Антрацин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: епірубіцин; (8S, 10S)-10-[(3 аміно-2,3,6-тридеокси-a-L-арабіно-гексопіранозил)окси]-8-гілколоїл-7,8,9,10-тетрагідро-6,8,11-тригідрокси-1-метокси-5,12-нафтаценедіону гідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин червоного кольору;

склад: 1 мл розчину місить епірубіцину гідрохлориду – 2 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін”єкцій, кислота хлористоводнева.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протипухлинні антибіотики та споріднені препарати.

Код ATC L01D B03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Механізм дії епірубіцину пов’язаний з його здатністю зв’язуватися з ДНК. Дослідження клітинних структур продемонстрували швидке проникнення антибіотика в клітини, накопичення у ядрі і гальмування синтезу нуклеїнових кислот, а також пригнічення мітотичного поділу. Як і інші антрацикліни, епірубіцин стабілізує комплекс топоізомераза II-ДНК, що призводить до необоротного розриву тяжа ДНК. Епірубіцин найбільш активний у фазах S і G2 клітинного циклу, хоча препарат виявляє активність у всіх фазах циклу.

Фармакокінетика. У хворих з нормальною функцією печінки і нирок рівні концентрації у плазмі після внутрішньовенного введення 75-90 мг/м² препарату відповідають триекспоненційній моделі з дуже швидкою першою фазою і повільною термінальною фазою з середньою величиною періоду напіввиведення приблизно 40 годин. Основний шлях виведення епірубіцину з організму - через печінку. високі показники плазматичного кліренсу (0,9 л/хв.) вказують на те, що повільне виведення є результатом екстенсивного розподілу препарату у тканинах організму. Препарат не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Показання для застосування.

Рак молочної залози;

рак шлунка, рак яєчника, дрібноклітинний рак легені, поширені/ метастатичні форми м’яко-тканинних сарком.

Як складова комбінованої терапії злоякісних лімфом, аденокарциноми матки, поширеного раку стравоходу, раку підшлункової залози, гормонрезистентного раку простати, раку голови та шиї, раку сечового міхура;

Як складова комбінованої терапії агресивної форми неходжкінської лімфоми у хворих похилого віку.

Спосіб застосування та дози.

ІНСТРУКЦІЯ щодо введення препарату

Антрацин слід вводити внутрішньовенно. Рекомендується вводити препарат струминним методом, з фізіологічним розчином, попередньо переконавшись, що голка правильно введена у вену. Цей метод максимально знижує ризик потрапляння препарату із судин у тканини і забезпечує можливість промивання вени фізіологічним розчином після введення препарату. Екстравазація Антрацину із вени під час ін’єкції може спричинити тяжкі ураження тканини, навіть некроз. Венозний склероз може розвинутись внаслідок ін’єкції у тонкі судини або при повторних ін’єкціях в одну й ту саму вену.

Дозування препарату

У випадку, коли Антрацин застосовується як монотерапія, рекомендована доза для дорослих становить 60-90 мг/м². Препарат слід вводити внутрішньовенно протягом 3-5 хвилин. Залежно від стану функцій кісткового мозку цю дозу вводять повторно з інтервалом в 21 день. Зниження дози (60-75 мг/м²) рекомендується хворим з порушеною функцією кісткового мозку внаслідок раніше проведеної хіміотерапії або променевої терапії, вікових змін або хворим із злоякісною інфільтрацією кісткового мозку.

Загальну дозу на цикл можна розділити на 2-3 наступні доби. Коли препарат застосовується разом з іншими протипухлинними засобами, дози мають бути відповідно знижені. Оскільки основний шлях виведення епірубіцину- гепатобіліарна система, доза повинна бути знижена у хворих з порушеною функцією печінки, щоб уникнути збільшення загальної токсичності. При порушенні функцій печінки середньої тяжкості (білірубін – 1,4-3 мг/100 мл, або ретенція бромсульфалену – 9-15%) необхідно знизити дозу на 50%, а при значному порушенні (білірубін >3 мг/100 мл або ретенція бромсульфалену >15%) – на 75%. Порушення функцій нирок середнього ступеня тяжкості, очевидно, не потребує зниження дози у зв’язку з тим, що епірубіцин екскретується цим шляхом у незначних кількостях.

Застереження

Епірубіцин слід вводити тільки під наглядом кваліфікованих лікарів.

Лікування на початковій стадії потребує пильного спостереження за відповідними лабораторними показниками, а також функцією серця.

Персоналу, що працює з препаратом, рекомендується користуватися захисними рукавичками. При випадковому потраплянні розчину епірубіцину на шкіру або слизові оболонки необхідно негайно ретельно промити їх водою з милом. Кон’юнктиву слід промивати фізіологічним розчином.

Побічна дія. Крім мієлосупресії і кардіотоксичності, описані такі побічні ефекти:

алопеція (як правило, ріст волосся відновлюється) має місце у 60-90% випадків; у чоловіків воно супроводжується припиненням росту бороди;

запалення слизових оболонок може виникнути через 5-10 днів після початку лікування; як правило, розвивається стоматит, для якого характерна поява болючих, ерозивних зон, особливо на боках язика і в під’язиковій ділянці;

шлунково-кишкові розлади (нудота, блювання і діарея);

гіперпірексія.

