Тиатриазолин в комплексном лечении хронической сердечной недостаточности, обусловленной артериальной гипертензией (укр)

Багатьма авторами серцева недостатність (СН) розглядається як синдром, для якого характерні гемодинамiчні, ниркові, нервові і гормональні зміни [1, 7]. Вивченню питань патогенезу, клініки, лікування хронічної серцевої недостатності (ХСН) приділялася

С. Г. Пузік, кафедра сімейної медицини, Запорізький державний інститут удосконалення лікарів

Розробка ефективних видів терапії ХСН і нині знаходиться в полі зору кардіологів усього світу [7]. Проте й зараз проблема далека від вирiшення і кожне нове дослідження доповнює та уточнює як загальні питання ХСН, так і конкретні питання її формування, розвитку та лікування при окремих формах захворювання. Нові методи лікування базуються на сучасних уявленнях про механізми формування ХСН [2, 6].

Поєднання артеріальної гіпертензії (АГ) і СН — захворювань різних за патогенезом — зустрічається нерід-ко [1, 4]. Частота такого поєднання, за даними досліджень, помітно збіль-шується в осіб віком понад 40 років [4, 5]. Відомо, що АГ сприяє більш частому і більш вираженому розвитку атеросклерозу аорти, він-цевих судин, що в свою чергу призводить до виникнення, розвитку і прогресування СН [5, 6].

Між рівнем артеріального тиску, з одного боку, і захворюваністю та смертністю, з іншого, існує прямо пропорційний зв’язок: чим вище артеріальний тиск, тим вище ризик розвитку гострого порушення мозкового кровообігу, інфаркту міокарда, раптової смерті, серцевої недостатності.

Дуже важливим у системному підході до вивчення особливостей розвитку і перебігу СН у хворих з АГ є вивчення стану перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантної системи (АОС).

Для оцінки процесів ПОЛ нами були використані такі показники, як малоновий діальдегід (МДА) і дієнові кон’югати (ДК), а для аналізу стану антиоксидантної системи — вміст каталази. Такий підхід дозволив об’єктивно оцінити зміни ПОЛ та АОС і співставити їх із стадією серцевої недостатності.

У процесі курсового лікування хворих вивчався стан ПОЛ під впливом тіотриазоліну. Тіотриазолін — високоефективний лікарський засіб, який має антиоксидантну, мембраноста-білізуючу, протиішемічну, протизапальну та імуномодулюючу активність. Він має антиаритмічну дію, стабілізує артеріальний тиск [1, 3].

З приводу протиаритмічної дії тіотриазоліну на серцевий м’яз у літературі наводяться дані щодо його здатності підвищувати компенсаторну активність анаеробного гліколізу, знижувати ступінь пригнічення окислювальних процесів у циклі Кребса із збереженням внутрішньоклітинного фонду АТФ. Стабілізуючи метаболізм кардіо-міоцитів, тіотриазолін активує антиоксидантну систему ферментів і гальмує процеси перекисного окислення ліпі-дів в ішемізованих ділянках міокарда. Використання високоефективного препарату тіотриазоліну в курсовому лікуванні хворих було також необхідним для визначення особливостей гемодинамічних впливів вазодилататорів в умовах антиоксидантного впливу тіотриазоліну [1, 3, 5].

Мета роботи — вивчення стану перекисного окислення ліпідів та антиоксидантних факторів у хворих на хронічну серцеву недостатність, обумовлену гіпертонічною хворобою та симптоматичною артеріальною гіпертензією на фоні хронічного пієлоне-фриту під впливом тіотриазоліну.

