Зидолам-Н инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, білого кольору у формі капсули, з лінією розлому на одному боці;

склад: 1 таблетка містить ламівудину 150 мг, зидовудину 300 мг і невірапіну 200 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна порошок, крохмаль, натрію кроскармелоза, полівінілпіролідон К-30, вода очищена, магнію стеарат, кремній колоїдний безводний, кросповідон, опадрай Y-1-7000 білий.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати прямої дії. Комбінації. Код АТС J05AF30.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Зидолам-Н – комбінований препарат, який містить ламівудин, зидовудин і невірапін.

Ламівудин і зидовудин мають синергічну інгібуючу дію на реплікацію вірусів імунодефіциту людини – ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Обидва активні інгредієнти препарату поступово перетворюються в клітині на трифосфати. Ламівудин-трифосфат і зидовудин-трифосфат є селективними конкурентними інгібіторами зворотної транскриптази вірусу імунодефіциту людини. Головним механізмом антивірусної активності є втручання у вигляді монофосфату в ланцюг вірусної ДНК, результатом чого буде припинення її реплікації. Клінічно доведено, що така комбінація запобігає розвитку резистентності до зидовудину у пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію.

Невірапін, що входить до складу Зидоламу-Н, є ненуклеозидним інгібітором зворотної транскриптази ВІЛ-1. Безпосередньо зв’язується зі зворотною транскриптазою і блокує РНК- і ДНК-залежні реакції ДНК-полімерази, порушуючи каталітичний центр ферменту. Дія невірапіну не є конкурентною відносно нуклеозидів і трифосфатів нуклеозидів.

Фармакокінетика. Ламівудин і зидовудин добре всмоктуються з шлунково-кишкового тракту, при цьому біодоступність ламівудину у дорослих становить 80–85%, зидовудину – 60–70%.

Максимальні концентрації ламівудину та зидовудину в плазмі досягаються через 0,5 – 2 год. та 0,25 – 2 год. і становлять 1,3 – 1,8 мг/мл та 1,5 – 2,2 мг/мл відповідно.

Розподіл. У терапевтичному діапазоні доз ламівудин характеризується лінійною фармакокінетикою та обмежено зв’язується з альбумінами плазми (in vitro менше 36%). Ступінь зв’язування зидовудину з білками плазми становить 34–38%.

Ламівудин і зидовудин проникають у ЦНС та спинномозкову рідину.

Через 2 – 4 год. після застосування внутрішньо співвідношення між концентрацією ламівудину та зидовудину у лікворі та у плазмі крові становлять у середньому 0,12 та 0,5 відповідно.

Невірапін, що входить до складу препарату, швидко абсорбується (більше 90 %).

Невірапін є ліофільною речовиною і практично не іонізується при фізіологічному значенні рН, добре розподіляється в тканинах людини, проникає через плацентарний бар’єр і виводиться з грудним молоком.

Метаболізм. Основним метаболітом зидовудину в плазмі та сечі є 5-глюкуронід.

Дослідження in vitro показали, що ламівудин у клітинах фосфорилюється до активного метаболіту 5-трифосфату.

Невірапін біотрансформується за допомогою печінкових мікросомальних ферментів системи цитохрому Р₄₅₀, переважно ізоферментами СYP3A, з утворенням декількох гідроксильованих метаболітів.

Виведення. Ламівудин виводиться з організму переважно нирками у незмінному стані. Період напіввиведення ламівудину з клітин становить 10,5 – 15,5 год.

Період напіввиведення зидовудину становить приблизно 1,1 год. Приблизно 50–80% зидовудину виводиться нирками у вигляді 5-глюкуроніду. Зидовудин виводиться з грудним молоком.

Невірапін виводиться нирками (приблизно 80%) у вигляді кон’югованих з глюкуроновою кислотою метаболітів, у незначних кількостях – у незмінному стані.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю концентрації зидовудину у плазмі підвищені.

При печінковій недостатності можлива кумуляція зидовудину внаслідок уповільнення його зв’язування глюкуроновою кислотою.

Показання для застосування. Лікування ВІЛ-інфекцій. Препарат застосовується у дорослих і дітей віком від 12 років з прогресуючим імунодефіцитом, у яких стабілізувався стан при прийомі невірапіну в дозі 200 мг 2 рази на день і в яких виражена адекватна переносимість невірапіну.

Спосіб застосування та дози. Препарат застосовують внутрішньо. Дорослим і дітям віком від 12 років Зидолам-Н призначають по 1 таблетці 2 рази на добу. Препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Препарат повинен призначати лікар, який має досвід лікування хворих на ВІЛ-інфекцію.

Побічна дія. При застосуванні препарату можливі головний біль, нездужання, стомлюваність, а також нудота, блювання, пронос, біль і спазми у животі, анорексія, озноб і пропасниця, нейропатія, безсоння, запаморочення, симптоми та ознаки ушкодження слизової оболонки носа, кашель, біль у кістках і м’язах.

Можливий макулопапульозний еритематозний шкірний висип, який супроводжується свербежем або без нього. Повідомлялося про випадки панкреатиту і периферичної нейропатії. Можливі тяжка нейтропенія, лейкопенія, анемія. Спостерігались анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, кропив’янка, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Подальші побічні реакції відзначалися також при лікуванні, однак виявити їхній взаємозв’язок з прийомом препарату важко, особливо у випадках з тяжкими загостреннями на фоні розвинутої стадії захворювання, такими як міопатія, панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку та ізольованою тромбоцитопенією, ацидоз з відсутністю гіпоксемії, захворювання печінки.

