Зокардис^® плюс 30/12,5 инструкция, аналоги и состав

Склад.

Діюча речовина: 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 28,7 мг зофеноприлу (у вигляді зофеноприлу кальцію) і 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, гіпромелоза, кремнію діоксид високодисперсний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ і діуретики. Код C09DA15.

Клінічні характеристики.

Показання. Есенціальна гіпертензія легкого та помірного ступенів тяжкості, коли лише один зофеноприл недостатньо понижує артеріальний тиск.

Протипоказання. Другий та третій триместр вагітності. Період годування груддю. Підвищена чутливість до зофеноприлу або до інших інгібіторів АПФ, до гідрохлортіазиду або до інших похідних сульфонамідів та до інших компонентів препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, що був пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ. Вроджений (ідіопатичний) ангіоневротичний набряк. Тяжкі порушення функції печінки. Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки.

Спосіб застосування та дози. Для дорослих пацієнтів (18-65 років), що не мають дефіциту солей та рідини, звичайна ефективна доза – 1 таблетка на добу. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) із нормальним кліренсом креатиніну підбору дозування не потребують. Препарат приймають один раз на добу під час їди або незалежно від неї.

Побічні реакції. Для оцінки частоти виникнення побічних дій використовується така класифікація: дуже часто: > 1/10; часто: > 1/100 і < 1/10; іноді: > 1/1000 і < 1/100; рідко: > 1/10000 і < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000, у тому числі повідомлення про поодинокі випадки.

Зофеноприл. Порушення з боку нервової системи: часто спостерігаються запаморочення, головний біль. Порушення з боку дихальних шляхів: часто спостерігається кашель. Порушення з боку травного тракту: часто спостерігаються нудота або блювота. Шкіра та підшкірна жирова клітковина: іноді спостерігаються шкірні висипання; рідко – ангіоневротичний набряк. Порушення з боку скелетної мускулатури: іноді – судоми м’язів. Порушення загального характеру: часто – загальна слабкість, втомлюваність.

Крім цього можливі такі побічні дії, що мають місце при лікування інгібіторами АПФ. Патологія з боку крові та лімфатичної системи: у деяких пацієнтів спостерігалось пониження гемоглобіну, гематокриту, кількості тромбоцитів і лейкоцитів; в тому числі спостерігався агранулоцитоз і панцитопенія; мали місце повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Патологія з боку нервової системи/психічні порушення: іноді спостерігаються головний біль, запаморочення; рідко – депресія, зміни настрою, порушення сну, парестезії, еректильна дисфункція, порушення відчуття рівноваги, сплутаність свідомості, шум у вухах, розпливчатість зору і порушення смакового сприйняття. Патологія з боку серцево-судинної системи: після початку лікування або підвищення дози спостерігалась виражена гіпотензія; можуть мати місце такі симптоми, як запаморочення, відчуття слабкості, погіршення зору, що зрідка супроводжуються порушенням свідомості (синкопе). У зв’язку з гіпотензією були повідомлення про окремі випадки тахікардії, посиленого серцебиття, аритмії, стенокардії, інфаркту міокарду, транзиторних ішемічних порушень мозкового кровообігу та крововиливах в головний мозок; рідко спостерігались приливи; дуже рідко – периферійні набряки, ортостатична гіпотензія і біль в грудній клітці. Патологія з боку дихальних шляхів: часто спостерігається сухий кашель; рідко – задишка, синусит, риніт, бронхіт і бронхоспазм; в поодиноких випадках при ангіоневротичному набряку залучались верхні дихальні шляхи, що призводило до їх обструкції з летальним кінцем. Патологія з боку травного тракту, печінки і жовчних шляхів: рідко може зустрічатися глосит; іноді – нудота, біль в животі, блювота, діарея, запор, і сухість у роті; описані окремі випадки холестатичної жовтяниці, гепатиту, панкреатиту і кишкової непрохідності. Патологія з боку шкіри і підшкірної клітковини: іноді мають місце алергічні реакції і реакції гіперчутливості, такі як шкірні висипання, свербіж, уртикарні висипання, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псоріазоподібні зміни і алопеція (ці явища можуть супроводжуватись пропасницею, міальгією, артралгією, еозинофілією та/або підвищенням титру антиядерних антитіл (ANA). Зрідка були повідомлення про посилення потовиділення. Патологія з боку скелетної мускулатури і кісткової системи: іноді можуть мати місце міальгія і судоми м’язів. Патологія з боку нирок: може виникнути або посилитись ниркова недостатність; були повідомлення про гостру ниркову недостатність; зрідка спостерігаються розлади сечовипускання. Додаткові методи дослідження: після відміни препарату може мати місце тимчасове підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в плазмі, зокрема, при наявній нирковій недостатності, тяжкій серцевій недостатності і реноваскулярній гіпертензії; також були повідомлення про підвищення в сироватці рівня ферментів печінки і білірубіну.

