Лотар 50 мг инструкция, аналоги и состав

Показания:	Лозартан – синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу АТ1) для прийому внутрішньо. Ангіотензин ІІ – потужний вазоконстриктор, головний активний гормон ренін-ангіотензинової системи і один з найважливіших факторів у патофізіології гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з AT1-рецептором, наявним у багатьох тканинах (наприклад гладеньких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначає каскад важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію гладеньком'язових клітин.Лозартан селективно зв'язується з AT1-рецептором. В умовах in vitro і in vivo лозартан і його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (E-3174) – блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину ІІ незалежно від джерела або шляху синтезу.Лозартан не зв'язує і не блокує рецептори інших гормонів і іонні канали. Лозартан не інгібує АПФ (кініназу ІІ) – фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою AT1-рецептора (наприклад збільшення вираженості ефектів брадикініну), не асоціювалися із застосуванням лозартану.Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину ІІ у плазмі крові. Проте антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень. І лозартан, і його активний метаболіт мають набагато вищий афінітет до рецепторів типу AT1, ніж до рецепторів типу AT2. Активний метаболіт у 10-40 разів активніший, ніж сам лозартан в однакових кількостях.
Форма випуска:	Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 50 мг № 30 (10х3) у блістерах
Производитель, страна:	Алкалоїд АД - Скоп'є, Республіка Македонія
Действующее вещества:	1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лозартану калію 50 мг
МНН:	Losartan - Лозартан
Регистрация:	UA/11210/01/01з 17.02.2016 по 17.02.2021. Приказ 104 від 17.02.2016
Код АТХ:	C Сердечно-сосудистая система C09 Препараты, влияющие на ренин-ангиотензиновую систему C09C Антагонисты ангиотензина II C09CA Антагонисты ангиотензина II C09CA01 Losartan

Склад:

діюча речовина: лозартан;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лозартану калію 50 мг або 100 мг;

допоміжні речовини: магнію стеарат; целюлоза мікрокристалічна; крохмаль прежелатинізований; натрію крохмальгліколят (тип А); лактоза, моногідрат;

оболонка: гідроксипропілцелюлоза; титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 50 мг

круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з рискою з одного боку;

таблетки по 100 мг

круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з хрестоподібною рискою з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину II.

Код АТХ С09С А01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лозартан – синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу АТ₁) для прийому внутрішньо. Ангіотензин ІІ – потужний вазоконстриктор, головний активний гормон ренін-ангіотензинової системи і один з найважливіших факторів у патофізіології гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з AT₁-рецептором, наявним у багатьох тканинах (наприклад гладеньких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначає каскад важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію гладеньком'язових клітин.

Лозартан селективно зв'язується з AT₁-рецептором. В умовах in vitro і in vivo лозартан і його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (E-3174) – блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину ІІ незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан не зв'язує і не блокує рецептори інших гормонів і іонні канали. Лозартан не інгібує АПФ (кініназу ІІ) – фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою AT₁-рецептора (наприклад збільшення вираженості ефектів брадикініну), не асоціювалися із застосуванням лозартану.

Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину ІІ у плазмі крові. Проте антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

І лозартан, і його активний метаболіт мають набагато вищий афінітет до рецепторів типу AT_1, ніж до рецепторів типу AT₂. Активний метаболіт у 10-40 разів активніший, ніж сам лозартан в однакових кількостях.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і піддається метаболізму першого проходження з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти і неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану при пероральному прийомі становить приблизно 33 %. Середні пікові концентрації лозартану і його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 годину і 3-4 години.

Розподіл. Зв’язок лозартану і його активного метаболіту з білками плазми крові, переважно з альбуміном, становить понад 99 %. Об'єм розподілу – 34 л.

Метаболізм. Приблизно 14 % дози лозартану (при прийомі внутрішньо або внутрішньовенному введенні) перетворюється на його активний метаболіт. Після прийому внутрішньо або після внутрішньовенного введення лозартану, міченого ¹⁴С, радіоактивність циркулюючої плазми крові перш за все пов'язана з наявністю у ній лозартану і його активного метаболіту. Мінімальне перетворення лозартану в його активний метаболіт було відзначено приблизно в 1 % досліджених осіб. Утворюються також біологічно неактивні метаболіти.

Виведення. Плазмовий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо приблизно 4 % дози виводиться у незміненому вигляді із сечею і приблизно

6 % дози виводиться з сечею у вигляді активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану калію у дозах до 200 мг.

Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим T_1/2 приблизно протягом 2 годин і 6-9 годин відповідно. При одноразовому прийомі препарату в дозі 100 мг ні лозартан, ні його активний метаболіт істотно не накопичуються у плазмі крові.

Виведення лозартану і його метаболітів відбувається з жовчю і сечею. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого ¹⁴С, приблизно 35 % радіоактивної мітки виявляється у сечі і 58 % – у калі. Після внутрішньовенного введення лозартану, міченого ¹⁴С, приблизно 43 % радіоактивної мітки виявляється у сечі і 50 % – у калі.

Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів. Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові в осіб літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо не розрізняються від даних показників у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Концентрації лозартану в плазмі крові були у 2 рази вищими у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками з артеріальною гіпертензією. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не розрізнялися.

При прийомі лозартану внутрішньо у пацієнтів з цирозом печінки алкогольного генезу легкого і помірного ступеня тяжкості концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові виявилися у 5 і 1,7 рази (відповідно) більше, ніж у молодих здорових добровольців чоловічої статі.

Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів з кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб з нормальною функцією нирок. При порівнянні величина площі під фармакокінетичною кривою у хворих, які перебувають на гемодіалізі, приблизно у 2 рази більша, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок.

Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів з порушенням функції нирок або у хворих, які перебувають на гемодіалізі.

Клінічні характеристики.

Показання.

• Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, а також дітей віком від 6 років.
• Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу - як частина антигіпертензивної терапії.
• Лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів віком від 60 років), коли застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітору АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка повинна становити ≤ 40 %, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування щодо хронічної серцевої недостатності.
• Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-яких інших компонентів препарату.

