Лизиноприл-АПО инструкция, аналоги и состав

Склад:

діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка містить 10 мг або 20 мг лізиноприлу;

допоміжні речовини: заліза оксид червоний, лактоза безводна, цинку стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Код АТС C09A A03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія (АГ). Лізиноприл-Апо показаний для лікування есенційної артеріальної гіпертензії і реноваскулярної артеріальної гіпертензії. Він може застосовуватися в режимі монотерапії або у поєднанні з тіазидними діуретиками. Більшість пацієнтів з тяжкою АГ (> 80%) потребують комбінованої терапії. Лізиноприл також використовується в поєднанні з бета-адреноблокаторами й антагоністами кальцію, однак відомості про таке застосування обмежені.

Лізиноприл-Апо зазвичай призначається у випадках, коли терапія діуретиками або бета-адреноблокаторами виявилася неефективною або асоціювалася з неприйнятними побічними ефектами. Лізиноприл-Апо також може застосовуватися як терапія першої лінії, якщо хворим протипоказані діуретики та/або бета-адреноблокатори, а також якщо в хворих з такими захворюваннями/станами ці лікарські засоби часто спричиняють серйозні небажані ефекти.

Хронічна серцева недостатність (ХСН). Лізиноприл-Апо застосовується як допоміжний засіб у поєднанні з діуретиками і, якщо це необхідно, препаратами наперстянки, для лікування симптоматичної хронічної серцевої недостатності.

Гострий інфаркт міокарда (ІМ). да и госпитализации (см. ???) ятность летального исхода и госпитализации (см. ра. еской хронической сердечной недостаточностиЛізиноприл-Апо застосовується для раннього лікування гемодинамічно стабільних пацієнтів, які перенесли гострий ІМ, з метою поліпшення виживаності (на додаток до стандартної рекомендованої терапії тромболітиками, ацетилсаліциловою кислотою і бета-адреноблокаторами).

Протипоказання.

Гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату.
Алергічні реакції на інші інгібітори АПФ в анамнезі.
Ангіоневротичний набряк в анамнезі внаслідок попереднього лікування інгібіторами АПФ.
Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
Вагітність, період лактації.

Спосіб застосування та дози.

Лізиноприл-Апо необхідно приймати один раз на добу в один і той самий час. Приймання їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу, тому препарат можна приймати до, під час або після їжі. Дози препарату добирають індивідуально.

Есенційна артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза для хворих на есенційну гіпертензію, які не приймають діуретики, становить 10 мг 1 раз на добу. Дози необхідно коригувати залежно від реакції артеріального тиску (АТ). Звичайно підтримуюча доза становить 10-40 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 80 мг.

Якщо монотерапія лізиноприлом не дозволяє підтримувати АТ на необхідному рівні, додатково можуть призначатися діуретики в низьких дозах. Відзначений адитивний ефект при супутньому застосуванні гідрохлоротіазиду в дозі 12,5 мг. Після призначення діуретика доза Лізиноприлу-Апо може бути знижена.

У хворих на артеріальну гіпертензію, які одержують діуретики, перші дози Лізиноприлу-Апо можуть спричинити симптоматичну гіпотензію. Якщо можливо, діуретики необхідно відмінити за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом. Якщо діуретик не можна відмінити, початкова доза Лізиноприлу-Апо повинна становити 5 мг, а пацієнт після прийому першої дози повинен перебувати під медичним наглядом протягом декількох годин. Дози коригують залежно від реакції АТ. Якщо монотерапія лізиноприлом не дозволяє підтримувати АТ на необхідному рівні, може бути відновлена терапія діуретиками.

Пацієнтам зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (ОЦК) та/або сольовим виснаженням з будь-якої причини призначають знижені початкові дози Лізиноприлу-Апо.

Коригування доз при порушеннях функції нирок. Початкові дози для хворих з порушеннями функції нирок визначають залежно від кліренсу креатиніну відповідно до рекомендацій у таблиці. Потім дози збільшують шляхом титрування до досягнення бажаного АТ або до максимальної дози 40 мг/добу.

