Особливості перебігу та лікування ротавірусної інфекції у дітей

Ротавірусна інфекція займає особливе місце в структурі дитячої захворюваності і смертності, зокрема серед дітей раннього віку. Це висококонтагіозна гостра кишкова інфекція з фекально-оральним механізмом передачі, що супроводжується діарейним синдромом. У дітей віком до 5 років ротавіруси найчастіше стають причиною важкої дегідратуючої діареї. В Україні на долю ротавірусної інфекції припадає від 35 до 75% усіх випадків гострих кишкових інфекцій.

Класичний ротавірусний гастроентерит частіше спостерігається в дітей віком 6-12 місяців, проте ротавіруси мають здатність циркулювати і в акушерських та неонатологічних відділеннях пологових будинків, відділеннях інтенсивної терапії для новонароджених і недоношених дітей, у педіатричних відділеннях, часто викликаючи спалах внутрішньолікарняних кишкових інфекцій. Нерідко і дорослі інфікуються від дітей під час догляду за ними.

Ротавіруси мають характерну сферичну будову, ядро віріону оточене трьома білковими оболонками, що робить вірус дуже стійким до кислого середовища шлунка і лужного середовища жовчі в дванадцятипалій кишці.

Унікальна будова генома ротавірусів забезпечує їхню надзвичайно високу мінливість, виникнення нових серотипів, циркуляцію і повсюдну поширеність у природі.

Ротавіруси характеризуються стабільністю в фекаліях і високою резистентністю до найчастіше застосовуваних дезінфекційних засобів.

Потрапляючи в організм дитини через ротову порожнину, вони без перешкод досягають тонкої кишки, активізуються протеолітичними ферментами і починають розмножуватись.

Репродукція ротавірусів відбувається в диференційованих ентероцитах ворсинок дванадцятипалої кишки і верхніх відділах тонкої. Внаслідок цього вже через 20 годин після інфікування клітини руйнуються і злущуються в просвіт кишки. Верхівки ворсинок оголюються, змінюють форму, набрякають, збільшується глибина їх крипт. Злущені клітини разом з вірусом та залишками їжі накопичуються у верхніх відділах тонкого кишечнику, а потім просуваються в нижні відділи травного каналу і виходять назовні з фекаліями.

Втрата епітеліоцитів та поява функціонально неповноцінних клітин обумовлюють виникнення ферментної дисахаридазної і лактазної недостатності, що підтверджено результатами гістохімічних досліджень і має домінуюче значення в розвитку діареї.

Як наслідок, прості цукри не засвоюються, а складні — накопичуються. Потрапляючи до товстого кишечнику, вони порушують осмотичну рівновагу, що збільшує транспорт води із тканин організму в просвіт кишок і появу діареї.

Іншим патогенетичним механізмом розвитку діареї при ротавірусній інфекції є порушення всмоктування води і електролітів, збільшення їх зворотного транспорту в просвіт кишки та їх неконтрольована втрата під час діареї.

При цьому поступово посилюється зневоднення організму (ексикоз II-III cтупеня) з його фатальними для організму дитини наслідками.

Діарея може тривати 5-7 діб при частоті випорожнень 12-15 разів на добу, що призводить до дегідратації організму, особливо небезпечної для новонароджених та дітей молодшої вікової групи.

Інкубаційний період при ротавірусній інфекції триває 12-24 години. Надалі починається блювання, підвищення температури тіла, відмова від їжі та води, діарея у вигляді багаторазових випорожнень рідкої консистенції. У переважної більшості дітей захворювання починається гостро, триває бурхливо протягом 1-2, часом 3-4 діб.

Іноді після тимчасового покращення стану відзначається погіршення із загостренням диспептичного синдрому. У переважної більшості хворих діарея супроводжується болем у животі різної інтенсивності, можлива анемія, збільшення розмірів печінки. Блювання виникає одночасно з діареєю, проявляється у 70-93% хворих дітей, буває повторним (від 3 до 10 разів на добу), триває від 2-3 до 5-7 днів.

Лихоманка спостерігається з першого дня захворювання, температура тіла тримається в межах 38 0С від 1 до 6 днів. Іноді можливі катаральні явища, ураження ЦНС у вигляді млявості тощо.

Але найбільш грізним проявом ротавірусної інфекції є зневоднення організму різного ступеня вираження та порушення електролітного балансу. Слід особливо відзначити, що анатомо-фізіологічні особливості немовлят, такі як переважання об’єму позаклітинної рідини, розвинута судинна система шлунково-кишкового тракту, знижена концентраційна здатність нирок — при ротавірусному гастроентериті зумовлюють особливо швидке виведення рідини з організму та розвиток ексикозу. Ступінь зневоднення в дітей визначає важкість перебігу захворювання. Тому успіх лікування залежить від комплексного підходу, де першочерговим завданням є саме боротьба з дегідратацією.

