Отечественный коллоидный субцитрат висмута в комплексном лечении заболеваний органов пищеварения (укр)

В. Є. Нейко, І. В. Сарапук, О. Р. Сарапук, Івано-Франківська державна медична академія

Останнім часом велике значення в етіології та патогенезі цілого ряду захворювань травної системи надають мікроорганізмам. Про можливу їх участь у розвитку запальних захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту висловлено припущення ще в кінці ХІХ століття, коли в шлунку тварин, а згодом і людини, були знайдені спіралеподібні бактерії [14]. Ці знахідки неодноразово підтверджувалися протягом минулого століття [16, 28], однак потому знову забувалися, оскільки, з одного боку, не вдавалося виростити мікроорганізми із слизової оболонки шлунку (СОШ) у вигляді культури, а, з другого боку, уявлення про те, що бактерії можуть жити в шлунку в присутності соляної кислоти, здавалися дуже сміливими. Цьому значною мірою сприяли результати, отримані E. D. Palmer (1954), який виконав 1000 аспіраційних біопсій, жодного разу не виявивши в шлунку людини мікроорганізмів. Після чого вивчення спіралеподібних бактерій припинилося до вісімдесятих років ХХ століття. У 1983 році патологоанатом J. R. Warren та гастроентеролог B. J. Marchall повідомили про виявлення великої кількості мікроорганізмів на поверхні епітеліоцитів шлунка у хворих з хронічним гастритом. Унаслідок подібності цих мікроорганізмів при світловій мікроскопії на кампілобактери вони отримали назву Campylobacter pyloridis, а в 1987 році — Campylobacter pylori. Оскільки невдовзі виявилися суттєві відмінності Campylobacter pylori від інших кампілобактерів, то ці мікроорганізми з 1988 року отримали нову назву — Helicobacter pylori (Hp), що відображає їх спіралеподібну (helic) форму та тропізм до пілоричного (pylori) епітелію СОШ.

У даний час Нр характеризується як грамнегативна спіралеподібна бактерія довжиною 2,0-6,5 мкм та шириною 0,5-0,6 мкм. Генеративний період її є порівняно тривалим (3-5 днів), що було причиною певних труднощів при отриманні її культури. Бактерія має 4-6 однополюсних джгутиків, які забезпечують їй велику рухливість [24]. Нр продукує уреазу, яка розщеплює сечовину. При цьому утворюється значна кількість аміаку, який локально злужнює кисле середовище шлункового соку. Нр продукує також супероксиддисмутазу, каталазу, лужну фосфатазу, глюкофосфатазу, протеазу, фосфоліпазу, гемолізин, цитотоксичний канцерогенний білок cag А та інші речовини, які викликають запальні, атрофічні та деструктивні зміни слизової оболонки гастродуоденальної зони [20, 21].

Цілий ряд епідеміологічних досліджень, які проведені за кордоном, свідчать про велику поширеність інфекції Нр [26]. У розвинених країнах Європи число інфікованих Нр досягає 15-20%, а в деяких країнах Азії та Африки — 70-76% [19]. Популяційні дослідження показали пряму залежність соціально-економічних чинників і частоти інфікованості Нр. Бразильські вчені встановили, що інфікування Нр сягає 96,7% у великих сім’ях, де річний доход на члена сім’ї становить менше 5 тисяч доларів США [22], тоді як у США доведено, що Нр не визначається в тих сім’ях, де доход перевищує 70 тисяч доларів США [23]. В Україні середній рівень інфікованості Нр серед дорослого населення високий і становить приблизно 70% [11]. Існує пряма залежність інфікованості дитячого населення від загального рівня розвитку країни, дотримання соціально-гігієнічних норм.

