Амитриптилин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

мiжнародна та хімічна назви: amitriptylinе; 3-(10,11-дигідро-5Н-дибензо[а,d]циклогептен-5-іліден)-N,N-диметилпропіламіну гідрохлорид);

основнi фiзико-хiмiчні властивостi: таблетки, вкриті оболонкою, світло-рожевого кольору;

склад: 1 таблетка містить амітриптиліну гідрохлориду у перерахуванні на амітриптилін

25 мг (0,025 г);

допомiжнi речовини: лактози моногідрат, цукор рафінований, крохмаль кукурудзяний, желатин харчовий, кальцію стеарат, тальк, цукор пісок, полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний, кремній колоїдний безводний (аеросил), магнію карбонат, титану діоксид, вазелінове масло, руберозум, віск бджолиний.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Код АТС N06A А09.

Фармакологiчнi властивості.

Фармакодинаміка. Амітриптилін являє собою трициклічний антидепресант. Амітриптилін є третинним аміном, посідає центральне місце серед трициклічних антидепресантів, оскільки він приблизно рівною мірою активний in vivo як інгібітор захоплення серотоніну і норадреналіну пресинаптичними нервовими закінченнями. Основний метаболіт сполуки нортриптилін є відносно сильнішим інгібітором захоплення норадреналіну, однак також блокує і захоплення серотоніну. Амітриптилін має досить сильні антихолінергічні, антигістамінергічні і седативні властивості і потенціює ефекти катехоламінів.

Амітриптилін підвищує патологічно знижений рівень настрою.

Завдяки своїй седативній дії амітриптилін має особливе значення в терапії при депресіях, пов’язаних з тривогою, збудженням, занепокоєнням і порушеннями сну. Антидепресивний ефект, зазвичай, розвивається через 2 - 4 тижні терапії, седативний ефект при цьому не знижується.

Аналгетичний ефект препарату не пов’язаний з антидепресантним, оскільки аналгезія настає у значно більш ранні терміни, ніж будь-які зміни настрою, і нерідко внаслідок прийому значно меншої дози, ніж це потрібно для забезпечення зміни настрою.

Фармакокінетика. Пероральний прийом препарату в таблетках обумовлює досягнення максимального рівня в сироватці приблизно через 4 год. Середня величина абсолютної пероральної біодоступності становить 53%. Зв’язування з протеїнами плазми – майже 95%.

Амітриптилін та його основний метаболіт – нортриптилін – проникають через плацентарний бар’єр.

Період напіввиведення становить 9 - 25 год.

Екскреція відбувається переважно з сечею. Виведення амітриптиліну у незміненому вигляді нирками є незначним (десь 2%).

У матерів, які годують немовлят груддю, амітриптилін і нортриптилін виділяються у невеликих кількостях з грудним молоком.

У пацієнтів літнього віку встановлений більш триваліший період напіввиведення внаслідок менш інтенсивного метаболізму.

Ураження печінки певного ступеня тяжкості здатне обмежити печінкове поглинання, що обумовлює вищий вміст препарату в плазмі.

Ниркова недостатність не впливає на кінетику препарату.

Показання для застосування. Депресії різної етіології (ендогенні, інволюційні, реактивні, невротичні, медикаментозні); невротичні стани з переважною депресивною симптоматикою; депресивні стани у хворих на шизофренію (у комбінації з нейролептиком); хронічний больовий синдром; нічний енурез за умови відсутності органічної патології; головний біль, мігрень (профілактика).

Спосіб застосування та дози. Таблетки приймають внутрішньо, не розжовуючи, відразу після прийому їжі (для зменшення подразнення слизової оболонки шлунка).

Депресія.

Необхідно починати лікування із застосуванням низьких доз з поступовим їх збільшенням при постійному спостереженні за клінічним ефектом і переносимістю. Дози вище 150 мг на добу призначають переважно госпіталізованим пацієнтам.

Дорослі. Спочатку 25 мг 3 рази на добу з поступовим підвищенням, за необхідності, кожного наступного дня на 25 мг до рівня 150 мг (у деяких випадках – до 25 мг на добу госпіталізованим пацієнтам). Додаткові кількості препарату призначають, в основному, у вечірній час.

Підтримуюча доза відповідає оптимальній терапевтичній.

Підлітки і пацієнти старше 65 років. Спочатку 10 мг 3 рази на добу з поступовим підвищенням, за необхідності, кожного наступного дня до рівня 100 - 150 мг на добу. Додаткові кількості препарату призначають, в основному, у вечірній час.

Підтримуюча доза відповідає оптимальній терапевтичній.

Діти. Лікування дітей допускається тільки в умовах стаціонару.

Для лікування енурезу у дітей дозу підбирають індивідуально.

Початкова доза – 1,5 мг/кг на добу з підвищенням кожного тижня на 1,5 мг/кг на добу до максимальної – 5 мг/кг на добу.

