Як зупинити хвороби цивілізації?

До ХХ ст. головною причиною передчасної смерті людини були інфекційні захворювання. Епідемії чуми, сибірки, холери забирали сотні тисяч, а іноді й мільйони життів щороку. Але вже з другої половини минулого століття ситуація докорінно змінилась. Наразі йдеться про епідемії неінфекційних захворювань: онкологічних, цукрового діабету та, насамперед, серцево-судинної патології.

У 1999 р. саме на неінфекційні захворювання припало 43% загальної кількості хвороб та близько 60% випадків смерті, з яких майже половина була пов’язана з серцево-судинними захворюваннями (дані представлено на 55-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я). Згідно з прогнозами в 2020 р. неінфекційні хвороби становитимуть 60% від усієї патології і 73% летальних випадків.

На сьогодні вже відомі й визнані усім світом фактори ризику, що призводять до зростання розповсюдженості хвороб цивілізації: ішемічної хвороби серця (ІХС), гіпертензії, інсультів, ожиріння, раку, діабету тощо. Це передусім неправильне харчування і недостатня фізична активність – як наслідок безпрецедентних соціально-економічних змін у більшості країн світу. Якщо не взяти під контроль режим харчування і фізичну активність людей, то вони все більше зазнаватимуть впливу таких факторів, як урбанізація, зміни в засобах транспортування, умови праці, глобалізація системи продовольчого постачання.

Разом із тим, великомасштабні демографічні дослідження свідчать про значні можливості в профілактиці хвороб цивілізації. До 80% ішемічної хвороби серця, 90% діабету 2 типу і близько третини онкологічних захворювань можна запобігти шляхом зміни факторів, що визначають спосіб життя. Ефективність таких заходів удвічі перевищує ефект від медикаментозного лікування.

Ці актуальні питання обговорювалися, зокрема, на науково-практичній конференції «Первинна та вторинна профілактика церебро-васкулярних ускладнень артеріальної гіпертензії», що відбулася в Києві 16-18 березня 2006 року на базі Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеско АМН України. Про деякі з всесвітньовідомих досліджень з профілактики серцево-судинних захворювань (ССЗ), спроби впровадження профілактичних програм в Україні і роль різних суспільних ланок в успіху таких проектів у своїй доповіді розповів керівник Волинського обласного центру кардіоваскулярної патології та тромболізису, доктор медичних наук Андрій Володимирович Ягенський.

– Загальновідома стратегія профілактики ССЗ поділяється на два основні напрями: первинна профілактика на загальнопопуляційному рівні і вторинна профілактика ускладнень у хворих, які вже мають серцево-судинну патологію (стратегія високих ризиків). Зрозуміло, що сучасне суспільство має приділяти увагу запобіжним заходам ССЗ на обох рівнях.

Будь-яка країна, яка піклується про здоров’я своїх громадян, має забезпечити профілактичні заходи на загальнодержавному рівні. Такою країною, на щастя, є і Україна, адже у нас розроблено і впроваджено досить ефективну Національну програму боротьби з артеріальною гіпертензією (АГ). Проте це лише перший крок. Безумовно, необхідні законодавчі рішення на рівні Президента та Верховної ради, активна позиція Міністерства охорони здоров’я.

Однак у більшості західних країн, де функціонують національні програми з охорони здоров’я, вважають, що впливу на загальнодержавному рівні недостатньо.

Найоптимальнішою є тактика комбінації загальнонаціональних зусиль із активним втручанням на місцевому рівні з урахуванням медичних, соціальних та економічних особливостей того чи іншого регіону. Ефективність такої тактики доведена в багатьох регіональних проектах США, Канади, Німеччини, Японії. Але найпоказовішими є результати проекту в Північній Карелії (Фінляндія), який по праву можна назвати взірцевим.

Керівник цього проекту Пекка Пуска, генеральний директор Народного національного інституту здоров’я Фінляндії протягом тривалого часу був головним експертом ВООЗ з питань профілактики ССЗ. Я вважаю, що цей проект цікавий не тільки для медичної спільноти, але є дуже повчальним загалом для нашої країни. У центрі Північної Карелії з початку 70-х рр. ХХ ст. було розпочато загальнонаціональну пілотну і демонстраційну програму профілактики ССЗ.

