Ципроксол инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: ciprofloxacin;

1-циклопропіл-6-фтор-4-оксо-7-(піперазин-1-іл)-1,4-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти гідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: прозора жовтувата або жовтувата з зеленкуватим відтінком рідина;

склад: 1 мл концентрату містить 10 мг ципрофлоксацину;

допоміжні речовини: молочна кислота, динатрію едетат, 1 М розчин кислоти хлористоводневої, вода для ін'єкцій.

Форма випуску. Концентрат для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Фторхінолони.

Код АТС J01MA02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Антибактеріальний препарат широкого спектра дії з групи фторхінолонів.

Діє бактерицидно. Механізм дії обумовлений інгібуванням ферменту ДНК-гірази бактерій (топоізомерази II і VI), що приводить до порушення реплікації ДНК і синтезу клітинних білків бактерій. Діє на мікроорганізми в період росту і спокою. Антибактеріальна активність обумовлена також впливом на РНК мікроорганізмів і на стабільність мембран.

Препарат має широкий антимікробний спектр дії: найбільш активний у відношенні грамнегативних бактерій, менш виражений вплив на анаероби. Впливає на: Enterococcus faecalis, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Campylobacter jejuni, Citrobacter diversus, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacaae, Escherichia coli, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providencia rettgeri, Providencia stuartii, Pseudomonas aeruginosa, Salmonella typhi, Serratia marcescens, Shigella flexneri, Shigella sonnei, Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Acinetobacter spp., Acinetobacter calcoaceticus, Aeromonas caviae, Aeromonas hydrophilia, Brucella melitensis, Campylobacter coli, Edwardsiella tarda, Enterobacter aerogenes, Haemophilus ducreyi, Klebsiella oxytoca, Legionella pneumophila, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria meningitidis, Pasteurella multocida, Salmonella enteritidis, Vibrio cholerae, Vibrio parahaemolyticus, Vibrio vulnificus, Yersinia enterocolitica, Chlamydia trachomatis, Mycobacterium tuberculosis. У кислому середовищі активність препарату знижується. Резистентність мікроорганізмів до препарату розвивається повільно і поступово («багатоступеневий» тип).

До препарату стійкі: Ureaplasma urealyticum, Clostridium difficile, Nocardia asteroideus.

Дія препарату стосовно Treponema pallidum вивчена недостатньо.

Фармакокінетика. Після внутрішньовенної інфузії 200 мг чи 400 мг час досягнення максимальної концентрації ципрофлоксацину в плазмі крові становить 60 хв, а максимальна концентрація активної речовини – 2,1 мкг/мл та 4,6 мкг/мл, відповідно. Обсяг розподілу ципрофлоксацину становить 2–3 л/кг. Добре розподіляється в тканинах організму (крім тканин, багатих на жири, наприклад, нервової тканини). Вміст у тканинах у 2–12 разів вище, ніж у плазмі крові. Терапевтичні концентрації ципрофлоксацину досягаються в слині, мигдаликах, печінці, жовчному міхурі, жовчі, кишечнику, органах черевної порожнини і малого таза, матці, сім’яній рідині, тканині простати, ендометрії, фаллопієвих трубах і яєчниках, нирках і сечовивідних органах, легеневій тканині, бронхіальному секреті, кістковій тканині, м'язах, синовіальній рідині і суглобних хрящах, перитонеальній рідині, шкірі. У спинномозкову рідину проникає в невеликій кількості, де його концентрація при незапалених мозкових оболонках становить 6–10 % від такої в сироватці крові, а при збуджених – 14–37 %. Ципрофлоксацин також добре проникає в очну рідину, бронхіальний секрет, плевру, очеревину, лімфу, крізь плаценту. Концентрація ципрофлоксацину в нейтрофілах крові в 2–7 разів вище, ніж у сироватці.

15–30 % ципрофлоксацину метаболізується в печінці з утворенням малоактивних метаболітів (діетилципрофлоксацин, сульфоципрофлоксацин, оксоципрофлоксацин, формілципрофлоксацин). Період напіввиведення ципрофлоксацину становить близько 5–6 год при внутрішньовенному введенні, при хронічній нирковій недостатності – до 12 год. Виводиться, в основному, нирками шляхом тубулярної фільтрації і канальцевої секреції в незміненому вигляді (50–70 %) і у вигляді метаболітів (10 %), інша частина – через шлунково-кишковий тракт. Невелика кількість виводиться з грудним молоком. Після внутрішньовенного введення концентрація в сечі протягом перших 2 год після введення майже в 100 разів більша, ніж у сироватці крові, що значно перевищує мінімальну пригнічуючу концентрацію для більшості збудників інфекцій сечовивідних шляхів. Нирковий кліренс ципрофлоксацину становить 3–5 мл/хв/кг; загальний – 8–10 мл/хв/кг. При хронічній нирковій недостатності (кліренс креатиніну вище 20 мл/хв) відсоток виведеного через нирки препарату знижується, але кумуляція в організмі не відбувається внаслідок компенсаторного збільшення метаболізму препарату і виведення з каловими масами.