Враховуючи таку поширеність Нр-інфекції, зацікавленість до її вивчення не тільки не падає, а навпаки, зростає. Нр в даний час відводиться важлива роль у розвитку багатьох захворювань. В останні роки навіть з’явилася нова назва хвороби — гелікобактеріоз, що означає хронічний інфекційний процес, викликаний бактеріями Нр. Доведено, що розвиток таких захворювань, як виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, рак шлунка та MALT-лімфома, пов’язаний із складною взаємодією патогенних факторів Нр та генетичними особливостями макроорганізму, впливом зовнішнього середовища та варіантом перебігу хронічного гастриту [6]. Епідеміологічні дані свідчать про те, що 100% виразок дванадцятипалої кишки, 80% виразок шлунка, 78% — мальтоми шлунка та 52% раку шлунка пов’язані з персистенцією Нр [10]. Хоча щодо взаємозв’язку між Нр та гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) погляди неоднозначні, R.M. Centa (1994) відводить важливу роль Нр у розвитку ГЕРХ: їх наявність у слизовій оболонці кардіального відділу шлунка та стравоходу погіршує перебіг рефлюкс-езофагіту. Персистенція Нр в кардіальному відділі шлунка сприяє розслабленню нижнього стравохідного сфінктера. H. I. O’Connor (1999) у низці робіт зазначає поширеність Нр-інфекції при ГЕРХ від 16 до 88%. В останні роки доведене патогенетичне значення Нр при хронічному панкреатиті [4, 18]. Американські мікробіологи продемонстрували на VІІІ Європейському гастроентерологічному тижні (Бельгія, 2000) матеріали, у яких було чітко показано, що в деяких випадках Нр мають здатність перетворюватися на кокові форми, які володіють тропністю не тільки до СОШ, але й можуть проникати в клітини печінки, викликати вакуолізацію, балонну дистрофію гепатоцитів, що слід трактувати як особливий вид гепатиту.

Вивчення ролі гелікобактерної інфекції у розвитку захворювань травної системи змусило докорінно переглянути підходи до їх лікування. Ефективна терапія цих хвороб передбачає обов’язкове знищення Нр. Згідно з міжнародними показаннями до ерадикації Нр, які найбільш повно сформульовані в Маастрихтському консенсусі 2-2000, антигелікобактерна терапія повинна бути обов’язковою при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки, гастритах, MALT-лімфомах, після хірургічного лікування раку шлунка, а також у найближчих родичів хворого раком шлунка. При функціональних диспепсіях, синдромах рефлюксу, прийманні нестероїдних протизапальних засобів дана терапія також є рекомендованою.

Для лікування Нр-інфекції найбільш ефективними вважаються солі вісмуту (особливо колоїдний субцитрат вісмуту), антибіотики деяких груп (амоксицилін, тетрациклін, кларитроміцин), похідні нітроімідазолу (метронідазол, тінідазол), нітрофурани (фуразолідон, фурадонін), інгібітори протонної помпи (омепразол, ланзопразол) [2, 7]. Незважаючи на наявність цілої низки потужних антибактеріальних засобів, ерадикація Нр представляє собою досить складне завдання, пов’язане як із властивостями самої бактерії, так і з середовищем їхнього заселення. Ці факти послужили основою для використання в якості антигелікобактерної терапії декількох препаратів одночасно (так звана «потрійна» або навіть «квадро»-терапія). До складу цих схем лікування більшість авторів включають колоїдний субцитрат вісмуту (КСВ). Ефективність КСВ щодо Нр є безперечною. Препарати вісмуту застосовувалися для лікування гастродуоденальних захворювань та інфекцій, спричинених спірохетами вже у ХVІІІ ст. Особливого поширення вони набули в Німеччині та Англії в ХІХ ст. Їх дія в основному полягала, з одного боку, у знищенні мікроорганізмів, а з іншого — в утворенні захисної плівки з преципітатів, що перешкоджає ретроінфузії іонів водню. Але КСВ вигідно відрізняється від інших солей вісмуту. Основною відмінністю є його здатність розчинятися в шлунковому слизу. Це дозволяє препарату проникати до Нр, які знаходяться під шаром шлункового слизу. Розчинність КСВ у 20-100 разів вища порівняно з іншими вісмутовмісними препаратами [15]. Механізм дії КСВ на Нр достатньо вивчений. Унаслідок значної розчинності іони вісмуту проникають у шар слизу й шлункові ямки, де викликають вакуолізацію, фрагментацію клітинної стінки бактерії, конденсацію клітинного вмісту, інактивацію ферментів (уреази, каталази, ліпази) та порушення метаболізму Нр, що робить її нежиттєздатною і чутливою до захисних імунологічних механізмів макроорганізму [1]. Під впливом КСВ бактерії втрачають здатність до адгезії, причому його антиадгезивна активність проявляється при концентрації у 1000 разів меншій, ніж при застосуванні інших антигелікобактерних препаратів [5].

