Зидовир - 300 инструкция, аналоги и состав

Показания:	Комбіноване лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих, разом з іншими антиретровірусними препаратами.Для застосування у разі ВІЛ-позитивної реакції у вагітних і новонароджених.
Форма випуска:	Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 300 мг № 60 у контейнерах № 1 у коробці
Производитель, страна:	Ципла Лтд, Індія
Действующее вещества:	1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 300 мг зидовудину
МНН:	Zidovudine - Зидовудин
Регистрация:	UA/0690/03/01з 02.07.2012 по 02.07.2017. Приказ 413 від 19.06.2014
Код АТХ:	J Противомикробные препараты для системного применения J05 Противовирусные препараты для системного применения J05A Противовирусные препараты прямого действия J05AF Нуклеозиды - ингибиторы обратной транскриптазы J05AF01 Zidovudine

Склад:

діюча речовина: зидовудин;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 300 мг зидовудину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк очищений, магнію стеарат, гіпромелоза (Е 464), титану діоксид (Е 171), пропіленгліколь.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, круглі, двоопуклі, з тисненням «ZVR» з одного боку і «300» – з іншого.

Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати прямої дії.

Код АТХ. J05A F01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Зидовудин є противірусним препаратом, активним відносно ретровірусів, включаючи вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Потрапляючи у клітину, препарат зазнає низки послідовних перетворень, які каталізуються ферментами клітини. На останньому етапі утворюється зидовудину трифосфат, який блокує синтез вірусної ДНК у результаті конкурентної взаємодії зі зворотною транскриптазою ВІЛ.

Дослідження invitro показують, що потрійна комбінація аналогів нуклеозидів або подвійна комбінація аналогів нуклеозидів з інгібітором протеаз ефективніша для пригнічення ВІЛ-індукованих цитопатичних ефектів, ніж 1 препарат або поєднання 2 препаратів.

Міжнародні директиви (Центр контролю та попередження захворюваності, червень 1998 р.) рекомендують у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю, наприклад при пораненні голкою, негайно (протягом 1-2 годин) призначити комбінацію зидовудину та ламівудину. У разі підвищеного ризику інфікування у схему необхідно включити інгібітор протеаз. Рекомендується продовжувати антиретровірусну профілактику протягом 4 тижнів. Незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів, сероконверсія все ж можлива.

Фармакокінетика. Зидовудин добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, його біодоступність становить 60-70 %. Максимальна концентрація у плазмі крові при пероральному застосуванні зидовудину  в дозі 5 мг/кг кожні 4 години становить 7,1 мікроМ (1,9 мкг/мл). При внутрішньовенному введенні середній період напіввиведення – 1,1 години, середній загальний кліренс – 27,1 мл/хв/кг, об’єм розподілу – 1,61/кг. Кліренс зидовудину значно перевищує кліренс креатиніну, і це є свідченням того, що істотним механізмом виведення є тубулярна секреція. Зидовудин проникає крізь плаценту, виявляється в амніотичній рідині та крові плода. Зв’язування з білками плазми крові відносно низьке (34 - 38 %).

Клінічні характеристики.

Показання.

Комбіноване лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих, разом з іншими антиретровірусними препаратами.

Для застосування у разі ВІЛ-позитивної реакції у вагітних і новонароджених.

Протипоказання.

Гіперчутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату.

Зидовудин протипоказаний  пацієнтам  з  аномально низькою кількістю нейтрофілів (менше 0,75 × 10⁹/л) або аномально низьким рівнем гемоглобіну (менше 7,5 г/дл, або 4,65 ммоль/л).

Зидовудин протипоказаний для лікування новонароджених із гіпербілірубінемією, які потребують додаткового, відмінного від фототерапії лікування, або із підвищенням більше ніж у п’ять разів від норми рівня трансаміназ.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Зидовудин елімінується головним чином шляхом кон’югації у печінці до  неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, і надані для класів медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.

Атоваквон. Інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквону немає. Однак відповідно до фармакокінетичних даних атовакван зменшує рівень метаболізму зидовидину до його глюкуронідного метаболіту (AUC зидовудину збільшується на 33 %, а пік концентрації глюкуроніду у плазмі зменшується на 19 %). При дозуванні 500 або 600 мг/день протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, викликаної Pneumocystiscarinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитись частота побічних ефектів, пов’язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.