Тяжка печінкова недостатність.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див.«Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інші антигіпертензивні засоби можуть збільшувати гіпотензивну дію лозартану. Одночасне застосування препаратів (наприклад трициклічні антидепресанти, нейролептики, баклофен, аміфостин), що знижують артеріальний тиск як основний або побічний ефект, може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II і нестероїдних протизапальних засобів (наприклад селективних інгібіторів циклооксигенази-2, ацетилсаліцилової кислоти у протизапальних дозах і неселективних нестероїдних протизапальних засобів) може відбутися ослаблення гіпотензивного ефекту. У пацієнтів з порушенням функції нирок одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків і нестероїдних протизапальних засобів може спричинити погіршення функції нирок, у тому числі гостру ниркову недостатність і збільшення калію у сироватці крові.

Дану комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтів необхідно відповідно гідратувати і контролювати ниркову функцію після початку і періодично протягом одночасної терапії.

Лозартан переважно метаболізується цитохромом Р450 (CYP)2C9 з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти. Було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP2C9) зменшує рівень активного метаболіту приблизно на 50 %. Одночасне застосування лозартану з рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) дало зниження плазмової концентрації активного метаболіту на 40 %. Клінічна значущість цього ефекту невідома. При одночасному застосуванні з флувастатином (слабкий інгібітор CYP2C9) відмінність впливу не була виявлена.

Як і при застосуванні інших засобів, що блокують утворення ангіотензину II або його ефекти, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактон, тріамтерен, амілорид) або засобів, що підвищують рівень калію (наприклад, гепарин), калієвих добавок і солей, що містять калій, може призвести до підвищення рівня калію у сироватці крові. Одночасне застосування не рекомендується.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ було зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові і розвиток токсичності. Також були зареєстровані окремі випадки з антагоністами рецепторів ангіотензину II. При одночасному застосуванні літію з лозартаном слід бути обережними. Якщо дана комбінація необхідна, рекомендується контролювати рівень літію у сироватці крові.

Особливості застосування.

Гіперчутливість. Необхідно ретельно контролювати пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, горла і/або язика).

Артеріальна гіпотензія і порушення водно-електролітного балансу. У пацієнтів зі зниженим ОЦК (наприклад, при прийомі діуретиків у високих дозах, з обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням) може розвинутися симптоматична гіпотензія. До початку лікування лозартаном необхідна корекція ОЦК або зниження початкової дози препарату. Це також стосується дітей віком від 6 років.

Порушення водно-електролітного балансу. Є характерним для пацієнтів із нирковою недостатністю, з цукровим діабетом або без цукрового діабету, тому при призначенні препарату цій категорії пацієнтів слід бути особливо обережними. У пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу та нефропатією, які отримували лозартан, була відзначена підвищена кількість випадків гіперкаліємії. Плазмові концентрації калію, а також кліренс креатиніну слід ретельно контролювати, особливо у хворих із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну від 30 до 50 мл/хв.

Одночасне застосування лозартану з калійзберігаючими діуретиками, добавками калію і замінниками солі, що містять калій, не рекомендується.

Порушення функції печінки. Враховуючи фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові у хворих з цирозом печінки, у пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки необхідно зменшити дозу препарату. Оскільки не існує терапевтичного досвіду застосування лозартану хворим із тяжкою печінковою недостатністю, не рекомендується застосовувати його цій групі пацієнтів. Препарат не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок. Унаслідок інгібування ренін-ангіотензинової системи у деяких пацієнтів (зокрема пацієнтів, у яких ниркова функція залежить від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, пацієнтів з тяжкою формою серцевої недостатності або існуючими порушеннями функції нирок) були помічені зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність. Деякі препарати, що спричиняють дію на ренін-ангіотензинову систему, можуть збільшувати рівень сечовини крові і сироваткового креатиніну у

пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; ці зміни можуть зникати після припинення терапії.

Необхідно бути обережними при застосуванні лозартану пацієнтам з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування дітям із порушеннями функції нирок. Препарат не рекомендований для застосування дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м², оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Протягом періоду застосування препарату слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовувати при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), що можуть впливати на ниркову функцію.

Одночасне застосування лозартану і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.

Трансплантація нирки. Не існує ніякого досвіду застосування препарату пацієнтам з нещодавньою трансплантацією нирки.

Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що інгібують систему ренін-ангіотензину. Таким чином, застосування лозартану не рекомендується.

У пацієнтів з ішемічною хворобою серця і цереброваскулярними захворюваннями при застосуванні гіпотензивних засобівнадмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У пацієнтів із серцевою недостатністю з/або без ниркової недостатності під час прийому препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності (часто – гострої). Не існує достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутньою тяжкою нирковою недостатністю, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (NYHA клас IV), а також пацієнтам ізсерцевою недостатністю і симптоматичними порушеннями ритму, що загрожують життю.

Лозартан слід застосовувати з обережністю цій групі пацієнтів. Також слід бути обережними при одночасному застосуванні лозартану з β-блокаторами. Пацієнтів із серцевою недостатністю, які були стабілізовані інгібіторами АПФ, не слід переводити на лозартан. Пацієнти повинні бути клінічно стабільні, на встановленому режимі лікування хронічної серцевої недостатності, і фракція викиду лівого шлуночку повинна бути ≤ 40 %.

Стеноз аорти, стеноз мітрального клапана і обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших судинорозширювальних засобів, особлива обережність необхідна для пацієнтів зі стенозом аорти, мітральним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Допоміжні речовини. Препарат містить лактозу. Пацієнтам із такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа і глюкозо-галактозна мальабсорбція не слід застосовувати даний препарат.