Слід зазначити, що, окрім антимікробної дії, КСВ сприяє зниженню впливу факторів агресії в шлунково-кишковому тракті. Це досягається завдяки підвищенню стійкості СОШ до дії соляної кислоти за рахунок зміцнення мукозно-бікарбонатного бар’єру, а також знижується в середньому на 20-30% пептична активність соку внаслідок утворення комплексних сполук вісмуту з пепсином [13]. Гастропротекторна дія КСВ обумовлена також стимуляцією секреції бікарбонатів та локального синтезу простагландину Е2 у слизовій оболонці антрального відділу шлунку і дванадцятипалій кишці. Цей вплив зберігається ще тривалий час після закінчення приймання препарату [12]. Іони вісмуту сприяють нормалізації системи «епідермальний чинник росту — рецептор», що поліпшує регенерацію шлункового епітелію, при цьому морфологічно СОШ після терапії КСВ відновлюється краще, ніж при лікуванні іншими засобами [25]. До переваг КСВ також слід віднести відсутність резистентних штамів Нр до препарату [9]. Це особливо актуально в даний час, коли виникла досить велика резистентність до найпопулярніших антигелікобактерних препаратів — метронідазолу та кла-ритроміцину.

Особливістю фармакокінетики КСВ є його низька біодоступність. Через один місяць лікування в стандартних дозах концентрація вісмуту в плазмі становить 5-8 мкг/л. У цей же час концентрація вісмуту в шлунковому соку досягає 100 мг/л. Та незначна частина препарату, що всмокталася, виводиться з організму з калом у вигляді сульфіду або із сечею — тому важка ниркова недостатність є протипоказом для застосування КСВ. У результаті утворення сульфіду вісмуту може відбутися потемніння ясен, язика, почорніння калу. Повне виведення препарату з організму відбувається протягом 8 тижнів після завершення курсу лікування. Тому повторний курс не можна призначати раніше зазначеного терміну [8].

У сімдесяті роки препарати вісмуту втратили свою репутацію через феномен енцефалопатії (дратівливість, порушення слуху, головний біль, парестезії кистей рук та стоп), викликаний тривалим вживанням великих доз цих препаратів, що спричинило заборону їх застосування у Франції. Але як показав час, це рішення було поспішним. Потенційно нейротоксичним вважається рівень вісмуту в крові, який перевищує 100 мкг/л. Рівень вісмуту в крові при тривалій терапії нище 50 мкг/л вважається допустимим. Між цими значеннями лежить «погранична зона» безпеки: показники вище 50 мкг/л розцінюються як такі, що викликають тривогу, а показники вище 100 мкг/л — як потенційно токсичні (G. Borsch, 1988).

У даний час в арсеналі гастроентерологів з’явився новий вітчизняний препарат колоїдного субцитрату вісмуту Гастро-Норм. Випуск препарату налагоджено на АТ «Галичфарм». Експериментальні дослідження довели, що Гастро-Норм є високоефективним фармакологічним засобом, який сприяє відновленню захисної функції слизової оболонки верхніх відділів травного тракту та вираженою бактерицидною дією щодо Нр. Проведено ряд клінічних досліджень ефективності даного препарату в лікуванні захворювань гастродуоденальної зони як у дорослих [3], так і дітей (Ю. С. Коржинський та співавт., 2001). Крім вісмутвмісних субстанцій у склад препарату входять додаткові компоненти, які підвищують продукцію слизу в шлунку, що сприяє підсиленню механізмів захисту СОШ. Гастро-Норм також сприяє швидкому заживленню її дефектів за рахунок підсилення регенерації епітелію і стимуляції кровотоку в СОШ.

Нами проведено вивчення ефективності Гастро-норму у складі антигелікобактерної терапії при виразковій хворобі (ВХ), хронічному гастриті (ХГ) та ГЕРХ. Усім хворим проводилася фіброезофагогастродуоденоскопія, комп’ютерна рН-метрія. Ступінь обсіменіння слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки гелікобактерною інфекцією визначали за допомогою уреазного тесту та гістоморфологічно. При вивченні Нр в гістологічних препаратах (при збіль-шенні в 400 раз) виділяли три ступеня обсіменіння слизової оболонки: слабка — до 20 мікробних тіл, середня — до 50; висока — більше 50 мікробних тіл у полі зору. Уреазний тест оцінювали наступним чином: жовте забарвлення середовища — уреазний тест від’ємний (-), оранжеве — слабо позитивний (+), рожеве — помірно позитивний (++), червоне — різко позитивний (+++).

