Кордарон^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: аmiodarone - 2-бутил-3-бензофураніл-4-(2-діетиламіноетокси)-3,5-ди-йодофенілкетону гідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки білого або блідо-кремового кольору, з розподілювальною лінією, гравіруванням серця і “200” на одному боці;

склад: 1 таблетка містить 200 мг аміодарону гідрохлориду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, полівідон К90F, кремнію оксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

 

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Код АТС С01B D01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічна активність. Подовжує 3-тю фазу потенціалу активності серцевого м’яза, в основному за рахунок зниження надходження калію в клітину (III клас за класифікацією Vaughan Williams).

Зменшує синусовий автоматизм до брадикардії, яка не купірується атропіном.

Неконкурентно пригнічує альфа- та бета-адренергічну активність.

Уповільнює провідність у синоатріальному вузлі, передсердях і атріовентрикулярному (АВ) вузлі, особливо при високій частоті серцевих скорочень.

Не змінює внутрішньошлуночкову провідність.

Збільшує рефрактерний період і зменшує збудливість міокарда на передсердному, АВ-вузловому та шлуночковому рівні.

Уповільнює провідність і подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.

Інші властивості. Помірно знижує периферичний опір і зменшує частоту серцевих скорочень, що приводить до зниження споживання кисню.

Збільшує коронарний кровообіг шляхом прямого впливу на гладкі м’язі артерій міокарда.

Підтримує серцевий викид, знижуючи тиск в аорті та периферичний опір.

Не має істотного негативного інотропного ефекту.

Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо аміодарон всмоктується повільно, кінетика всмоктування виявляє великі індивідуальні розходження.

Аміодарон має дуже великий, мінливий обсяг розподілу в зв’язку з великим накопиченням у різних тканинах (жирова тканина, високоперфузійні органи, такі як печінка, легені та селезінка).

Пероральна біодоступність - від 30 до 80% у різних хворих (середнє значення близько - 50%). Після одноразового застосування максимальні концентрації в плазмі досягаються через 3-7 годин. Терапевтичний ефект звичайно спостерігається через тиждень від початку прийому (від декількох днів до двох тижнів).

Аміодарон має тривалий період напіввиведення, якій залежить від індивідуальних особливостей хворого (20-100 днів). У ході перших днів лікування препарат накопичується майже у всіх тканинах, особливо у жировій. Елімінація починається через кілька днів, і стійкі концентрації в плазмі досягаються протягом одного - кількох місяців, залежно від індивідуальних особливостей хворого.

Виходячи з цих характеристик, для одержання терапевтичного ефекту слід застосовувати початкову дозу (дозу насичення) з метою досягнення накопичення препарату в тканинах, що необхідно для прояву терапевтичного ефекту препарату.

Частина йоду вивільняється із препарату та виявляється в сечі у вигляді йодиду в кількості 6 мг на добу при прийомі 200 мг аміодарону на добу. Інша частина препарату та, отже, більша частина йоду виводиться з калом після проходження його через печінку.

Виділення аміодарону через нирки незначне, що дозволяє призначати звичайні дози препарату хворим з нирковою недостатністю.

Після відміни препарату виведення його з організму продовжується протягом кількох місяців; слід брати до уваги, що після відміни препарату його дія продовжується від 10 днів до 1 місяця.

 

Показання для застосування.

Профілактика рецидивів.

Шлуночкової тахікардії або шлуночкової фібриляції, які являють собою небезпеку для життя хворого. Лікування необхідно починати в стаціонарі при ретельному контролі.

Симптоматичної і документованої шлуночкової тахікардії, що призводить до інвалідності.

Документованої суправентрикулярної тахікардії у пацієнтів із захворюваннями серця. В інших випадках, за необхідності лікування, якщо інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані.

Порушень ритму, пов’язаних із синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта.

Лікування документованої суправентрикулярної тахікардії:

Уповільнення або зменшення тріпотіння або фібриляції передсердь.

Кордарон^® особливо рекомендується для лікування хворих на ішемічну хворобу серця і/або з функціональною дисфункцією лівого шлуночка.

