Азидотимидин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: Zidovudine;

основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули, рознімні з денцем білого кольору і жовтою кришечкою, наповнені порошком білого чи з жовтуватим відтінком кольору, без запаху;

склад: 1 капсула містить зидовудину 0,1 г;

допоміжні речовини: цукор молочний, крохмаль картопляний, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат чи кальцію стеарат.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби для системного застосування. Зидовудин. Код АТС: J05АF01.

Фармакологічні властивості:

фармакодинаміка. Противірусний препарат з високою активністю проти ретровірусів, у тому числі і вірусу імунодефіциту людини. Препарат вибірково інгібує реплікацію вірусної ДНК за рахунок конкурентної блокади зворотної транскриптази. Потрапляючи в клітину (як в інфіковану, так і в інтактну) зидовудин за участю, відповідно, клітинних тимідинкінази, тимідилаткінази і неспецифічної кінази фосфорилується з утворенням моно-, ди- і трифосфатних сполук. Зидовудин-трифосфат діє одночасно як інгібітор і, в той же час, як субстрат для дії реверсивної транскриптази вірусу. Зидовудин-трифосфат, що має структурну подібність з тимідином-трифосфатом, конкурує з ним за зв'язок з ферментом, вбудовується в провірус і, тим самим, блокує подальше нарощування ланцюга вірусної ДНК і, таким чином, робить неможливим синтез вірусної ДНК. Прийом зидовудину сприяє збільшенню кількості Т4 клітин (показників імунного статусу) за рахунок чого збільшується здатність організму чинити опір інфекції.

фармакокінетика. Фармакокінетичні параметри зидовудину у дітей старших 3-х місяців і у дорослих багато в чому схожі. Абсорбція висока. Біодоступність, як у дорослих, так і у дітей - 60-70%. Зидовудин проникає через гематоенцефалічний бар'єр, концентрація його в спинномозковій рідині становить 50% від рівня в плазмі. Зв'язок з білками плазми - 34-38%. Максимальний рівень препарату в плазмі крові відзначається через 0.5 год після прийому внутрішньо. При призначенні 200 мг зидовудину кожні 4 год рівноважна максимальна концентрація (C_max) становить 1.5 мкг/мл плазми, а мінімальна концентрація (C_min) - 0.1 мкг/мл плазми крові. Період напіввиведення - 1-2 год - практично не залежить від величини прийнятої дози. Нирковий кліренс зидовудину (27.1 мл/хв/кг) перевищує кліренс креатиніну, що свідчить про наявність вираженої канальцевої секреції. У дітей період напіввиведення становить 1.5 год, кліренс - 30.9 мл/хв/кг. Препарат метаболізуєтся в печінці - основний метаболіт – 5-глюкуронілазидотимідин має період напіввиведення близько 1 год, екскретуєтся нирками і не має противірусної активності. Екскреція нирками близько 30% у незміненому вигляді, 50-80% у вигляді глюкуронідів. При тривалому прийомі внутрішньо не спостерігається кумуляція препарату. У хворих з нирковою недостатністю не відзначається помітне підвищення вмісту зидовудину в плазмі крові. У разі ниркової недостатності можливе нагромадження метаболітів (кон’югантів з глюкуроновою кислотою), що підвищує ризик прояву токсичої дії. У хворих з цирозом печінки і печінковою недостатністю можлива кумуляція зидовудину внаслідок зниження інтенсивності зв'язування препарату з глюкуроновою кислотою.

Показання для застосування. Азидотимідин, у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами, застосовується для лікування ВІЛ-інфекції у дорослих і дітей.