Тривалість терапії. Антидепресивний ефект розвивається протягом 2 - 4 тижнів. Лікування антидепресантами має симптоматичний характер і тому повинно проводитись протягом певного проміжку часу, як правило – до 6 місяців, з метою профілактики рецидиву після одужання. Хворим на уніполярну депресію підтримуюча терапія може бути необхідною протягом кількох років для запобігання новим епізодам.

Тривалість курсу лікування та підтримуючу дозу визначають індивідуально для кожного пацієнта, з урахуванням характеру, ступеня тяжкості та особливостей перебігу захворювання, стабільності досягнутого лікувального ефекту та переносимості препарату.

При припиненні лікування препарат потрібно відміняти поступово, протягом кількох тижнів.

Нічний енурез

Діти 7 - 12 років: 25 мг за 0,5 - 1 год перед сном; діти старше 12 років: 50 мг за 0,5 - 1 годину перед сном. Тривалість терапії – не більше 3 місяців.

Хронічний больовий синдром.

Дорослі. Спочатку 25 мг на ніч. Збільшувати дозу поступово з огляду на ефективність терапії. Максимальна добова доза – 100 мг ввечері.

Пацієнти похилого віку повинні починати лікування з приблизно половинної рекомендованої дози.

Зниження функції нирок. Пацієнтам зі зниженою функцією нирок Амітриптилін можна призначати у звичайних дозах.

Зниження функції печінки. Рекомендується обережно підбірати дози і, якщо можливо, визначити вміст препарату у сироватці крові.

У разі припинення лікування слід протягом кількох тижнів поступово зменшувати дозу препарату.

Побічна дія.

Антихолінергічні ефекти: нечіткість зору, параліч акомодації, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску, сухість у роті, сплутаність свідомості, делірій або галюцинації, запори, паралітична кишечна непрохідність, утруднене сечовипускання, зниження потовиділення.

З боку нервової системи: сонливість, астенія, непритомні стани, неспокій, дезорієнтація, галюцинації (особливо у пацієнтів літнього віку і у пацієнтів з хворобою Паркінсона), тривожність, збудження, рухові розлади, маніакальний стан, агресивність, порушення пам’яті, деперсоналізація, зниження здатності до концентрації уваги, безсоння, жахливі сновидіння, головний біль, міоклонус, дизартрія, тремор (особливо рук, кистей, голови і язика), парастезії, атаксія, екстрапірамідний синдром, збільшення і посилення епілептичних нападів, зміни на ЕКГ.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, посилене сердцебиття, запаморочення, ортостатична гіпотензія, неспецифічні зміни на ЕКГ (інтервалу S-T або зубця Т) у пацієнтів, які не страждають хворобами серця; аритмії, лабільність артеріального тиску (зниження або підвищення артеріального тиску), порушення внутрішньошлуночкової провідності (розширення комплексу QRS, зміна інтервалу P-Q, блокада ніжок пучка Гіса).

З боку травної системи: нудота, зрідка – гепатит, печія, блювання, гастралгія, збільшення або зниження апетиту і маси тіла, стоматит, зміна смаку, діарея, потемніння язика.

З боку ендокринної системи: гінекомастія, збільшення розмірів молочних залоз, галакторея; зниження або підвищення лібідо, зниження потенції, гіпо- або гіперглікемія, гіпонатріємія.

З боку органів кровотворення: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, пурпура, еозинофілія.

Алергічні реакції: шкірні висипання, свербіж, кропив’янка, фотосенсибілізація, набряк обличчя і язика.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату. Одночасне застосування інгібіторів МАО і за 2 тижні перед початком лікування; інфаркт міокарда (гострий і підгострий періоди); гостра алкогольна інтоксикація; гостра інтоксикація снодійними; аналгезуючими і психоактивними лікарськими засобами; закритокутова глаукома; тяжкі порушення AV і внутрішньошлуночкової провідності (блокада ніжок пучка Гіса, AV блокада ІІ ступеня). Вагітність і лактація.

Передозування.

Симптоми: сонливість або збудження, ажітація, галюцинації. Антихолінергічні ефекти: мідріаз, тахікардія, затримка сечі, сухість у роті, зниження моторної функції кишечнику, судоми, пропасниця; раптове виникнення симптомів пригнічення ЦНС, кома, пригнічення дихання; серцеві симптоми: аритмії (вентрикулярні тахіаритмії, вентрикулярна фібриляція, мерехтіння шлуночків; серцева недостатність, гіпотензія, кардіогенний шок; метаболічний ацидоз, гіпокаліємія.

Лікування. Направлення до стаціонару (відділення інтенсивної терапії). Симптоматичне та підтримуюче лікування. Аспірація вмісту шлунка та дренування навіть у пізній термін після прийому активованого вугілля. Моніторинг функцій дихальної та серцево-судинної систем. Постійний ЕКГ – моніторинг серцевої функції протягом 3 - 5 років. Лікування судом діазепамом. Реакція на передозування має широкі індивідуальні коливання. У дорослих помірна або серйозна інтоксикація виникає при прийомі більше 500 мг, а дози до 1 000 мг можуть бути фатальними.

