Стамло-Мет 25 инструкция, аналоги и состав

Показания:	Лікування слабковираженої та помірної артеріальної гіпертензії у дорослих
Форма випуска:	Капсули з модифікованим вивільненням тверді № 10 у блістерах
Производитель, страна:	Д-р Редді'с Лабораторіс Лтд, Індія
Действующее вещества:	1 капсула містить метопрололу сукцинату 23,75 мг еквівалентно метопрололу тартрату 25 мг (у формі пелет пролонгованої дії), та амлодипіну бесилату 6,93 мг еквівалентно амлодипіну 5 мг (у формі таблетки, вкритої плівковою оболонкою)
МНН:	Metoprolol and other antihypertensives
Регистрация:	UA/12325/01/01з 22.06.2012 по 22.06.2017. Приказ 461 від 22.06.2012
Код АТХ:	C Сердечно-сосудистая система C07 Бета-адреноблокаторы C07F Бета-адреноблокаторы в комбинации с другими гипотензивными препаратами C07FB Селективные бета1-адреноблокаторы в комбинации с другими гипотензивными препаратами C07FB02 Метопролол в комбинации с другими гипотензивными препаратами

Склад:

діючі речовини: метопролол, амлодипін;

1 капсула містить метопрололу сукцинату 23,75 мг еквівалентно метопрололу тартрату 25 мг (у формі пелет пролонгованої дії), та амлодипіну бесилату 6,93 мг еквівалентно амлодипіну 5 мг (у формі таблетки, вкритої плівковою оболонкою);

допоміжні речовини пелет пролонгованої дії: целюлоза мікрокристалічна, гіпромелоза, етилцелюлоза, триетилцитрат, тальк;

допоміжні речовини таблеток, вкритих плівковою оболонкою: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, кросповідон, опадрай білий YS-1-7003 (титану діоксид (E 171), гіпромелоза, поліетиленгліколь, полісорбат);

допоміжні речовини капсул: желатин, вода, натрію лаурилсульфат, метилпарагідроксибензоат (Е 218), пропілпарагідроксибензоат (Е 216), барвники (кармоїзин (Е 122), понсо 4R (Е 124), жовтий захід FCF (Е 110), титану діоксид (E 171)).

Лікарська форма. Капсули з модифікованим вивільненням тверді.

Фармакотерапевтична група. Блокатори бета-адренорецепторів у комбінації з іншими гіпотензивними препаратами. Код АТС С07F B02.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування слабковираженої та помірної артеріальної гіпертензії у дорослих.

Протипоказання. Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату. Тяжка форма астми або тяжкий бронхоспазм в анамнезі, атріовентрикулярна блокада другого або третього ступеня, серцева недостатність у стадії декомпенсації (набряк легенів, синдром гіпоперфузії або артеріальна гіпотензія); тривала або періодична ізотропна терапія антагоністами бета-рецепторів, клінічно значуща синусова брадикардія, синдром слабкості синусового вузла, тяжка патологія периферичних артерій, кардіогенний шок, артеріальна гіпотензія, феохромоцитома, метаболічний ацидоз. Метопролол не слід призначати пацієнтам з підозрою на гострий інфаркт міокарда при частоті серцевих скорочень менше 45 уд/хв, інтервалом P-Q > 0,24 c або систолічним артеріальним тиском менше 100 мм рт.ст. Тяжка серцева недостатність, серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда (в перші 28 діб). Обструкція витоку крові з лівого шлуночка, нестабільна стенокардія. Вагітність та період годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози. Дорослі застосовують внутрішньо по 1 капсулі 1 раз на добу після прийому їжі. Дозу підбирають індивідуально. Максимальна добова доза становить 2 капсули на добу.

Людям з невеликою масою тіла, пацієнтам літнього віку, пацієнтам з печінковою недостатністю лікування слід починати з монотерапії метопрололом 12,5 мг та амлодипіном 2,5 мг один раз на день. Дози поступово збільшують, враховуючи стан пацієнта, до 25 мг метопрололу та 5 мг амлодипіну. У разі досягнення терапевтичного ефекту - 1 капсула Стамло-Мет 25 1 раз на добу. Якщо при цьому дозуванні терапевтичного ефекту не досягнуто, призначають Стамло-Мет 50.