Інші застереження. Як встановлено щодо інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом настала вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенного впливу внаслідок застосування інгібіторів АПФ протягом I триместру вагітності непереконливі; однак невелике зростання ризику не виключено. Оскільки немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРАІІ), подібні ризики можуть існувати і для цього класу препаратів. За винятком випадків, коли продовження терапії АРАІІ вважається необхідним, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну гіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування АРАІІ слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативне лікування.

Відомо, що застосування АРАІІ протягом II та III триместрів індукує фетотоксичність (послаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо протягом II триместру вагітності застосовували АРАІІ, рекомендовано провести ультразвукове обстеження для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких застосовували АРАІІ, слід часто перевіряти стосовно розвитку артеріальної гіпотензії.

Годування груддю. Оскільки немає інформації щодо застосування лозартану у період годування груддю, не рекомендується призначати цей препарат у цей період. Бажано застосовувати альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки щодо годування груддю, особливо у період новонародженості або якщо дитина недоношена.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід пам’ятати, що при антигіпертензивній терапії, зокрема на початку терапії або при підвищенні дози препарату, можуть виникати запаморочення або сонливість.

Спосіб застосування та дози.

Препарат приймати внутрішньо незалежно від прийому їжі, запиваючи 1 склянкою води.

При артеріальній гіпертензії звичайна початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів після початку терапії. Деяким пацієнтам для досягнення більшого ефекту дозу можна збільшити до 100 мг 1 раз на добу (зранку).

Можливе застосування препарату як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами, особливо з діуретиками (наприклад з гідрохлоротіазидом).

При лікуванні захворювань нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу у складі антигіпертензивної терапії стандартна початкова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу. Надалі рекомендується збільшити дозу препарату до 100 мг 1 раз на добу з урахуванням ступеня зниження артеріального тиску після одного місяця від початку терапії. Препарат можна призначати одночасно з іншими антигіпертензивними засобами (діуретики, блокатори кальцієвих каналів, α- і β-адреноблокатори, препарати центральної дії), інсуліном та іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, глітазони та інгібітори глюкозидази).

При серцевій недостатності початкова доза лозартану становить 12,5 мг 1 раз на добу. Зважаючи на те, що таблетка, вкрита плівковою оболонкою, неподільна, слід застосовувати лозартан в іншій лікарській формі. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг 1 раз на добу залежно від індивідуальної переносимості.

Для зниження ризику виникнення серцево-судинних захворювань і летальності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка стандартна початкова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу. Надалі рекомендується додати гідрохлоротіазид у низьких дозах або збільшити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу з урахуванням ступеня зниження артеріального тиску.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнтам зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (ОЦК) (наприклад, при прийомі діуретиків у високих дозах) початкову дозу препарату слід знизити до 25 мг 1 раз на добу. Оскільки таблетка, вкрита плівковою оболонкою, неподільна, слід застосовувати лозартан в іншій лікарській формі.

Пацієнти з нирковою недостатністю і пацієнти, які перебувають на діалізі. Немає необхідності у підборі початкової дози пацієнтам з нирковою недостатністю, включаючи хворих, які перебувають на діалізі.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнтам із захворюванням печінки в анамнезі рекомендується призначати препарат у нижчих дозах. Застосування лозартану протипоказано пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, оскільки не існує терапевтичного досвіду у даної групи пацієнтів.

Застосування дітям. Дані щодо ефективності та безпеки застосування лозартану дітям віком від 6 років та підліткам для лікування артеріальної гіпертензії обмежені. Також є мало даних щодо фармакокінетики у дітей з артеріальною гіпертензією віком від 1 місяця.

Дітям, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної – 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.

Для пацієнтів з масою тіла більше 50 кг зазвичай разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної – 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або більше 100 мг) на добу, у дітей не вивчалися.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації

< 30 мл/хв/1,73 м², оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Лозартан також не рекомендується для застосування дітям із порушенням функції печінки.

Пацієнти літнього віку. Немає необхідності у підборі дози пацієнтам літнього віку, хоча рекомендується розпочинати лікування з дози 25 мг пацієнтам віком від 75 років.

Діти.

Безпека та ефективність застосування лозартану дітям віком до 6 років не встановлені.

Передозування.

Дані щодо передозування лозартану обмежені. Найвірогідніші симптоми залежно від ступеня передозування – артеріальна гіпотензія, тахікардія і, можливо, розвиток брадикардії.

Лікування. Проведення заходів залежить від часу прийому препарату, тяжкості і виду симптомів. Насамперед слід приділити увагу стабілізації серцево-судинної системи. Після перорального прийому рекомендується застосовувати активоване вугілля. Слід провести ретельний контроль за життєво важливими показниками і у разі необхідності стабілізувати їх. Ні лозартан, ні його активний метаболіт не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними ефектами, пов'язаними з прийомом препарату, були запаморочення, астенія/підвищена втомлюваність, зниження артеріального тиску і гіперкаліємія.

Побічні реакції приведені відповідно до частоти виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (неможливо визначити за існуючими даними).

Артеріальна гіпертензія.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, вертиго; нечасто – сонливість, головний біль, безсоння, м`язові судоми.

З боку серця: нечасто – пальпітація, стенокардія, тахікардія.

З боку судинної системи: нечасто – симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів із внутрішньосудинною дегідратацією, наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або при лікуванні діуретиками у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект.

З боку травного тракту: нечасто – абдомінальний біль, диспепсія, запор.

З боку респіраторної системи: кашель, нежить, синусит, фарингіт, інфекція верхніх дихальних шляхів.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: нечасто – астенія, слабкість, набряки.

Лабораторні показники. У ході контрольованих клінічних досліджень клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко були пов’язані із застосуванням таблеток лозартану. Рівень АЛТ підвищувався рідко і зазвичай нормалізувався після припинення застосування препарату. Гіперкаліємія (рівень калію у сироватці крові

> 5,5 ммоль/л) спостерігалася у 1,5 % пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Пацієнти з гіпертрофією лівого шлуночка серця.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку органів слуху та лабіринту: часто – вертиго.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: часто – астенія/слабкість.

Хронічна серцева недостатність.