Матеріал і методи

Дослідження впливу тiотриазолiну на стан ПОЛ та антиперекисних факторів було проведене у 40 хворих із ХСН, що перебігала на фоні гіпертонічної хвороби (ГХ): СН І стадії — 15, СН ІІА стадії — 13, СН ІІБ стадії — 12 (перша група), та в 49 хворих із ХСН, що перебігала на фоні САГ, зумовленою хронічним пiєлонефритом в неактивній фазі: СН І стадії — 18, СН ІІА стадії — 16, СН ІІБ стадії — 15 (друга група). З метою уточнення антиоксидантної активності тiотриа-золiну в 35 хворих із ХСН, що перебігала на фоні ГХ: СН І стадії — 13, СН ІІА стадії — 12, СН ІІБ стадії — 10 (третя група), і в 41 хворого із ХСН, що перебігала на фоні САГ: СН І стадії — 12, СН ІІА стадії — 14, СН ІІБ стадії — 15, проводилося вивчення ПОЛ та антиперекисних факторів без включення в комплекс лікування тiотриазолiну (четверта група). Усі хворі залежно від стадії ХСН були розподілені на три підгрупи: перша підгрупа — СН І стадії, друга — СН ІІА стадії, третя — СН ІІБ стадії. П’яту групу становили 20 здорових осіб. Обстеження хворих

проводилося в перші 2-3 дні після надходження хворого в стаціонар і через 16-18 днів після проведення курсу лікування. Усім хворим призначався однотипний курс лікування, відпо-відно до стадії ХСН і рівня артеріального тиску. Курс лікування тiотриазолiном включав призначення тiотриазолiну по 2 мл 2,5% розчину внутрішньом’язово два рази на добу.

Результати та їх обговорення

Як видно з вищезазначених даних (табл. 1), під впливом курсового лікування тiотриазолiном рівень МДА у хворих із ХСН, що перебігала на фоні ГХ, у першій підгрупі знижувався на 26,9 %, у другій — на 16,8% і в третій — на 17%. Указані зміни носили достовірний характер, хоч при порівнянні даних після лікування з групою здорових ні в одній підгрупі не відмічалося нормалізації МДА. Так, після лікування у хворих першої підгрупи рiвень МДА в плазмі крові перевищував показники у здорових на 1,8%, у хворих другої підгрупи — на 21,3% і у хворих третьої підгрупи — на 11,9%.

Зміни рівня ДК усіх фракцій у хворих першої групи також були достовірно зниженими у всіх підгрупах порівняно з даними до лікування.

Стан ПОЛ у хворих третьої групи (табл. 2) також супроводжувався позитивними тенденціями, однак зниження рівня МДА і ДК було менш виражене й не завжди носило достовірний характер. Так, зниження МДА при СН І стадії у цих осіб становило 10,9%, при СН ІІА стадії — 4,6% і при СН ІІБ стадії — 6,7%. Зміни рівня ДК у даній групі становили (відповідно по стадіях СН) для фракції D₂₃₃/мл і D₂₃₃/мг/ліп — 8,8% і 9,1%; 11,9% і 11,3%; 8,9% і 8,0%; для ДК фракції D₂₇₃/мл — 23,8%; 7,0% і 25,8%. У осiб, що лiкувалися тiотриазолiном, ДК фракції D₂₃₃/мл, D₂₃₃/мг/ліп і D₂₇₃/мл знижувалися більш істотно: СН І стадії — 30,5%, 22,2%, 35,4%; СН ІІА стадії відповідно — 32,6%, 15,7%, 15,5%; СН ІІБ стадії — 18,6%, 22,0% і 23,9%.

Рівень каталази у хворих першої групи достовірно збільшувався у всіх підгрупах хворих (СН І стадії — 24,5%, СН ІІА стадії — 27%, СН ІІБ стадії — 27,1%), що було більш виражено в порівнянні з третьою групою хворих (відповідно — 23,6%; 12,2% і 13,4%).

Зміни показників ПОЛ у хворих другої групи (табл. 3) супроводжувалися достовірним зниженням МДА, що складало для хворих з СН І стадії — 21,1%, у хворих з СН ІІА стадії — 12,3% і хворі з СН ІІБ стадії — 27,6%. Динаміка ДК також супроводжувалася достовірним зниженням їх рівня. Так зниження ДК фракцій D233/мл, D233/мг/лiп і D273/мл у хворих першої підгрупи становило відповідно 24,3%, 12,0% і 41,7%, у хворих другої підгрупи — 30,9%; 30,4% і 29,3% і у хворих третьої підгрупи — 37,7%, 28,6% і 49,4%.