Під спостереженням знаходилося 38 хворих на ВХ (із них — 26 пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки та 12 з виразкою шлунка), асоційованою з Нр, без ускладнень перебігу захворювання та вираженої супутньої патології. Вік хворих становив від 22 до 53 років (29 чоловіків, 9 жінок). Усім хворим призначали антигелікобактерну терапію, в яку входили Гастро-Норм (по 120 мг тричі на день за 30 хв до приймання їжі та четвертий раз перед сном), амоксицилін (по 500 мг 4 рази на день після приймання їжі), фуразолідон (по 0,1 г чотири рази на день після приймання їжі). Тривалість терапії становила 10 днів, після цього пацієнти 18 днів знаходилися на підтримуючій терапії, основу якої становило застосування інгібітора протонної помпи ланзопразолу в дозі 30 мг двічі на день (препарат Ланза). Клінічна ремісія захворювання наступала на 3-7-й день від початку лікування. Купірування больового синдрому спостерігалося в 97,3% пацієнтів, диспептичні прояви значно зменшилися в 82,1% хворих. У всіх хворих через 4 тижні ендоскопічно виявлялося рубцювання виразки. Ерадикація гелікобактерної інфекції встановлена у 89,4% хворих. Протягом 6 місяців у жодного пацієнта не наступило загострення хвороби.

Обстежено та проліковано 34 хворих із ХГ у віці від 26 до 51 року (чоловіків-19, жінок-15). Шляхом використання рН-метрії пацієнти поділялися на дві групи. Першу групу (22 пацієнти) становили хворі з показниками шлункової кислотності, які відповідають станам гіперацидності (рН 1,40±0,07) та нормацидності (рН 1,89±0,06). У другу групу (12 пацієнтів) увійшли пацієнти, які відповідають стану гіпоацидності (рН 4,76±1,1). Зацікавленість антигелікобактерною терапією при ХГ з секреторною недостатністю обумовлена недостатнім вивченням взаємозв’язку між обсіменінням СОШ гелікобактерною інфекцією, процесами атрофії СОШ та кислотопродукуючою функцією шлунка. Професор А. Аксон (Англія) заявив на ІХ об’єднаному Європейському тижні, що комбінація Нр і гіпохлоргідрія обумовлюють зменшення вітаміну С у стінці шлунка і ріст фекальної мікрофлори в шлунку, що сприяє конверсії нітратів у нітрити і продукуванню потенційних канцерогенів — N-нітрозамінів. Поряд із запаленням, це стимулює проліферацію епітеліоцитів і вироблення вільних радикалів, які здатні пошкоджувати ДНК. Ряд авторів відмічають взаємозв’язок між гелікобактерною інфекцією і антральною атрофією [27]. Окремі роботи вказують на підвищення шлункової кислотності та покращення гістологічних показників СОШ у пацієнтів з атрофічним гастритом після ерадикації Нр [17]. За нашими даними, після антигелікобактерної терапії (Гастро-Норм, амоксицилін, фуразолідон) підвищення шлункової кислотності відбулося в 66,6% випадків. Значення рН знизилося з 3,89±0,9 до 2,65±0,24. Нр був відсутній у 11 із 12 пацієнтів через 4 тижні після лікування. Для оцінки стану процесів вільнорадикального окислення у хворих визначали рівень одного з кінцевих продуктів перекисного окислення ліпідів — малонового диальдигіду, який становив 3,52±0,57 нмоль/мл. Після ерадикації Нр даний показник знизився до 2,87±0,34 нмоль/мл.

У хворих з ХГ на основі підвищеної або нормальної кислотоутворюючої функції використовувалася антигелікобактерна терапія по аналогічній схемі як при ВХ. Позитивна динаміка клінічних симптомів теж відбулася протягом першого тижня лікування. У всіх пацієнтів купірувався больовий синдром та зменшилися диспептичні прояви у 86,3% хворих. За морфологічною оцінкою біоптатів теж відмічено зниження запального процесу СОШ у 90,9% випадків, про що свідчить зменшення ступеня інфільтрації епітелію шлунка та власної пластинки плазматичними клітинами. Через 4 тижні після проведеної терапії ерадикація Нр відбулася у 20 пацієнтів з 22.