Протипоказання. Епірубіцин протипоказаний хворим з вираженою депресією мієлоїдного кровотворення внаслідок раніше проведеного лікування іншими протипухлинними засобами або променевої терапії, а також хворим, які вже лікувалися максимальними кумулятивними дозами інших антрациклінів, таких як доксорубіцин і даунорубіцин. Препарат протипоказаний хворим з серцевою недостатністю або якщо про неї є вказівки в анамнезі.

Передозування. Дуже висока одноразова доза епірубіцину може спричинити гостру дегенерацію міокарда протягом 24 годин та тяжке пригнічення функції кісткового мозку протягом 10-14 днів. Метою терапії цього стану є підтримуюча терапія пацієнта та застосування таких засобів, як переливання крові та створення стерильних умов при догляді за пацієнтом. Відзначали також розвиток відстроченої (до 6 місяців після передозування антрациклінів) серцевої недостатності. Слід ретельно спостерігати за пацієнтом та у разі розвитку об’єктивних ознак серцевої недостатності призначити симптоматичне лікування.

Особливості застосування. Під час перших циклів лікування Антрацином хворі повинні перебувати під пильним спостереженням і контролем лікаря. Потрібен суворий контроль за кількістю лейкоцитів, еритроцитів і тромбоцитів. При рекомендованих схемах застосування лейкопенія, як правило, носить транзиторний характер, досягаючи найнижчого рівня між 10 і 14 днем, а кількість лейкоцитів відновлюється до 21 дня. До початку лікування і по можливості під час лікування слід здійснювати оцінку функцій печінки (контролювати показники трансамінази, лужної фосфатази, білірубіну, бромсульфалену). Епірубіцин менш кардіотоксичний, ніж його структурний аналог доксорубіцин. Порівнювальне дослідження показало співвідношення кумулятивних доз, які призводять до однакового зниження функції серця, порядку 2:1. Крім того, про застійну серцеву недостатність у хворих, які раніше не лікувалися доксорубіцином, повідомлялося лише після прийому кумулятивних доз, що перевищували 1000 мг/м². Однак необхідно встановити пильне спостереження за функцією серця під час лікування, щоб звести до мінімуму ризик серцевої недостатності, характерної для інших антрациклінів. Серцева недостатність може виникнути навіть через кілька тижнів після припинення лікування, при цьому специфічне консервативне лікування може бути неефективним. Потенційний ризик кардіотоксичності може зрости у хворих, які пройшли супутній або попередній курс променевої терапії медіастинально-перикардіальної ділянки. Встановлюючи максимальні кумулятивні дози епірубіцину, необхідно враховувати будь-яку супутню терапію потенційно кардіотоксичними лікарськими препаратами. Рекомендується робити ЕКГ до і після кожного курсу лікування. Зміни на ЕКГ, такі як сплощення або інверсія зубця Т, депресія сегмента ST або початок аритмії, як правило, тимчасової і оборотної, необов’язково означають, що лікування слід припинити. Кардіоміопатія, спричинена антрациклінами, зокрема доксорубіцином, проявляється стійким зниженням вольтажу QRS, подовженням систолічного інтервалу (PEP/LVET) вище нормальних меж і зниженням фракції викиду. Кардіомоніторинг хворих, які отримують лікування епірубіцином, вкрай важливий. Рекомендується контролювати функцію серця неінвазивними методами (ЕКГ, ехокардіографія) і за необхідності вимірювати об’єм серцевого викиду методом радіоізотопної ангіографії. Подібно до інших цитотоксичних засобів епірубіцин може викликати гіперурикемію внаслідок швидкого лізису неопластичних клітин. Тому необхідно пильно контролювати рівні сечової кислоти у крові з тим, щоб забезпечити лабораторний контроль цієї побічної дії.

Нині відсутні дані про можливий несприятливий вплив препарату на фертильність людини, а також про тератогенний та інші шкідливі впливи на плід. Однак експериментальні дані дають підставу припускати, що епірубіцин може знижувати життєздатність плода. У зв’язку з цим застосовувати препарат в період вагітності не рекомендується. Подібно до більшості інших протипухлинних та імунодепресивних лікарських засобів епірубіцин в особливих експериментальних умовах має мутагенні властивості і є канцерогенним для тварин. Невідомо, чи виділяється препарат у грудне молоко. З метою запобігання шкідливого впливу на дитину під час лікування препаратом треба припинити годування груддю.

Епірубіцин може забарвлювати сечу в червоний колір протягом 1-2 днів після введення.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Епірубіцин не слід змішувати з гепарином через їхню хімічну несумісність, що може призвести до преципітації, якщо дані речовини виявляться у певній пропорції. Епірубіцин можна застосовувати з іншими протипухлинними засобами, однак не слід змішувати їх в одному шприці.

Умови та термін зберігання. ЗБЕРІГАТИ В НЕДОСТУПНОМУ ДЛЯ ДІТЕЙ МІСЦІ.

Препарат в оригінальній упаковці зберігати при температурі 2-8°С у захищеному від світла місці.

Не заморожувати.

При збереженні флаконів відповідно до рекомендацій препарат зберігає стабільність протягом 2 років.