Рамирил плюс инструкция, аналоги и состав

Склад.

Діюча речовина: 1 капсула містить раміприлу 2,5 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжна речовина: крохмаль прежелатинізований.

Лікарська форма.  Капсули.

Фармакотерапевнична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого фактора із діуретиками. Код АТС С09ВА05.

Клінічні характеристики.

Показання. Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання. Гіперчутливість до компонентів препарату; системний червоний вовчак, склеродермія (підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу); пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія; цукровий діабет; двобічний стеноз ниркових артерій, стеноз ниркової артерії єдиної нирки, трансплантація нирки; ниркова недостатність (кліренс менше 40 мл/хв.); гіпонатріємія, печінкова недостатність, первинний гіперальдостеронізм; вагітність, період лактації; дитячий вік; гіпотензія, подагра.

Спосіб застосування та дози. Доза встановлюється лікарем індивідуально залежно від стану хворого. Звичайна доза – 1–2 таблетки на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати  2 таблеток.

Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, з великою кількістю рідини (приблизно одна склянка). Таблетки можна приймати незалежно від часу прийому їжі.

Дозування при  порушенні функції нирок.

Пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 40 мл/хв. лікування слід розпочинати з монотерапії раміприлом 1,25 мг. Якщо артеріальний тиск не нормалізується, доза раміприлу може бути збільшена до 2,5 мг. Якщо і після цього артеріальний тиск не контролюється пацієнти, можуть бути переведені на терапію Рамірилом Плюс по 1 капсулі на добу.

Побічні реакції. З боку серцево-судинної системи і крові: гіпотензія, в тому числі ортостатичні реакції, стенокардія, синкопе, серцева недостатність, інфаркт міокарда, вертиго, біль у грудній клітці; дуже рідко – аритмія, прискорене серцебиття, гемолітична анемія, мієлосупресія, панцитопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія, агранулоцитоз; васкуліт.

З боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея; дуже рідко – сухість у роті, анорексія, диспепсія, дисфагія, запор, біль у черевній порожнині, гастроентерит, панкреатит, гепатит, порушення функції печінки, підвищення рівня печінкових трансаміназ.

З боку нервової системи та органів чуття: запаморочення, головний біль, астенія; дуже рідко – цереброваскулярні порушення, амнезія, сонливість, судоми, депресія,  розлади сну, невралгія, нейропатія, парестезія, тремор, зниження слуху, порушення зору.

З боку дихальної системи: сухий кашель, інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів, дуже рідко – диспное, фарингіт, синусит, риніт, трахеобронхіт, ларингіт, бронхоспазм.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія, олігурія, набряки.

Алергічні реакції: кропив’янка, висип, мультиформна еритема, фотосенсибілізація, ангіоневротичний набряк.

Інші: зменшення маси тіла, анафілактоїдні реакції, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну, ангіоневротичний набряк, артралгія / артрит, міалгія, пропасниця, порушення водно-електролітного балансу, зміна концентрації білірубіну, сечової кислоти, глюкози.

Передозування. Симптоми:  сухість в роті, виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, шок, порушення балансу електролітів, гостра ниркова недостатність, тромбоемболія.

Лікування: у легких випадках – промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв. після прийому препарату. Симптоматичне лікування.У випадку артеріальної гіпотензії пацієнту парентерально вводять кристалоїдні розчини. Можливе введення ангіотензину ІІ.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не рекомендується застосовувати препарат у період вагітності. Препарат проникає в грудне молоко, тому, якщо лікування цим препаратом необхідне для матері, годування груддю слід припинити.

Діти. Немає даних про застосування раміприлу у дітей до 18 років.

Особливі заходи безпеки. Не рекомендується вживати алкогольні напої під час лікування препаратом.

Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічні) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування препарату.

Літні хворі.

Застосування цього препарату у літніх хворих, які приймають діуретики та/або мають серцеву недостатність, а також хворих з порушеннями функції печінки або нирок, потребує особливої уваги. Дозу встановлює лікар індивідуально залежно від реакції пацієнта на препарат.

Слід обережно застосовувати препарат при захворюванні на цукровий діабет, подагру (гіперурикемія), порушення функції печінки, електролітні порушення.

Особливості застосування. Після прийому першої дози, а також при збільшенні дозування сечогінного засобу та/або Рамірилу Плюс хворі повинні знаходитися протягом 8 год. під наглядом лікаря, щоб уникнути розвитку неконтрольованої гіпотензивної реакції.

У хворих із серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, що супроводжується олігурією або азотемією і зрідка – розвитком гострої ниркової недостатності.

Хворі на злоякісну артеріальну гіпертензію або із супутньою тяжкою серцевою недостатністю повинні починати лікування в умовах стаціонару.

Перед початком і під час терапії інгібіторами АПФ необхідний підрахунок загальної кількості лейкоцитів і визначення лейкоцитарної форми (до 1 разу на місяць у перші 3-6 місяців лікування у хворих з підвищеним ризиком нейтропенії – при порушенні функції нирок, колагенозах або у тих, хто отримує високі дози, а також при перших ознаках розвитку інфекції). При підтвердженні нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 2000/мкл) терапію інгібіторами АПФ слід припиняти.

До і під час лікування потрібен моніторинг артеріального тиску, функції нирок, вмісту К⁺ у плазмі, контроль вмісту гемоглобіну у периферичній крові, вмісту К⁺, креатиніну, сечовини, контроль концентрації електролітів і печінкових ферментів у крові.