Кліренс креатиніну (мл/хв)	Початкова доза (мг/добу)
31-70	5,0-10,0
10-30	2,5-5,0
< 10 (включаючи пацієнтів на гемодіалізі)	2,5*
* Дози та/або частоту прийому препарату необхідно коригувати залежно від реакції АТ.

Реноваскулярна артеріальна гіпертензія. Оскільки у деяких хворих з реноваскулярною АГ (особливо в пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки) може спостерігатися загострена реакція на першу дозу Лізиноприлу-Апо, лікування необхідно починати з низьких доз (2,5 мг або 5 мг) під пильним медичним наглядом. Надалі дози коригують шляхом титрування залежно від реакції АТ.

Хронічна серцева недостатність. Лізиноприл-Апо застосовується як допоміжний засіб у поєднанні з діуретиками і, якщо це необхідно, препаратами наперстянки. Починають лікування Лізиноприлом-Апо під пильним медичним наглядом, зазвичай в умовах стаціонару. Перед початком лікування необхідно брати до уваги недавню терапію діуретиками і можливість тяжкого сольового виснаження/зниження ОЦК. Якщо можливо, дози діуретиків повинні бути знижені до початку лікування лізиноприлом.

Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг на добу. Дози Лізиноприлу-Апо можна збільшувати з інкрементом не більше 10 мг з інтервалами не менше 2 тижнів до максимальної дози 35 мг 1 раз на добу. Дози добирають індивідуально залежно від переносимості і клінічної відповіді на терапію.

Лікування після гострого інфаркту міокарда. Раннє лікування Лізиноприлом-Апо гемодинамічно стабільних пацієнтів може бути розпочате протягом 24 год після появи симптомів ІМ. Хворі повинні також одержувати відповідну стандартну рекомендовану терапію тромболітиками, ацетилсаліциловою кислотою і бета-адреноблокаторами. Лізиноприл не можна призначати пацієнтам, які перенесли гострий ІМ, якщо існує ризик подальшого серйозного гемодинамічного погіршення, при систолічному АТ менше 100 мм рт. ст., кардіогенному шоку, при наявності клінічно значимих порушень функції нирок (концентрації креатиніну в сироватці крові > 177 мкмоль/л та/або протеїнурії > 500 мг/24 год), а також у разі двобічного стенозу ниркових артерій в анамнезі. Якщо порушення функції нирок розвиваються в процесі лікування лізиноприлом (концентрація креатиніну в сироватці крові > 265 мкмоль/л або в 2 рази перевищує вихідний показник), препарат необхідно відмінити. Перша доза Лізиноприлу-Апо повинна становити 5 мг перорально, ще 5 мг через 24 год, 10 мг через 48 год і потім по 10 мг 1 раз на добу. Пацієнти з низьким систолічним АТ (100-120 мм рт. ст.) на початку лікування або в перші 3 дні після ІМ повинні одержувати знижені дози – 2,5 мг на добу перорально. Через 3 дні, якщо спостерігається гіпотензія (систолічний АТ ≤ 100 мм рт. ст.), добова підтримуюча доза може становити 5 мг з тимчасовим зниженням до 2,5 мг при необхідності. У разі тривалої гіпотензії (систолічний АТ ≤ 90 мм рт. ст. протягом 1 год і більше) Лізиноприл-Апо необхідно відмінити. Результати лікування Лізиноприлом-Апо оцінюють через 6 тижнів. При відсутності ознак симптоматичної або безсимптомної дисфункції лівого шлуночка лікування лізиноприлом можна припинити. При наявності ознак або симптомів серцевої недостатності терапію Лізиноприлом-Апо продовжують.

Лізиноприл-Апо сумісний з внутрішньовенним або трансдермальним уведенням нітрогліцерину.

Побічні реакції.

Найчастіше відмічаються такі небажані побічні реакції, як запаморочення, головний біль, астенія/стомлюваність, нудота, діарея і кашель. Інші побічні ефекти спостерігаються рідко.