При важкій дегідратації (втрати рідини до 10%) необхідне внутрішньовенне введення рідини. На сьогодні за рахунок своєчасного і правильного використання розчинів для пероральної регідратації частота використання інфузійної терапії може бути знижена на 90%.

Як доводить практика, приймання звичайного сольового розчину не поповнює нормального рівня рідини в організмі. Вивчення механізму транспорту води та розчинених молекул у кишечнику в 50-60-ті роки минулого століття дозволило створити пероральні регідратуючі розчини, що можуть попереджувати та ліквідувати дегідратацію, а також порушення всмоктування головних нутрієнтів внаслідок діареї.

Рекомендації експертної групи з питань гастроентерології та харчування Європейського товариства педіатрів (ESРGAN) щодо складу та використання таких розчинів базуються на наступних критеріях: концентрація натрію, глюкози та осмолярность регідратуючого препарату.

Згідно з цими рекомендаціями і було створено препарат Гастроліт (Кутнівський фармацевтичний завод «Польфа») з екстрактом ромашки (табл.).

При ротавірусній інфекції Гастроліт застосовують для оральної регідратації у випадках легкого та середнього ступеня важкості захворювання. При такому перебігу хвороби вищезазначений спосіб регідратації не тільки має перевагу над парентеральним введенням, але й призводить до скорочення тривалості лікування.

При своєчасному застосуванні в комплексній терапії ротавірусної інфекції Гастроліт може запобігти виникненню ацидозу та водно-електролітних порушень, особливо у немовлят. Глюкоза, що входить до складу препарату, сприяє всмоктуванню електролітів та забезпечує основні потреби організму в енергії. Активні речовини екстракту ромашки мають спазмолітичну та протизапальну дії.

Перед застосуванням вміст пакетика Гастроліту розчиняють у 200 мл гарячої кип’яченої води, охолоджують до кімнатної температури і використовують як напій.

Готовий напій має смак та запах відвару ромашки, є не надто солоним, тому діти охоче його вживають.

Призначають Гастроліт, залежно від ступеня дегідратації, дітям першого року життя по 50-100 мл на 1 кг маси тіла в перші 4-6 годин лікування. Надалі після кожного рідкого випорожнення — близько 10 мл на 1 кг маси тіла.

Дітям від 1 до 3 років — по 50 мл на 1 кг маси тіла протягом перших 4 годин, потім по 10 мл на 1 кг маси тіла після кожного рідкого випорожнення.

Старшим дітям та дорослим у перші 4 години лікування потрібно випити 500 мл розчину Гастроліту (до зниження відчуття спраги), а далі приймати близько 100-200 мл після кожного рідкого випорожнення.

У випадку важкого перебігу ротавірусної інфекції регідратацію проводять парентерально. З метою дезінтоксикації та покращення гемодинаміки використовують інфузійні розчини: Дисоль, Трисоль, Ацесоль та ін., можна застосувати колоїдні розчини. Після припинення блювоти або при можливості прийняття лікування per os, регідратація може бути комбінованою. При комбінації орального та парентерального методів регідратації об’єм рідини, що вводиться внутрішньовенно, може бути скорочений на 70% від фізіологічних потреб.

Термін інфузії в комплексі з оральною регідратацією в цьому випадку становить 1-2 доби.

Для комплексної терапії використання Гастроліту так само є перспективним, оскільки на другу добу лікування в таких дітей значно зменшуються прояви інтоксикації, кількість дефекацій та блювань.

У всіх пацієнтів нормалізується кислотно-основний стан та електролітний склад сироватки крові. У дітей віком до 1 року під час лікування Гастролітом динаміка ваги тіла на 2-3-тю добу стає позитивною.

Для нормалізації мікробіоценозу кишечнику в комплексній терапії ротавірусної інфекції призначають пробіотики — Симбіфер та ферментні препарати.

Як доповнення до регідратаційної терапії використовують ентеросорбенти, що дозволяє скоротити тривалість інтоксикації та шлунково-кишкових розладів у 1,5 разу.

Обов’язковим компонентом лікування повинна стати дієта з урахуванням дисахаридазної недостатності. У дітей першого року життя необхідно продовжувати грудне вигодовування, у дітей віком понад 2 роки з раціону виключають молочні продукти та призначають дієту №2 або №4, а в період реконвалесценції — дієту №13.

Зважаючи на відсутність засобів специфічної профілактики та антиротавірусної терапії та досвід клінічних, вірусологічних та імунологічних досліджень, рекомендоване застосування рекомбінантного α₂-інтерферону в дозі 100 000-150 000 МО на 1 кг маси тіла на добу ректально за 2-3 введення.

Таким чином, своєчасна діагностика та комплексний підхід до лікування ротавірусної інфекції дозволяють уникнути ускладнень і фатальних наслідків та запобігти її поширенню.

Література

Клінічне використання препарату Гастроліт в умовах інтенсивної терапії у дітей. Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України, К., Здоров’я України, №7, 2001.
Ротавірусна інфекція: клініка, діагностика і комплексна терапія (методичні рекомендації). Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика, К., 2003.