Кларитроміцин. Таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому варто дотримуватись 2-годинного інтервалу між застосуванням цих засобів

Ламівудин. Помірне збільшення С_max (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн. Повідомлялося про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які отримували зидовудин, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.

Вальпроєва кислота, флюконазол або метадон. Сумісне застосування із зидовудином може спричинити підвищення рівня концентрації зидовудину у сироватці крові і відповідне зниження кліренсу зидовудину. Оскільки дані обмежені, клінічна значущість цього явища невідома. Пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом для виявлення ознак токсичності зидовудину. 

Пробенецид. За обмеженими даними, пробенецид збільшує середній період напіввиведення та площу під кривою «концентрація/час» для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (можливо, і самого зидовудину) зменшується в присутності пробенециду.

Рибавірин. Загострення анемії, пов’язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього явища залишається нез’ясованим. Тому не рекомендується суміщати рибавірин та зидовудин. Лікар повинен замінити зидовудин іншим відповідником у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.

Рифампіцин. За обмеженими даними, сумісне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48 % ± 34 %, проте клінічне значення цього явища невідоме.

Ставудин. Зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилування ставудину при одночасному застосуванні обох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати із зидовудином.

Інші взаємодії. Інші активні речовини, серед яких  ацетилсаліцилова кислота, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно мати на увазі можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, в комбінації з зидовудином.

Сумісне застосування, переважно в гострих випадках, з потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад із системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, котримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином і доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії зидовудину. Коли спільне застосування цих медичних препаратів є необхідним, слід ретельно контролювати функцію нирок і гематологічні параметри, у разі необхідності – зменшувати дозу одного або кількох препаратів.

Оскільки деякі хворі, які отримують зидовудин, можуть страждати від опортуністичних інфекцій, може бути доцільним профілактичне призначення антимікробних препаратів. Така профілактика може включати котримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні з цими препаратами не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на зидовудин.

Особливості застосування.

Хворих необхідно застерегти щодо одночасного самостійного застосування препарату з іншими лікарськими засобами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Хворим необхідно повідомити, що лікування не  попереджає трансмісію ВІЛ іншим особам при статевому контакті або контакті із зараженою кров’ю. Тому потрібно вживати відповідних заходів безпеки.

Зидовудин не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних з пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби, ризик розвитку лімфоми у них такий же, як і у пацієнтів, що не лікувалися зидовудином. У пацієнтів з початковою стадією ВІЛ-хвороби на тлі  тривалого лікування зидовудином  ризик розвитку лімфоми невідомий.

Вагітні, які вирішують питання про лікування зидовудином з метою попередження ВІЛ-трансмісії до дитини, мають знати, що у деяких випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.

Гематологічні побічні реакції. У хворих з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби на тлі лікування зидовудином можна очікувати розвитку анемії (зазвичай не раніше 6 тижнів від початку лікування, але зрідка зустрічається раніше), нейтропенії (зазвичай не раніше 4 тижнів від початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною  відносно нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200-1500 мг/день) та у разі низького резерву кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-хвороби.

Слід ретельно контролювати гематологічні параметри. При розвинутій стадії ВІЛ-хвороби рекомендується робити аналіз крові не менше 1 разу на 2 тижні протягом перших 3-х місяців лікування і не менше 1 разу на місяць у подальшому. У пацієнтів з ранніми стадіями ВІЛ-хвороби (коли резерв кісткового мозку ще задовільний) гематологічні побічні ефекти виникають нечасто. Залежно від клінічного стану пацієнта аналіз крові проводиться рідше, наприклад  кожні 1-3 місяці.

При зниженні рівня гемоглобіну від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів від 0,75 × 10⁹/л до 1,0 × 10⁹/л може виникнути необхідність у зменшенні дози до появи ознак відновлення кісткового мозку. Як варіант, відновлення кісткового мозку можна підсилити, перервавши на деякий час (2-4 тижні) терапію зидовудином. Відновлення кісткового мозку зазвичай спостерігається в межах 2 тижнів, після чого можна відновити терапію зидовудином у пониженій дозі.  У разі значної анемії зменшення дози зидовудину не виключає необхідності гемотрансфузій (див. розділ «Протипоказання»).