Показання для застосування. Бактеріальні інфекції, спричинені чутливими до ципрофлоксацину мікроорганізмами.

Захворювання дихальних шляхів: гострий і хронічний (у стадії загострення) бронхіт, пневмонія, бронхоектатична хвороба, муковісцидоз.

Інфекції ЛОР-органів: середній отит, гайморит, фронтит, синусит, мастоідит, тонзиліт, фарингіт.

Інфекції нирок і сечовивідних шляхів: цистит, пієлонефрит.

Інфекції органів малого таза і статевих органів: простатит, аднексит, сальпінгіт, оофорит, ендометрит, тубулярний абсцес, пельвіоперитоніт, гонорея, м'який шанкр, хламідіоз.

Інфекції черевної порожнини: бактеріальні інфекції шлунково-кишкового тракту, жовчних шляхів, перитоніт, внутрішньочеревні абсцеси, сальмонельоз, черевний тиф, кампілобактеріоз, ієрсиніоз, шигельоз, холера.

Інфекції шкіри і м'яких тканин: інфіковані виразки, рани, опіки, абсцеси, флегмона.

Інфекції кісток і суглобів: остеомієліт, септичний артрит, сепсис.

Інфекції на тлі імунодефіциту (що виникає при лікуванні імунодепресивними засобами або у хворих на нейтропенію).

Профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях.

Спосіб застосування та дози. Концентрат для інфузій необхідно перед застосуванням розвести інфузійним розчином: фізіологічним розчином, розчинами Рингера або Хартмана, 5 % або 10 % розчином глюкози, 10 % розчином фруктози, 5 % розчином глюкози з 0,225 % розчином хлориду натрію або 0,45 % розчином хлориду натрію. Мінімальний необхідний для розведення об’єм цих розчинів становить 50 мл.

Ципроксол не можна змішувати з фізично або хімічно нестабільними інфузійними розчинами або розчинами для ін'єкцій із рН більше 7.

Для внутрішньовенного введення одноразова доза становить 200 мг (при тяжких інфекціях – 400 мг) 2 рази на добу.

Тривалість лікування залежить від тяжкості захворювання і становить у середньому 1–2 тижні, при необхідності можливо і більше.

Препарат вводять краплинно протягом 30 хвилин (при дозі 200 мг) і 60 хвилин (при дозі 400 мг).

При гострій гонореї препарат вводять внутрішньовенно в дозі 100 мг. Для профілактики інфекцій після хірургічних втручань препарат вводять за 30–60 хв до операції внутрішньовенно в дозі 200–400 мг, при тривалих операціях повторне введення проводять через 4 год.

Побічна дія.

– З боку системи травлення: нудота, діарея, блювання, абдомінальні болі, метеоризм, анорексія, холестатична жовтяниця (особливо в пацієнтів з перенесеними захворюваннями печінки), гепатит, гепатонекроз.

– З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, підвищена стомлюваність, тривожність, тремор, безсоння, кошмарні сновидіння, периферична паралгезія (аномалія сприйняття відчуття болю), пітливість, підвищення внутрішньочерепного тиску, сплутаність свідомості, депресія, галюцинації, а також інші прояви психотичних реакцій (зрідка прогресуючих до станів, у яких пацієнт може заподіяти собі шкоду), мігрень, непритомність, тромбоз церебральних артерій.

– З боку органів чуття: порушення смаку і нюху, порушення зору (диплопія, зміна кольоросприйняття), шум у вухах, зниження слуху.

– З боку серцево-судинної системи: тахікардія, порушення серцевого ритму, зниження артеріального тиску, припливи крові до шкіри обличчя.

– З боку системи кровотворення: лейкопенія, гранулоцитопенія, анемія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, тромбоцитоз, гемолітичная анемія.

– З боку лабораторних показників: гіпопротромбінемія, підвищення активності "печінкових" трансаміназ і лужної фосфатази, гіперкреатинінемія, гіпербілірубінемія, гіперглікемія.