У хворих четвертої групи (табл. 4) також спостерігалося зменшення рівня МДА і ДК у плазмі крові, однак зсуви цих показників були виражені меншою мірою. Так, рівень МДА при СН І стадії знижувався на 5,7%, D₂₃₃/мл — на 17,1%, D₂₃₃/мг/ліп — на 3,5%, D₂₇₃/мл — на 13,2%. При СН ІІА стадії зміни МДА становили — 5,5%, D₂₃₃/мл — 18%, D₂₃₃/мг/лiп — 19,4%, D₂₇₃/мл — 12,3%, а при СН ІІБ стадії відповідно 19,7%; 20%, 20,3% і 37,2%.

Аналіз стану АОС показав, що в другій групі рівень каталази зростав (відповідно по підгрупах) на 11,2%, 13,7% і 25,8%. У контрольній (четвертій) групі хворих (табл. 4) також відмічалося збільшення рівня каталази, однак воно було виражено меншою мірою: 3,0%; 8,6%; 20,9% відповідно.

Підсумки

Таким чином, проведені дослідження свідчать про істотний вплив тiотриазолiну на інтенсивність процесів ПОЛ як у хворих із ХСН, що перебігає на фоні ГХ, так і у хворих із ХСН, що перебігає на фоні САГ. Включення тiотриазолiну в комплекс лікування хворих із ХСН, що перебігає на фоні ГХ та САГ, дозволяє значно знизити рівень МДА, ДК і збільшити активність антиоксидантної системи, у тому числi каталази.

Висновки

Серцева недостатність у хворих на ГХ та САГ має особливості порушень у системі ПОЛ та АОС, які суттєво ускладнюють її перебіг та потребують диференційованого підходу до лікування.
Перебіг серцевої недостатності у хворих на гіпертонічну хворобу та симптоматичну ниркову артеріальну гіпертензію супроводжується вираженим зростанням рівня малонового діальдегіду в плазмі крові і дієнових кон’югатів та зниженням вмісту каталази, що ускладнює ефективність лікування.
При призначенні тіотриазоліну 2,5% розчину внутрішньом’язово по 2 мл два рази на добу курсом 16-18 днів при ХСН, що перебігає на фоні ГХ та САГ, суттєво знижується рівень МДА, ДК та підвищується активність каталази.

Перспективи роботи

Включення в комплексне лікування хворих на хронічну серцеву недостатність, обумовлену артеріальною гіпертензією, тіотриазоліну 2,5% розчину внутрішньом’язово по 2 мл два рази на добу протягом 16-18 днів покращує ефективність лікування, якість життя хворих.

Література

Бобров В.А., Поливода С.Н. Состояние перекисного окисления липидов мембран и антиоксидантной обеспеченности на различных стадиях формирования «гипертензивного» сердца //Кардиология, 1992, №3, с. 42-44.
Дзяк Г.В., Васильева Л.И. Артериальная гипертензия. Современные представления о патогенезе и лечении. Днепропетровск, 1998, 151 с.
Дунаев В.В., Крайдашенко О.В., Березин А.Е. Применение нового кардиопротекторного средства тиотриазолина в терапии ишемической болезни сердца у лиц старшего возраста //Экспериментальная и клиническая фармакология, 1996, №1, с. 21 — 24.
Коваленко В.Н., Свищенко Е.П., Смирнова И.П. Задачи терапевтической службы по выполнению программы профилактики и лечения артериальной гипертензии в Украине //Український кардіологічний журнал, 1999, №4, с. 5 — 8.
Тишкин В.С., Береговая Е.Г. Отчет об экспериментальном исследовании антиангинальной и антиаритмической активности препарата тиотриазолин /Фармкомитет МЗ Украины. Запорожье, 1992, 8 с.
Ярема Н.И, Коновалова Г.Г, Ланкин В.З. Изменение активности антиоксидантных ферментов у больных гипертонической болезнью //Кардиология, №5, 1992, с. 46-48.
Воронков Л.Г. Актуальные аспекты фармакотерапии хронической сердечной недостаточности //Український кардіологічний журнал, 1996, №3, с. 13-17.