Ефективність препарату Тонорма в лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію

Артеріальна гіпертензія (АГ) є фактором ризику, усунення якого достовірно зменшує можливість розвитку серцево-судинних та цереброваскулярних ускладнень. Ефективна антигіпертензивна терапія знижує кількість інсультів на 25-49%, кардіальних ускладнень – на 13-44%, кардіальної смерті – на 20-41% [1, 2, 4]. Зважаючи на це, основним завданням при лікуванні АГ є зниження артеріального тиску (АТ) до цільових рівнів, що сприяє запобіганню ураження органів-мішеней і подальшому розвитку ускладнень з боку цих органів.

Під час вибору лікування АГ необхідно враховувати, що антигіпертензивна терапія передбачає тривале застосування лікарських засобів, що може призвести до виникнення побічних дій та порушення метаболічних процесів в організмі.

Наявність індивідуальних особливостей патогенетичних механізмів розвитку та клінічних проявів АГ у реальних умовах зумовлює значні труднощі у виборі лікування та, можливо, пояснює недостатню ефективність монотерапії. Численні багатоцентрові дослідження з лікування хворих на АГ засвідчують, що терапія одним антигіпертензивним препаратом ефективна лише у 40-60% хворих. З огляду на це доцільним є використання комбінованої терапії АГ, яка за результатами низки клінічних досліджень ефективна в 70-80% випадків [7]. Подібні дані раніше було продемонстровано в дослідженні HOT [5], у якому нормалізації АТ до цільових рівнів (<140/90 мм рт. ст.) досягли 91,5% хворих, дві третини з яких отримували 2 та більше антигіпертензивних препарати. За даними метааналізу 18 контрольованих багатоцентрових досліджень, комбінована антигіпертензивна терапія має більш сприятливий вплив на віддалений прогноз порівняно з монотерапією завдяки досягненню цільового АТ [6].

Раціональна комбінована антигіпертензивна терапія дає змогу досягти одночасного впливу на кілька патогенетичних механізмів, а також зменшити побічні реакції, оскільки один із препаратів запобігає виникненню побічних ефектів з боку іншого препарату. Зважаючи на це, Європейське товариство гіпертензії [4] у випадку неефективності монотерапії АГ, з огляду на високий ризик виникнення побічних реакцій при збільшенні дози препарату до максимальної, рекомендує застосовувати комбінацію двох або трьох препаратів.

Більшість комбінованих антигіпертензивних препаратів, що використовуються в клінічній практиці, має дві складові. Комбінацію з трьох антигіпертензивних складових містять адельфан та кристепін.

У створеному ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» трьохкомпонентному препараті Тонорма три складові впливають на різні патогенетичні ланки АГ. Так, β-адреноблокатор атенолол (100 мг) діє на основні нейрогуморальні системи контролю АТ: пригнічує активність симпатоадреналової системи, зменшує продукцію реніну в нирках і, відповідно, знижує активність ренін-ангіотензинової системи. Ніфедипін (10 мг) – селективний блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину – знижує тонус гладенької мускулатури судин, зменшує загальний периферичний опір, має антигіпертензивну та антиангінальну дію. Хлорталідон (25 мг) – нетіазидний діуретик – препарат тривалої дії, механізм антигіпертензивного ефекту якого ґрунтується на зменшенні об’єму циркулюючої плазми через збільшення діурезу та зменшення вмісту натрію у крові та стінці судин, що сприяє зниженню чутливості судинної стінки до впливу катехоламінів.

Отже, препарат Тонорма характеризується потрійним механізмом взаємопосилювальної дії складових на різні ланки патогенезу АГ. Дані про клінічні випробування препарату Тонорма та його ефективність не численні і переважно ґрунтуються на результатах офісного вимірювання АТ [3].

Метою нашого дослідження було вивчення ефективності дії та переносимості препарату Тонорма при лікуванні хворих на АГ.