Проведені спостереження за 15 хворими з ГЕРХ, у яких виявлено гелікобактерну інфекцію. Діагноз рефлюкс-езофагіту як одного з основних синдромів ГЕРХ базувався на ендоскопічних критеріях важкості за класифікацією Savary-Millera в модифікації G.Tytgat et al. (1990) та добового моніторингу внутрішньостравохідного рН. У лікувальний комплекс входили препарати за аналогічною схемою як при ВХ з додаванням домперидону (по 10 мг тричі на день за 30 хв до приймання їжі та четвертий раз на ніч). Вік пацієнтів становив від 33 до 51 року (8 чоловіків, 7 жінок). Динаміку симптомів ГЕРХ оцінювали через 2 тижні, а ендоскопічну картину слизової оболонки стравоходу та наявність Нр — через 4 тижні після закінчення курсу лікування. Динаміка вважалася позитивною при зниженні ступеня важкості пошкоджень або загоєння дефектів слизової оболонки стравоходу. Після двох тижнів приймання лікувального комплексу із включенням Гастро-норму в більшості хворих (86,7%) повністю зникли печія, регургітація та біль за грудниною; приблизно в половини (40,6%) — прояви дисфагії. Зменшення вираженості пошкоджень слизової оболонки стравоходу через 4 тижні відмічено в 93,4% хворих. Негативні результати тесту на наявність Нр спостерігалися у 80% хворих. Поліпшення клініко-ендоскопічної картини у пацієнтів було тісно пов’язане з позитивною динамікою показників внутрішньостравохідної рН-метрії та ерадикацією Нр.

Усі хворі, які приймали участь у дослідженні препарату Гастро-норм відмічали його добру переносимість. Оцінка переносимості препарату здійснювалася за суб’єктивними критеріями пацієнтів і включала в себе наявність чи відсутність неприємних відчуттів з боку різних органів та систем, появу побічних ефектів чи алергічних реакцій після прийому препарату. Диспептичні явища (незначна нудота, послаблення випорожнень), що виникли у деяких хворих, мали короткочасний характер та не потребували корекції.

Отримані результати використання вітчизняного препарату Гастро-Норм як компонента сучасної технології комплексного лікуваня захворювань органів травлення підтверджують його високу клінічну ефективність та позитивний вплив на якість життя пацієнтів з хронічною запальною патологією шлунково-кишкового тракту, що асоційована з Нр. Цей препарат посів гідне місце серед аналогів зарубіжних фірм. Враховуючи, що вартість Гастро-Норму в середньому в 4 рази дешевша від відповідних препаратів КСВ іноземного виробництва, це буде сприяти суттєвому зниженню вартості лікування захворювань, асоційованих з гелікобактерною інфекцією. Отже, Гастро-Норм можна рекомендувати як ефективний і доступний лікувальний засіб у комплексній терапії травного тракту.