З боку серцево-судинної системи: гіпотензія, ортостатичні ефекти, біль у грудях, стенокардія, набряки, посилене серцебиття, порушення серцевого ритму, інфаркт міокарда або цереброваскулярні епізоди (можливо внаслідок надмірної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику), тахікардія.

З боку ШКТ: діарея, нудота, блювання, диспепсія, анорексія, запор, метеоризм, абдомінальний біль, сухість у роті, панкреатит.

З боку печінки: порушення функції печінки, гепатит і жовтяниця (гепатоцелюлярна та/або холестатична).

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, парестезія, депресія, сонливість, безсоння, вертиго, лабільність настрою, сплутаність свідомості, порушення смаку.

З боку дихальної системи: кашель, задишка, ортопное, бронхоспазм, риніт, синусит.

З боку шкіри і її придатків: алопеція, пітливість, псоріаз; тяжкі дерматологічні захворювання (такі як пухирчатка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз і мультиформна еритема).

Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк (0,1%), шкірні висипання, свербіж, кропив'янка.

З боку м'язово-кісткової системи: м'язові спазми, біль у спині, біль у ногах, біль у плечах.

З боку сечостатевої системи: уремія, олігурія/анурія, дисфункція нирок, гостра ниркова недостатність, імпотенція.

З боку системи кровотворення: в поодиноких випадках – гемолітична анемія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, що виявляється у вигляді анемії, цитопенії або лейкопенії.

Лабораторні показники: гіперкаліємія, підвищення рівнів азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові (зазвичай оборотне після припинення лікування), зниження рівнів гемоглобіну і гематокриту (у середньому, відповідно, на 0,9 г/дл і 0,6 об.%), підвищення активності печінкових ферментів та/або рівня білірубіну.

Інші ефекти: астенія/стомлюваність, нечіткість зору, пропасниця, припливи, подагра, зниження лібідо, нездужання.

Повідомлялося про появу комплексу симптомів, який може включати позитивний результат тесту на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, артралгію/артрит, міалгію, пропасницю, васкуліт, еозинофілію і лейкоцитоз, а також шкірні висипання, фотосенсибілізацію або інші дерматологічні прояви.

У пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда, в умовах стаціонару найчастіше відмічалися такі небажані ефекти, як стійка гіпертензія, шок, порушення функції нирок, інсульт, повторний інфаркт міокарда, геморагічні події, постінфарктна стенокардія, шлуночкова фібриляція, стійка шлуночкова тахікардія, тріпотіння або фібриляція передсердь, повна атріо-вентрикулярна блокада, асистолія, розрив міжшлуночкової перегородки, розрив папілярного м'яза, пізня ХСН (> 4 діб).

Передозування.

Симптоми при передозуванні лізиноприлу: тяжка гіпотензія, порушення балансу електролітів і ниркова недостатність.