Гідрохлортіазид. При ізольованому застосуванні гідрохлортіазиду можливі нижченаведені побічні дії. Патологія з боку крові і лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія та/або агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кісткового мозку. Психічна патологія: порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: внутрішнє занепокоєння, обнубіляція (легкий ступінь оглушення), обертальне запаморочення, парестезії. Патологія з боку зору: ксантопсія, минуща розпливчатість зору. Патологія з боку дихальних шляхів: задишка (включаючи пневмоніт і набряк легень). Патологія з боку травного тракту: анорексія, діарея, запор, запалення слинних залоз, панкреатит. Патологія з боку шкіри і підшкірної клітковини: реакції фотосенсибілізації, почервоніння шкіри, вовчкоподібні шкірні прояви, активація шкірної форми системного червоного вовчака, уртикарні висипання, некротизуючий ангіїт (запалення судин, запалення судин шкіри), анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз. Патологія з боку скелетної мускулатури і кісткової системи: судоми м’язів, слабкість. Патологія нирок і сечовивідних шляхів: розлад ниркової функції, інтерстиціальний нефрит. Порушення загального характеру: пропасниця. Додаткові методи дослідження: гіперглікемія, глюкозурія, гіперурікемія, порушення складу електролітів (в тому числі гіпонатріємія і гіпокаліємія), підвищення показників холестерину і тригліцеридів в крові.

Передозування. Симптомами передозування є тяжка артеріальна гіпертензія, гіпотензія, шок, обнубіляція (легкий ступінь оглушення), брадикардія, порушення складу електролітів і ниркова недостатність. Лікування носить підтримуючий і симптоматичний характер. Проводять промивання шлунка і призначають адсорбенти і натрію сульфат. При різкому падінні артеріального тиску вирішується питання про застосування препаратів, що збільшують об’єм циркулюючої крові та/або про призначення ангіотензину ІІ. Брадикардію та/або виражені вагусні реакції усувають атропіном. За необхідності вирішується питання про застосування водію ритму. Інгібітори АПФ піддаються діалізу, але слід уникати використання high-flux-мембран з поліакрилонітрилу. Передозування гідрохлортіазидом пов’язане з втратою рідини і електролітів (гіпокаліємія і гіпохлоремія). Найбільш частими симптомами передозування є нудота та сонливість, а також можуть виникати судоми м’язів та/або, при одночасному застосуванні серцевих глікозидів чи певних антиаритмічних засобів, можливе порушення серцевого ритму.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування препарату в першому триместрі вагітності не рекомендується, а в другому та третьому – протипоказане.

Діти. Безпека та ефективність застосування препарату у дітей і підлітків до 18 років не підтверджена, тому застосовувати його не рекомендується.

Особливі заходи безпеки. Цей комбінований препарат призначається лише після попереднього титрування дози діючих речовин окремо.