Профілактика летальних аритмій у хворих групи підвищеного ризику, пов’язаних із симптоматичною застійною серцевою недостатністю або недавно перенесеним інфарктом міокарда, у поєднанні з низькою фракцією викиду або асимптоматичними передчасними скороченнями шлуночка.

Спосіб застосування та дози.

 Доза насичення. Можуть бути використані різні схеми, звичайно початкова доза становить 600-1 000 мг на добу та може застосовуватися протягом 8-10 днів.

Підтримуюча доза. Слід застосовувати мінімально ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза може становити від 100 мг до 400 мг на добу.

Оскільки Кордарон^® має дуже довгий період напіввиведення, його можна приймати кожного другого дня (200 мг препарату можна приймати кожного другого дня, а 100 мг рекомендується приймати щодня). Можна робити перерви в прийомі Кордарону^® - 2 дні на тиждень. Режим прийому препарату визначається індивідуально.

 

Побічна дія.

Серцева. Брадикардія - в основному помірна та залежна від дози препарату. У деяких випадках (дисфункція синусового вузла, хворі похилого віку) спостерігалася виражена брадикардія і – вкрай рідко - зупинка серця.

Рідко спостерігається порушення провідності (синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада різного ступеня). Ці ефекти реєструються рідше, ніж при застосуванні більшості інших антиаритмічних препаратів і спостерігаються в основному при взаємодії з деякими лікарськими засобами або при порушеннях електролітного балансу (див. “Взаємодія з іншими лікарськими засобами").

Офтальмологічна. Часто спостерігаються мікровідкладення на сітківці, звичайно в делянці під зіницею. Вони рідко супроводжуються відчуттям пофарбованого ореолу в сліпучому світлі або нечіткістю зору. Мікровідкладення на сітківці складаються зі складних жирових відшарувань, зникають після відміни препарату та не потребують припинення лікування.

В окремих випадках спостерігаються нейропатія/неврит зорового нерва, нечіткість і зниження гостроти зору, набряк очного дна. Зв’язок цих явищ з прийомом Кордарону^® дотепер не встановлений, однак за відсутності інших очевидних причин лікування Кордароном^® слід тимчасово припинити.

Дерматологічна. Може спостерігатися фотосенсибілізація, тому хворих слід попередити про те, що в ході лікування необхідно уникати впливу сонячного світла та ультрафіолетових променів. При радіотерапії може спостерігатися еритема.

В окремих випадках можуть спостерігатися висипання на шкірі, звичайно малоспецифічні, іноді - ексфоліативний дерматит. Однак не доведена їх поява в зв’язку з прийомом Кордарону^®.

При тривалому застосуванні препарату у високих дозах може спостерігатися сірувата або блакитнувата пігментація шкіри; після припинення лікування ця пігментація повільно зникає (протягом 10 – 12 місяців).

З боку щитовидної залози (див. “Особливості застосування”). У зв’язку з хімічною структурою Кордарону^® часто спостерігається зміна біохімічних показників крові (підвищення Т4; нормальний або злегка знижений рівень Т3). За відсутності клінічних ознак дисфункції щитовидної залози відміняти препарат не потрібно.

Гіпотиреоїдизм, клінічними симптомами (звичайно слабкими) якого можуть бути збільшення маси тіла, апатія, сонливість. Діагноз підтверджується явним підвищенням надчуттєвого TSH сироватки. Еутиреоїдизм звичайно відновляється через 1-3 місяці після припинення лікування; це припинення не є безумовним і в ситуаціях, пов’язаних з небезпекою для життя, лікування Кордароном^® можна продовжувати одночасно з введенням L-тироксину, доза якого встановлюється залежно від рівня TSH.

Гіпертиреоїдизм може спостерігатися під час лікування та протягом декількох місяців після відміни препарату. Клінічними симптомами (звичайно слабкими) гіпертиреоїдизму можуть бути мале, нез’ясоване зменшення маси тіла, зниження ефективності антиаритмічних і/або антиангінальних засобів, психічні розлади у хворих похилого віку, тиреотоксикоз. Діагноз підтверджується явним зниженням рівня usTSH у сироватці крові. У такому випадку Кордарон^® слід відмінити. Відновлення звичайно відбувається протягом 3 – 4 тижнів після відміни препарату. У тяжких випадках, які можуть закінчитися летальним кінцем, потрібно невідкладне лікарське втручання. При погіршанні стану хворого рекомендується негайно почати лікування кортикостероїдами (1 мг/кг маси тіла хворого) тривалістю до 3-х місяців. Застосування синтетичних антитиреоїдних препаратів, які не завжди є ефективними, не рекомендується.