У разі передозування лізиноприлу пацієнти повинні перебувати під дуже пильним медичним наглядом. Лікування симптоматичне. Необхідно вживати заходів з метою запобігання абсорбції і прискорення елімінації лізиноприлу. При тяжкій гіпотензії пацієнта кладуть на спину і негайно вводять внутрішньовенно 0,9% розчин натрію хлориду. Можна застосовувати вазопресорні засоби, зокрема, ангіотензин II, якщо введення рідини протипоказане. Лізиноприл може бути виведений з кровотоку шляхом гемодіалізу. Необхідно уникати використання мембран з високою проникністю ("high-flux") з поліакрилонітрилу. Потрібно часто контролювати рівні електролітів і креатиніну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Приймання інгібіторів АПФ в період вагітності (особливо в ІІ і ІІІ триместрах) може спричинити патологію плода і немовляти, а також призвести до їх загибелі. При виявленні вагітності в період лікування Лізиноприлом-Апо препарат необхідно негайно відмінити. У тих поодиноких випадках (ймовірно менше одного на декілька тисяч вагітних хворих), коли альтернативи терапії інгібіторами АПФ немає, пацієнток необхідно попереджати щодо потенційної небезпечності для плода. Необхідно проводити регулярні УЗО з метою оцінки стану і розвитку плода, а також об'єму амніотичної рідини. При розвитку маловоддя Лізиноприл-Апо необхідно негайно відмінити, якщо тільки справа не стосується порятунку життя матері. Може бути доцільно провести нестресовий тест та/або оцінку біофізичного профілю, залежно від тижня вагітності. Якщо побоювання щодо стану плода зберігаються, варто розглянути доцільність проведення стресового скорочувального тесту. Пацієнтки і лікарі, однак, повинні розуміти, що маловоддя може розвинутися вже після необоротного ушкодження плода. Діти, які зазнали дії інгібіторів АПФ in utero, повинні перебувати під пильним медичним наглядом з метою виявлення гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. У разі розвитку олігурії увага повинна бути сконцентрована на підтримці АТ і ниркової перфузії. При потребі можливо проведення обмінної трансфузії або гемодіалізу, однак обмежений досвід застосування даних процедур не свідчить про їх значну клінічну користь. Лізиноприл може бути вилучений з кровообігу немовляти шляхом перитонеального діалізу.

Невідомо, чи виділяється лізиноприл з жіночим молоком, тому необхідно з обережністю призначати Лізиноприл-Апо в період лактації. Як правило, годування груддю в період лікування Лізиноприлом-Апо повинно бути припинено.

Діти.

Безпечність й ефективність лікування лізиноприлом дітей не встановлена, тому Лізиноприл-Апо не рекомендується призначати дітям.

Особливості застосування.

Ангіоневротичний набряк

Були відмічені поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку в пацієнтів, які приймали лізиноприл. Ангіоневротичний набряк, асоційований з набряком гортані та/або шоком може бути фатальним. При розвитку ангіоневротичного набряку Лізиноприл-Апо необхідно негайно відмінити, а пацієнт має перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення набряку. Якщо набрякає лише обличчя, губи і рот, спеціальне лікування звичайно не потрібне, хоча для ослаблення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні препарати. У разі ж набряку язика, голосової щілини або гортані, що може спричинити обструкцію дихальних шляхів, необхідно негайно вживати відповідних заходів. Вони включають підшкірне введення адреналіну (0,5 мл 1 : 1000) та/або підтримку прохідності дихальних шляхів. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку при терапії інгібіторами АПФ вище, якщо у хворого раніше відмічався ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з лікуванням інгібіторами АПФ.

Гіпотензія

Після прийому лізиноприлу (звичайно першої чи другої дози або при збільшенні дози) можлива симптоматична гіпотензія. Це частіше спостерігається в хворих зі зниженим об'ємом циркулюючої крові внаслідок терапії діуретиками, безсольової дієти, діалізу, діареї або блювання, а також у хворих з ренін-залежною реноваскулярною гіпертензією. У хворих на тяжку ХСН у поєднанні з нирковою недостатністю або без неї може спостерігатися надмірна гіпотензія, іноді асоційована з олігурією та/або прогресуючою азотемією, а в поодиноких випадках з гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. З огляду на потенційну можливість падіння АТ, лікування лізиноприлом пацієнтів з ризиком гіпотензії необхідно починати під дуже пильним медичним наглядом, бажано в умовах стаціонару. Такі хворі повинні перебувати під уважним наглядом протягом перших двох тижнів терапії, а також у періоди підвищення доз лізиноприлу та/або діуретиків. Аналогічні запобіжні заходи необхідні при лікуванні пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може спричинити інфаркт міокарда або цереброваскулярний епізод.

У разі гіпотензії пацієнта кладуть на спину і при необхідності вводять внутрішньовенно 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензивна реакція не обов'язково є протипоказанням до подальшого лікування лізиноприлом. Після підвищення АТ лікування хворих на гіпертензію звичайно продовжують. Однак у таких випадках варто розглянути доцільність зниження доз Лізиноприлу-Апо та/або діуретиків. У деяких хворих на ХСН з нормальним або зниженим АТ лізиноприл може додатково знижувати системний АТ. У разі гіпотензії необхідно розглянути доцільність зниження доз або відміни лізиноприлу.