Побічні реакції.

Залежно від частоти побічні реакції підпадають під такі категорії: дуже часті (≥10 %), часті (від ≥ 1 % до < 10 %), нечасті (від ≥ 0,1 % до < 1 %), рідкі (від ≥ 0,01 % до < 0,1 %), рідкісні (< 0,01 %), включаючи окремі випадки.

З боку центральної та периферичної нервової системи. Часті: головний біль та набряки, запаморочення, відчуття припливів крові до обличчя та посиленого серцебиття, сонливість втомлюваність, (набряки, відчуття припливів крові, відчуття серцебиття та сонливість частіше зустрічаються у жінок, оскільки до складу капсул входить амлодипін).

Рідко: депресія, периферична невропатія, парестезія, тремор, статеві розлади, нервозність, деперсоналізація, тривожні стани. Є повідомлення про порушення короткочасної пам’яті, а також головний біль, сонливість, нічні жахи та безсоння.

З боку серцево-судинної системи. Рідко: задишка та брадикардія.

Дуже рідко – відчуття холоду у кінцівках, артеріальна недостатність (зазвичай по типу Рейнольда), серцева недостатність застійного типу, аритмія (включаючи шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь), брадикардія, периферична ішемія, тахікардія, запаморочення, артеріальна гіпотензія, васкуліт.

З боку дихальної системи. Рідко: бронхоспазм та диспное, носова кровотеча.

З боку шлунково-кишкового тракту.Часто: нудота, біль у животі.

Рідко: діарея, сухість у роті, біль у шлунку, запор, здуття живота, печія, анорексія, диспепсія, дисфагія, здуття кишечнику, панкреатит, блювання, гіперплазія ясен.

Реакції гіперчутливості.Рідко: прояви з боку шкіри та покривів, такі як свербіж, висипання, ангіонабряк, мультиформна еритема, еритематозне висипання, макулопапулярне висипання. Повідомлялося про загострення псоріазу.

З боку органів чуття. Рідко: порушення зору, кон’юнктивіт, диплопія, біль в очах, шум у вухах.

З боку сечовидільної системи. Дуже рідко: часте сечовиділення, порушення сечовиділення, ніктурія.

Інші побічні реакції. Дуже рідко: випадки хвороби Пейроні, біль у м’язах та кістках та зниження статевого потягу, гіперглікемія, спрага, зворотна алопеція, агранулоцитоз, лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія, випадки гінекомастії, жовтяниці та підвищення активності печінкових ферментів у разі прийому амлодипіну.

У разі виникнення будь-якої із зазначених реакцій, яку не можна пояснити іншими причинами, прийом препарату слід припинити.

Передозування. Метопролол. Найважливішими симптомами при передозуванні є серцево-судинні симптоми, проте у деяких випадках, особливо у осіб молодого віку, можуть переважати симптоми з боку ЦНС та пригнічення дихання. Можуть виникнути брадикардія, AV-блокада І-ІІІ ступеня, подовження інтервалу QT (винятковий випадок), асистолія, зниження артеріального тиску, недостатня периферична перфузія, серцева недостатність, кардіогенний шок, бронхоспазм, стомлюваність, втрата свідомості, кома, конвульсія, нудота, блювання, можливо, спазм стравоходу, ціаноз, гіпоглікемія, гіперкаліємія, сплутаність свідомості, дрібнорозмашистий тремор, судоми, підвищена пітливість. Можливий вплив на нирки, тимчасовий міастенічний синдром. Одночасне вживання алкоголю, застосування гіпотензивних препаратів, хіноліну або барбітуратів може погіршити стан пацієнта. Перші ознаки передозування можуть виявлятися через 20 хвилин – 2 години після прийому препарату. Ефект значного передозування може тривати кілька днів, незважаючи на зниження вмісту препарату в плазмі крові.