З боку нервової системи: нечасто – запаморочення, головний біль; рідко – парестезії.

З боку серця: рідко – синкопе, фібриляція передсердь, інсульт.

З боку судинної системи: нечасто – артеріальна гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію.

З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – диспное.

З боку травного тракту: нечасто – діарея, нудота, блювання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – кропив’янка, свербіж, висипання.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: нечасто – астенія/слабкість.

Лабораторні показники: нечасто – підвищення рівня сечовини крові, креатиніну та калію у сироватці крові.

Артеріальна гіпертензія і цукровий діабет типу ІІ, що супроводжується захворюванням нирок.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку судинної системи: часто – артеріальна гіпотензія.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: часто – астенія/слабкість.

Лабораторні показники: часто – гіпоглікемія, гіперкаліємія.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія.

З боку серця: синкопе, пальпітація.

З боку судинної системи: ортостатична гіпотензія.

З боку травного тракту: діарея.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: біль у спині.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: інфекції сечовивідних шляхів.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: грипоподібні симптоми.

Лабораторні показники. У пацієнтів із цукровим діабетом типу ІІ і нефропатією, які отримували таблетки лозартану, виникла гіперкаліємія > 5,5 мЕкв/л порівняно з пацієнтами групи плацебо.

Постмаркетингове спостереження.

З боку системи крові і лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія.

З боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах.

З боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряки обличчя, губ, глотки і/або язика); у деяких пацієнтів в анамнезі був ангіоневротичний набряк, пов'язаний із застосуванням інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, включаючи пурпуру Шенляйна- Геноха.

З боку нервової системи: мігрень, дисгевзія.

З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння: кашель.

З боку травного тракту: діарея, панкреатит, блювання.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: нездужання.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит, невідомо – порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив’янка, свербіж, висипання, фоточутливість, еритродермія.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: еректильна дисфункція/імпотенція.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи ризику; такі зміни ниркової функції можуть бути оборотними при припиненні терапії.

Психічні порушення: депресія.

Лабораторні показники: гіпонатріємія.

Діти.

Профіль побічних реакцій у дітей подібний до профілю у дорослих пацієнтів. Дані щодо побічних реакцій у дітей обмежені.

Термін придатності.

3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 50 мг. По 10 таблеток у блістері,по 3 блістери у картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 100 мг. По 15 таблеток у блістері,по

2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Алкалоїд АД-Скоп’є.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Бульвар Олександра Македонського, 12, Скоп’є, 1000, Республіка Македонія.

 

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

ЛОТАР^®

(LOTAR^®)

Состав:

действующее вещество: лозартан;

1 таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит лозартана калия 50 мг или 100 мг;

вспомогательные вещества: магния стеарат; целлюлоза микрокристаллическая; крахмал прежелатинизированный; натрия крахмалгликолят (тип А); лактоза, моногидрат; оболочка: гидроксипропилцеллюлоза; титана диоксид (Е 171).

Лекарственная форма. Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства:

таблетки по 50 мг

круглые двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой белого цвета, с риской на одной стороне;

таблетки по 100 мг

круглые двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой белого цвета, с перекрестной линией на одной стороне.

Фармакотерапевтическая группа. Простые препараты антагонистов ангиотензина II.

Код АТХ C09C A01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Лозартан – синтетический антагонист рецепторов ангиотензина II (типа АТ₁) для приема внутрь. Ангиотензин ІІ – мощный вазоконстриктор, главный активный гормон ренин-ангиотензиновой системы и один из наиболее важных факторов в патофизиологии гипертензии. Ангиотензин II связывается с AT₁-рецептором, имеющимся во многих тканях (например, в гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце), определяет каскад важных биологических эффектов, включая вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Ангиотензин ІІ также стимулирует пролиферацию гладкомышечных клеток.

Лозартан селективно связывается с AT₁-рецептором. В условиях in vitro и in vivo лозартан и его фармакологически активный метаболит – карбоксильная кислота (E-3174) – блокируют все физиологически значимые эффекты ангиотензина ІІ независимо от источника или пути синтеза.

Лозартан не связывает и не блокирует рецепторы других гормонов и ионные каналы. Лозартан не ингибирует АПФ (кининазу ІІ) – фермент, способствующий распаду брадикинина. Вследствие этого эффекты, непосредственно не связанные с блокадой AT₁-рецептора (например, увеличение выраженности эффектов брадикинина), не ассоциировались с применением лозартана.

Во время применения лозартана устранение отрицательной оборотной реакции ангиотензина ІІ на секрецию ренина приводит к повышению активности ренина в плазме крови. Такое повышение активности приводит к увеличению ангиотензина ІІ в плазме крови. Однако антигипертензивная активность и снижение концентрации альдостерона плазмы сохраняются, что указывает на эффективную блокаду рецепторов ангиотензина II. После отмены лозартана активность ренина в плазме крови и показатели уровней ангиотензина ІІ в течение 3 дней возвращаются к начальным значениям.

Аффинитет лозартана и его активного метаболита намного выше к рецепторам типа AT₁, чем к рецепторам типа AT₂. Активный метаболит является в 10-40 раз более активным, чем сам лозартан, в одинаковых количествах.

Фармакокинетика.

Всасывание. После перорального приема лозартан хорошо всасывается и подвергается метаболизму первого прохождения с образованием активного метаболита карбоксильной кислоты и неактивных метаболитов. Системная биодоступность лозартана при пероральном приеме составляет около 33 %. Средние пиковые концентрации лозартана и его активного метаболита достигаются соответственно через 1 час и 3-4 часа.

Распределение. Связывание лозартана и его активного метаболита с белками плазмы крови, преимущественно с альбумином, составляет более 99 %. Объем распределения – 34 л.