Нейтропенія/агранулоцитоз

У поодиноких випадках інгібітори АПФ можуть спричиняти агранулоцитоз і пригнічення функції кісткового мозку. Необхідно періодично контролювати кількість лейкоцитів, особливо в пацієнтів з колагенозними судинними захворюваннями і захворюваннями нирок.

Порушення функції нирок

До початку й у процесі лікування Лізиноприлом-Апо необхідно контролювати АТ і функцію нирок, оскільки лізиноприл може спричиняти тяжку гіпотензію і, рідше, наступну ниркову недостатність. У хворих, функція нирок яких може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій, стенозом артерії єдиної нирки або тяжкою ХСН), прийом препаратів, які інгібують цю систему, може асоціюватися з олігурією, прогресуючою азотемією, а також, у поодиноких випадках, гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Супутній прийом діуретиків може додатково підвищувати ризик таких явищ у чутливих пацієнтів.

Анафілактоїдні реакції при використанні "high-flux" діалізних мембран

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, при гемодіалізі з використанням мембран з високою проникністю (наприклад, з поліакрилонітрилу) відмічалися анафілактоїдні реакції. При появі таких симптомів, як нудота, абдомінальні спазми, печія, ангіоневротичний набряк, вкорочення дихання або тяжка гіпотензія, гемодіаліз необхідно негайно припинити. Зазначена симптоматика не усувається за допомогою антигістамінних препаратів. У таких випадках гемодіаліз необхідно проводити з використанням мембран іншого типу або призначати антигіпертензивні засоби іншого класу.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації

Повідомлялося про поодинокі випадки стійких загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, під час десенсибілізації до отрут перетинчастокрилих (бджіл, ос). У тих самих пацієнтів ці реакції не спостерігалися при тимчасовій відміні (не менше, ніж на 24 год) інгібіторів АПФ і знову з'являлися при повторному ненавмисному комбінуванні цих видів лікування.

Гіперкаліємія

Під час клінічних досліджень гіперкаліємія (рівень калію в сироватці крові > 5,7 мЕкв/л) була відмічена у 2,2% пацієнтів з гіпертензією і 4,0% хворих на ХСН, які одержували лізиноприл у дозах 2,5-20 мг на добу. У більшості випадків це були одиничні підвищення показників, які поверталися до норми незважаючи на продовження терапії. Гіперкаліємія була причиною відміни препарату приблизно в 0,1% хворих на артеріальну гіпертензію. Факторами ризику, що підвищують ймовірність розвитку гіперкаліємії, є ниркова недостатність, цукровий діабет, супутній прийом калійзберігаючих діуретиків, прийом препаратів калію та/або замінників кухарської солі, що містять калій.

Клапанний стеноз, гіпертрофічна кардіоміопатія

Є побоювання, які грунтуються на теоретичному аналізі, що при терапії вазодилататорами може зростати ризик зниження коронарної перфузії у пацієнтів зі стенозом аорти або гіпертрофічною кардіоміопатією. Лізиноприл-Апо необхідно з обережністю призначати таким хворим.

Хірургічні втручання/анестезія

При серйозних хірургічних втручаннях або під час анестезії з використанням препаратів, які спричиняють гіпотензію, лізиноприл блокує утворення ангіотензину II після компенсаторного вивільнення реніну. У разі гіпотензії, обумовленої цим механізмом, уводять розчини для збільшення об'єму циркулюючої крові.

Порушення функції печінки

Адекватні дослідження на пацієнтах з цирозом та/або дисфункцією печінки не проводилися. Лізиноприл-Апо необхідно з особливою обережністю призначати хворим з порушеннями функції печінки. Перед початком лікування і регулярно в процесі терапії необхідно проводити функціональні печінкові тести, а також уважно контролювати реакцію на терапію і метаболічні ефекти.