Матеріал та методи дослідження

Клінічна ефективність та переносимість препарату Тонорма в лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) ІІ ст. було вивчено під час відкритого клінічного дослідження 30 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова. Серед обстежених було 11 чоловіків та 19 жінок віком 36-67 років. Середній вік обстежених становив 49,4±4,2 року. Тривалість захворювання коливалась від 2 до 12 років, у середньому – 4,8±0,8 року.

Ураження серця (гіпертензивне серце), за даними клінічного, електрокардіографічного та ехокардіографічного досліджень, було діагностовано у 27 з 30 хворих. У 3 хворих діагноз ГХ ІІ ст. ґрунтувався на наявності ангіопатії сітківки ока. Зміни з боку судин очного дна виявлено у 18 осіб (60%), у т. ч. І ст. – у 10 (33,3%), ІІ ст. – у 8 (26,7%). У 5 з 30 пацієнтів (17%) виявлено транзиторну протеїнурію. У 20 з 30 хворих (66,6%) було поєднання ГХ з ішемічною хворобою серця (ІХС) – стабільна стенокардія напруги ІІ-ІІІ ФК, 6 осіб (20%) понад 6 місяців тому перенесли інфаркт міокарда (ІМ).

У дослідження не включали хворих із гіперчутливістю до досліджуваного препарату або його компонентів, клінічно значущими відхиленнями лабораторних показників, що свідчили про порушення функціонального стану нирок та печінки, наявністю серцевої недостатності вище ІІ ФК.

Препарат Тонорма призначали по 1/2-1 таблетки (залежно від початкового АТ) 1 раз на добу вранці протягом 14 днів. Оцінку терапевтичної ефективності проводили за ступенем зниження АТ, динамікою показників добового моніторингу АТ (ДМАТ), а також суб’єктивними симптомами захворювання на фоні лікування препаратом Тонорма спостерігали значні зміни частоти та виразності суб’єктивних ознак захворювання: у пацієнтів значно зменшилася виразність головного болю, рідшими та менш інтенсивними стали кардіалгія, перебої в роботі серця та серцебиття, покращилася працездатність (табл. 1).

За даними офісного вимірювання виявили, що лікування препаратом Тонорма сприяло зниженню АТ. Контрольні вимірювання показали, що систолічний АТ (САТ) знизився з 170,3±2,3 до 145,4±1,2 мм рт. ст. (р<0,05), діастолічний (ДАТ) – з 110,8±1,1 до 91,5±0,9 мм рт. ст. (р<0,05). Позитивною була й динаміка показників ДМАТ: через 2 тижні терапії препаратом Тонорма зареєстровано достовірне зниження середньодобового, середньоденного та середньонічного АТ. Паралельно зменшувались індекси часу підвищення АТ як удень, так і вночі, збільшувався ступінь зниження нічного АТ (ДІ), зменшувався показник вранішнього підйому (ВРП) АТ порівняно з початковими величинами (табл. 2).

Препарат характеризувався швидким початком антигіпертензивної дії (протягом 30 хв) та тривалим збереженням антигіпертензивного ефекту – не менше 24 годин. Коефіцієнт Т/Р – співвідношення між зниженням САТ або ДАТ наприкінці міждозового інтервалу та максимальним його зниженням на висоті ефекту препарату – становив 76% для САТ та 72% для ДАТ. Антигіпертензивний препарат вважається ефективним, якщо коефіцієнт Т/Р становить не менше 50%.

Сумарна оцінка ефективності препарату Тонорма показала, що висока ефективність (досягнення цільових рівнів АТ) мала місце у 18 пацієнтів (60%), помірна (зниження АТ не менше ніж на 20% для САТ та 15% для ДАТ) – спостерігалась у 6 пацієнтів (20,0%). У 6 хворих (20,0%) зниження АТ було недостатньо ефективним.

