Бисопролол-Лугал инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: bisoprolol; 1-[4-[[2-(1-метилетокси) етокси]метіл]фенокси]-3-[(1-метилетил)аміно]-2-пропанол;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з двоопуклою шорсткою поверхнею, з рискою, від світло-бежевого до світло-коричневого кольору, з вкрапленнями майже білого та червоно-коричневого кольору;

склад: 1 таблетка містить бісопрололу фумарату – 0,01 г;

допоміжні речовини: цукор молочний, таблетоза 80, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон (поліпласдон XL), магнію стеарат, барвники “Spectracol Yellow Iron Oxide” та “Spectracol Red Iron Oxide”

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Селективні блокатори β-адренорецепторів. Бісопролол. Код ATC С07A В07.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Антигіпертензивний та антиангінальний засіб. Селективний β₁-адреноблокатор. При застосуванні в терапевтичних дозах не виявляє симпатоміметичну активність і клінічно значущі мембраностабілізуючі властивості.

Виявляє антиангінальну дію. Зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок зниження частоти серцевих скорочень, зменшення серцевого викиду і зниження артеріального тиску. Збільшує постачання міокарда киснем за рахунок зменшення кінцевого діастолічного тиску і подовження діастоли. Зменшує автоматизм синусового вузла, збільшує тривалість рефрактерного періоду, незначно уповільнює AV-провідність, зменшує частоту серцевих скорочень у спокої і при фізичному навантаженні.

Виявляє гіпотензивну дію за рахунок зменшення серцевого викиду, гальмування секреції реніну нирками, впливаючи на барорецептори дуги аорти і каротидного синусу. При тривалому прийомі препарат знижує початково збільшений загальний периферичний опір судин.

При хронічній серцевій недостатності пригнічує активізовану симпато-адреналову і ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, підвищена активність якої призводить до прогресу захворювання.

Препарат виявляє дуже низьку спорідненість до β₂-рецепторів гладенької мускулатури бронхів і судин і до β₂-рецепторів ендокринної системи. Препарат практично не впливає на метаболізм глюкози, а також на ліпідний спектр сироватки крові.

Антигіпертензивна дія досягає максимуму через 3 – 4 години і триває 24 години, стабілізуючись при регулярному прийомі препарату до кінця другого тижня.

Фармакокінетика. Всмоктується із шлунково-кишкового тракту практично повністю (80 – 90% прийнятої дози), їжа не впливає на біодоступність. Максимальна концентрація досягається через 2 – 4 години. Зв’язування з білками плазми становить близько 30%. Проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, виділяється з грудним молоком (менше 2% введеної дози). При першому проходженні крізь печінку 20% бісопрололу трансформується в неактивні метаболіти. Об’єм розподілу становить 3,2 л/кг, кліренс – 3,7 мл/(хв×кг). Понад 98% препарату екскретується нирками (50% – у незмінному вигляді, решта – у вигляді неактивних метаболітів), 2% – кишечником. Період напіввиведення препарату становить  10 – 12 годин, у пацієнтів похилого віку збільшується. Тривалий період напіввиведення забезпечує терапевтичний ефект протягом 24 годин при прийомі один раз на добу.

Порушення функції нирок і печінки супроводжується збільшенням періоду напіввиведення і кумуляцією бісопрололу (при кліренсі креатиніну нижче 40 мл/хв період напіввиведення збільшується у 3 рази, при цирозі печінки – до 21,7 години), тому при недостатності функції нирок та печінки потрібна корекція добової дози.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія, стабільна стенокардія, хронічна серцева недостатність.

Спосіб застосування та дози. Дорослим внутрішньо, не розжовуючи і запиваючи невеликою кількістю рідини, вранці натще або під час їди. Дози підбираються індивідуально з урахуванням ефективності лікування і частоти пульсу.

При артеріальній гіпертензії та стабільній стенокардії початкова доза становить 2,5 – 5 мг на добу, середня добова доза – 5 – 10 мг на добу, вища добова доза – 20 мг.

