Энап^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: еналаприл (Enalapril); 1-[N-[(S)-1-Карбокси-3-фенілпропіл]-L-аланіл]-L-пролін-1’-етиловий ефір

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин, без видимих механічних домішок;

склад: 1 ампула (1 мл) містить 1,25 мг еналаприлату;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, натрію хлорид, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.

Код АТС С09А А17**.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Еналаприлат є засобом для парентерального введення проти гіпертензії з групи інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту. Призначений внутрішньовенно, еналаприлат у малих дозах швидко пригнічує дію АПФ, що призводить до розширення судин, унаслідок чого зменшується загальний периферичний опір, знижується систолічний та діастолічний тиск і тиск у головній легеневій артерії, підвищується коронарний кровообіг, підвищується серцевий індекс та ударний об’єм серця (при незмінній частоті скорочень серця).

Еналаприлат не впливає на метаболізм глюкози, ліпопротеїнів, сечової кислоти і холестерину. Препарат можна призначати пацієнтам, які хворіють на діабет, мають хронічні обструктивні легеневі захворювання, стенокардію, застійну серцеву недостатність.

Фармакокінетика. Після ін’єкції еналаприлат розподіляється в більшість тканин організму, спостерігається у плазмі протягом 96 годин. Період напіврозповсюдження

становить 4 години, а максимальна концентрація в плазмі спостерігається через 3-5 годин. Приблизно 60 % еналаприлату зв’язуються з білками плазми.

Препарат виводиться через нирки (за допомогою гломерулярної фільтрації та тубулярної секреції). Виведення відбувається у кілька стадій, що пояснюється сильним зв’язуванням з ангіотензинперетворювальним ферментом сироватки. Час напіввиведення на початковій стадії становить приблизно 11 годин, а на останній – 35 годин. Клінічна дія спостерігається приблизно через 15 хвилин після внутрішньовенного введення еналаприлату, а максимальний гіпотензивний ефект спостерігається через 4 години після введення і триває протягом приблизно 6 годин.

Показання для застосування.

Еналаприлат показаний для лікування артеріальної гіпертензії у випадках, коли пероральне лікування неможливо.

Парентерально призначений еналапарилат швидко зменшує підвищений кров’яний тиск і покращує функцію серця. Препарат показаний при гіпертонічному кризі.

Спосіб застосування та дози.

Еналаприлат слід вводити внутрішньовенно, повільно, протягом не менше 5 хвилин. Його також можна використовувати розведеним у 50 мл 5 % глюкози, фізіологічному розчині солі, 5 % розчині глюкози у фізіологічному розчині солі або 5 % розчині глюкози у розчині Рінгера.

Звичайна рекомендована доза для лікування артеріальної гіпертезії та гіпертонічних кризів (гострого підвищення кров’яного тиску) становить 1,25 мг еналаприлату (1 ампула) кожні 6 годин. Звичайно, лікування еналаприлатом триває 48 годин. Після цього пацієнта переводять на терапію таблетками еналаприлу.

Дози еналаприлату для пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю залежать від кліренсу креатиніну. Пацієнтам із кліренсом креатиніну більше 0,5 мл/сек (креатинін сироватки – до 265 мкмоль/л) призначають звичайні дози еналаприлату по 1,25 мг (1 мл) кожні 6 годин. Пацієнтам із кліренсом креатиніну нижче 0,5 мл/сек (креатинін сироватки перевищує 265 мкмоль/л) призначають початкову дозу 0,625 мг (0,5 мл). Якщо клінічний ефект через годину буде незадовільним, треба повторити таку ж дозу. Продовжують лікування в повній дозі по 1,25 мг кожні 6 годин.

При переході з внутрішньовенної на пероральну терапію рекомендоується початкова доза таблеток еналаприлу по 5 мг, один раз за добу для пацієнтів з кліренсом креатиніну вище 0,5 мл/сек (креатинін сироватки до 265 мкмоль/л) і 2,5 мг один раз на добу - для пацієнтів з кліренсом креатиніну нижче 0,5 мл/сек (креатинін сироватки вищий 265 мкмоль/л).

Рекомендована доза для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить 0,625 мг (0,5 мл) кожні 6 годин.