Під час дослідження переносимість препарату Тонорма була доброю: в жодному випадку не зареєстровано серйозних побічних реакцій, які б потребували його відміни. Лише у 3 осіб (10%) виникло уповільнення частоти серцевих скорочень (ЧСС) у межах 50-55 за 1 хв, що не прогресувало за період спостереження, у 2 із цих хворих протягом перших 30-40 хв після прийому препарату було відчуття жару та гіперемія обличчя, що не потребувало відміни препарату. Не зафіксовано й негативної динаміки лабораторних показників, що характеризують функціональний стан нирок і печінки: рівнів креатиніну та білірубіну крові, активності амінотрансфераз.

З огляду на поєднання у більшості хворих ГХ із ІХС ми провели порівняльну оцінку антиангінальної ефективності препарату Тонорма. Виявлено, що у хворих, які приймали препарат Тонорма, вже до 14-го дня лікування достовірно зменшилася кількість нападів стенокардії (з 12,9±0,8 до 4,9±0,4 на тиждень, р<0,05) та необхідність у використанні нітрогліцерину (з 14,7±1,4 до 4,4±0,6 таблетки на тиждень, р<0,05). Слід зазначити, що антиангінальний ефект не завжди корелював з антигіпертензивним. Це може бути пояснено тим, що антигіпертензивний ефект мають усі три складові препарату, а антиангінальний – один (атенолол), оскільки ніфедипін у дозі 10 мг 1 раз на добу навряд чи справляє достатній антиангінальний ефект протягом доби.

Висновки

1. За даними офісного вимірювання АТ та ДМАТ препарат Тонорма виробництва ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» ефективно знижував артеріальний тиск у хворих на ГХ ІІ ст.
2. Комбінований препарат Тонорма не посилював ступеня зниження нічного АТ, що сприяло запобіганню гіпоперфузійним ускладненням та нормалізації добового профілю АТ. Зважаючи на зв’язок ураження органів-мішеней зі зниженням нічного АТ, терапія препаратом Тонорма може покращити прогноз у хворих із патологічними профілями АТ.
3. Здатність препарату Тонорма запобігати вранішньому підйому АТ сприяла адекватному контролю рівня АТ уранці – найнебезпечніший час для хворих на ГХ, оскільки висока швидкість та ступінь вранішнього підйому АТ асоціюється з найбільшою частотою серцевих та цереброваскулярних ускладнень.
4. Препарат Тонорма не викликав погіршення функціонального стану нирок та печінки, добре переносився хворими, однак його використання потребує контролю ЧСС.
5. Поєднання антигіпертензивного та антиангінального ефектів препарату Тонорма визначає можливість його призначення хворим на ГХ у комбінації з ІХС.
6. Поєднання досить високої ефективності з доброю переносимістю та безпечністю препарату Тонорма, а також зручність його застосування (1 раз на добу) підвищує прихильність пацієнтів до лікування, забезпечує тривалість та адекватність терапії.

Література

1. Свищенко Е.П., Коваленко В.Н. Артериальная гипертензия. Практическое руководство – К.: Морион, 2001. – 528 с.
2. Сиренко Ю.М. Артеріальна гіпертензія. – К.: Морион, 2002. – 2004 с.
3. Тонорма – новый оригинальный трехкомпонентный антигипертензивный препарат (Методичні рекомендації). – К., 2004. – 16 с.
4. 2003 European Society of Hypertension-European Society of Cardiology guidelines for management of arterial hypertension // J. Hypertension. – 2003. – № 21. – P. 1011-1053.
5. Hansson L., Zanchetti A., Carruthers S.G. et al. Effects of intensive blood pressure lowering and low-dose aspirin in patients with hypertension: Principal results of the Hypertension Optimal Treatment (HOT) randomized trial // Lancet. – 1998. – Vol. 351. – P. 1755-1762.
6. Moser M. Clinical management of hypertension 5 the Edition Caddo: Professional Communications, Inc. – 2001. – 256 p.
7. Seventh Report Joint National Committee on Prevention, Detection? Evaluation and Treatment High Blood Pressure. US Department Health and Human Service // NIH Publication. – 2003. – № 03-5233. – 34 p.