Доцетакс инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: docetaxel;

основні фізико-хімічні властивості: світло-жовтий, прозорий, в’язкий розчин;

склад: 1 флакон містить доцетакселу тригідрату еквівалентно 20 мг, 80 мг або 120 мг доцетакселу безводному;

допоміжні речовини: полісорбат 80, кислота лимонна безводна;

розчинник: спирт етиловий 95 %, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Концентрат для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби. Алкалоїди рослинного походження та інші препарати природного походження. Таксани. Доцетаксел. Код АТС L01CD02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Доцетакс – протипухлинний цитостатичний препарат із групи таксанів. Активна речовина – доцетаксел – є продуктом хімічного синтезу з природної сировини, який одержують з біомаси голок європейського тиса. Препарат сприяє накопиченню тубуліну в мікротубулах і перешкоджає його розпаду, що призводить до порушення фази мітозу і міжфазних процесів у пухлинних клітинах. Доцетаксел на тривалий час затримується в клітинах, де його концентрація досягає значних величин. Доцетаксел активний щодо деяких клітин, що продукують у надмірній кількості р-глікопротеїн, який кодується геном множинної резистентності.

Фармакокінетика. Фармакокінетичні параметри препарату дозонезалежні.

Після одноразового внутрішньовенного застосування препарату в дозі 100 мг/м² максимальна концентрація доцетакселу в плазмі крові становить 2,41 - 3,67 мкг/мл. Фармакокінетичний профіль доцетакселу описується трифазовою фармакокінетичною моделлю з періодом напіввиведення для α-, β-, γ-фаз відповідно 4 хв, 36 хв і 11,4 год. Початкове швидке зниження концентрації в крові обумовлено розподілом доцетакселу із крові в тканини, а термінальна фаза відображає його повільне вивільнення із периферичних тканин.

Розподіл. Середня величина рівноважного стану розподілу становить 113 л. Зв’язування з білками плазми крові – 97 %.

Метаболізм. Доцетаксел метаболізується у печінці за участю цитохрому Р₄₅₀. Метаболіти мають мінімальну цитотоксичну активність.

Виведення. Середня величина загального кліренсу становить 21 л/год/м².

Приблизно 6 % застосованої дози доцетакселу виводиться нирками і 75 % – через кишечник, головним чином, у вигляді метаболітів, і лише незначна частина – у незміненому вигляді.

Показання для застосування. Рак молочної залози (місцевопоширений чи метастатичний); недрібноклітинний рак легенів (місцевопоширений чи з метастазами), у тому числі у разі неефективності попередньої терапії іншими протипухлинними засобами; рак яєчників з метастазами (терапія другої лінії); андрогеннезалежний метастазуючий рак передміхурової залози (у комбінації з преднізоном або преднізолоном).

Спосіб застосування та дози. Препарат призначений для застосування тільки в умовах спеціалізованого стаціонару. Режим дозування встановлюється індивідуально, залежно від обраної схеми хіміотерапії.

Для попередження реакцій гіперчутливості, а також з метою зменшення затримки рідини усім хворим (за винятком пацієнтів з раком передміхурової залози) до застосування препарату Доцетакс має проводитися премедикація кортикостероїдами, наприклад, дексаметазоном у дозі 16 мг на добу (по 8 мг 2 рази на добу) протягом 3 діб, починаючи за 1 добу до застосування Доцетаксу. Тобто дексаметазон застосовують не тільки напередодні та у день інфузії, але і наступного дня після її проведення.

Доцетакс застосовують внутрішньовенно. Тривалість інфузії – 1 год.

Перед застосуванням концентрат розчиняють у розчиннику, що входить у комплект, а потім додатково розводять у 250 мл 0,9 % хлориду натрію або 5 % глюкози (див. «Правила приготування розчину для внутрішньовенного введення»).

При раку молочної залози Доцетакс застосовують у дозі 100 мг/м² при монотерапії та 75 мг/м² у комбінації з доксорубіцином (50 мг/м²) або капецитабіном (1250 мг/м² внутрішньо 2 рази на добу протягом 2 тижнів з наступною тижневою перервою) кожні 3 тижні.

При ад’ювантній терапії пацієнтів з операбельною формою раку молочної залози рекомендована доза доцетакселу становить 75 мг/м² через 1 год після введення доксорубіцину (50 мг/м²) і циклофосфаміду (500 мг/м²) кожні 3 тижні. Тривалість ад’ювантної терапії становить 6 циклів.