Печінкова (див. “Особливості застосування”). Ізольоване підвищення трансаміназ сироватки на початку лікування, звичайно помірне (в 1,5 - 3 рази вище норми); це підвищення звичайно нормалізуються після зниження дози препарату або навіть спонтанно.

В окремих випадках може спостерігатися гостре порушення функції печінки з високим рівнем трансаміназ сироватки і/або жовтухою, рідко – з летальним кінцем; у таких випадках лікування слід припинити.

Може спостерігатися хронічне захворювання печінки (псевдоалкогольний гепатит, цироз). Клінічні симптоми та лабораторні зміни можуть бути мінімальними (можлива гепатомегалія, рівень трансаміназ підвищений у 1,5-5 разів у порівнянні з нормальним). Тому в ході лікування рекомендується регулярний контроль функції печінки. Клінічні та біологічні аномалії звичайно зменшуються після відміни препарату, однак можливий і летальний кінець.

Легенева. В окремих випадках може спостерігатися легенева токсичність: альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт і облітеруючий бронхіоліт із пневмонією. Хворим, у яких розвивається диспное або продуктивний кашель як ізольовано, так і з погіршанням загального стану (втома, зменшення маси тіла, підвищення температури), слід провести рентгенографію грудної клітки та за необхідності відмінити препарат.

Такі випадки пневмопатії можуть призвести до фіброзу легенів, однак вони в основному оборотні при ранній відміні Кордарону^® як при застосуванні кортикостероїдів, так і без них. Клінічні симптоми звичайно минають протягом 3-4 тижнів, а потім відбувається більш повільне відновлення радіологічної картини та функції легенів (кілька місяців).

В окремих випадках може спостерігатися плеврит, пов’язаний з інтерстиціальною пневмонією.

У хворих з тяжкими респіраторними порушеннями, та особливо у хворих на астму, в окремих випадках може спостерігатися бронхоспазм.

В окремих випадках може спостерігатися синдром гострого респіраторного дистрес-синдрому дорослих, іноді з летальним кінцем, найчастіше – відразу після хірургічного втручання (можлива несумісність з високою концентрацією кисню).

Неврологічна. При тривалому застосуванні препарату (після декількох місяців, іноді – після декількох років лікування) рідко можуть спостерігатися периферичні сенсомоторні нейропатії і/або міопатії, звичайно оборотні після відміни препарату. Однак відновлення може бути не повним, дуже повільним і виявлятися лише після декількох місяців після відміни препарату.

Можуть спостерігатися екстрапірамідний тремор, мозочкова атаксія, рідко - доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина мозку), порушення сну, у тому числі кошмарні сновидіння.

Інші. Доброякісні розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія) звичайно спостерігаються при застосуванні дози насичення та зменшуються при зниженні дози.

В окремих випадках може спостерігатися епідидиміт, поява якого у зв’язку з лікуванням Кордароном^® не встановлена.

В окремих випадках може спостерігатися алопеція.

Рідко може спостерігатися реакція підвищеної чутливості - васкуліт, ураження нирок з помірним підвищенням рівня креатиніну, тромбоцитопенія.

 

Протипоказання.

Синусова брадикардія та синоатріальна блокада серця за відсутності корекції водієм ритму.

Синдром слабкості синусового вузла, за винятком випадків корекції водієм ритму (небезпека зупинки синусового вузла).

Тяжкі порушення провідності за відсутності корекції водієм ритму.

Сполучення з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу “torsade de pointes” (див. “Взаємодії з іншими лікарськими засобами”).

Гіпертиреоз.

Відома реакція підвищеної чутливості до йоду або аміодарону.

2-й і 3-й триместр вагітності (див. “Вагітність").