Зофеноприл. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ у деяких пацієнтів може мати місце симптоматична артеріальна гіпотензія. Вона частіше виникає у пацієнтів із дефіцитом рідини і електролітів внаслідок лікування діуретиками, при застосуванні дієти з обмеженням солі, при лікуванні методом діалізу або внаслідок блювоти. Про гіпотонію сповіщалось, головним чином, у випадку пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, що супроводжується нирковою недостатністю або без неї. Так само гіпотензія виникає частіше у пацієнтів, що отримують високі дози петлевих діуретиків, або у пацієнтів з гіпонатріємією чи функціональною нирковою недостатністю. У таких пацієнтів лікування слід починати під пильним медичним спостереженням, бажано в стаціонарних умовах, починати з низьких доз і ретельно їх титрувати. Це стосується і хворих зі стенокардією або цереброваскулярними порушеннями, у яких значне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або церебрального інсульту. В перші тижні терапії рекомендується ретельне спостереження за нирковою функцією. У пацієнтів, що проходять лікування гемодіалізом і застосовують інгібітори АПФ, не рекомендується застосовувати мембрани із поліакрилонітрилу (hih-flux-мембрани) бо це може призвести до анафілактоїдних реакцій. У зв’язку з тим, що у пацієнтів з інфарктом міокарду, які проходять лікування гемодіалізом, вивчення ефективності і безпечності застосування зофеноприлу не проводилось, то його застосовувати не слід. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і піддаються ЛПНП-аферезу із застосуванням декстрану сульфату, схильні до анафілактоїдних реакцій. Тому для них рекомендується застосовувати антигіпертензивний засіб іншої групи. Зрідка у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час десенсибілізуючої терапії (або після укусу комахи) спостерігались анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. Таких реакцій можна уникнути, тимчасово перервавши терапію інгібітором АПФ перед кожним сеансом десенсибілізуючої терапії. Досвід застосування зофеноприлу у пацієнтів, що недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому він для них не рекомендується. Ефективність застосування інгібіторів АПФ у хворих на первинний альдостеронізм відсутня, тому застосування зофеноприлу у хворих із таким захворюванням не рекомендується. Частіше за все ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, гортані може виникнути у хворих, що приймають інгібітори АПФ в перші тижні лікування. Однак, у поодиноких випадках тяжкий ангіоневротичний набряк може розвинутись після тривалого лікування інгібіторами АПФ. У таких випадках їх застосування негайно припиняється і лікування продовжується препаратом іншої групи. Рідко при лікуванні інгібітором АПФ спостерігається синдром, який починається з холестатичної жовтяниці і може прогресувати аж до раптового печінкового некрозу іноді з летальним кінцем. Тому у пацієнтів, що приймають інгібітор АПФ, і у яких виявляється жовтяниця або явне підвищення печінкових ферментів лікування інгібіторами АПФ відміняється і за ними проводиться ретельний медичний нагляд. Треба пам’ятати про можливість розвитку гіперкаліємії у хворих, що приймають інгібітори АПФ, тому в них треба проводити періодичний контроль рівня калію сироватки. Інгібітори АПФ під час широких хірургічних втручань або анестезії можуть викликати гіпотензію аж до розвитку шоку. Тому, якщо немає можливості їх відмінити, то слід ретельно контролювати судинний об’єм і об’єм плазми. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у хворих зі стенозом в ділянці виносного тракту лівого шлуночка. У зв’язку з можливим розвитком нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії і анемії у хворих, що приймають інгібітори АПФ, рекомендується до початку лікування зофеноприлом та кожні 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування і регулярно далі проводити контроль картини крові. Слід настійно рекомендувати пацієнту сповіщати лікаря про кожний симптом інфекційного захворювання (біль у горлі, підвищення температури тіла). В таких випадках треба зробити розгорнутий аналіз крові і при наявності нейтропенії (нейтрофілів менше ніж 1000/мм³) або при підозрі на неї застосування зофеноприлу припиняється. Така нейтропенія має зворотній характер. Інгібітори АПФ у хворих на псоріаз застосовуються з обережністю. Треба пам’ятати про можливий розвиток протеїнурії у хворих, що приймають відносно високі дози інгібіторів АПФ, або у хворих із захворюванням нирок, тому в них треба регулярно проводити контроль білка в сечі. У хворих на цукровий діабет, які приймають антидіабетичні препарати або інсулін і одночасно застосовують інгібітори АПФ, треба в перший місяць застосування останніх ретельно контролювати рівень цукру в крові.

Гідрохлортіазид. Тіазиди можуть підсилювати азотемію у пацієнтів із захворюваннями нирок, а при обмеженій їх функції можуть виникнути кумулятивні ефекти. Тому при прогресуванні ниркової недостатності і азотемії слід вирішити питання про доцільність їх застосування. У хворих з обмеженою функцією печінки або з прогресуючим захворюванням печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, бо незначні зміни вмісту рідини і електролітів в організмі можуть призвести до печінкової коми.