При призначенні бісопрололу пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю (фракція викиду <=35% за даними ЕхоКГ), що перебувають у стабільному стані без загострень упродовж останніх 6 тижнів початкова доза бісопрололу становить 1,25 мг/добу упродовж  1 тижня, далі добову дозу поступово збільшують до цільової під контролем артеріального тиску і частоти пульсу: по 2,5 мг/добу упродовж 1 тижня, по 3,75 мг/добу упродовж 1 тижня, по 5 мг/добу упродовж 4 тижнів, по 7,5 мг/добу упродовж 4 тижнів, 10 мг/добу (цільова доза). На початку лікування, разом із прийомом бісопрололу, слід продовжувати терапію, що була призначена раніше, упродовж щонайменше 2 тижнів. Препарат призначають у комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (або іншим вазодилятатором), діуретиком і, при необхідності, серцевим глікозидом.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки і/або нирок (кліренс креатиніну менше  20 мл/хв) добова доза не повинна перевищувати 10 мг.

Для хворих похилого віку корекції дози не потребується.

Побічна дія. З боку серцево-судинної системи: у окремих випадках – ортостатична гіпотензія, брадикардія (у т. ч. з клінічною симптоматикою), порушення AV-провідності, декомпенсація серцевої недостатності з розвитком периферичних набряків; на початку лікування можливе погіршення стану у пацієнтів з переміжною кульгавістю або із синдромом Рейно;

З боку центральної і периферичної нервової системи: можливі (особливо на початку терапії) відчуття стомлюваності, запаморочення, головний біль, порушення сну, депресії; рідко – галюцинації (звичайно слабко виражені і зникаючі упродовж 1 – 2 тижнів), парестезії;

З боку органу зору: порушення зору, зниження сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз), кон’юнктивіт;

З боку дихальної системи: рідко – задишка (у пацієнтів зі схильністю до бронхоспазму),  бронхо- і ларингоспазм, фарингіт, риніт, синусіт, інфекції дихальних шляхів;

З боку системи травлення: у окремих випадках – діарея, запор, нудота, болі в животі, підвищення активності печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази), гепатит;

З боку кістково-м’язової системи: у окремих випадках – м’язова слабкість, судоми м’язів, артропатія з ураженням одного або кількох суглобів (моно- або поліартрит);

З боку ендокринної системи: зниження толерантності до глюкози (при латентному цукровому діабеті) і замасковані ознаки гіпоглікемії; у окремих випадках – підвищення рівня тригліцеридів у крові.

З боку статевої системи: у окремих випадках – порушення потенції.

Дерматологічні ураження: можливий зуд; рідко – почервоніння шкіри, підсилення потовиділення, висип, загострення або поява псоріатичних уражень.

Протипоказання. Синусова брадикардія (частота серцевих скорочень менше 50 на хвилину), синдром слабкості синусного вузла, синоатріальна і AV-блокада II – III ступенів, кардіогенний шок, декомпенсована серцева недостатність, вазоспастична стенокардія, гострий інфаркт міокарда, артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче

90 мм рт. ст.), бронхіальна астма, хронічна обструктивна хвороба легенів, виражені порушення периферичного кровообігу, депресія, одночасний прийом інгібіторів моноаміноксидази, вагітність, період лактації, дитячий вік, підвищена чутливість до компонентів препарату.

Передозування. Симптоми: гіпотензія, брадикардія, порушення AV-провідності, декомпенсація, загострення симптомів серцевої недостатності, бронхоспазм, акроціаноз, судоми. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, підтримуюча та симптоматична терапія: атропін (при неефективності – ізопротеренол), вазопресори (добутамін або норадреналін), селективні β-адреноміметики (сальбутамол, орципреналін). Контролюють артеріальний тиск і дихальну функцію.

Особливості застосування. Лікування препаратом слід проводити під регулярним медичним наглядом, контролюючи рівень артеріального тиску, частоту серцевих скорочень, AV-провідність за показниками електрокардіограми.

При цукровому діабеті необхідний контроль рівня глюкози в крові, бо застосування блокаторів β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії і модифікувати дію протидіабетичних засобів.

При нирковій недостатності слід контролювати кліренс креатиніну, при порушенні функції печінки – активність печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази). При тяжких порушеннях функції печінки, гострій нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв), хворим, що перебувають на гемо- і перитонеальному діалізі, дозу необхідно зменшити.

Препарат застосовують з обережністю при AV-блокаді I ступеня, схильності до брадикардії, порушеннях периферичного кровообігу (у т. ч. синдромі Рейно), цукровому діабеті, гіпоглікемії, тиреотоксикозі, порушеннях функції печінки і нирок, міастенії (у т. ч. в анамнезі).