Лактація (див. “Лактація").

 

Передозування. Інформація щодо передозування Кордарону^® обмежена. В окремих випадках спостерігалися синусова брадикардія, шлуночкова аритмія, зокрема тахікардія типу “torsade de pointеs", і ушкодження печінки. Враховуючи фармакокінетичний профіль препарату, рекомендується контроль стану хворого протягом тривалого періоду, особливо контроль діяльності серця.

Лікування повинно бути симптоматичним. Ні Кордарон^®, ні його метаболіти не видаляються в ході діалізу.

Особливості застосування. Фармакологічна дія Кордарону^® викликає зміни на ЕКГ: подовження QT (у зв’язку з пролонгованою реполяризацією) з можливим розвитком U-хвиль; ці зміни є результатом терапевтичного насичення, а не токсичності препарату.

Хворі похилого віку можуть виявляти підвищену чутливість до дії Кордарону^® навіть при призначенні звичайних доз препарату.

Препарат слід відмінити при появі атріовентрикулярної блокади І і ІІ ступеня, синоатріальної блокади або блокади ніжок пучка Гіса. При атріовентрикулярній блокаді І-ступеня необхідно посилити нагляд за пацієнтом.

Кордарон^® містить йод і тому може впливати на всмоктування радіоактивного йоду. Однак функціональні аналізи щитовидної залози (Т3, Т4, надчуттєва TSH (usTSH)) оцінці піддаються.

Випадки диспное або непродуктивного кашлю можуть бути пов’язані з легеневою токсичністю препарату та потребують проведення рентгенографії (див. “Побічна дія").

Запобіжні заходи. Перед початком лікування Кордароном^® рекомендується провести ЕКГ-дослідження, визначення usTSH і рівня калію в сироватці.

Гіпокаліємію слід скоригувати до початку застосування Кордарону^® .

Побічні ефекти препарату (див. “Побічна дія") звичайно залежать від дози; тому слід дотримуватися обережності при визначенні мінімально ефективної підтримуючої дози, щоб уникнути або знизити до мінімуму небажані ефекти.

Хворих слід попередити, щоб вони в ході лікування уникали впливу сонячного світла або використовували заходи захисту.

Кордарон^® може спричинювати порушення функції щитовидної залози (див. “Побічна дія"), особливо у хворих з порушенням функції щитовидної залози в анамнезі або в родичів. Тому до початку лікування, у ході лікування і через декілька місяців після закінчення лікування слід проводити ретельний клінічний і біологічний моніторинг. При підозрі на дисфункцію щитовидної залози слід проводити вимір рівня usTSH у сироватці.

У ході лікування рекомендується регулярне проведення аналізів функції печінки (трансамінази) для виявлення можливих порушень, які спричинені Кордароном^®.

Педіатричні хворі. Безпека та ефективність застосування Кордарону^® при лікуванні дітей не вивчалась.

Анестезія: перед операцією слід повідомити анестезіолога про те, що хворий приймає Кордарон^® (див. “Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Вплив на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги. Немає даних про вплив Кордарону^® на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги.

Вагітність. Дослідження на тваринах не виявили тератогенної дії препарату. Однак на даний час немає достатньої інформації, щоб оцінити, чи призводить Кордарон^® до пороків розвитку у плода при застосування його жінками у 1-му триместрі вагітності. Через вплив препарату на щитовидну залозу плоду застосування Кордарону^® протипоказано у 2-му та 3-му триместрах вагітності.

Лактація. Кордарон^® екскретується в грудне молоко в значній кількості, тому він протипоказаний жінкам, які годують груддю.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Протипоказано одночасне застосування Кордарону^® з препаратами, що можуть спричинювати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу “torsade de pointes”.

Антиаритмічні препарати I_a класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).

Антиаритмічні препарати ІІІ класу (соталол, дофетилід, ібутилід).

Бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, мізоластин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного введення.

Сультоприд.

Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes”.

Спарфлоксацин.

Небезпека розвитку пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes” у зв’язку з пролонгацією інтервалу QT (адитивна електрофізіологічна дія).

Не рекомендується комбінована терапія з нижченаведеними препаратами.