Метаболизм. Примерно 14 % дозы лозартана (при приеме внутрь и внутривенном введении) превращается в его активный метаболит. После приема внутрь или после внутривенного введения лозартана, меченного ¹⁴С, радиоактивность циркулирующей плазмы крови прежде всего связана с наличием в ней лозартана и его активного метаболита. Минимальное превращение лозартана в его активный метаболит было отмечено приблизительно у 1 % исследованных. Образуются также биологически неактивные метаболиты.

Выведение. Плазменный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 600 мл/мин и 50 мл/мин соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет примерно 74 мл/мин и 26 мл/мин соответственно. При приеме лозартана внутрь около 4 % дозы выводится в неизмененном виде с мочой и около 6 % дозы выводится с мочой в виде активного метаболита. Лозартан и его активный метаболит имеют линейную фармакокинетику при пероральном приеме лозартана калия в дозах до 200 мг.

После приема внутрь плазменные концентрации лозартана и его активного метаболита снижаются полиэкспоненциально с конечным T_1/2 приблизительно на протяжении 2 часов и 6-9 часов соответственно. При однократном приеме препарата в дозе 100 мг ни лозартан, ни его активный метаболит существенно не накапливаются в плазме крови.

Выведение лозартана и его метаболитов происходит с желчью и мочой. После приема внутрь лозартана, меченного ¹⁴С, около 35 % радиоактивной метки обнаруживается в моче и 58 % – в кале. После внутривенного введения лозартана, меченного ¹⁴С, примерно 43 % радиоактивной метки выявляется в моче и 50 % – в кале.

Фармакокинетика у особых групп пациентов. Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови у лиц пожилого возраста с артериальной гипертензией значимо не отличаются от данных показателей у более молодых пациентов с артериальной гипертензией.

Концентрации лозартана в плазме крови были в 2 раза выше у женщин с артериальной гипертензией по сравнению с мужчинами с артериальной гипертензией. Концентрации активного метаболита у мужчин и женщин не различались.

При приеме лозартана внутрь у пациентов с циррозом печени алкогольного генеза легкой и умеренной степени тяжести концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови оказались в 5 и 1,7 раза (соответственно) больше, чем у молодых здоровых добровольцев мужского пола.

Концентрации лозартана в плазме крови у пациентов с клиренсом креатинина выше

10 мл/мин не отличались от таковых у лиц с нормальной функцией почек. При сравнении величина площади под фармакокинетической кривой у больных, находящихся на гемодиализе, оказалась примерно в 2 раза больше, чем у пациентов с нормальной функцией почек.

Плазменные концентрации активного метаболита не изменяются у пациентов с нарушением функции почек или у больных, находящихся на гемодиализе.

Клинические характеристики.

Показания.

• Лечение эссенциальной гипертензии у взрослых, а также детей и подростков в возрасте от 6 лет.
• Лечение заболевания почек у взрослых пациентов с гипертензией и сахарным диабетом II типа с протеинурией ≥ 0,5 г/сутки - как часть антигипертензивной терапии.
• Лечение хронической сердечной недостаточности (у пациентов в возрасте 60 лет и старше), когда применение ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) считается невозможным из-за несовместимости, особенно при кашле, или противопоказано. Пациентов с сердечной недостаточностью, состояние которых стабилизировалось при применении ингибитора АПФ, не следует переводить на лечение лозартаном. У пациента фракция выброса левого желудочка должна составлять ≤ 40 %, состояние должно быть клинически стабильным, также пациенту следует придерживаться установленного режима лечения при хронической сердечной недостаточности.
• Снижение риска развития инсульта у взрослых пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка, подтвержденной на ЭКГ.

Противопоказания.

Повышенная чувствительность к активному веществу или к каким-либо компонентам препарата.

Тяжелая печеночная недостаточность.

Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см. «Применение в период беременности или кормления грудью»).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Другие антигипертензивные средства могут увеличивать гипотензивное действие лозартана. Одновременное применение препаратов (например, трициклические антидепрессанты, нейролептики, баклофен, амифостин), которые снижают артериальное давление в качестве основного или побочного эффекта, могут увеличивать риск развития артериальной гипотензии.

При одновременном применении антагонистов ангиотензина II и нестероидных противовоспалительных средств (например, селективных ингибиторов циклооксигеназы-2, ацетилсалициловой кислоты в противовоспалительных дозах и неселективных нестероидных противовоспалительных средств) может произойти ослабление гипотензивного эффекта. У пациентов с нарушением функции почек одновременное применение антагонистов ангиотензина II или диуретиков и нестероидных противовоспалительных средств может вызвать ухудшение функции почек, в том числе острую почечную недостаточность и увеличение калия в сыворотке крови. Данную комбинацию следует применять с осторожностью, особенно пациентам пожилого возраста. Пациентов необходимо соответственно гидратировать и контролировать почечную функцию после начала и периодически в течении одновременной терапии.

Лозартан преимущественно метаболизируется цитохромом Р450 (CYP)2C9 с формированием активного метаболита карбоксильной кислоты. Было установлено, что флуконазол (ингибитор CYP2C9) уменьшает уровень активного метаболита приблизительно на 50 %. Одновременное применение лозартана с рифампицином (индуктор ферментов метаболизма) дало снижение плазменной концентрации активного метаболита на 40 %. Клиническая значимость этого эффекта неизвестна. При одновременном применении с флувастатином (слабый ингибитор CYP2C9) различие воздействия не было обнаружено.

Как и при применении других средств, блокирующих образование ангиотензина II и его эффекты, одновременное применение калийсберегающих диуретиков (таких как спиронолактон, триамтерен, амилорид), или средств, повышающих уровень калия (например, гепарин), калиевых добавок и солей, содержащих калий, может привести к увеличению уровня калия в сыворотке крови. Одновременное применение не рекомендуется.

При одновременном применении лития с ингибиторами АПФ было зарегистрировано обратимое повышение концентрации лития в сыворотке крови и развитие токсичности. Также были зарегистрированы отдельные случаи с антагонистами рецепторов ангиотензина II. При одновременном применении лития с лозартаном следует соблюдать осторожность. Если данная комбинация необходима, рекомендуется контролировать уровень лития в сыворотке крови.