У пацієнтів, що мають тяжкі алергічні реакції (у т. ч. в анамнезі), а також у пацієнтів, що отримують десенсибілізуючу терапію, бісопролол застосовують з обережністю, бо послаблення адренергічної реактивності в період лікування бісопрололом може сприяти більш важкому перебігу алергічних реакцій.

Призначення бісопрололу хворим на псоріаз (у т. ч. в анамнезі) можливе лише після ретельного визначення співвідношення очікуваного клінічного ефекту і можливих шкірних реакцій.

Застосування бісопрололу за наявності ацидозу вимагає особливої обережності.

При гіперфункції щитовидної залози бісопролол може маскувати тахікардію, що викликана тиреотоксикозом.

При необхідності призначення препарату пацієнтам з бронхообструктивним синдромом можливе одночасне застосування β₂-адреноміметиків. Для лікування хворих з тяжкою формою феохромоцитоми препарат застосовують лише в поєднанні з блокаторами  α-адренорецепторів.

Перед проведенням хірургічної операції прийом препарату слід припинити за 48 годин до введення наркозу; у разі неможливості припинення прийому бісопрололу слід застосувати наркотичні засоби з мінімальним негативним інотропним ефектом.

Припинення прийому препарату проводять поступово під контролем артеріального тиску та частоти серцевих скорочень, бо при раптовому припиненні прийому блокаторів  β-адренорецепторів спостерігається синдром відміни, який має різний ступень вираженості (підсилення артеріального тиску, посилення нападів стенокардії і порушень ритму серця).

З обережністю застосовувати під час роботи водіям транспортних засобів і особам, робота яких пов’язана з підвищенням концентрації уваги.

Препарат дає позитивний результат при проведенні допінг-контролю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Препарат підсилює дію інших антигіпертен-зивних препаратів (інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністів кальцію, діуретиків). На фоні прийому аміодарону, дилтіазему, верапамілу, хінідину, серцевих глікозидів, резерпіну, α-метилдофи зростає імовірність порушень автоматизму, провідності і скоротливості серця. Одночасне застосування з похідними ерготаміну потенціює порушення периферичного кровообігу. При поєднаному застосуванні бісопрололу з клонідином, гуанфацином можлива поява вираженої брадикардії, уповільнення AV-провідності, з антиаритмічними засобами – підвищується ризик кардіодепресивної дії і брадикардії. Одночасне призначення дигідропіридинових антагоністів кальцію, особливо у хворих з латентною серцевою недостатністю, підвищує ризик гіпотензії і декомпенсацій серцевої діяльності, у зв’язку з чим внутрішньовенне введення антагоністів кальцію і антиаритмічних препаратів під час лікування бісопрололом не рекомендується. Бісопролол знижує компенсаторні серцево-судинні реакції у відповідь на застосування загальних анестетиків і йодвміщуючих контрастних речовин. Ефективність препарату може знижуватися на фоні прийому нестероїдних протизапальних засобів і кортикостероїдів.

Бісопролол може підсилювати дію алергенів, які застосовують для лікування та діагностики. Дія інсуліну, пероральних гіпоглікемізуючих препаратів може модифікуватись при одночасному застосуванні з бісопрололом. Бісопролол послаблює терапевтичні ефекти ксантинів, α-адреноміметиків, рифампіцину, які, у свою чергу, при одночасному застосуванні з бісопрололом скорочують період його напіввиведення. Рифампіцин дещо прискорює метаболізм бісопрололу, проте це, як правило, не потребує корекції дозування останнього. Циметидин збільшує плазмову концентрацію бісопрололу.

Бісопролол несумісний з інгібіторами моноаміноксидази (ніаламід, піразидол, інказан та ін.). Не рекомендується одночасне застосування бісопрололу із засобами, що пригнічують центральну нервову систему (барбітуратами, фенотіазинами, трициклічними антидепресантами, баклофеном, недеполяризуючими блокаторами нейро- і м’язової передачі, а також засобами для інгаляційного наркозу – похідними вуглеводнів).

Під час терапії не слід вживати алкоголь.

Умови та термін зберігання. У сухому захищеному від світла місці при температурі від  15 ^оС до 25 ^оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності – 2 роки.