– З боку сечовидільної системи: гематурія, кристалурія (насамперед при лужній сечі і низькому діурезі), гломерулонефрит, дизурія, поліурія, затримка сечі, альбумінурія, уретральні кровотечі, гематурія, зниження азотвидільної функції нирок, інтерстиціальний нефрит.

– Алергічні реакції: шкірний свербіж, кропив’янка, утворення пухирів, що супроводжуються кровотечами, і поява маленьких вузликів, що утворюють струпи, лікарська лихоманка, точечні крововиливи на шкірі (петехії), набряк обличчя або гортані, задишка, еозинофілія, підвищена світлочутливість, васкуліт, вузлова еритема, ексудативна мультиформна еритема, злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайела).

– Інші: артралгія, артрит, тендовагініт, розриви сухожиль, загальна слабкість, міалгія, суперінфекції (кандидоз, псевдомембранозний коліт).

Протипоказання. Гіперчутливість до компонентів препарату. Псевдомембранозний коліт. Вік до 18 років (до завершення процесу формування кістяка), вагітність, період лактації.

З обережністю варто приймати препарат у літньому віці і при таких захворюваннях: виражений атеросклероз судин головного мозку, порушення мозкового кровообігу, психічні захворювання, епілептичний синдром, епілепсія, виражена ниркова і/чи печінкова недостатність.

Передозування. Специфічних симптомів отруєння немає.

Лікування. Специфічний антидот не відомий. Необхідно ретельно контролювати стан хворого, провести заходи невідкладної допомоги, забезпечити достатнє надходження рідини. За допомогою гемо- або перитонеального діалізу може бути виведена лише незначна (менше 10 %) кількість препарату.

Особливості застосування. При одночасному внутрішньовенному введенні ципрофлоксацину і засобів для загальної анестезії з групи похідних барбітурової кислоти, необхідний постійний контроль частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, електрокардіограми. Щоб уникнути розвитку кристалурії неприпустиме перевищення рекомендованої добової дози, також необхідно достатнє споживання рідини і підтримка кислої реакції сечі. Хворим на епілепсією, з нападами судом в анамнезі, судинними захворюваннями й органічними ураженнями мозку, у зв'язку з загрозою розвитку побічних реакцій з боку центральної нервової системи, ципрофлоксацин варто призначати тільки за життєвими показниками. При виникненні під час або після лікування тяжкої і тривалої діареї варто виключити діагноз псевдомембранозного коліту, що вимагає негайного припинення лікування препаратом і призначення відповідного лікування. З появою болю у сухожиллях або з появою перших ознак тендовагініту лікування варто припинити (описані окремі випадки запалення і навіть розриву сухожилля під час лікування фторхінолонами). У період лікування варто уникати контакту з прямими сонячними променями.

При застосуванні препарату варто утриматися від керування автомобілем і виконання інших потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Внаслідок зниження активності процесів мікросомального окислення в гепатоцитах, препарат підвищує концентрацію і подовжує період напіввиведення теофіліну (і інших ксантинів, наприклад, кофеїну), пероральних гіпоглікемічних препаратів, непрямих антикоагулянтів. Сприяє зниженню протромбінового індексу. При одночасному призначенні з нестероїдними протизапальними препаратами (крім ацетилсаліцилової кислоти) підвищується ризик розвитку судом. Спільне призначення урикозуричних препаратів призводить до уповільнення виведення (до 50 %) і підвищення плазменої концентрації ципрофлоксацину.

При сполученні з іншими протимікробними препаратами (β-лактамами, аміноглікозидами, кліндаміцином, метронідазолом) звичайно спостерігається синергізм; може успішно застосовуватися в комбінації з азлоциліном і цефтазидімом при інфекціях, спричинених Pseudomonas spp.; з мезлоциліном, азлоциліном та іншими β-лактамними антибіотиками – при стрептококових інфекціях; з ізоксазолпеніцилінами і ванкоміцином – при стафілококових інфекціях; з метронідазолом і кліндаміцином – при анаеробних інфекціях.

Підсилює нефротоксичну дію циклоспорину, відзначається збільшення сироваткового креатиніну, у таких пацієнтів необхідний контроль цього показника 2 рази на тиждень. При одночасному призначенні підсилює дію непрямих антикоагулянтів.

Інфузійний розчин фармацевтично несумісний з усіма інфузійними розчинами і препаратами, що хімічно нестійкі у кислому середовищі (рН інфузійного розчину ципрофлоксацину – 3,9–4,5). Не можна змішувати розчин для внутрішньовенного введення з розчинами, що мають рН більше 7.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі від 8 °С до 25 °С.

Термін придатності – 2 роки.