Особенности применения.

Гиперчувствительность. Необходимо тщательно контролировать пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, губ, горла и/или языка).

Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса. У пациентов со сниженным ОЦК (например, при приеме диуретиков в высоких дозах, с ограничением потребления соли, диареей или рвотой) может развиться симптоматическая гипотензия. До начала лечения лозартаном необходима коррекция ОЦК или снижение начальной дозы препарата. Это также относится к детям в возрасте от 6 лет.

Нарушение водно-электролитного баланса. Является характерным для пациентов с почечной недостаточностью, с сахарным диабетом или без сахарного диабета, поэтому при назначении препарата этой категории пациентов следует соблюдать особую осторожность. У пациентов с сахарным диабетом ІІтипа и нефропатией, которые получали лозартан, было отмечено повышенное количество случаев гиперкалиемии. Плазменные концентрации калия, а также клиренс креатинина должны тщательно контролироваться, особенно у больных с сердечной недостаточностью и клиренсом креатинина от 30 до 50 мл/мин.

Одновременное применение лозартана с калийсберегающими диуретиками, добавками калия и заменителями соли, содержащими калий, не рекомендуется.

Нарушение функции печени. Учитывая фармакокинетические данные, указывающие на существенное повышение концентрации лозартана в плазме крови у больных с циррозом печени, у пациентов с наличием в анамнезе нарушений функции печени необходимо снизить дозу препарата. Так как не существует терапевтического опыта применения лозартана больным с тяжелой печеночной недостаточностью, не рекомендуется применять его данной группе пациентов. Препарат не рекомендуется для применения детям с нарушениями функции печени.

Нарушение функции почек. Вследствие ингибирования ренин-ангиотензиновой системы у некоторых пациентов (в частности пациентов, у которых почечная функция зависит от ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, пациентов с тяжелой формой сердечной недостаточности или существующим нарушением функции почек) отмечались изменения функции почек, включая почечную недостаточность. Некоторые препараты, оказывающие воздействие на ренин-ангиотензиновую систему, могут увеличивать уровень мочевины крови и сывороточного креатинина у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки; данные изменения могут исчезать после прекращения терапии.

Необходимо соблюдать осторожность при применении лозартана пациентам с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки.

Применение детям с нарушениями функции почек. Препарат не рекомендован для применения детям со скоростью клубочковой фильтрации < 30 мл/мин/1,73 м², поскольку нет соответствующих данных по применению.

В течение периода применения препарата следует регулярно контролировать функцию почек, поскольку возможно ее ухудшение. Особенно это касается случаев, когда лозартан применяют при наличии других патологических состояний (лихорадка, дегидратация), которые могут влиять на функцию почек.

Одновременное применение лозартана и ингибиторов АПФ ухудшает функцию почек, поэтому такая комбинация не рекомендуется.

Трансплантация почки. Не существует никакого опыта применения препарата пациентам с недавней трансплантацией почки.

Первичный гиперальдостеронизм. Пациенты с первичным альдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, ингибирующие систему ренин-ангиотензина. Таким образом, применение лозартана не рекомендуется.

У пациентов с ишемической болезнью сердца и цереброваскулярными заболеваниями при применении гипотензивных средств чрезмерное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или инсульту.

У пациентов с сердечной недостаточностью с/без почечной недостаточности при применении препаратов, действующих на ренин-ангиотензиновую систему, существует риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности (часто ‒ острой). Не существует достаточного терапевтического опыта применения лозартана пациентам с сердечной недостаточностью и сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью, пациентам с тяжелой сердечной недостаточностью (NYHA класс IV), а также пациентам с сердечной недостаточностью и угрожающими жизни симптоматическими нарушениями ритма.

Лозартан следует применять с осторожностью данной группе пациентов. Также следует соблюдать осторожность при одновременном применении лозартана с β-блокаторами. Пациентов с сердечной недостаточностью, которые были стабилизированы ингибиторами АПФ не следует переводить на лозартан. Пациенты должны быть клинически стабильны, на установленном режиме лечения хронической сердечной недостаточности, и фракция выброса левого желудочка должна быть ≤ 40 %.

Стеноз аорты, стеноз митрального клапана и обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. Как и при применении других сосудорасширяющих средств, особая осторожность необходима для пациентов со стенозом аорты, митральным стенозом или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.

Вспомогательные вещества.Препарат содержит лактозу. Пациентам с такими редкими наследственными заболеваниями как непереносимость галактозы, дефицит лактазы Лаппа и глюкозо-галактозная мальабсорбция не следует применять этот препарат.

Другие предупреждения. Как установлено относительно ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента, лозартан и другие антагонисты ангиотензина менее эффективны у пациентов негроидной расы, чем у других пациентов, возможно, из-за низкой активности ренина у пациентов с артериальной гипертензией, которые являются представителями негроидной расы.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Беременность. Препарат не следует применять беременным или женщинам, которые планируют забеременеть. Если во время лечения этим лекарственным средством наступила беременность, его применение следует немедленно прекратить и, если необходимо, заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению беременным.

Эпидемиологические данные по поводу риска тератогенного влияния вследствие применения ингибиторов АПФ в течение I триместра беременности неубедительны; однако небольшое повышение риска не исключается. Поскольку нет контролируемых эпидемиологических данных относительно риска при применении антагонистов рецепторов ангиотензина II (АРАІІ), подобные риски могут существовать и для этого класса препаратов. За исключением случаев, когда продолжение терапии АРАІІ считается необходимым, пациенткам, планирующим беременность, следует назначить альтернативную антигипертензивную терапию с установленным профилем безопасности по применению в период беременности. Если диагностирована беременность, лечение АРАІІ следует немедленно прекратить и, если необходимо, начать альтернативное лечение. Известно, что применение АРАІІ в течение II и III триместра индуцирует фетотоксичность (ослабление функции почек, олигогидрамнион, задержка оссификации костей черепа) и неонатальную токсичность (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия). Если в течение II триместра беременности применяли АРАІІ, рекомендуется провести ультразвуковое исследование для проверки функции почек и состояния костей черепа. Состояние новорожденных, матери которых применяли АРАІІ, следует контролировать относительно развития артериальной гипотензии.