Особливості застосування. Амінотриптилін повинен обережно застосовуватись при лікуванні пацієнтів із судомними розладами, затримкою сечі, гіпертрофією простати, гіпертиреоїдизмом, параноїдальною симптоматологією та тяжкою патологією печінки та серцево-судинної системи. Можливість суїциду притаманна депресивним станам взагалі та може зберігатися до настання вираженої ремісії. Особам, схильним до суїциду, не слід призначати великі дози препарату.

Амітриптилін є седативним лікарським засобом.

Під час лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Етанол, інші антидепресанти, барбітурати, бензодіазепіни і загальні анестетики – можливо значне посилення пригнічувальної дії на ЦНС, пригнічення дихання і гіпотензивний ефект.

Підвищує чутливість до алкогольних напоїв.

Підвищує антихолінергічну дію фенотіазинів, протипаркінсонічних лікарських засобів, амантадину, атропіну, біперидену, антигістамінних лікарських засобів, що збільшує ризик виникнення побічних ефектів с боку центральної нервової системи, зору, кишечнику і сечового міхура.

Одночасне застосування з антигістамінними лікарськими засобами, клонідином – посилення пригнічувальної дії на централльну нервову систему; з атропіном – збільшує ризик виникнення паралітичної кишечної непрохідності; з лікарськими засобами, що спричиняють екстрапірамідні реакції – збільшення тяжкості і частоти екстрапірамідних ефектів.

При одночасному застосуванні амітриптиліну і непрямих анктикоагулянтів (похідних кумарину або індадіону) можливо підвищення антикоагулянтної активності останніх.

Амітриптилін може посилювати депресію, спричинену глюкокортикостероїдами.

Протисудомні лікарські засоби можуть посилювати пригнічувальну дію на центральну нервову систему, знижувати поріг судомної активності (при застосуванні великих доз) і знижувати ефективність останніх.

Лікарські засоби для лікування тиреотоксикозу підвищують ризик розвитку агранулоцитозу,

знижують ефективність фенітоїну і альфа-адреноблокаторів.

Інгібітори мікросомального окиснення (циметидин) збільшують період напіввиведення, підвищують ризик розвитку токсичних ефектів амітриптиліну, індуктори мікросомальних ферментів печінки (барбітурати, карбамазепін, фенітоїн, нікотин і пероральні контрацептиви) знижують концентрацію в плазмі і зменшують ефективність амітриптиліну.

Флуоксетин і флувоксамін збільшують концентрацію амітриптиліну в плазмі (можливо зменшення дози амітриптиліну на 50%).

При одночасному застосуванні з холіноблокаторами, фенотіазинами і бензодіазепінами – взаємне посилення седативного і центрального холіноблокуючого ефектів і підвищення ризику виникнення епілептичних нападів (зниження порога судомної активності); фенотіазини, крім того, можуть підвищувати ризик виникнення нейролептичного злоякісного синдрому.

Застосування разом з клонідином, гуанетидином, бетанідином, резерпіном і метилдопою може знижувати гіпотензивний ефект останніх; з кокаїном – ризик розвитку аритмій серця.

Естрогенвмісні пероральні протизаплідні лікарські засоби і естрогени можут підвищувати біодоступність амітриптиліну; антиаритмічні засоби (типу хінідину) посилюють ризик розвитку порушення ритму (можливо уповільнення метаболізму амітриптиліну).

Сумісне застосування з дисульфірамом та іншими інгібіторами ацетальдегідрогенази провокують делірій.

Не можна приймати разом з інгібіторами МАО (можливо збільшення частоти періодів гіперпірексії, тяжкі судоми, гіпертонічні кризи і смерть пацієнта).

Пімозид і пробукол можуть посилювати аритмії серця, що проявляється збільшенням інтервалу Q-T на ЕКГ.

Посилює дію на серцево-судинну систему епінефрину, норепінефрину, ізопреналіну, ефедрину і фенілефрину і підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму, тахікардії, тяжкої артеріальної гіпертензії.

Одночасне застосування з альфа-адреностимуляторами для інтраназального введення або для застосування в офтальмології (при значному системному всмоктуванні) може посилюватися судинозвужувальна дія останніх.

Приймання з гормонами щитовидної залози може спричинити взаємне посилення терапевтичного ефекту (аритмії серця і стимулююча дія на ЦНС).

М-холіноблокатори і нейролептики підвищують ризик розвитку гіперпірексії (особливо при спекотній погоді).

Гематотоксичні лікарські засоби – посилення гематотоксичності.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі від 15°С до 25°С. Термін придатності – 4 роки.