Гефтинат 250 инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: gefitinib; N-(3-Хлор-4-фторфеніл-7-метокси-6-(3-морфолін-4-ілпропокси)хіназолін-4-амін;

основні фізико-хімічні властивості: коричневого кольору круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з написами GEFTINAT і 250;

склад: 1 таблетка містить 250 мг гефітинібу;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, полівінілпіролідон К-30, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза Е-5, поліетиленгліколь 300, титану діоксид, заліза оксид червоний, заліза оксид жовтий.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби (інгібітор протеїнтирозинкінази). Код АТС L01XX31.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Гефітиніб – селективний інгібітор тирозинкінази рецепторів епідермального фактора росту, експресія яких спостерігається в багатьох солідних пухлинах; гальмує ріст різних ліній пухлинних клітин людини, метастазування і ангіогенез, а також прискорює апоптоз пухлинних клітин, підвищує протипухлинну активність хіміотерапевтичних препаратів, променевої і гормональної терапії.

Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо, всмоктується відносно повільно. Абсолютна біодоступність – 59%. Прийом їжі не впливає на біодоступність. При рН шлункового соку вище 5, біодоступність гефітинібу знижується на 47%. Стійкий стан концентрації в плазмі крові (Css) досягається після прийому 7–10 доз. Регулярне призначення препарату 1 раз на день призводить до збільшення концентрації в 2–8 разів у порівнянні з одноразовим прийомом. Час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові (TCmax) – 3–7 год. Об’єм розподілу гефітинібу при досягненні Css – 1400 л, що свідчить про екстенсивний розподіл препарату в тканинах. Зв’язок з білками плазми (із сироватковим альбуміном і альфа 1- глікопротеїном) – приблизно 90%. Піддається окисному метаболізму за допомогою ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому Р₄₅₀. In vitro незначно інгібує фермент CYP2D6. Метаболізм гефітинібу відбувається 3 шляхами: метаболізм N- пропілморфолінової групи, деметилювання метоксильної групи на хіназолінову частину і окисне дефосфорилювання галогенірованої фенільної групи. Основний метаболіт, який визначається у плазмі крові, – про- десметилгефітиніб, який має в 14 разів меншу фармакологічну активність порівняно з гефітинібом відносно клітинного росту, стимульованого епідермальним фактором росту, що свідчить про те, що істотний вплив на клінічну активність гефітинібу малоймовірний. Загальний плазмовий кліренс гефітинібу – приблизно 500 мл/хв. Період напіввиведення (Т1/2) – 41 год. Виводиться в основному з фекаліями; нирками виводиться менше 4% введеної дози. При помірній печінковій недостатності фармакокінетика суттєво не змінюється. При тяжкій печінковій недостатності внаслідок метастазів у печінку Css схожий з таким, як при нормальній функції печінки.

Показання для застосування. Місцево-розповсюджений або метастатичний недрібноклітинний рак легені, рефрактерний до режимів хіміотерапії, що містить похідні платини і доцетаксел.

Спосіб застосування та дози. Внутрішньо, по 250 мг 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі. Таблетку Гефтинату 250 можна розчинити в 100 мл питної (негазованої) води. Інші рідини використовувати не можна. Для правильного розчинення необхідно опустити таблетку у воду, не розминаючи, помішувати до повного розчинення (приблизно 10 хв.) і одразу випити отриманий розчин. Налити ще 1/2 склянки води, обмиваючи стінки і випити отриманий розчин. Розчин можна також призначати через назо-гастральний зонд.

Побічна дія. Найчастіше (20%) спостерігаються такі побічні реакції під час прийому Гефтинату 250: діарея, шкірний (у т.ч. вугревий) висип, свербіж, сухість шкіри. Звичайно виявляються протягом першого місяця застосування препарату і, як правило, оборотні. У 8% пацієнтів відзначалися серйозні небажані реакції (3 – 4 ступеня тяжкості відповідно до загальних критеріїв токсичності), однак тільки у 1% пацієнтів терапія була припинена внаслідок побічних реакцій.

Дуже часто (більше 10%); часто (більше 1 і менше 10%); не часто (більше 0,1 і менше 1%); рідко (більше 0,01 і менше 0,1%); дуже рідко (менше 0,01%).

З боку органів кровотворення: часто – гематурія, носова кровотеча; не часто – гіпокоагуляція і/або підвищення частоти кровотеч на фоні прийому варфарину.