Особливості застосування. Застосування препарату не рекомендується у дорослих із дефіцитом солей і рідини та хворих похилого віку з кліренсом креатиніну менше 45 мл/хв. Хворі з нирковою недостатністю легкого ступеня (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) можуть приймати таку саму дозу препарату, як і пацієнти з нормальною функцією нирок. Але застосування препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю від середнього до тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну < 45 мл/хв) не рекомендується. Пацієнти з порушенням функції печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості, у яких досягнута доза одного зофеноприлу кальцію становить 30 мг, можуть використовувати такий самий режим прийому препарату, що і пацієнти з нормальною функцією печінки. Лікування тіазидами може порушити толерантність до глюкози і призвести до маніфестації латентного цукрового діабету. Тіазиди можуть підвищувати рівень холестерину і тригліцеридів в сироватці крові, а також рівень сечової кислоти аж до нападів подагри. При лікуванні тіазидами слід регулярно проводити контроль електролітів сироватки, щоб уникнути розвитку гіпокаліємії. Одночасне застосування зофеноприлу може запобігти цьому, але ризик її розвитку залишається. Були повідомлення про загострення перебігу системного червоного вовчака при лікуванні тіазидами. В даному препараті міститься лактоза, тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, нестачею в організмі лактази або з синдромом малабсорбції глюкози і галактози, приймати його не слід. Наявність в цьому препараті гідрохлортіазиду може стати причиною позитивного тесту на допінг. У чорношкірих пацієнтів виразність гіпотензивної дії інгібіторів АПФ, у тому числі зофеноприлу, може бути меншою ніж у нечорношкірих.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Спеціальні дослідження такого плану не проводились. Але треба пам’ятати, що у пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати, іноді можуть з’явитися сонливість, запаморочення чи втома.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Зофеноприл. Не рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками або добавками, що містять калій – можливий розвиток гіперкаліємії. Одночасне застосування, що вимагає обережності: з тіазидними або петлевими діуретиками – можливий розвиток гіпотензії; з препаратами для проведення наркозу – можливе підсилення ефекту деяких анестетиків; з наркотичними засобами/ трициклічними антидепресантами/антипсихотичними препаратами/барбітуратами – може виникнути ортостатична гіпотензія; з іншими антигіпертензивними речовинами (b-блокаторами, a-блокаторами, антагоністами кальцію) – може виникнути підсилення гіпотензивного ефекту (це саме стосується і одночасного застосування з нітрогліцерином, нітратами або іншими вазодилатуючими речовинами); з циметидином – можливе різке падіння артеріального тиску; з циклоспорином – підвищується ризик виникнення порушень функції нирок; з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками або імунодепресантами – підвищується ризик виникнення реакцій гіперчутливості, лейкопенії; з протидіабетичними

засобами – може підсилюватись цукрознижуюча дія інсуліну та пероральних протидіабетичних препаратів у хворих на цукровий діабет (іноді може бути потрібне зниження дози протидіабетичного засобу); з симпатоміметиками – може ослаблятись гіпотензивна дія інгібіторів АПФ; з антацидами – зменшується біодоступність інгібіторів АПФ. Ферментами цитохрому Р – прямі клінічні дані стосовно взаємодії зофеноприлу з діючими речовинами, які метаболізуються ферментами цитохрому Р відсутні.

Гідрохлортіазид. Одночасне застосування, що вимагає обережності: з холестираміном і холестиполом – значне зменшення всмоктування гідрохлортіазиду (діуретики рекомендується приймати не менше. ніж за 1 годину до, або через 4-6 годин після прийому цих препаратів); з кортикостероїдами, АКТГ, амфотерицином В (парентерально), карбеноксолоном, лаксатинами стимулюючого типу – підвищується втрата електролітів, особливо калію; з солями кальцію – може підвищуватись рівень кальцію в сироватці внаслідок зменшення його виведення; з серцевими глікозидами – викликана тіазидами гіпокаліємія і гіпомагніємія сприяє появі загрозливих для життя людини аритмій, що спричинені наперстянкою; з амінами, що володіють вазоконстрикторною дією – можливе зниження реакції на вазоконстрикторні аміни; з міорелаксантами недеполяризуючого типу (тубокурарин) – можливе підвищення чутливості до міорелаксантів; з амантадином – підвищується ризик появи його побічних дій; з препаратами для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) – може бути потрібна корекція дози цих препаратів внаслідок підвищення рівня сечової кислоти в сироватці, під впливом гідрохлортіазиду, а також може підвищитись ризик появи реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Лабораторні дослідження: внаслідок впливу тіазидів на метаболізм кальцію може бути спотвореним результат дослідження функції паращитовидних залоз; тіазиди можуть понижувати рівень йоду, зв’язаного з білком, не спричинюючи появи симптомів порушень функції щитовидної залози.