Необхідно з обережністю призначати препарат пацієнтам, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії). У хворих із зниженим об’ємом циркулюючої крові (внаслідок терапії діуретиками), при обмеженні вживання солі, при проведенні діалізу, при проносі і блюванні можливий розвиток симптоматичної гіпотензії.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат.

Не рекомендується застосовувати діалізні мембрани AN69 разом з інгібіторами АПФ (через можливість розвитку у пацієнтів анафілактоїдних реакцій). Якщо в анамнезі є вказівки щодо розвитку ангіоневротичного набряку, не пов’язаного з прийомом інгібіторів АПФ, тоді у цих хворих існує підвищений ризик його розвитку при прийомі препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Під час лікування слід утримуватися від керування автотранспортом і видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливе запаморочення, особливо після початкової дози інгібітору АПФ у хворих, які приймають діуретики. Слід з обережністю виконувати фізичні вправи під час спекоти через ризик дегідратації і артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення об’єму рідини в організмі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші  форми взаємодії. Обережно треба призначати препарат разом з:

-         алопуринолом, імунодепресантами, кортикостероїдами, прокаїнамідом, цитостатиками (ризик порушення кровотворення);

-         антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретики) або інші речовини, що мають антигіпертензивний ефект (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти та анестетики) – посилення антигіпертензивного ефекту;

-         солями калію, гепарином –  може підвищитися рівень калію в сироватці крові;

-         солями літію –  підвищення рівня літію, токсичність;

-         нестероїдними протизапальними препаратами –  зниження ефективності Рамірилу Плюс;

-         алкоголем –  посилення дії алкоголю;

-         солями натрію – зниження антигіпертензивного ефекту Рамірилу Плюс.

Гідрохлортіазид може знижувати нирковий кліренс амантадину, що може призвести до збільшення токсичності амантадину.

Поєднане застосування тіазидних діуретиків та аміодарону, дизопіраміду, флекаїніду, хінідину, астемізолу, терфенадину, пімозиду, соталолу і серцевих глікозидів посилює токсичність останніх на фоні гіпокаліємії. Кортикостероїди збільшують ризик появи гіпокаліємії.

Аніонообмінні смоли (наприклад, колестирамін, колестипол) знижують абсорбцію гідрохлортіазиду відповідно на 85 % і 43 %.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Раміприл  пригнічує активність ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ, кініназа II), викликаючи розширення судин  та зниження артеріального тиску. Пригнічення активності АПФ підвищує активність реніну у плазмі крові, знижує рівень ангіотензину II та альдостерону. Антигіпертензивний ефект настає через 1 – 2 години після застосування препарату, максимальний ефект розвивається протягом 3 – 6 годин та триває не менше 24 годин.

Гідрохлоротіазид є діуретиком. Тіазидні діуретики інгібують реабсорбцію Na⁺ і Cl^- у дистальних канальцях, посилюючи виведення натрію, калію, хлору та води. Початковий прийом тіазидного засобу викликає натрійурез та діурез, що призводять до зменшення об'єму циркулюючої плазми з наступним зниженням серцевого викиду та значним зменшенням артеріального тиску. У відповідь на зниження артеріального тиску і серцевого викиду відбувається перерозподіл рідини з інтерстиціального простору у внутрішньосудинне русло, і тому через 3 – 4 місяці відбувається поступова нормалізація об'єму плазми. При тривалому застосуванні препарату серцевий викид повертається до початкової величини, а периферичний судинний опір знижується до нижчих рівнів порівняно з початковою величиною.

Гіпотензивні ефекти кожної із складових препарату доповнюють один одного, найкращий ефект препарату досягається через 6 – 8 годин і триває до 24 год.

Фармакокінетика. Раміприл швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту (не менше 50-60 % введеної дози) і максимальна його концентрація в плазмі крові досягається протягом однієї години. Раміприл майже повністю метаболізується (в основному – в печінці) з утворенням активних та неактивних продуктів. Його активний метаболіт, раміприлат,  приблизно в 6 разів активніший за раміприл. Максимальна концентрація його в плазмі крові досягається через 2–4 години. Серед відомих неактивних метаболітів – дикетопіперазиновий ефір, дикетопіперазинова кислота, а також глюкуроніди раміприлу та раміприлату. Зв’язування раміприлу та раміприлату з білками крові становить приблизно 73 % та 56 % відповідно. В умовах застосування звичайних доз (один раз на добу) рівноважна концентрація препарату в плазмі крові досягається на 4-й день застосування препарату. Після застосування 60 % дози виводиться із сечею (в основному у формі метаболітів), а приблизно 40 % – з калом. Приблизно 2 % введеної дози виділяється із сечею в незмінному стані.

Після перорального прийому 70% гідрохлортіазиду всмоктується у дванадцятипалій кишці та верхній порожній кишці. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1,5 – 5 годин.  Він зв’язується з білками плазми приблизно на 40%.  95% гідрохлоротіазиду виводиться нирками. Виведення є результатом канальцевої екскреції. Період напіввиведення  –  від 5,6 -14,8 год. Звичайно терапевтичний ефект гідрохлоротіазиду з’являється через 2 год. після прийому, а максимальний після 3 – 4 год.

Дія цієї комбінації звичайно триває до 24 год. Оптимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 3 – 4 тижні лікування.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: капсули з кришечкою сірого кольору та білим корпусом білого кольору з чорним маркуванням “MICRO” на корпусі та кришечці, вміст капсули – білий порошок.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі до 25ºС у сухому, недоступному для дітей місці.