Спосіб застосування та дози. Початкова доза для хворих з масою тіла близько 70-80 кг становить по 200 мг 6 разів на день (1200 мг/доба). Оптимальна доза підбирається індивідуально і може становити від 500 до 1500 мг/доба. Якщо рівень гемоглобіну у хворих знижується на 25% від початкового рівня або число нейтрофілів у периферичній крові на 50% від початкового рівня, добову дозу Азидотимідину необхідно зменшити у 2 рази чи навіть тимчасово припинити прийом препарату. При нормалізації показників доза може бути знову збільшена до початкових добових значень. Лікування Азидотимідином необхідно припинити, якщо вміст гемоглобіну менший 7.5 г/дл, або число нейтрофілів - нижче 750/мкл. Середня доза Азидотимідину для дітей визначається із розрахунку 150-180 мг/кв.м тіла кожні 6 год (4 рази на день). Перерахування дози проводять за спеціальними таблицями (ріст і маса тіла) не рідше ніж один раз на 2 місяці. При розвитку анемії чи нейтропенії дозу знижують на 30% (до 120 мг/кв.м кожні 6 год). Припинити лікування у дітей потрібно: при зниженні рівня гемоглобіну нижче 8 г/дл; зниженні кількості нейтрофілів до 500/мкл у двох послідовних аналізах з інтервалом у 24 год.; зменшенні кількості тромбоцитів до 25 000/мкл чи при прогресуючій нирковій недостатності. Після стабілізації гематологічних параметрів можна відновити лікування Азидотимідином у менших дозах. Якщо після поновлення терапії не відзначається небажана динаміка гематологічних параметрів на фоні зниженої дози, то її можна збільшити до рекомендованої.

Побічна дія. Анемія (що потребує відміни/зниження дози Азидотимідину, іноді виникає необхідність у гемотрансфузіях), нейтропенія і лейкопенія. Ці побічні ефекти виникають, як правило, через застосування високих доз (1500 мг/доба), а також у хворих на пізніших стадіях СНІДу (особливо у разі початкового зниження гемопоетичної функції кісткового мозку) і хворих зі зниженням вмісту Т-хелперів (Т 4) нижче 100 000 в 1 мл. Інші побічні ефекти: диспептичні розлади (нудота, блювання, відсутність апетиту, біль у животі, діарея, метеоризм), підвищення в крові активності «печінкових» трансаміназ, гіперкреатинінемія, підвищення активності сироваткової амілази, пропасниця, розвиток вторинної інфекції, головний біль, висип, біль у м'язах, парестезії, безсоння, відчуття дискомфорту, астенія, сонливість, спотворення смаку, кардіалгія, депресія, прискорення сечовипускання, озноб, кашель.

Протипоказання. Гіперчутливість, лейкопенія (з числом нейтрофілів менше 750/мкл), анемія (вміст гемоглобіну менше 7.5 г/дл), тромбоцитопенія (зменшення кількості тромбоцитів до 25000/мкл), ниркова і/чи печінкова недостатність (цироз, хронічний гепатит). Відносними протипоказаннями до призначення препарату є блювання, виражена нудота. Дитячий вік до 3 років.

Особливості застосування. Необхідно систематично проводити дослідження периферичної крові (у перші 3 місяці лікування - кожні 2 тижні; потім не рідше 1 разу на місяць). З особливою обережністю слід призначати препарат хворим з нирковою і печінковою недостатністю, а також літнім хворим; у цих випадках рекомендується корекція режиму дозування залежно від динаміки концентрації препарату в крові. Слід дотримуватися обережності при одночасному призначенні Азидотимідину і препаратів, здатних змінювати метаболізм у печінці. Призначення препарату вагітним можливе лише в тому разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності застосування в період лактації слід припинити грудне годування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Спільне застосування парацетамолу з Азидотимідином збільшує частоту виникнення нейтропеній, очевидно, внаслідок пригнічення метаболізму Азидотимідину. Інші препарати (ацетилсаліцилова кислота, морфін, кодеїн, індометацин, оксазепам, циметидин, клофібрат) також змінюють метаболізм Азидотимідину шляхом інгібування активності глюкуронідази чи прямого інгібування мікросомального метаболізму в печінці. Одночасне лікування препаратами, що мають нефротоксичну дію або пригнічують функцію кісткового мозку (пентамідин, амфотерицин, ганцикловір, вінкристин, вінбластин та ін.) збільшує ризик токсичної дії Азидотимідину. У разі необхідності проведення антимікробної терапії можна застосовувати ко-тримоксазол; антивірусної протигерпетичної терапії - ацикловір. Інгібітор канальцевої секреції пробенецид подовжує період напіввиведення Азидотимідину.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла і недоступному для дітей місці, при температурі, що не перевищує 25º С.

Термін придатності – 2 роки.