Комбінація зофеноприлу з гідрохлортіазидом. Крім вищезазначених взаємодій, слід враховувати наступне: не рекомендується одночасне застосування з літієм – підвищується ризик виникнення інтоксикації літієм. Одночасне застосування, що вимагає обережності: з нестероїдними протизапальними препаратами (у тому числі з ацетилсаліциловою кислотою) – може послаблюватись дія інгібіторів АПФ діуретиків, а також може розвинутись гіперкаліємія та/або минуще пониження функції нирок аж до ниркової недостатності (у пацієнтів з обмеженою нирковою функцією); з алкоголем – може підсилюватись гіпотензивна дія; з триметопримом – підвищується ризик розвитку гіперкальціємії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Зокардіс^(R) плюс 30/12,5 – це комбінований препарат, що складається з зофеноприлу, речовини, що пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент, і гідрохлортіазиду, діуретика тіазидового ряду. Механізми дії обох речовин доповнюють один одного і їх антигіпертензивна дія складається. Зофеноприл – сульфгідрильний інгібітор АПФ, що пригнічує фермент, що каталізує перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ – пептид з вазоконстрикторною дією. Це призводить до послаблення вазоконстрикційної активності і зменшення секреції альдостерону. Останній може призводити до підвищення концентрації калію в сироватці крові з одночасним виділенням з організму натрію і води. Усунення від’ємного зворотного ефекту ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до його активації. Вважають, що механізм пониження артеріального тиску зофеноприлом заснований на первинному пригніченні системи ренін-ангіотензин-альдостерон. Ангіотензинперетворюючий фермент ідентичний кініназі ІІ, ферменту, що каталізує розпад брадикініну – пептиду, що володіє потенціальною вазодилатуючою дією. Це, очевидно, грає певну роль в реалізації терапевтичного ефекту інгібіторів АПФ. Гідрохлортіазид володіє діуретичною і антигіпертензивною діями. Він впливає на реабсорбцію електролітів в дистальній частині ниркових канальців. Гідрохлортіазид посилює виведення натрію і хлору, приблизно однаково. Натрійурез може супроводжуватись втратою певної кількості калію і бікарбонату. Одночасний прийом гідрохлортіазиду з зофеноприлом призводить до відновлення втрат калію, пов’язаних з дією діуретика. Діурез починається через 2 години після прийому останнього, досягає максимуму через 4 години і триває близько 6 – 12 годин.

Фармакокінетика. Одночасний прийом зофеноприлу і гідрохлортіазиду незначно або практично не впливає на біодоступність діючих речовин окремо. Комбінований препарат біоеквівалентний обом моноречовинам, прийнятим одночасно.

Зофеноприл – це проліки, оскільки активним компонентом є зофеноприлат – вільна тіолова сполука, що отримується в результаті тіоефірного гідролізу. Зофеноприл при пероральному прийомі швидко і повністю всмоктується і майже повністю перетворюється в зофеноприлат. Максимальна концентрація в крові досягається через 1,5 години. Кінетика окремої дози є лінійною в інтервалі доз 10 – 80 мг зофеноприлу кальцію. Після прийому 15-60 мг зофеноприлу кальцію протягом 3 тижнів кумуляції немає. Прийом їжі понижує швидкість, але не об’єм всмоктування. Площа під кривою (AUC) зофеноприлату до і після їди майже ідентична. Приблизно 88% зофеноприлу зв’язується з білком плазми. Об’єм розподілу становить 96 літрів. В сечі людини після прийому зофеноприлу було ідентифіковано 8 метаболіті, основним є зофеноприлат (22%).Більша частина зофеноприлату виводиться із сечею, а менша – з калом. Період напіввиведення зофеноприлату після перорального прийому зофеноприлу становить 5,5 годин, а його загальний кліренс в організмі – 1300 мл/хв.

Гідрохлортіазид при пероральному прийомі добре всмоктується (65-75%). Період напіввиведення з плазми коливається від 5,6 до 14,8 години і максимальна концентрація в плазмі досягається через 1-5 годин після прийому. Тіазиди широко розподіляються в рідинах організму і на 92% зв’язуються з білками плазми. Це призводить до більш низького ниркового кліренсу і, таким чином, до більш тривалої дії. Взаємозв’язок між концентрацією гідрохлортіазиду в плазмі і глибиною артеріальної гіпотензії не встановлена. Основна частка прийнятого гідрохлортіазиду виводиться первинно через нирки у незміненому стані. Гідрохлортіазид проходить через плацентарний бар’єр, але через гематоенцефалічний він не проходить.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості. Пастельно-червоні, круглі, злегка опуклі з обох боків таблетки, вкриті оболонкою, з насічкою для поділу з одного боку.

Несумісність. Невідомо.

Термін придатності. 3 роки. Не застосовуйте препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30°С! Лікарський засіб зберігати в недоступному для дітей місці!