Кормление грудью. Поскольку нет информации относительно применения лозартана в период кормления грудью, не рекомендуется назначать этот препарат в этот период. Желательно применять альтернативное лечение препаратами с лучше изученным профилем безопасности во время кормления грудью, особенно в период новорожденности или если ребенок недоношенный.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Следует помнить, что при антигипертензивной терапии, в частности во время начала терапии или при повышении дозы препарата, могут возникать головокружение или сонливость.

Способ применения и дозы.

Препарат принимать внутрь независимо от приема пищи, запивая 1 стаканом воды.

При артериальной гипертензии обычная начальная и поддерживающая доза для большинства пациентов составляет 50 мг 1 раз в сутки. Максимальный антигипертензивный эффект достигается через 3-6 недель после начала терапии. У некоторых пациентов для достижения большего эффекта дозу можно увеличить до 100 мг 1 раз в сутки (утром).

Возможно применение препарата как в виде монотерапии, так и в комбинации с другими антигипертензивными средствами, особенно с диуретиками (например, с гидрохлоротиазидом).

При лечении заболеваний почек у пациентов с артериальной гипертензией и сахарным диабетом ІІ типа с протеинурией ≥ 0,5 г в сутки (в составе антигипертензивной терапии) обычная начальная доза препарата составляет 50 мг 1 раз в сутки. В дальнейшем рекомендуется увеличить дозу препарата до 100 мг 1 раз в сутки с учетом степени снижения артериального давления после одного месяца от начала терапии. Препарат можно назначать совместно с другими антигипертензивными средствами (диуретики, блокаторы кальциевых каналов, α- и β-адреноблокаторы, препараты центрального действия), инсулином и другими гипогликемическими средствами (производные сульфонилмочевины, глитазоны и ингибиторы глюкозидазы).

При сердечной недостаточности начальная доза препарата составляет 12,5 мг 1 раз в сутки. Ввиду того, что таблетка, покрытая пленочной оболочкой, неразделимая, следует применять лозартан в другой лекарственной форме. Как правило, доза титруется с недельным интервалом (12,5 мг в сутки, 25 мг в сутки, 50 мг в сутки) до обычной поддерживающей дозы 50 мг 1 раз в сутки в зависимости от индивидуальной переносимости.

Для снижения риска возникновения сердечно-сосудистых заболеваний и летальности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка стандартная начальная доза препарата составляет 50 мг 1 раз в сутки. В дальнейшем рекомендуется добавить гидрохлоротиазид в низких дозах или увеличить дозу лозартана до 100 мг 1 раз в сутки с учетом степени снижения артериального давления.

Особые группы пациентов.

Пациентам со сниженным объемом циркулирующей крови (ОЦК) (например, при приеме диуретиков в высоких дозах) начальную дозу препарата следует снизить до 25 мг 1 раз в сутки. Поскольку таблетка, покрытая пленочной оболочкой, неразделимая, следует применять лозартан в другой лекарственной форме.

Пациенты с почечной недостаточностью и пациенты, пребывающие на диализе. Нет необходимости в подборе начальной дозы пациентам с почечной недостаточностью, включая больных, пребывающих на диализе.

Пациенты с печеночной недостаточностью. Пациентам с заболеванием печени в анамнезе рекомендуется назначать препарат в более низких дозах. Применение лозартана противопоказано пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью, так как не существует терапевтического опыта у данной группы пациентов.

Применение детям. Данные об эффективности и безопасности применения лозартана детям в возрасте с 6 лет и подросткам для лечения артериальной гипертензии ограничены. Также имеется мало данных о фармакокинетике у детей с артериальной гипертензией с 1 месяца.

Для детей, которые могут глотать таблетки и у которых масса тела составляет более

20 кг и менее 50 кг, рекомендуемая доза составляет 25 мг 1 раз в сутки. В исключительных случаях дозу можно повысить до максимальной – 50 мг 1 раз в сутки. Дозу следует корригировать в зависимости от влияния на уровень артериального давления.

У пациентов с массой тела более 50 кг обычно разовая доза составляет 50 мг 1 раз в сутки. В исключительных случаях дозу можно повысить до максимальной – 100 мг

1 раз в сутки. Применение препарата в дозах, превышающих 1,4 мг/кг (или более

100 мг) в сутки, у детей не изучались.

Лозартан не рекомендуется для применения детям до 6 лет, поскольку данных о применении препарата этой группе пациентов недостаточно.

Препарат не рекомендуется назначать детям со скоростью клубочковой фильтрации

< 30 мл/мин/1,73 м², поскольку нет соответствующих данных о применении.

Лозартан также не рекомендуется для применения детям с нарушением функции печени.

Пациенты пожилого возраста. Нет необходимости в подборе дозы для пациентов пожилого возраста, хотя рекомендуется начинать лечение с дозы 25 мг пациентам с 75 лет.

Дети.

Безопасность и эффективность применения лозартана детям до 6 лет не установлены.

Передозировка.

Данные о передозировке лозартана ограничены. Наиболее вероятные симптомы в зависимости от степени передозировки ‒ артериальная гипотензия, тахикардия и, возможно, развитие брадикардии.

Лечение. Проведение мероприятий зависит от времени приема препарата, тяжести и вида симптомов. В первую очередь следует уделить внимание стабилизации сердечно-сосудистой системы. После перорального приема рекомендуется применение активированного угля. Необходимо провести тщательный контроль за жизненно важными показателями и в случае необходимости ‒ стабилизировать их. Ни лозартан, ни его активный метаболит не выводятся из организма с помощью гемодиализа.

Побочные реакции.

Наиболее частыми побочными эффектами, связанными с приемом препарата, были головокружение, астения/повышенная утомляемость, снижение артериального давления и гиперкалиемия.