З боку травної системи: дуже часто – діарея (в окремих випадках виражена), нудота; часто – блювання, анорексія, стоматит, дегідратація, безсимптомне підвищення активності "печінкових "трансаміназ; рідко – панкреатит.

З боку органа зору: часто – кон’юнктивіт, блефарит; не часто – оборотна ерозія рогівки, порушення росту вій.

З боку дихальної системи: не часто – інтерстиціальна пневмонія (3 – 4 ступеня токсичності, аж до летального результату).

З боку шкірних покривів: дуже часто – висип (пустульозний), свербіж, сухість шкіри на фоні еритеми; часто – зміни нігтів, алопеція; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз і мультиформна ексудативна еритема.

Алергічні реакції: дуже рідко – ангіоневротичний набряк, кропив’янка.

Інші: часто – астенія.

Протипоказання. Гіперчутливість, вагітність, період лактації, дитячий і підлітковий вік (безпека й ефективність не встановлені).

Передозування. Симптоми: збільшення частоти і тяжкості побічних реакцій, головним чином діареї і шкірних висипів. Лікування: симптоматичне. Антидот невідомий.

Особливості застосування. З обережністю призначають Гефтинат 250 при ідіопатичному фіброзі легень, інтерстиціальній пневмонії, пневмоконіозі, постпроменевій пневмонії, лікарському пневмоніті (відзначений підвищений рівень смертності від цих захворювань на фоні лікування препартом); підвищенні активності "печінкових " трансаміназ.

На фоні лікування Гефтинатом 250 відзначалися випадки інтерстиціального ураження легень (у т.ч. з летальним результатом). При наростанні таких симптомів, як задишка, кашель, гарячка, застосування препарату повинне бути припинене і негайно проведене обстеження. Якщо у пацієнта підтверджується наявність інтерстиціального ураження легень, прийом препарату припиняють і призначають відповідне лікування.

На фоні лікування відзначалося безсимптомне підвищення активності печінкових трансаміназ, у зв’язку з чим необхідно періодично контролювати функцію печінки. При вираженому підвищенні активності трансаміназ застосування Гефтинату 250 повинно бути припинено.

У пацієнтів, що приймають варфарин, необхідно регулярно контролювати протромбіновий час.

З появою будь-яких симптомів з боку органів зору або при розвитку тяжкої або тривалої діареї, нудоти, блювання або анорексії пацієнт повинен негайно звернутися до лікаря.

Якщо у пацієнтів важко купірується діарея на фоні лікування або наявні побічні реакції з боку шкірних покривів, можлива короткострокова перерва в лікуванні (до 14 днів), з наступним поновленням лікування Гефтинатом 250 у дозі 1 таблетка на добу.

При застосуванні Гефтинату 250 в комбінації з променевою терапією як терапію першої лінії у дітей із гліомою стовбура мозку або нерадикально вилученою гліомою супратенторіальної локалізації повідомлялося про 4 випадки (один летальний) крововиливів у головний мозок. Ще один випадок крововиливу в головний мозок відзначений у дитини з епендимомою при монотерапії гефітинібом. У дорослих пацієнтів з недрібноклітинним раком легені при лікуванні Гефтинатом 250 подібні побічні явища не зареєстровані.

Жінкам дітородного віку і чоловікам під час лікування і як мінімум протягом 3 місяців після нього варто використовувати надійні методи контрацепції.

Під час прийому Гефтинату 250 необхідно бути обережними при керуванні автотранспортом і при роботі з устаткуванням.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Гефтинат 250 посилює нейтропенію, спричинену застосуванням вінорелбіну. Рифампіцин (потужний індуктор ізоферменту CYP3A4) знижує AUC гефітинібу на 83%. Ітраконазол (інгібітор ізоферменту CYP3A4) збільшує AUC (площу під кривою концентрація/час) гефітинібу на 80%, що може бути клінічно значущим. Лікарські засоби, що значно і довгостроково підвищують pH шлункового вмісту, зменшують AUC гефітинібу на 47%. Лікарські засоби – індуктори ізоферменту CYP3A4 (фенітоїн, карбамазепін, барбітурати, настойка звіробою) можуть підвищувати метаболізм і знижувати концентрацію гефітинібу в плазмі крові, що може призводити до зниження його ефективності. Одночасний прийом з метопрололом (субстрат для CYP2D6) призводив до незначного підвищення (на 35%) концентрації метопрололу, що не є клінічно значущим.

Умови та термiн зберiгання. Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25⁰ С. Препарат необхідно зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності – 2 роки.