Кашель

При лікуванні лізиноприлом відмічався сухий, стійкий кашель, який зникав лише після відміни препарату або зниження доз. Це необхідно враховувати при диференціальній діагностиці кашлю.

Лікування літніх пацієнтів

При терапії лізиноприлом в однакових дозах реакція АТ і небажані побічні ефекти у молодих і літніх пацієнтів загалом подібні. Однак фармакокінетичні дослідження показують, що максимальна концентрація лізиноприлу в плазмі крові і площа під фармакокінетичною кривою у літніх пацієнтів у 2 рази вище, тому в таких випадках потрібно приділяти особливу увагу корекції доз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Лізиноприл-Апо може спричиняти побічні ефекти, які впливають на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики. У хворих на артеріальну гіпертензію, які одержують діуретики (особливо якщо терапія діуретиками почата недавно) може спостерігатися надмірне зниження АТ в початковий період терапії лізиноприлом. Імовірність симптоматичної гіпотензії може бути мінімізована шляхом відміни діуретиків до початку лікування лізиноприлом та/або зниження початкової дози лізиноприлу.

Інші антигіпертензивні препарати. При призначенні лізиноприлу хворим на артеріальну гіпертензію, які вже одержують інші антигіпертензивні препарати, можливо додаткове зниження АТ.

Препарати, які підвищують рівень калію в сироватці крові. Оскільки лізиноприл знижує вироблення альдостерону, можливе підвищення рівня калію в сироватці крові. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид) або препарати калію повинні призначатися лише у разі документально підтвердженої гіпокаліємії, з обережністю і при частому контролі рівня калію, оскільки це може спричинити значне підвищення рівня калію в сироватці крові. Також з обережністю необхідно використовувати замінники кухарської солі, що містять калій.

Препарати, які спричиняють вивільнення реніну. Гіпотензивну дію лізиноприлу посилюють антигіпертензивні засоби, що спричиняють вивільнення реніну (наприклад, діуретики).

Препарати, які змінюють активність симпатичної нервової системи. Засоби, що впливають на активність симпатичної нервової системи (наприклад, гангліоблокатори або блокатори адренергічних нейронів), необхідно застосовувати з обережністю. Блокатори бета-адренорецепторів можуть додатково знижувати АТ при комбінованому застосуванні з лізиноприлом.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПВП). У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок терапія лізиноприлом у поєднанні з НПВП може спричинити подальше погіршення функції нирок. Індометацин може послаблювати антигіпертензивну дію лізиноприлу.

Препарати літію. Лізиноприл може знижувати елімінацію літію, тому необхідно ретельно контролювати концентрацію літію в сироватці крові пацієнтів, які приймають препарати літію.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл є інгібітором АПФ. Він застосовується для лікування артеріальної гіпертензії, хронічної серцевої недостатності, а також після інфаркту міокарда у гемодинамічно стабільних пацієнтів.

Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) – це пептидилдипептидаза, яка каталізує перетворення ангіотензину I у пресорну речовину ангіотензин II. При інгібуванні АПФ знижується концентрація ангіотензину II у плазмі крові, що призводить до збільшення активності реніну плазми (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну) і зниження секреції альдостерону. Хоча зниження секреції альдостерону є незначним, воно спричиняє невелике збільшення концентрації K⁺ у сироватці крові. При застосуванні лізиноприлу в поєднанні з тіазидними діуретиками концентрація калію в сироватці крові практично не змінюється.

АПФ за будовою ідентичний ферменту кініназа II. Тому лізиноприл може також блокувати деградацію пептиду брадикініну, потужного вазодилататора. Однак роль цього фактора в терапевтичній дії Лізиноприлу-Апо невідома.

Хоча вважається, що гіпотензивна дія лізиноприлу пов'язана переважно з пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, він також знижує артеріальний тиск у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією.