У разі прийому потенційно загрозливої для життя дози потрібно викликати блювання та промити шлунок (не пізніше ніж через 4 години після передозування). Для лікування необхідно застосувати активоване вугілля для виведення препарату зі шлунково-кишкового тракту. Важливо! Атропін 0,25 – 0,5 мг внутрішньовенно дорослим, слід ввести до промивання шлунка (через ризик вагусної стимуляції). Може знадобитися інтубація та використання апарата штучного дихання; адекватне відновлення об’єму; інфузія глюкози; моніторування ЕКГ; повторне внутрішньовенне введення атропіну 1 – 2 мг (головним чином при вагусних симптомах). Можна також застосовувати внутрішньовенно такі бета-агоністи, як преналтерол або ізопреналін. Для подолання бета-блокади може виникнути потреба у відносно високих дозах зазначених препаратів. Для підтримання артеріального тиску застосовують дофамін, добутамін, норадреналін та кальцію глубіонату 9 мг/мл, 10 – 20 мл. Глюкагон чинить позитивну ізотропну та хронотропну дію на серце, незалежно від бета-адренергічних рецепторів, тому він може бути ефективним для подолання резистентної гіпотензії та серцевої недостатності, асоційованої з передозуванням бета-блокаторами. Інфузія натрію (хлориду або бікарбонату) у разі подовження QRS-комплексу та аритмії. Можна використати кардіостимулятор. У разі зупинки кровообігу можуть бути потрібні заходи з реанімації протягом кількох годин. При бронхоспазмі призначають тербуталін (ін’єкція або інгаляція). Симптоматична терапія.

Амлодипін. Існуючі дані дають підстави вважати, що значне передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації і ймовірної рефлекторної тахікардії. Описані випадки суттєвої і ймовірно тривалої системної гіпотензії, включаючи шок з летальним кінцем.

Застосування активованого вугілля у здорових добровольців безпосередньо або через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну суттєво зменшувало абсорбцію препарату. У деяких випадках може виявитися корисним промивання шлунка.

Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, потребує проведення активних заходів, спрямованих на підтримку функцій серцево-судинної системи, включаючи моніторинг показників роботи серця та легенів, підвищене положення кінцівок, контроль за об’ємом крові, що циркулює, та діурезом. Для відновлення тонусу судин та артеріального тиску може виявитися корисним застосування судинозвужувального препарату, якщо немає протипоказань для його призначення. З метою усунення наслідків блокади кальцієвих каналів може виявитися корисним внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками, то ефективність діалізу малоймовірна.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Безпека та ефективність застосування метопрололу в сполученні з амлодипіном під час вагітності та годування груддю не встановлені, тому цей препарат не можна призначати вагітним жінкам або матерям, які годують груддю.

Діти. Безпека та ефективність застосування метопрололу в сполученні з амлодипіном дітям не досліджені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування.

Ішемічна хвороба серця. Раптова відміна бета-блокаторів є небезпечною, особливо у пацієнтів групи високого ризику, та може погіршувати хронічну серцеву недостатність, а також підвищувати ризик розвитку інфаркту міокарда та раптової смерті. Тому припиняти лікування метопрололом з будь-яких причин необхідно по можливості поступово, протягом не менше двох тижнів. Дозу на кожному етапі зменшують вдвічі до останньої дози – 12,5 мг (монотаблетка метопрололу). Останню дозу слід приймати протягом принаймні 4-х діб до повної відміни препарату.

Бронхоспастичний синдром. Метопролол має відносну селективність до бета₁-адренергічних рецепторів. Препарати можна з обережністю застосовувати хворим з бронхоспастичним синдромом, які не реагують на інші антигіпертензивні засоби або ж у разі непереносимості інших антигіпертензивних засобів. Оскільки селективність до бета₁-адренергічних рецепторів не є абсолютною, одночасно можна застосовувати препарати, що стимулюють бета₂-адренергічні рецептори. При цьому метопролол слід застосовувати у найнижчій можливій дозі.

Феохромоцитома. Якщо метопролол призначають хворим на феохромоцитому, його потрібно застосовувати разом з альфа-блокатором і лише після того, як лікування альфа-блокатором має адекватний терапевтичний ефект. Застосування лише одного бета-блокатора в разі феохромоцитоми призводить до парадоксального підвищення артеріального тиску внаслідок послаблення вазодилатації в скелетних м’язах, опосередкованої бета-блокаторами.

Порожнинні операції. Питання про необхідність або бажаність припинення терапії бета-блокаторами перед проведенням порожнинної операції є суперечливим. У випадку хірургічного втручання необхідно попередити анестезіолога, що пацієнт приймає метопролол.