Протипоказання. Зидолам-Н протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до будь-якого інгредієнта препарату, пацієнтам з кліренсом креатиніну < 50 мл/хв., анемії (рівень гемоглобіну менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л), периферична нейропатія, порушення функції нирок (з кліренсом креатиніну 50 мл/хв. та нижче), виражена анемія, міопатія, жирова дистрофія печінки, вагітність, період годування груддю, дитячий вік до 12 років.

Зидолам-Н протипоказаний пацієнтам, які тільки розпочали приймати невірапін і їхній стан не є стабілізованим для прийому невірапіну 200 мг 2 рази на добу.

Передозування. Існують дані про випадки передозування препарату в добовій дозі, еквівалентній 800–1800 мг невірапіну на добу, з тривалістю лікування до 15 днів. У пацієнтів при цьому спостерігалися набряк, вузликувата еритема, втомлюваність, гарячка, головний біль, безсоння, нудота, утворення інфільтратів у легенях, висипи, запаморочення, блювання і втрата маси тіла. Після відміни препарату відзначено зворотний розвиток усіх симптомів. Антидот невідомий. В разі передозування за пацієнтом потрібно спостерігати з метою виявлення токсичних змін і при необхідності проводити стандартну підтримуючу терапію. Може бути застосований постійний гемодіаліз.

Особливості застосування. Таблетки «Зидолам-Н» – препарат з фіксованими дозами діючих речовин. Його не рекомендується призначати пацієнтам, які потребують корекції доз, наприклад при порушенні функції нирок (кліренс креатиніну менше 50 мл/хв.), при масі тіла менше 50 кг.

Перші 8 тижнів лікування є критичним періодом, що потребує ретельного нагляду за пацієнтами для швидкого виявлення можливих тяжких шкірних реакцій, які становлять загрозу для життя, вираженого гепатиту або печінкової недостатності. При застосуванні таблеток «Зидолам-Н» можливо виникнення у хворих тяжких, небезпечних для життя, а іноді смертельних реакцій. Серед них спостерігалися синдром Стівенса-Джонсона, токсичний некроліз епідермісу та прояви гіперчутливості з висипаннями на шкірі та загальними проявами, а також порушення з боку внутрішніх органів. При виникненні у пацієнтів ознак або симптомів виражених реакцій шкіри або гіперчутливості, у тому числі (список невичерпний) виражених висипань на шкірі або висипань з пропасницею, пухирців, уражень слизової оболонки ротової порожнини, кон’юнктивіту, набряку обличчя, болю у м’язах і суглобах, загального нездужання та/або виражених порушень функції печінки препарат треба негайно відмінити.

У пацієнтів з панкреатитом в анамнезі або за наявності інших значущих факторів ризику розвитку панкреатиту застосовувати таблетки «Зидолам-Н» необхідно дуже обережно та лише за відсутності задовільної альтернативної терапії. Застосування препарату необхідно негайно припинити при виникненні клінічних ознак, симптомів або при зміні лабораторних показників, що вказують на панкреатит.

Пацієнти з порушеннями функції кісткового мозку (кількість гранулоцитів не перевищує 1000 клітин в 1 мм³ або рівень гемоглобіну не перевищує 9,5 г/дл) Зидолам-Н повинні застосовувати під постійним наглядом лікаря. Прийом препарату не зменшує ризику передачі ВІЛ-1 при статевому контакті.

При виникненні сонливості пацієнтам, які приймають Зидолам-Н, слід відмовитися від керування автомобілем і машинним обладнанням.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Оскільки Зидолам-Н містить ламівудин, зидовудин і невірапін, він може вступати у взаємодії, характерні для кожного його компонента.

При одночасному застосуванні таблеток «Зидолам-Н» та нефротоксичних або мієлосупресивних препаратів (наприклад системне введення пентамідину, фоскарнету, дапсону, піриметаміну, ко-тримоксазолу, амфотерицину B, флуцитозину, ганцикловіру, інтерферону, вінкристину, вінбластину та доксорубіцину) необхідно ретельно контролювати функцію нирок та гематологічні показники і у разі необхідності знижувати дозу.

Необхідно контролювати концентрації фенітоїну в крові пацієнтів, які одночасно з ним застосовують Зидолам-Н.

Ацетилсаліцилова кислота, кодеїн, морфін, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, дапсон, ізопринозин і деякі інші препарати можуть змінювати метаболізм зидовудину конкурентним інгібуванням утворення його глюкуроніду чи безпосереднім пригніченням метаболізму зидовудину мікросомальними ферментами печінки.

Пробенецид може збільшувати концентрацію зидовудину шляхом пригнічення глюкуронідації і/чи зниження ниркової екскреції зидовудину.

Флуконазол: спільне введення флуконазолу і зидовудину впливає на кліренс і метаболізм зидовудину.

Вальпроєва кислота збільшує біодоступність зидовудину шляхом інгібування першої фази його метаболізму в печінці. За відповідними пацієнтами необхідно здійснювати спостереження з метою виявлення можливого збільшення частоти пов'язаних із зидовудином побічних ефектів.

Деякі аналоги нуклеозидів можуть впливати на кількість або функцію еритроцитів/лейкоцитів, на потенційну токсичну дію зидовудину на клітини крові, а також на реплікацію ДНК. Рибавірин має антагоністичну дію на антивірусну активність зидовудину іn vіtro стосовно ВІЛ.

Такі препарати, як триметоприм, сульфаметоксазол, піриметамін і ацикловір, можуть бути застосовані для лікування і профілактики інфекцій, викликаних умовними патогенами, оскільки при обмеженій терапії цими препаратами токсичність не збільшується.

Умови та термін зберігання. Зберігати у щільно закритому контейнері, в сухому, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25⁰С. Термін придатності – 2 роки.