Лактоацидоз. При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, звичайно асоційовані з гепатомегалією та печінковим стеатозом. До ранніх симптомів (симптоматична гіперлактатемія) належать доброякісні гастроентерологічні симптоми (нудота, блювання та абдомінальний біль), неспецифічне нездужання, втрата апетиту, втрата маси тіла, респіраторні симптоми (швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабість).

Лактоацидоз може асоціюватися з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю. Вони можуть розвинутися  через кілька місяців лікування та призвести до летального наслідку.

У разі появи симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного ацидозу/лактоацидозу, прогресуючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівня амінотрансфераз  лікування нуклеозидними аналогами слід припинити.

З обережністю слід призначати аналоги нуклеозидів для лікування пацієнтів (особливо жінок з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу (включаючи деякі медичні препарати та алкоголь). Особливий ризик мають пацієнти, коінфіковані гепатитом С та які лікуються альфа-інтерфероном та рибаверином.

За пацієнтами з підвищеним ризиком  необхідний подальший нагляд.

Мітохондріальні дисфункції: Було продемонстровано, що нуклеотидні та нуклеозидні аналоги invitro таinvivo спричиняють мітохондріальні порушення різного ступеня. Були повідомлення про мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які підпали під вплив нуклеозидних аналогів у внутрішньоутробний  або у постнатальний період. Серед побічних реакцій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто мали транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, судоми, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними або постійними, наразі невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом,  яка підпала під вплив нуклеозидних або нуклеотидних аналогів в утробі, потребує клінічного та лабораторного нагляду та повного обстеження щодо можливого виникнення мітохондріальних дисфункцій у разі появи відповідних ознак та симптомів. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусної терапії вагітним жінкам для запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ.

Перерозподіл жирових відкладень.  Перерозподіл/кумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію (див. розділ «Побічні реакції»).

Тоді як  при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити згідно з клінічним станом.

Хвороби печінки. Кліренс зидовудину у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності без цирозу (5-6 за шкалою Чайльда-П’ю) є подібним до такого, що спостерігається у здорових добровольців, тому змінювати дозу зидовудину не потрібно. Для пацієнтів з печінковою недостатністю від помірного до тяжкого ступеня (7-15 за шкалою Чайльда-П’ю) специфічних дозових рекомендацій зробити не можна через широку різноманітність експозиції зидовудину, що спостерігається, тому застосовувати зидовудин цій групі хворих не рекомендується.

Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які приймають комбіновану антиретровірусну терапію, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідної інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Хворі з уже існуючими печінковими дисфункціями, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії і потребують медичного нагляду. У разі появи ознак ускладнення хвороби печінки у таких пацієнтів слід розглянути можливість перерви або припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Синдром імунного відновлення. У ВІЛ-інфікованих хворих із тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами можлива запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію, що може  спричинити тяжкий  клінічний  стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystisjiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища необхідно негайно дослідити  та за необхідності розпочати їх лікування.

Під час імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, поліоміозит та синдром Гійєна–Барре), хоча їх початок є більш варіабельним і може виникати через багато місяців після  початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Остеонекроз. Хоча етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу спостерігалися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності суглобів або рухових порушень.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту С. Загострення анемії, пов’язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез’ясованим. Тому не рекомендується суміщати рибавірин та зидовудин. Лікар має замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Фертильність

Даних про вплив зидовудину на жіночу фертильність немає. Встановлено, що зидовудин  не впливає на кількість, морфологію та рухливість сперматозоїдів у чоловіків.

Вагітність

Було встановлено, що зидовудин проникає крізь плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними про застосування зидовудину у період вагітності, застосовувати зидовудин до 14 тижнів вагітності можна лише тоді, коли потенційна користь для матері буде вищою за можливий ризик для плода.

Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів під час внутрішньоутробного періоду або під час пологів. Клінічне значення цього невідоме. Є також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом  інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів під час внутрішньоутробного періоду  або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів при лікуванні вагітних з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.

Трансмісія від матері до плода

Повідомлялось, що у дослідженні ACTG076 застосування зидовудину  жінками  з терміном вагітності більше 14 тижнів та подальше лікування новонароджених  призвело до значного зменшення рівня трансмісії ВІЛ від матері до плода (23 % у плацебо-групі порівняно з 8 % у групі, яка лікувалась зидовудином). Пероральна терапія зидовудином  розпочиналась між  14-м і 34-м тижнем вагітності і тривала до початку пологів. Під час пологів зидовудин застосовувався внутрішньовенно. Новонароджені отримували зидовудин після досягнення віку 6 тижнів. Немовлятам, які не могли перорально приймати зидовудин, призначали препарат внутрішньовенно.