Діабет та гіпоглікемія. Метопролол слід застосовувати з обережністю хворим на діабет, оскільки бета-блокатори можуть маскувати тахікардію внаслідок гіпоглікемії, не впливаючи при цьому на інші прояви, такі як запаморочення та підвищене потовиділення.

Тиреотоксикоз. Застосування бета-блокаторів може маскувати певні клінічні прояви гіпертиреозу (наприклад тахікардію). Тому за станом хворих, у яких підозрюють можливість тиреотоксикозу, слід уважно слідкувати, щоб уникнути різкого припинення прийому бета-блокаторів, що може спричинити тиреотоксичний криз.

Захворювання периферичних судин. Бета-блокатори можуть спровокувати або посилити симптоми артеріальної недостатності в разі патології периферичних судин. Тому препарат слід застосовувати таким хворим з обережністю.

Підвищення ризику розвитку стенокардії та/або інфаркту міокарда. Зрідка у хворих, особливо у разі тяжких проявів обструктивних явищ коронарних артерій, застосування блокаторів кальцієвих каналів (на початку терапії або в процесі підвищення дози) асоціюється з підвищенням ризику розвитку стенокардії та/або інфаркту міокарда або ж зі збільшенням тривалості та тяжкості нападів стенокардії.

У пацієнтів зі стенокардією Принцметала частота та тяжкість нападів стенокардії може збільшитися внаслідок опосередкованого альфа-рецепторами звуження коронарних судин. Тому таким пацієнтам не слід призначати неселективні бета-блокатори, селективні бета₁– блокатори слід застосовувати з обережністю.

Застосування хворим із застійною серцевою недостатністю. Блокатори кальцієвих каналів слід з обережністю застосовувати хворим із серцевою недостатністю. Однак несприятливого впливу амлодипіну на стан хворих із серцевою недостатністю, які приймали стабільні дози інгібіторів АПФ, дигоксину або діуретиків, не виявлено.

Застосування хворим з порушеннями функції печінки. Період напіввиведення амлодипіну, як і інших антагоністів кальцію, збільшується у хворих з порушеннями функції печінки, тому застосовувати препарат таким хворим слід з обережністю.

Загальні застереження. Оскільки вазодилатаційний ефект, індукований амлодипіном, розвивається поступово, гостра артеріальна гіпотензія після перорального застосування препарату спостерігається нечасто. Амлодипін, як і інші периферичні вазодилататори, слід застосовувати з обережністю хворим з тяжкими формами стенозу аорти.

Застосування хворим з порушеннями функції нирок. Безпечність та ефективність застосування метопрололу в сполученні з амлодипіном для цієї категорії хворих не досліджували.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Під час лікування необхідно утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, які потребують підвищеної уваги і швидкості реакції.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Метопролол. Вплив метопрололу та інших гіпотензивних ліків на артеріальний тиск зазвичай є адитивним, тому слід призначати препарати з обережністю, щоб уникнути розвитку гіпотонії. При цьому нерідко застосування гіпотензивних ліків у сполученні може мати навіть переваги щодо покращення контролю артеріального тиску. Оскільки бета-блокатори можуть впливати на периферичний кровообіг, слід з обережністю призначати одночасно препарати з аналогічними ефектами (наприклад ерготамін). Бета-блокатори слід з обережністю призначати разом із блокаторами симпатичних гангліїв, іншими бета-блокаторами (навіть у формі очних крапель) або інгібіторами МАО.

