітність настає під час лікування протягом 4 місяців після його закінчення, пацієнтку слід поінформувати про значний ризик тератогенного впливу рибавірину на плід.

Хворі чоловіки та їх партнерши-жінки дітородного віку також повинні використовувати надійні методи контрацепції під час застосування препарату. Рибавірин накопичується внутрішньоклітинно і виводиться із організму дуже повільно. Для виключення можливої тератогенної дії рибавірину кожний з партнерів повинен застосовувати ефективний контрацептивний засіб під час лікування, а також протягом як мінімум 7 місяців після його закінчення. Чоловіки повинні використовувати презерватив для мінімізації ризику потрапляння рибавірину у піхву.

Вплив на здатність керувати автотранспортом і механізмами

Особам, які відчувають утомлюваність, сонливість або дезорієнтацію при лікуванні, слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем або механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Біодоступність Веро-рибавірину в дозі 600 мг знижувалася при одночасному прийомі антацидного препарату, який містить сполучення магнію і алюмінію або симетикон; показник AUC зменшився на 14%. Можливо, що зниження біодоступності у цьому дослідженні було спричинено уповільненням транспорту рибавірину або зміною рН шлункового вмісту.

При одночасному застосуванні Веро-рибавірину та інтерферону альфа лікарської взаємодії не виявлено.

Рибавірин in vitro інгібує фосфорилювання зидовудину і ставудину. Клінічна значимість цих даних остаточно не встановлена. Проте вони дають підставу, що одночасне застосування Веро-рибавірину з зидовудином або ставудином може призвести до підвищення концентрації РНК-ВІЛ у плазмі крові. Тому рекомендується ретельне моніторування показників концентрації РНК-ВІЛ у плазмі у хворих, яким проводиться лікування Веро-рибавірином у комбінації з одним з цих двох засобів. При підвищенні рівня концентрації РНК-ВІЛ у плазмі застосування рибавірину разом з інгібіторами зворотної транскриптази слід переглянути. Доказів взаємодії рибавірину з ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази або інгібіторами протеаз немає. Тому Веро-рибавірин можна призначати разом із вказаними засобами для лікування хворих із сумісною інфекцією ВІЛ і вірусним гепатитом С.

Можливість лікарського або іншого виду взаємодії з рибавірином може зберігатися до 2 місяців (5 періодів періоду напіввиведення рибавірину) після припинення його застосування у зв’язку з уповільненим виведенням.

Ферменти цитохрому Р450 не беруть участі у метаболізмі рибавірину. Рибавірин не є інгібітором ферментів системи цитохрому Р450. Токсикологічні дослідження не дають підстави, що рибавірин стимулює ферментну активність печінки. Таким чином, взаємодія, пов’язана з участю ферментів системи цитохрому Р450, малоймовірна.

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей, захищеному від світла місці при кімнатній температурі (не вище 25°С). Термін придатності – 2 роки.