За даними Таїландського дослідження CDC, застосування лише перорального зидовудину з 36-го тижня вагітності до початку пологів  зменшувало рівень трансмісії ВІЛ від матері до плода з 19 % у плацебо-групі до 9 % у групі, що отримувала зидовудин. Підчас цього дослідження ніхто з матерів не годував дитину груддю.

Віддалених даних про вплив зидовудину на плід та немовля немає. З огляду на дані досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних  відносно інфікованих і неінфікованих немовлят, які лікуються зидовудином, невідома. Однак вагітні, які вирішують лікуватися зидовудином, мають знати про це.

Годування груддю

Експерти охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам по можливості утримуватися від годування дітей груддю, щоб запобігти передачі ВІЛ. Після застосування одноразової дози зидовудину 200 мг ВІЛ-інфікованим жінкам середня концентрація препарату в грудному молоці та сироватці крові була приблизно однаковою. Враховуючи, що зидовудин і вірус потрапляють у грудне молоко, жінкам, які приймають зидовудин, не рекомендується годувати дітей груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дослідження впливу зидовудину на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами не проводили. Дані фармакології активної речовини не передбачають можливості будь-якого шкідливого впливу на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. Але, незважаючи на це, слід завжди мати на увазі загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість виконання цих видів діяльності.

Спосіб застосування та дози.

Терапію повинен проводити лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Лікування ВІЛ-інфекції:

Дорослі і діти віком від 12 років, маса тіла яких становить не менше 30 кг: рекомендована добова доза зидовудину в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами – 600 мг  (по 1 таблетці 300 мг 2 рази на день).

Діти віком від 6 тижнів до 12 років, маса тіла яких становить менше 30 кг: рекомендовано приймати препарати зидовудину в рідкій пероральній лікарській формі.

Попередження трансмісії вірусу від матері до плода

Було встановлено, що ефективними є нижченаведені режими дозування зидовудину.

Рекомендована доза препарату для вагітних (понад 14 тижнів) – по 1 таблетці (300 мг) двічі на день до початку пологів. Під час пологів препарат призначають внутрішньовенно у дозі 2 мг/кг маси тіла одноразово з подальшою внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год кожну годину або перорально в дозі 300 мг кожні три години до моменту перетину пуповини. Рекомендована доза для новонароджених – 2 мг (0,2 мл)/кг маси тіла кожні 6 годин, починаючи з перших 8-12 годин після народження до шести тижнів, у цьому випадку застосовують зидовудин у рідкій пероральній лікарській формі.

Ниркова недостатність

Для хворих із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) відповідною дозою буде 300 мг/добу. Наступна корекція дози може бути потрібна на підставі гематологічних показників або клінічної відповіді на лікування.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не мають суттєвого впливу на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин (для можливості прийому цієї дози рекомендовано застосовувати зидовудин у рідкій пероральній лікарській формі).

Печінкова недостатність

У хворих на цироз печінки спостерігається кумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідною корекція дози, але, з огляду на недостатність даних, чітких рекомендацій зробити не можна. При відсутності контролю рівня зидовудину у плазмі слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між дозами.

Корекція дози для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями

Для пацієнтів, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів знаходиться у межах від 0,75 × 10⁹/л до 1,0 × 10⁹/л, може бути необхідним зменшення дози або перерва у лікуванні зидовудином.

Хворі літнього віку

Фармакокінетика зидовудину у хворих віком понад 65 років не вивчалась, тому спеціальних даних немає. Проте ця група пацієнтів потребує особливої уваги, оскільки з віком погіршується функція нирок і змінюються гематологічні показники. Рекомендується відповідний контроль перед і під час застосування зидовудину.

Діти

Препарат не слід призначати дітям з масою тіла менше 30 кг, враховуючи неможливість даною лікарською формою забезпечення дози менше 300 мг.

Передозування.

Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім зазначених у розділі «Побічні реакції» (підвищена втомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. Повідомлялося, що при прийомі  пацієнтом невідомої кількості зидовудину рівень  зидовудину в крові більш ніж у 16 разів перевищував нормальні терапевтичні рівні, але при цьому не спостерігалося короткострокових клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків.

У разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації (див. розділ «Побічні реакції») та призначити відповідну підтримуючу терапію.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз незначно впливають на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.

Побічні реакції.

Характер побічної дії у дітей та дорослих подібний.

На тлі лікування зидовудином  спостерігаються нижченаведені побічні ефекти.

Кровоносна та лімфатична система: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія;  тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку; істинна еритроцитарна анемія; апластична анемія.

Анемія, нейтропенія  та лейкопенія частіше зустрічаються при застосуванні високих доз (1200-1500 мг на добу) та у разі розвинутих стадій ВІЛ (особливо при поганому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD₄+ клітин менше 100/мм³. У зв’язку з цими побічними ефектами може виникнути необхідність у зменшенні дози або відміні терапії (див. розділ «Особливості застосування»). Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином були знижені кількість нейтрофілів, гемоглобіну та рівень вітаміну В₁₂ у сироватці.

Метаболізм і розлади травлення:  гіперлактатемія;  лактоацидоз (див. розділ «Особливості застосування»); анорексія.

Перерозподіл/кумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ «Особливості застосування»). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів.

Психічні розлади: неспокій, депресія.

Нервова система:  головний біль,  запаморочення,  безсоння, парестезія, сонливість, зниження  розумової активності, судоми.

Серцево-судинна система:  кардіоміопатія.

З  боку органів дихання: задишка,  кашель.

З  боку шлунково-кишкового тракту: нудота,  блювання, біль у животі, діарея,  метеоризм, пігментація слизової оболонки рота, зміна смакових відчуттів, диспепсія, панкреатит.

З  боку функції печінки:  підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну; печінкові розлади, наприклад тяжка гепатомегалія зі стеатозом.

З боку шкірних покривів і підшкірно-жирової тканини: висип, свербіж,  пігментація шкіри та нігтів, кропив’янка, пітливість.

Опорно-руховий апарат:  міалгія,  міопатія.

Порушення функції нирок та сечовивідних шляхів:  часте сечовиділення.

З боку репродуктивної системи, молочних залоз: гінекомастія.

Інші:  погане самопочуття,  пропасниця, генералізований біль, астенія,  озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

За даними клінічних досліджень, частота виникнення нудоти та інших частих побічних ефектів суттєво зменшується після кількох тижнів терапії зидовудином.

Побічні ефекти при попередженні материнсько-ембріональної трансмісії

За даними плацебо-контрольованого дослідження зидовудин у рекомендованих дозах добре переносився вагітними. Частота побічних ефектів була такою ж, як і в групі, що отримувала плацебо.

За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, яких лікували зидовудином, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна.  Анемія проходила через 6 тижнів після завершення лікування зидовудином. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і групі, що лікувалась зидовудином. Віддалені результати впливу препарату на плід та немовля невідомі.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летальні, асоційовані з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з перерозподілом (ліподистрофія) жирових відкладень на тілі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, включаючи зменшення периферичних та підшкірних жирових відкладень на обличчі, збільшення інтраабдомінальних та вісцеральних жирових відкладень, гіпертрофію молочних залоз та кумуляцію жиру у дорсоцервікальних ділянках («горб бізона»). 

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеролемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, головним чином у пацієнтів з підтвердженими ризик-факторами, запущеною ВІЛ-хворобою або довготривалою антиретровірусною терапією. Частота виникнення цього побічного ефекту невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С  у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По  60 таблеток,  вкритих  плівковою  оболонкою,  у контейнерах з поліетилену високого тиску, закритих кришками з герметичною укупоркою фольгою, з вміщеними пакетиками із силікагелем. По 1 контейнеру у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник/заявник. Ципла Лтд., Індія / CIPLA Ltd., India.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Центральний офіс: Мумбаі Централ,

Мумбаі – 400 008, Індія/Mumbai Central, Mumbai – 400 008, India.

Виробництво: Секція VII, Дільниці №№ L-139, S-103 та М-62, Верна Індастріал Естейт, Верна, Гоа – 403 722, Індія/Unit VII, Plot № L-139, S-103 & М-62, Verna Industrial Estate, Verna, Goa IN– 403 722, India.