Празозин. Гостра постуральна гіпотонія, що може супроводжувати прийом першої дози празозину, може посилюватися в разі попереднього прийому бета-блокатора.
Клонідин. Якщо виникає потреба у припиненні сумісної терапії клонідином та метопрололом, метопролол слід відмінити за кілька діб до відміни клонідину, оскільки артеріальна гіпертензія, яку може спричинити відміна клонідину, може посилюватися в разі спільного застосування клонідину з бета-блокаторами.
Блокатори кальцієвих каналів. Блокатори кальцієвих каналів, такі як верапаміл та дилтіазем, можуть спричинити виникнення артеріальної гіпотензії, брадикардії, атріовентрикулярної блокади, асистолії. Блокатори кальцієвих каналів типу верапамілу (фенілалкіламін) не слід застосовувати внутрішньовенно хворим, які одержують Лопресор SR, зважаючи на ризик зупинки серця в такій ситуації. В разі перорального сумісного застосування блокаторів кальцієвих каналів типу верапамілу і Лопресору SR слід ретельно слідкувати за станом хворого.
Інгібітори ферменту CYP2D6. Інгібітори ферменту CYP2D6 можуть збільшувати концентрацію метопрололу в плазмі крові, тому у випадку сумісного застосування метопрололу з цими ліками слід виявляти обережність. До потужних інгібіторів CYP2D6 належать, зокрема, антидепресанти, такі як флуоксетин, пароксетин, бупропіон, нейролептики, такі як тіоридазин, протиаритмічні препарати, такі як пропафенон, протиретровірусні препарати, такі як ритонавір, антигістамінні препарати, такі як дифенгідрамін, протималярійні препарати, такі як гідроксихлорохін або хінідин, протигрибкові засоби, такі як тербінафін, противиразкові препарати, такі як циметидин.
Антиаритмічні препарати І класу та аміодарон. Аміодарон, пропафенон та інші протиаритмічні препарати класу І, такі як хінідин та дизопірамід, можуть потенціювати ефекти бета-блокаторів щодо частоти серцевих скорочень та передсердно-шлуночкового проведення.
Нітрогліцерин. Нітрогліцерин може посилювати гіпотензивну дію метопрололу.
Глікозиди наперстянки. Одночасне застосування глікозидів наперстянки з метопрололом може спричинити надмірну брадикардію та/або збільшення часу передсердно-шлуночкового проведення.
Симпатоміметики. Метопролол може бути антагоністом ефектів симпатоміметиків щодо бета₁-адренорецепторів, що, однак, практично не впливає на бронходилататорні ефекти бета₂-агоністів при звичайних терапевтичних дозах.
Антидіабетичні препарати. Метопролол здатний модифікувати дію антидіабетичних засобів (інсулін та пероральні антидіабетичні препарати), а також маскувати симптоми гіпоглікемії, зокрема тахікардію. Тому призначення метопрололу хворим на діабет потребує регулярного контролю рівня глюкози в крові.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Спільне застосування метопрололу з НПЗЗ, такими як індометацин, може зменшувати гіпотензивний ефект метопрололу.
Лігнокаїн. Метопролол може впливати на виведення лігнокаїну з організму.
Засоби загальної анестезії. Деякі інгаляційні анестетики можуть посилювати кардіодепресивний ефект бета-блокаторів.
Індуктори/інгібітори печінкових ферментів. Препарати, які індукують печінкові ферменти метаболізму, наприклад рифампіцин, можуть знижувати концентрацію метопрололу в плазмі крові, тоді як інгібітори цих ферментів, наприклад циметидин, можуть підвищувати концентрацію метопрололу в плазмі крові.
Алкоголь. У разі спільного прийому алкоголю та метопрололу може підвищуватися вміст алкоголю в крові та уповільнюватися його виведення.

Амлодипін безпечний при застосуванні разом з тіазидними діуретиками, альфа-блокаторами, бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, нітратами пролонгованої дії, нітрогліцерином для сублінгвального застосування, НПЗЗ, антибіотиками, гіпоглікемічними препаратами для перорального застосування. Дані досліджень in vitro свідчать про те, що амлодипін не впливає на зв’язування з білками плазми крові дигоксину, фенітоїну, варфарину або індометацину.

Циметидин. Спільне застосування амлодипіну та циметидину не впливає на фармакокінетику амлодипіну.
Грейпфрутовий сік. Прийом склянки грейпфрутового соку (240 мл) разом з одноразовою пероральною дозою амлодипіну в 10 мг за даними дослідження у 20 здорових добровольців не спричинив впливу на фармакокінетику амлодипіну.
Силденафіл. У разі спільного застосування амлодипіну та силденафілу кожен із препаратів знижує артеріальний тиск.

Спеціальні дослідження. Вплив амлодипіну на ефекти інших лікарських засобів.