Література

Аруин Л.И., Капуллер Л.Л., Исаков В.А. Морфологическая диа-гностика болезней желудка и кишечника. М., Триада-Х, 1998, 484 с.
Бабак О.Я. Необхідність впровадження заходів по боротьбі з хелікобактерною інфекцією в Україні // Журнал АМН України, 1998, т.4, №3, с. 508-513.
Гриценко І.І., Щербиніна М.Б. Вітчизняний колоїдний субцитрат вісмуту — гастро-норм — базисний препарат у комплексному лікуванні пептичних виразок // Сучасна гастроентерологія і гепатологія, 2001, №2 (4), с. 27-30.
Губергриц Н.Б., Василенко И.В., Остроухова И.Н., Колесникова Л.А. Клинико-патогенетическое обоснование эффективности антихеликобактерной терапии при хроническом рецидивирующем панкреатите // Сучасна гастроентерологія і гепатологія, 2001, №1, с. 40-46.
Иванников И.О. Преодоление резистентности Helico-bacter pylori к антибиотикам: возможности и перспективы. В кн.: Диагностика и лечение заболеваний, ассоциированных с Helicobacter pylori // Материалы ІІ международного симпозиума (1-2 апреля 1999 г., Москва), М., 1999, с. 50-53.
Лапина Т.Л. Современные подходы к лечению кислотозависимых и H. pylori-ассоциированных заболеваний // Клин. перспект. в гастроэнтерологии, гепатологии, 2001, №1, с. 21-26.
Редькин Ю.В. Клиническая фармакология антибактериальных средств в лечении больного язвенной болезнью // Материалы 6-й сессии Российской группы по изучению Helicobacter pylori, Омск, 1997, с. 6-10.
Рысс Е.С. Звартау Э.Э. Фармакотерапия язвенной болезни. СПб.-М., Невский Диалект — Издательство БИНОМ, 1998, 253 с.
Фадеєнко Г.Д. Де-нол переборює резистентність Helicobacter pylori до антибактеріальних препаратів // Сучасна гастроентерологія і гепатологія, 2000, №1, с. 31-33.
Фадеенко Г.Д. Инфекция Helicobacter pylori. Принципы современного лечения // Журнал АМН України, 1998, т.4, №3, с. 495-507.
Швец Н.И., Швец О.В. Распространенность инфекции Helicobacter pylori у больных с гастродуоденальної патологией по данным 13С-мочевинного дыхательного теста // Матеріали ХІV з’їзду терапевтів України, К, 1998, с. 447.
Bago J., Bacula V. et al. Effects of smoking and Helicobacter pylori on prostaglandin concentrations in gastric and duodenal mucosa of patients with duodenal ulcer and duodenitis // Digestion.- 1988.- Vol. 59, №3. -P.82.
Baron J.H., Barr J., Batten J. et al. / Аcid, pepsin and mucus secretion in patients with gastric and duodenal ulcer before and after colloidal bismuth subcitrate (De-Nol) // Gut.- 1986.- Vol.27.- P. 486 — 490.
Bizzozero G. Uber die schlauchformigen Drusen des Magen-Darm-Kanals und die Beziehungen hires Epithels zu dem Uberflachenepithel der Schleimhaut //Arch Mikr. Anat.-1893.-Bd.42 .- P. 83 — 96.
European Helicobacter pylori Study Group. Current European concept on the management of Helicobacter pylori infection. The Maastricht consensus report (12 — 13 September 1996) // EHPSG Secretariat colition. — 1996.- P.2.
Freedberg A.S., Barron L.E. The presence of spirochetes in human gastric mucosa // Am. G. Dig. Dis. 1940.- Vol.7. — Р. 443.
Haruma K., Mihara M., Okamoto E. Eradication of Helicobacter pylori increases gastric acidity in patients with atrophic gastritis of the corpus-evaluation of 24-h pH monitoring // Aliment. Pharmacol. Ther. — 1999.- Vol.13. — Р. 155 — 162.
Helicobacter pylori infection in patients with chronic pancreatitis and duodenal ulcer / T. Nilmann, S. Larsen, E. Mouritsen, N. Thorsguard // Scand. J. Gastroenterol. — 1997. — Vol. 32, № 12. — P. 1201-1203.
Hou A.S., Chen J.J., Jin Z.P. An epidemiological survey on Helicobacter pylori infection in children // Chung Hau Liu Hsing Ping Hsuch Tsa Chih. — 1995. — Vol. 16, №4. — P. 237-239.
Kuipers E.J., Perez-Perez G.I., Meuwissen S.G. et al. Helicobacter pylori and atrophic gastritis: importance of the cagA status // J. Natl. Cancer Inst. &;#151; 1995. — Vol. 87, №23. — P. 1777-1780.
Noach L., Tytgat G. Helicobacter pylori infection. Aspects of pathogenesis and therapy. — Amsterdam, 1994. — 165 p.
Oliveira A.M., Queiroz D.M., Rocha G.A., Mendes E.N. Seroprevalence of Helicobacter pylori infection in children of low socioeconomic level in Belo Horizonte, Brazil //Am. J. Gastroenterol. — 1994. — Vol 89, №12. — P. 2201-2204.
Rauws E., Tytgat G. Campylobacter pylori .- Amsterdam, 1989. — 135 p.
Rohivedder D. Campylobacter pylori. New Aspekte zur Pathogeneseund Therapie gastroduodenaler Erkrankungen // Therapiewoche. — 1989. — Bd. 39. — S. 101-108.
Slomiany B.L., Nischikawa H., Bilski J., Slomiany A. Colloidal bismuth subcitrate inhibits peptic degradation of gastric mucus and epidermal growth factor in vitro // Am. J. Gastroenterol. — 1990. — Vol. 85. — P. 390-393.
Taylor D. N., Blaser M.J. The epidemiology of Helicobacter pylori infection //Helicobacter pylori in peptic ulceration and gastritis // Ed. B.J. Marshall. — Boston: Blackwell Sci. Publ., 1991. — P. 46-54.
Testoni P., Colombo., Cattani L. The serological indentification of pyloric Helicobacter in chronic gastritis with antral atrophy // J. Clin. Gastroenterol. — 1996. — Vol. 22. — P. 182-185.
Weber A.F. Uber die Natur und mogliche pathologische Bedeutung von Spirillen in der Fundusdrusen von Hunden und Katzen. Berl. Munch. Tierarztl // Wschr. — 1960. — Bd.8. — S. 141.