Для пацієнтів, які лікуються діуретиками, рекомендована початкова доза становить 0,625 мг (0,5 мл). Якщо клінічний ефект через годину буде незадовільним, можна повторити дозу 0,625 мг (0,5 мл). Наступні дози по 1,25 мг призначають через кожні 6 годин. При переході з внутрішньовенної на пероральну терапію рекомендована початкова доза таблеток еналаприлу для пацієнтів, які реагували на дози еналаприлату по 0,625 мг кожні 6 годин, становить 2,5 мг, один раз за добу.

Побічна дія.

При проведенні клінічних випробувань еналаприлату не повідомлялося про значні небажані ефекти. Мали місце гіпотонія після прийому першої дози (у стані гіповолемії або гіпонатріємії). Гіпотонії можна запобігти при вчасному припиненні лікування діуретиками або, якщо це можливо, нормалізацією вмісту електролітів у сироватці і стабілізацією об’єму циркулюючої крові перед початком лікування еналаприлатом. Інші небажані явища – головний біль і нудота – спостерігались менше ніж у одного процента пацієнтів.

Інфаркт міокарда, втомлюваність, запаморочення, лихоманка, висипка і запор спостерігались у 0,5–1,0 % пацієнтів.

Дзвін у вухах, головний біль, запор, артралгія, біль у спині, кашель з кров’ю та безсоння спостерігались у невеликої кількості пацієнтів. Такі небажані ефекти були клінічно несуттєвими і не стали причиною припинення лікування.

Тимчасова протеїнурія спостерігалася на початку лікування у 0,5–3,1 % пацієнтів.

Нейтропенія спостерігалася менше, ніж у 1 % пацієнтів, яких лікували еналаприлом.

Сухий кашель іноді стає причиною для припинення лікування еналаприлом. Механізм кашлю невідомий, але вважають, що він є результатом накопичення подразливих кінінів або простагландинів у трахеобронхіальній слизовій оболонці.

Ангіоневротичний набряк спостерігається дуже рідко у 0,2 % пацієнтів. При появі ангіоневротичного набряку терапію слід відразу ж припинити. Якщо набряк обмежується обличчям і губами, він звичайно може пройти без лікування, хоча призначення антигістамінових препаратів корисно для полегшення симптомів. У рідких випадках набряк може прогресувати і охоплювати язик, ділянка під голосовою щілиною і гортань і при цьому не реагувати на стандартну терапію антигістаміновими препаратами. Лікування таких станів ускладнюється - слід використовувати адреналін (розведений 1 : 1000, 0,3-0,5 мл вводиться підшкірно) і відразу вжити заходів, які забезпечують прохідність дихального шляху.

Протипоказання.

Гіперчутливість до будь-якого компонента препарату, ангіоневротичний набряк, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, або пацієнтам з випадками ангіоневротичного набряку в анамнезі, порфірія, періоди вагітності та годування груддю.

Передозування.

Найбільш імовірним виявом передозування є гіпотонія. Якщо розвивається гіпотонія, пацієнта треба покласти на спину і, за необхідності, скорегувати об’єм плазми такого пацієнта за допомогою вливання ізотонічного розчину натрію хлориду. Тимчасова гіпотонія не є протипоказанням для лікування еналаприлатом. Після стабілізації кров’яного тиску та об’єму плазми пацієнти звичайно добре переносять наступні дози препарату. У тяжких випадках рекомендується призначення ангіотензину ІІ.

Еналаприлат можна видалити із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Його видаляли з кровообігу новонароджених за допомогою перитонеального діалізу.

Особливості застосування.

Хворі на гіпертензію з тяжкою серцевою недостатністю, гіпонатріємію і/або гіповолемію через терапію діуретиками, внаслідок безсольової дієти і діалізу або через діарею і блювання становлять підгрупу пацієнтів, у яких кров’яний тиск залежить від реніну і активації ренін-ангіотензинової системи. У таких пацієнтів, а також у пацієнтів похилого віку і пацієнтів з порушенням функції нирок може спостерігатись гіпотонія з усіма клінічними наслідками (від запаморочення і нудоти до гострої ниркової недостатності, інсульту або інфаркту міокарда) навіть через кілька годин після прийому першої дози еналаприлату. Лікування всіх зазначених пацієнтів еналаприлатом повинно починатись обережно, з більш низької дози (0,625 мг).

У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії, вазодилатацією постгломерулярної еферентної артеріоли може бути тимчасове порушення функції нирок або навіть гостра ниркова недостатність. У пацієнтів зі стенозом єдиної нирки може спостерігатися тимчасове порушення функції нирки або навіть гостра ниркова недостатність ураженої нирки. Тому оцінка стану хворого на гіпертензію завжди повинна включати оцінку функції нирок. Лікування реноваскулярної гіпертензії повинно здійснюватись лише досвідченим спеціалістом.