Аторвастатин. Спільне багаторазове застосування амлодипіну в дозах 10 мг та аторвастатину в дозі 80 мг не впливає на параметри фармакокінетики аторвастатину в рівноважному стані.
Дигоксин. Спільне застосування амлодипіну з дигоксином не впливає на вміст дигоксину в сироватці крові та/або на показники ниркового кліренсу дигоксину за даними дослідження у здорових добровольців.
Варфарин. У здорових добровольців чоловічої статі спільне застосування амлодипіну та варфарину не впливає на ефект варфарину щодо протромбінового часу.
Циклоспорин. Амлодипін не змінює фармакокінетику циклоспорину.
Вплив на показники лабораторних досліджень. Невідомий.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Препарат являє собою суміш фіксованих доз метопрололу, кардіоселективного бета-блокатора та амлодипіну, блокатора кальцієвих каналів.

Метопролол виявляє відносно більший ефект щодо бета₁-адренергічних рецепторів (тобто тих бета-рецепторів, які опосередковують адренергічну стимуляцію серцевої діяльності та вивільнення вільних жирних кислот із жирових запасів), аніж щодо бета₂-адренергічних рецепторів, які в основному залучені до бронхо- та вазодилатації. Він не чинить мембраностабілізуючої дії або часткової агоністичної активності (власне симпатоміметичної активності). Метопролол знижує або інгібує стимулювальні ефекти катехоламінів щодо серцевого м’яза. Це призводить до зменшення частоти серцевих скорочень, зниження скоротливості серцевого м'яза та зменшення серцевого викиду.

Амлодипін є блокатором кальцієвих каналів, що за хімічною структурою належить до дигідропіридинів. Амлодипін вибірково інгібує надходження кальцію через мембрани серцевого м’яза та гладких м’язів судин. Механізм антигіпертензивної дії зумовлений безпосередньою дією на гладкі м’язи стінок судин. Механізм дії амплодипіну при стенокардії остаточно не з’ясований. Однак відомо, що амлодипін зменшує ішемічне навантаження завдяки двом ефектам:

1) розширенню периферичних артеріол, що призводить до зниження периферичного судинного опору, а це знижує потребу міокарда в кисні та енергії, оскільки при цьому частота серцевих скорочень залишається стабільною;

2) розширенню головних коронарних артерій та коронарних артеріол, як в нормальних, так і в ішемічних ділянках. Внаслідок цього збільшується надходження кисню до міокарда у разі спазму коронарних артерій (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).

Фармакокінетика. Метопролол добре всмоктується після перорального застосування. Максимальна концентрація препарату в плазмі крові досягається через 4-5 годин після прийому дози. Біодоступність при одноразовому прийомі становить близько 50 % і підвищується до 70 % у разі повторного застосування. Біодоступність також збільшується при прийомі метопрололу разом із їжею. Зв’язування метопрололу з білками плазми крові становить близько 10 %. Метопролол проникає через плаценту та в грудне молоко. Метопролол суттєво метаболізується ферментами цитохрому Р450 у печінці. Жоден з метаболітів метопрололу не чинить бета-блокуючої дії. Виведення метопрололу здійснюється головним чином завдяки метаболізму в печінці. Середній період напіввиведення становить 3,5 години (від 1 до 9 годин). Метаболізм варіює у різних осіб. Приблизно 10 % хворих погано метаболізують цей препарат. У таких хворих збільшений вміст метопрололу в плазмі крові та уповільнене його виведення з організму. В організмі однієї і тієї ж особи концентрація метопрололу в плазмі крові залишається стабільною.

Після перорального застосування амлодипіну в терапевтичній дозі максимальна концентрація його в плазмі крові досягається за 6 - 12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64 - 80 %. Об’єм розподілу становить близько 21 л/кг. Амлодипін суттєво зв’язується з білками плазми крові (до 97,5 %). Період кінцевого напіввиведення препарату з плазми крові становить 30 - 50 годин. У печінці амлодипін перетворюється на неактивний метаболіт. Із сечею лише 10 % препарату виводиться у незміненому стані. 60 % виводиться у вигляді метаболіту.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:тверді желатинові капсули з тілом білого кольору та нанесенням чорним кольором Stamlo-Met 25, з кришечкою червоного кольору і нанесенням логотипу фірми білим кольором , містить від майже білого до білого кольору пелети та від майже білого до білого кольору таблетку, вкриту плівковою оболонкою, з тисненням цифри 5 з одного боку та простою поверхнею з іншого боку.