У хворих на артеріальну гіпертензію лізиноприл знижує артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і стоячи. Різка відміна лізиноприлу не спричиняє швидкого підвищення АТ. У більшості пацієнтів антигіпертензивна дія лізиноприлу починає виявлятися через 1 год після прийому разової дози, а максимальне зниження АТ відмічається через 6 год. Хоча антигіпертензивний ефект спостерігається протягом доби після прийому дози, однак через 24 год він набагато слабший, ніж через 6 год. Під час декількох досліджень був відмічений більш виражений і стабільний гіпотензивний ефект при терапії дозами 20 мг і вище порівняно з низькими дозами лізиноприлу. Для досягнення оптимального гіпотензивного ефекту іноді може бути потрібно до 2-4 тижнів терапії.

Дослідження гемодинаміки в пацієнтів з есенційною АГ показали, що зниження АТ після прийому лізиноприлу супроводжується зниженням периферичного судинного опору без зміни або з незначною зміною хвилинного об'єму кровообігу і частоти серцевих скорочень. Середній нирковий кровоток і швидкість клубочкової фільтрації у хворих на АГ з нормальною функцією нирок якщо і змінюються, то несуттєво.

У разі застосування лізиноприлу в поєднанні з тіазидними діуретиками спостерігається адитивний гіпотензивний ефект.

При лікуванні лізиноприлом хворих на ХСН знижується переднавантаження і постнавантаження на серце, внаслідок чого зростає хвилинний об'єм кровообігу без рефлекторної тахікардії. Переносимість фізичного навантаження поліпшується. Міжнародне дослідження ATLAS показало, що при лікуванні лізиноприлом у високих дозах до 35 мг 1 раз на добу знижується комбінований ризик летального наслідку і госпіталізації хворих на ХСН.

Попередні результати дослідження на інсулінозалежних хворих на цукровий діабет свідчать про те, що лізиноприл у дозах 10-20 мг на добу значно знижує ризик прогресування ретинопатії (порівняно з плацебо). Однак за дворічний період не було відмічено значного впливу терапії лізиноприлом на регресію наявної ретинопатії або частоту виникнення нових випадків ретинопатії.

Фармакокінетика.

Максимальна концентрація лізиноприлу в плазмі крові спостерігається приблизно через 7 год після перорального прийому препарату. У хворих, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, максимальна концентрація лізиноприлу в плазмі крові відмічається через 8-10 год після прийому. Зниження концентрації лізиноприлу в плазмі крові в термінальній фазі відбувається повільно, однак це не впливає на кумуляцію лікарського засобу. Тривалість термінальної фази не пропорційна дозі і ймовірно визначається насичувальним зв'язуванням з АПФ. Лізиноприл не зв'язується з білками плазми крові, за винятком АПФ. Лізиноприл не метаболізується і цілком екскретується з сечею в незміненому вигляді. Виходячи з елімінації з сечею, ступінь абсорбції лізиноприлу становить приблизно 25%, при цьому в усьому діапазоні доз (5-80 мг) спостерігається велика інтерсуб'єктна варіабельність показників (6-60%). Присутність їжі в ШКТ не впливає на абсорбцію лізиноприлу. При багаторазовому прийманні лізиноприлу ефективний період напівнагромадження становить 12 год.

Нирковий кліренс лізиноприлу з віком знижується, зокрема, при наявності ХСН. Елімінація лізиноприлу уповільнюється при порушенні функції нирок. Це стає клінічно важливим при швидкості клубочкової фільтрації < 30 мл/хв.

Лізиноприл може виводитися за допомогою гемодіалізу.

Дослідження на щурах показали, що лізиноприл погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лізиноприл-Апо 10 мг: рожеві, овальні, двоопуклі таблетки з гравіруванням "АРО" і під ним "L10" з одного боку, інший бік гладенький;

Лізиноприл-Апо 20 мг: темно-рожеві, овальні, двоопуклі таблетки з гравіруванням "АРО" і під ним "L20" з одного боку, інший бік гладенький;

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25°C.