Треба обережно призначати ці ліки пацієнтам із стенозом аорти або із ідіопатичним гіпертрофічним субаортальним стенозом і генералізованим атеросклерозом. Гіпотонія у таких пацієнтів може призвести до гіпоперфузії та ішемії серця, мозку та нирок. Пацієнти із захворюванням периферичних судин або з генералізованим атеросклерозом можуть мати захворювання судин нирок, яке клінічно не виявляється. Починати терапію таких пацієнтів еналаприлатом треба дуже обережно, з меншої дози (0,625 мг).

Під час лікування еналаприлатом може підніматися рівень калію, особливо у пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю, тому не рекомендується паралельне призначення Енапу^® і діуретиків, що не виводять калій, таких як спіронолактон, амілорид і триамтерен.

Не можна повністю виключити можливість розвитку лейкопенії або агранулоцитозу, тому рекомендується регулярно робити загальний аналіз крові.

Пацієнти, які одержують інгібітори АПФ і в яких розвилася жовтуха з вираженим підвищенням ферментів печінки, повинні припинити використання препарату і перебувати під медичним наглядом.

Через підвищений ризик анафілактичних реакцій еналаприлат не слід призначати пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран, пацієнтам, яким призначили аферез із сульфатом декстрану, і пацієнтам відразу ж після десенсибілізації до отрути ос і бджіл.

Вагітність і лактація

Жінкам, які завагітніли під час лікування енаприлатом, рекомендується не припиняти лікування до консультації з лікарем, оскільки неконтрольована гіпертензія під час вагітності небезпечна як для матері, так і для плода.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту протипоказані жінкам у періоди вагітності (особливо в другому і третьому триместрах вагітності) і годування груддю. Еналаприлат можна призначати лише у виняткових випадках, коли можлива користь переважує можливий ризик.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

При паралельному застосуванні еналаприлату з дигіталісом, бета-блокаторами адренорецепторів, метилдопою, нітратами, блокаторами кальцієвих каналів, гідралазином і празозином спостерігається невеликий синергічний ефект. Таким чином, еналаприлат можна використовувати одночасно з будь-якими іншими ліками для лікування гіпертонії.

Пацієнти, які лікуються діуретиками (особливо пацієнти, які недавно почали лікування діуретиками), можуть іноді відчувати надмірне зниження кров’яного тиску після початку терапії еналаприлатом. Перед початком терапії еналаприлатом дозу діуретиків треба зменшити або відмінити діуретики. Це саме стосується і інгібіторів АПФ. Якщо таке зменшення дози виявляється недостатнім, можливість розвитку гіпотонії можна звести до мінімуму призначенням внутрішньовенної інфузії фізіологічного розчину солі перед початком лікування еналаприлатом. За необхідності продовження лікування діуретиком треба ретельно наглядати за пацієнтом, принаймні протягом однієї години після ін’єкції еналаприлату.

Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену тіазидними діуретиками, і небажані метаболічні ефекти лікування діуретиками.

Паралельне використання інгібіторів ферменту перетворення ангіотензину і літію може спричинити підвищення рівня літію в сироватці та інтоксикацію літієм. Паралельне використання інгібіторів ферменту перетворення ангіотензину і нестероїдних протизапальних засобів може спричинити порушення функції нирок і/або застійну недостатність серця і сухий кашель. Вважають, що механізм цього ефекту полягає у пригніченні дії простагландинів.

Необхідно контролювати функцію нирок і виявляти обережність при паралельному використанні еналаприлату і циклоспорину.

Існують також повідомлення про анафілактичного типу реакції пацієнтів, яких лікували еналаприлом і які одночасно одержували імунотерапію (десенсибілізацію) бджолиною отрутою. Таким чином, треба уникати призначення еналаприлу пацієнтам, які мають алергію на отруту ос і бджіл і які перебувають на імунотерапії такою отрутою.

У пацієнтів під час великих операцій або під час наркозу за допомогою засобів, які спричиняють гіпотонію, еналаприлат може блокувати утворення ангіотензину ІІ через компенсаторне виділення реніну. За наявності гіпотонії, яка виникла з такої причини, вона може бути виправлена за допомогою збільшення об’єму плазми.

Умови та термін зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ^оС, в недоступному для дітей місці.

Термін зберігання - 3 роки. Ліки не слід використовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.