Нейролептики, які можуть спричинювати пароксизмальну тахікардію типу “torsade de pointes”: деякі фенотіазінові нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пімозид.

Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes”.

Галофантрин, моксифлоксацин, пентамідин.

Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes”. Якщо така комбінація неминуча, необхідний попередній контроль інтервалу QT і постійний електрокардіографічний контроль.

Ін’єкційна форма дилтіазему.

Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо така комбінація неминуча, необхідний ретельний контроль стану хворого та постійний електрокардіографічний контроль.

Блокатори бета-рецепторів, крім соталолу та есмололу.

Ризик порушення автоматизму, провідності та скорочувальної здатності серця (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів).

 З обережністю слід призначати в комбінації з Кордароном^® нижченаведені препарати.

Пероральні антикоагулянти. У зв’язку з посиленням ефекту пероральних антикоагулянтів і підвищенням ризику кровотечі необхідно більш часто контролювати рівень протромбіну в крові та коректувати дозу пероральних антикоагулянтів під час лікування Кордароном^® і після відміни препарату.

Циклоспорин. Можливо підвищення рівня циклоспорину в плазмі, пов’язане зі зниженням його метаболізму в печінці, що підсилює нефротоксичність препарату. У цьому випадку необхідна корекція дози.

Пероральні форми дилтіазему. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у хворих похилого віку. Необхідний клінічний та кардіографічний контроль стану хворого.

Препарати наперстянки. Можливо порушення автоматизму (виражена брадикардія) і атріовентрикулярної провідності. Можливо збільшення концентрації дигоксину в плазмі (через зниження його кліренсу).

Необхідно проводити ЕКГ-дослідження, клінічний і біологічний контроль (включаючи, за необхідності, визначення рівня дигоксину в плазмі); може виникнути необхідність у зміні доз серцевих глікозидів.

Есмолол. Можливо порушення автоматизму, провідності та скорочувальної здатності серця (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний клінічний та кардіографічний контроль стану хворого.

Засоби, які можуть спричинювати гіпокаліємію:

діуретики, що спричиняють гіпокаліємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами;

проносні стимулюючої дії;

 - системні кортикостероїди (глюко-, мінерало-), тетракозактид;

 - амфотерицин В (внутрішньовенне застосування).

Підсилення ризику розвитку шлуночкових порушень ритму, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes” (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Рекомендується клінічний і кардіографічний контроль стану хворого, контроль рівня калію в крові.

Фенітоїн. Можливо збільшення рівня фенітоїну в плазмі із симптомами передозування (зокрема неврологічного характеру). Необхідний клінічний контроль і зниження дози фенітоїну з появою ознак передозування; по можливості - визначення рівня фенітоїну в плазмі.

Засоби, які спричинюють брадикардію: блокатори кальцієвих каналів (дилтіазем, верапаміл), блокатори бета-адренорецепторів (крім соталолу), клонідин, гуанфацин, препарати наперстянки, мефлохін, інгібітори холінестерази (донезепіл, галантамін, ривастигман, такрин, амбемоніум, піридостигмін, неостигмін). Підсилення ризику розвитку шлуночкових порушень ритму, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes”. Рекомендується клінічний і кардіографічний контроль стану хворого.

Симвастин. Підсилення ризику розвитку побічних дій (залежно від дози), таких як рабдоміоліз (зменшення метаболізму препарату, який знижує рівень холестерину, в печінці). Доза симвастину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Якщо при такій дозі неможливо досягнути терапевтичного ефекту, необхідно застосовувати інший статин, якій не взаємодіє з Кордароном^®.

Анестезія. Можуть спостерігатися потенційно тяжкі ускладнення в пацієнтів, яким проводиться загальна анестезія: брадикардія, що не коригується атропіном, гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду.

Дуже рідко - тяжкі респіраторні ускладнення, що іноді закінчуються летальним кінцем (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих). Як правило, вони спостерігаються в період безпосередньо після хірургічного втручання, можливо через несумісність з високою концентрацією кисню.

 

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці! Зберігати при температурі від +15^оС до +30^оС. Термін придатності – 3 роки.