Побочные реакции приведены в соответствии с частотой возникновения: очень часто (≥1/10); часто (от ≥1/100 до <1/10); нечасто (от ≥1/1000 до <1/100); редко (от ≥1/10 000 до <1/1000); очень редко (<1/10 000); неизвестно (невозможно определить по имеющимся данным).

Артериальная гипертензия.

Со стороны нервной системы: часто ‒ головокружение, вертиго; нечасто ‒ сонливость, головная боль, бессонница, мышечные судороги.

Со стороны сердца: нечасто ‒ пальпитация, стенокардия, тахикардия.

Со стороны сосудистой системы: нечасто ‒ симптоматическая гипотензия (особенно у пациентов с внутрисосудистой дегидратацией, например, пациенты с тяжелой сердечной недостаточностью или при лечении диуретиками в высоких дозах), дозозависимый ортостатический эффект.

Со стороны желудочно-кишечного тракта: нечасто ‒ абдоминальная боль, диспепсия, запор.

Со стороны респираторной системы: кашель, насморк, синусит, фарингит, инфекция верхних дыхательных путей.

Общее состояние и нарушения, связанные со способом применения препарата:

нечасто ‒ астения, слабость, отеки.

Лабораторные показатели. В контролируемых клинических исследованиях клинически значимые изменения стандартных лабораторных показателей редко были связаны с применением таблеток лозартана. Уровень АЛТ повышался редко и обычно нормализовался после отмены препарата. Гиперкалиемия (уровень калия в плазме крови > 5,5 ммоль/л) отмечалась у 1,5 % пациентов с артериальной гипертензией.

Пациенты с гипертрофией левого желудочка сердца.

Со стороны нервной системы: часто ‒ головокружение.

Со стороны органов слуха и лабиринта: часто ‒ вертиго.

Общее состояние и нарушения, связанные со способом применения препарата: часто ‒ астения/слабость.
Хроническая сердечная недостаточность.

Со стороны нервной системы: нечасто ‒ головокружение, головная боль; редко ‒ парестезии.

Со стороны сердца: редко ‒ синкопе, фибрилляция предсердий, инсульт.

Со стороны сосудистой системы: нечасто ‒ артериальная гипотензия, включая ортостатическую гипотензию.

Со стороны респираторного тракта, органов грудной клетки и средостения:

нечасто ‒ одышка.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: нечасто ‒ диарея, тошнота, рвота.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: нечасто ‒ крапивница, зуд, сыпь.

Общее состояние и нарушения, связанные со способом применения препарата:

нечасто ‒ астения/слабость.

Лабораторные показатели: нечасто ‒ повышение уровня мочевины крови, креатинина и калия в сыворотке крови.

Артериальная гипертензия и сахарный диабет II типа, сопровождающиеся заболеванием почек.

Со стороны нервной системы: часто ‒ головокружение.

Со стороны сосудистой системы: часто ‒ артериальная гипотензия.

Общее состояние и нарушения, связанные со способом применения препарата: часто ‒ астения/слабость.
Лабораторные показатели: часто ‒ гипогликемия, гиперкалиемия.

Со стороны системы крови и лимфатической системы: анемия.

Со стороны сердца: синкопе, пальпитация.

Со стороны сосудистой системы: ортостатическая гипотензия.

Со стороны желудочно-кишечного тракта: диарея.

Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани: боль в спине.

Со стороны почек и мочевыводящих путей: инфекции мочевыводящих путей.

Общее состояние и нарушения, связанные со способом применения препарата: гриппоподобные симптомы.

Лабораторные показатели. У пациентов с сахарным диабетом II типа и нефропатией, получавших таблетки лозартана, возникла гиперкалиемия > 5,5 мэкв/л по сравнению с пациентами группы плацебо.

Постмаркетинговое наблюдение.

Со стороны системы крови и лимфатической системы: анемия, тромбоцитопения.

Со стороны органов слуха и лабиринта: звон в ушах.

Со стороны иммунной системы: редко ‒ реакции гиперчувствительности (анафилактические реакции, ангионевротический отек, включая отек гортани и голосовой щели, что приводит к обструкции дыхательных путей, и/или отек лица, губ, глотки и/или языка), у некоторых пациентов в анамнезе был ангионевротический отек, связанный с применением других препаратов, в том числе ингибиторов АПФ, васкулит, включая пурпуру Шенляйна-Геноха.

Со стороны нервной системы: мигрень, дисгевзия.

Со стороны респираторного тракта, органов грудной клетки и средостения: кашель.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: диарея, панкреатит, рвота.

Общее состояние и нарушения, связанные со способом применения препарата: недомогание.
Со стороны гепатобилиарной системы: редко ‒ гепатит; неизвестно ‒ нарушение функции печени.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: крапивница, зуд, сыпь, фоточувствительность, эритродермия.

Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани: миалгия, артралгия, рабдомиолиз.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: эректильная дисфункция/импотенция.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: как следствие ингибирования ренин-ангиотензин-альдостероновой системы отмечали изменения функции почек, включая почечную недостаточность у пациентов группы риска; такие изменения почечной функции могут быть обратимы после прекращения терапии.

Психические нарушения: депрессия.

Лабораторные показатели: гипонатриемия.

Дети.
Профиль побочных реакций у детей подобен профилю у взрослых пациентов. Данные о побочных реакциях у детей ограничены.

Срок годности.

3 года. Не применять после окончания срока годности, указанного на упаковке.

Условия хранения.

Хранить в оригинальной упаковке, при температуре не выше 25 ^оС.

Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка.

Таблетки, покрытые пленочной оболочкой, по 50 мг. По 10 таблеток в блистере; по

3 блистера в картонной коробке.

Таблетки, покрытые пленочной оболочкой, по 100 мг. По 15 таблеток в блистере; по

2 блистера в картонной коробке.

Категория отпуска.

По рецепту.

Производитель.

Алкалоид АД-Скопье.

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.

Бульвар Александра Македонского, 12, Скопье, 1000, Республика Македония.