Реомакс инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: clopidogrel; метил (+)-(S)-a-(о-хлорофеніл)-6,7-дигідротієно [3,2-с]-піридин-5-(4Н)-ацетату гідросульфат;

основні фізико-хімічні властивості: цеглисто-червоні, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою;

склад: 1 таблетка містить клопідогрелю бісульфату, що еквівалентно 75 мг клопідогрелю;

допоміжні речовини: манітол, лактоза, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, тальк, гіпромелоза, титану діоксид, заліза оксид червоний, макроголь 6000.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антитромботичні засоби. Антиагреганти.

Код АТС B01AC04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Клопідогрель є проліками і після перетворення в активний метаболіт селективно блокує зв’язування аденозиндифосфату (АДФ) з його рецептором на поверхні тромбоциту та активацію комплексу GPIIb/IIIa під дією АДФ, пригнічуючи таким чином агрегацію тромбоцитів.

Клопідогрель також пригнічує агрегацію тромбоцитів, спричинену іншими агоністами, шляхом блокади підвищення активності тромбоцитів звільненим АДФ. Клопідогрель діє шляхом необоротної зміни рецептора АДФ на тромбоцитах. Отже, тромбоцити, що вступили з ним у взаємодію, стають пошкодженими протягом усього строку їх життя, та нормальна функція тромбоцитів відновлюється зі швидкістю, що відповідає швидкості оновлення тромбоцитів.

Фармакокінетика. Після перорального прийому дози 75 мг на добу клопідогрель швидко абсорбується (50%), однак концентрація основної сполуки в плазмі вельми невелика та через 2 години після прийому не досягає межі вимірювання (0,00025мг/л).

Клопідогрель швидко метаболізується в печінці. Його активний метаболіт (тіолове похідне) утворюється шляхом окислення клопідогрелю в 2-оксо-клопідогрель з подальшим гідролізом. Окислювальний етап регулюється, насамперед, ізоферментами цитохрому Р₄₅₀ 2В6 та 3А4 та меншою мірою – 1А1, 1А2 і 1С19. Активний тіоловий метаболіт швидко та необоротно зв’язується з тромбоцитарними рецепторами, пригнічуючи агрегацію тромбоцитів.

Його основний метаболіт (карбоксильне похідне) є неактивним та становить 85 % циркулюючої в плазмі початкової сполуки. Максимальна концентрація даного метаболіту в плазмі (близько 3 мг/л після застосування повторних пероральних доз 75 мг) спостерігається приблизно через 1 годину після прийому.

Кінетика основного метаболіту має лінійну залежність (підвищення концентрації в плазмі залежно від доз) у межах доз від 50 до 150 мг клопідогрелю.

Клопідогрель та основний циркулюючий метаболіт оборотно зв’язуються з білками плазми крові (98 і 94 % відповідно).

Після перорального прийому близько 50 % препарату виділяється із сечею та приблизно 46 % - з калом протягом 120 годин після введення. Час напіввиведення головного циркулюючого метаболіту становить 8 годин після одноразового та повторного прийомів.

Показання для застосування. Профілактика проявів атеротромбозу:

у хворих, які перенесли інфаркт міокарда (від декількох днів до 35 днів після виникнення), ішемічний інсульт (через 7 днів до 6 місяців після виникнення) або з діагностованими захворюваннями периферичних артерій;

у хворих з гострим коронарним синдромом без підйому сегмента ST (нестабільна стенокардія або інфаркт міокарда без зубця Q на ЕКГ), у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою.

Спосіб застосування та дози. Дорослі та хворі похилого віку. Реомакс призначають по 75 мг один раз на добу, незалежно від прийому їжі.

У хворих з гострим коронарним синдромом без підйому сегмента ST (нестабільна стенокардія або інфаркт міокарда без зубця Q на ЕКГ) лікування Реомаксом починають з одноразової дози 300 мг, а потім продовжують дозою 75 мг один раз на добу (з ацетилсаліциловою кислотою в дозі 75–325 мг на добу). Оскільки застосування більш високих доз ацетилсаліцилової кислоти підвищує ризик кровотечі, не рекомендується перевищувати дозу ацетилсаліцилової кислоти 325 мг. Оптимальна тривалість лікування не встановлена. Ефективне застосування схеми - майже 12 місяців, а максимальна ефективність спостерігається після 3 місяців. Термін лікування визначає лікар.

Побічна дія. Головний біль, запаморочення, парестезії, загострення виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки, біль у животі, диспептичні явища, гастрит, запор, діарея, ушкодження зубів, блювання, метеоризм, гематоми, гематурія, шлунково-кишкові, кон’юнктивальні, пурпурні, носові кровотечі, дуже рідко – внутрішньочерепні крововиливи, нейтропенія, тромбоцитопенія, шкірний висип, апластична анемія, бронхоспазм, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції.

Протипоказання. Підвищена індивідуальна чутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату. Тяжке порушення функції печінки. Гостра кровотеча, як, наприклад, при пептичній виразці або внутрішньочерепному крововиливі. Вагітність і годування груддю. Діти до 18 років.