При недрібноклітинному раку легенів Доцетакс застосовують у дозі 75 - 100 мг/м² при монотерапії та 75 мг/м² у комбінації з препаратами платини кожні 3 тижні.

При метастатичному раку яєчників Доцетакс застосовують у дозі 100 мг/м² при монотерапії кожні 3 тижні.

При андрогеннезалежному метастазуючому раку передміхурової залози Доцетакс застосовують у дозі 75 мг/м² 1 раз у 3 тижні. Преднізолон або преднізон призначають внутрішньо по 5 мг 2 рази на день протягом всього періоду курсового лікування. Премедикація дексаметазоном в дозі 8 мг проводиться за 12, 3 і 1 год до початку введеня Доцетаксу.

Тривалість лікування встановлюється індивідуально.

Корекція дози. Доцетакс застосовують, якщо кількість нейтрофілів не менше 1500/мм³. При зниженні кількості нейтрофілів нижче 500/мм³, яке спостерігається більше тижня, або при розвитку фебрильної нейтропенії, або реакцій на шкірі, або вираженій периферичній нейропатії під час терапії дозу Доцетаксу необхідно зменшити з 100 до 75 мг/м² та/або з 75 до 60 мг/м². Якщо подібні ускладнення виникають і при застосуванні доцетакселу в дозі 60 мг/м², лікування препаратом слід припинити.

Правила приготування розчину для внутрішньовенного введення.

І етап. Перед розведенням флакони з препаратом і розчинником слід витримати протягом 5 хв при кімнатній температурі. Розчинник, що входить у комплект, за допомогою шприца переносять у флакон з концентратом. Флакон з отриманим розчином акуратно перевертають протягом 45 сек (не струшувати!) і залишають на 5 хв при кімнатній температурі, після чого вміст флакона візуально перевіряють на гомогеність і прозорість. Допускається наявність піни через присутність в препараті полісорбату 80. Концентрація доцетакселу в отриманому розчині становить 10 мг/мл.

ІІ етап. Вміст флакона розчиняють у 250 мл 0,9 % хлориду натрію або 5 % глюкози. Оптимальна концентрація доцетакселу в готовому розчині для інфузій становить 0,3 - 0,9 мг/мл. У разі наявності осаду розчин слід утилізувати.

Готовий розчин для інфузій залишається стабільним протягом 8 год при кімнатній температурі (15 - 25 °С).

Запобіжні заходи під час роботи з препаратом.

При роботі із зазначеним препаратом, як і при роботі з іншими протипухлинними препаратами, необхідно дотримуватися обережності. Готувати розчини для інфузій треба у спеціально призначеному для цього приміщенні з дотриманням асептичних умов. Необхідно користуватися захисними рукавичками та уникати контакту препарату зі шкірою та слизовими оболонками. У разі потрапляння препарату на слизові оболонки їх необхідно ретельно промити водою, при потраплянні на шкіру – промити водою з милом.

Побічна дія.

З боку системи кровотворення: оборотна нейтропенія (як правило, кількість нейтрофілів зменшується до мінімальних значень в середньому через 7 днів від початку лікування), тромбоцитопенія, анемія.

З боку системи травлення: нудота, блювання, діарея; анорексія, езофагіт, біль в епігастральній ділянці, запор, коліт, ентероколіт, перфорація шлунка або дванадцятипалої кишки, рідко – стоматит, порушення смаку, шлунково-кишкова кровотеча, кишкова непрохідність.

З боку печінково-біліарної системи: підвищення активності трансаміназ, лужної фосфатази та рівня білірубіну в сироватці крові. При підвищенні цих показників необхідно зменшити дозу препарату до 60 - 75 мг/м². У поодиноких випадках можливий розвиток гепатиту.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпо- або гіпертензія, порушення серцевого ритму (синусова тахікардія, миготлива аритмія), серцева недостатність, у поодиноких випадках – інфаркт міокарда, венозна тромбемболія.

З боку нервової системи: периферична нейропатія, парестезії, гіперестезії, больовий синдром, периферичні набряки з десквамацією, рідко – судомний синдром.

З боку органів дихання: дуже рідко – гострий респіраторний дистрес-синдром і інтерстиціальна пневмонія, фіброз легень.

З боку опорно-рухового апарату: артралгії та міалгії, слабкість м’язів, набряки кінцівок.

З боку органа зору: рідко – сльозотеча, кон’юнктивіт, минучі розлади зору (фотопсії, скотоми) під час введення препарату і в поєднанні з розвитком реакцій гіперчутливості; зазавичай минають після припинення інфузії.

Алергічні реакції: локалізовані або генералізовані висипи на шкірі, що можуть супроводжуватися свербежем, гарячкою, рідко – бронхоспазм, задишка, бульозні висипи (синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла).

Місцеві реакції: флебіт, набряк вени, почервоніння і сухість шкіри, локальне запалення в місці введення, гіперпігментація.

Інші: алопеція, гіпо- або гіперпігментація нігтів, астенія, больовий синдром. Можлива затримка рідини в організмі після 6 - 7 циклів лікування. Описано випадки периферичних набряків, асциту, іноді – плеврального і перикардіального випоту. У поодиноких випадках спостерігався набряк легенів.

Периферичні набряки зазвичай спочатку з’являються на нижніх кінцівках, а потім можуть стати генералізованими і призвести до збільшення маси тіла. Причиною розвитку набряків є зміна проникності капілярів. Частота і вираженість затримки рідини в організмі збільшується при повторному введенні препарату. Ознак ниркової недостатності, зниження скорочувальної здатності міокарда чи змін осмотичного тиску не спостерігалося.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, виражені порушення функції печінки, нейтропенія (менше 1500/мм³), вагітність, годування груддю, вік пацієнтів до 16 років.

Передозування.

Симптоми: мієлосупресія, периферична нейротоксичність, запалення слизових оболонок.

Лікування: симптоматичне у відділенні інтенсивної терапії. Рекомендується контролювати стан пацієнта для своєчасного виявлення ознак інтоксикації і проводити стандартну підтримуючу терапію. Специфічний антидот відсутній.

Особливості застосування. Пацієнтам дітородного віку необхідно застосовувати надійні методи контрацепції протягом усього курсу лікування і протягом 3 місяців по його завершенні.

Доцетаксел не застосовують пацієнтам, у яких концентрація білірубіну вища верхньої межі норми у поєднанні з активністю трансаміназ печінки, яка перевищує верхню межу норми у 1,5 раза, та лужної фосфатази, при перевищенні верхньої межі норми у 2,5 раза.

Під час лікування необхідно систематично контролювати картину периферичної крові з метою виявлення ступеня мієлодепресії.

У разі розвитку виражених реакцій гіперчутливості (артеріальна гіпотензія, бронхоспазм, генералізовані висипи на шкірі, еритема) введення доцетакселу слід негайно припинити і розпочати відповідні лікувальні заходи.

При застосуванні доцетакселу в комбінації з капецитабіном у порівнянні з монотерапією доцетакселом більш часто розвивалися наступні побічні реакції: небажані ефекти з боку шлунково-кишкового тракту, гіперемії шкіри долоней і стоп з наступним набряком і десквамацією, дегідратації, сльозотечі, артралгії, виражена тромбоцитопенія і анемія, гіпербілірубінемії, але рідше спостерігалася виражена нейтропенія, алопеція, ураження нігтів, астенія, міалгія, набряки нижніх кінцівок.

При комбінованії терапії з трастузумабом частота побічних явищ 4 ступеня більша, ніж при монотерапії.

У пацієнтів віком 60 років і старше при застосуванні комбінованої терапії доцетакселу з капецитабіном порівняно з пацієнтами молодшого віку спостерігався частіший розвиток токсичності 3 - 4 ступеня.

При застосуванні доцетакселу в комбінації з антрациклінами (доксорубіцин, епірубіцин) в порівнянні з монотерапією доцетакселом спостерігався частіший розвиток серцевої недостатності.

Безпечність та ефективність застосування доцетакселу у пацієнтів молодше 16 років не встановлена.

Немає даних щодо негативного впливу доцетакселу на здатність керувати транспортними засобами і механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Через відносно низьку токсичність Доцетаксу його можна застосовувати разом з іншими протипухлинними цитостатичними засобами, зокрема з препаратами платини та антрациклінами. Дослідження in vitro показали, що біотрасформація доцетакселу може змінюватися при сумісному застосуванні з препаратами, що метаболізуються за участі ізоферменту цитохром Р₄₅₀: циклоспорин, терфенадин, кетоконазол, еритроміцин. Слід враховувати можливість їх вираженої взаємодії.

При сумісному застосуванні доцетакселу з доксорубіцином кліренс доцетакселу збільшується при збереженні його терапевтичної ефективності. При цьому кліренс доксорубіцину і рівень доксорубіцинолу (метаболіту доксорубіцину) в плазмі не змінюється.

Дексаметазон не впливає на ступінь зв’язування доцетакселу з білками плазми.

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей, захищеному від світла місці при температурі 2 - 8 °С. Термін придатності – 2 роки.