Передозування. Антидот Реомаксу не виявлений. Якщо потрібна швидка корекція часу кровотечі, що подовжився, дія Реомаксу може бути припинена переливанням тромбоцитарної маси. Терапія - симптоматична.

Особливості застосування. У хворих на гострий інфаркт міокарда з підйомом сегмента ST лікування Реомаксом не слід починати протягом перших декількох днів після інфаркту.

Через відсутність даних не рекомендується застосування Реомаксу при гострому ішемічному інсульті (менше 7 днів).

У зв’язку з ризиком кровотечі та гематологічних побічних ефектів з появою в ході лікування клінічних симптомів, які вказують на це, необхідно негайно провести аналіз крові. Як і інші антитромботичні препарати, Реомакс слід з обережністю призначати хворим з підвищеним ризиком кровотеч внаслідок травм, хірургічних втручань, коагулопатій або інших патологічних станів, а також у випадку комбінованого застосування Реомаксу з ацетилсаліциловою кислотою, нестероїдними протизапальними препаратами, гепарином, інгібіторами глікопротеїну IIb/IIIа або тромболітиками. У разі хірургічних втручань, якщо антиагрегантна дія небажана, курс лікування Реомаксом слід припинити за 7 днів до операції.

Необхідний ретельний контроль за хворими з метою виявлення ознак кровотеч, включаючи приховані кровотечі, особливо протягом перших тижнів лікування і/або після інвазивних кардіальних процедур або хірургічного втручання.

Реомакс подовжує час кровотечі та повинен застосовуватися з обережністю для лікування хворих з ризиком кровотеч (особливо шлунково-кишкових і внутрішньоочних).

Хворих слід попередити про те, що зупинка кровотечі, яка виникає на фоні застосування Реомаксу (одного або в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою), потребує більшого часу. Хворі повинні повідомляти лікарю про кожний випадок незвичної (з погляду місця і/або тривалості) кровотечі. Хворі повинні інформувати лікаря і стоматолога про прийом препарату перед оперативним втручанням або якщо лікар призначає новий для пацієнта лікарський засіб.

Хворим з порушеною функцією нирок Реомакс слід призначати з обережністю.

Реомакс слід призначати з обережністю хворим з помірними порушеннями функції печінки, в яких можливе виникнення геморагічного діатезу.

Вплив на керування автомобілем і виконання робіт, які потребують підвищеної уваги.

Слід дотримуватись обережності при керуванні автотранспортом або виконанні робіт, що потребують підвищеної уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Варфарин. Одночасне застосування Реомаксу з варфарином та іншими антикоагулянтами непрямої дії не рекомендується, оскільки така комбінація може посилювати інтенсивність кровотечі.

Ацетилсаліцилова кислота. Ацетилсаліцилова кислота не змінює блокуючого ефекту Реомаксу на АДФ-індуковану агрегацію тромбоцитів, але Реомакс потенціює дію ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів, індуковану колагеном. Проте, одночасне застосування 500 мг ацетилсаліцилової кислоти два рази на добу не спричиняє значущого збільшення часу кровотечі, подовженого внаслідок прийому Реомаксу. Ефективність Реомаксу не залежить від дози ацетилсаліцилової кислоти (75–325 мг один раз на добу).

Оскільки можлива фармакодінамічна взаємодія між Реомаксом та ацетилсаліциловою кислотою, що призводить до підвищення ризику кровотечі, одночасне застосування цих препаратів потребує обережності. Однак Реомакс і ацетилсаліцилова кислота можуть застосовуватись одночасно майже один рік.

Гепарин. За даними клінічного випробування, проведеного на здорових людях, Реомакс не змінює ні загальної потреби в гепарині, ні дії гепарину на систему згортання крові. Одночасне застосування гепарину не змінювало блокуючої дії Реомаксу на агрегацію тромбоцитів. Оскільки можлива фармакодінамічна взаємодія між Реомаксом та гепарином, що призводить до підвищення ризику кровотечі, одночасне застосування цих препаратів потребує обережності.

Тромболітики. Безпека спільного застосування Реомаксу з іншими тромболітиками ще не встановлена, одночасне застосування цих препаратів потребує обережності.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Одночасне застосування Реомаксу і напроксену чи інших НПЗП збільшує ризик шлунково-кишкових кровотеч.

Таким чином, необхідна обережність при комбінованому застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів та Реомаксу.

Реомакс може інгібувати активність одного з ензимів цитохрому Р₄₅₀ (CYP 2С9), що може призводити до підвищення рівня в плазмі таких лікарських засобів, як фенітоїн, флувастатин, тамоксифен, варфарин, толбутамід та інших нестероїдних протизапальних препаратів, які метаболізуються за допомогою цитохрому Р₄₅₀ (CYP 2С9).

Умови та термін зберігання. Зберігати в темному, сухому, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С. Термін придатності - 2 роки.