Отже, можна впевнено говорити, що в загальній тенденції до різкого зниження кардіоваскулярної смертності в Фінляндії значну роль відіграв саме цей проект. За 25 років його реалізаціії смертність від ІХС у чоловіків знизилася на 73%. Фінські вчені проаналізували отримані результати і виявили, що успіх проекту на 33% залежав від зниження рівня холестерину, приблизно на 1/4 – покращання медикаментозної терапії і впровадження хірургічних методів лікування ССЗ. Важливу роль відігравала і боротьба зі шкідливими звичками, насамперед палінням, а також нормалізація артеріального тиску (АТ).

Яким чином вдалося досягнути таких показників?

Завдяки цілеспрямованій політиці фінського уряду та органів охорони здоров’я споживання вершкового масла в країні зменшилося в 5 разів, натомість у декілька разів збільшилося використання рослинних жирів. Для країни, де тваринництво є основною галуззю сільського господарства, досягти таких результатів було непросто. І дотепер фінський уряд продовжує виділяти значні кошти фермерам для переходу від тваринництва до вирощування рослинної продукції. Довелося вести довгу і жорстку боротьбу з виробниками молочної продукції за зниження її жирності. Завдяки титанічним зусиллям організаторів проекту на сьогодні у Фінляндії найбільшим попитом користується повністю знежирене молоко. Основними складовими успіху Північнокарельського проекту стали, на мій погляд, його чітко визначені цілі, постійний моніторинг результатів, тісний контакт з місцевими громадами, органами влади і засобами масової інформації.

Ще один аналогічний проект, хоч і не такий масштабний, але ближчий до нас і географічно, і за нашою ментальністю, було розпочато в Польщі 1999 р. До нього в 2001 р. приєдналось і м. Луцьк (Україна) – проект ЛУЦЬКАРД. В обох країнах було отримано подібні результати, хоча вихідні дані дещо відрізнялись. Наприклад, в Україні кращою була ситуація з палінням (передусім за рахунок жінок 40-50-річного віку, які в нашій країні майже не палять, а в Польщі палить близько 40% цієї групи), ожирінням і гіперліпідемією. Проте ситуація з артеріальною гіпертензією (АГ) в обох країнах виявилася не дуже втішною. Організаторів проекту вразив той факт, що лише 5-6% хворих на АГ українців і поляків ефективно контролювали рівень АТ (підтримували його на рівні, не більшому за 140/90 мм рт. ст.). Уже через 5 років після впровадження загальнонаціональної програми з профілактики ССЗ і смертності можна було побачити певні зміни на краще. У 2004 р. поляки провели повторний скринінг, результати якого засвідчили суттєве збільшення ефективного контролю АГ – з 6 до 13%, хоча зрозуміло, що і цей показник далекий від ідеалу.

Нещодавно в Луцьку була розпочата програма з оцінки стану вторинної профілактики ССЗ – ASCAPE (Assessment of Secondary Cardiovascular Prevention in Some Centers of Eastern Europe). Програма розроблена у співпраці з польськими та російськими колегами. Найближчим часом до проекту планують долучитися вчені з Молдови та Румунії. Метою цього дослідження є оцінка якості вторинної профілактики у осіб, які перенесли інфаркт міокарда чи ішемічний інсульт.

Хоча проект сьогодні ще триває, ми проаналізували результати обстеження 373 хворих з АГ. З’ясувалося, що лише 12% пацієнтів не знає про наявність у них високої АГ, 78% усіх хворих з підвищеним АТ регулярно приймають ліки, проте адекватним лікування виявилось лише у 11% обстежених. Хочу звернути вашу увагу на те, що у кожного десятого хворого систолічний АТ був вище 200 мм рт. ст. на момент візиту медичної сестри. І це за умови вимірювання тиску в домашніх умовах, де зазвичай реєструються дещо нижчі показники, ніж під час проведення цієї процедури в медичному закладі.

Повертаючись до нашого спільного польсько-українського проекту, зазначу ще один дуже цікавий факт, що стосується ставлення хворих до свого здоров’я. Якщо у Польщі на огляд не з’явилося 22% пацієнтів, то в Україні 72% хворих не виявили бажання пройти якісне і безкоштовне обстеження.

Отже, серед наших співвітчизників майже 3/4 байдужих до свого здоров’я людей. З огляду на цей факт гостро постає питання мотивації пацієнтів. Я думаю, більшість практичних лікарів погодиться, що однією із головних причин низької ефективності лікування ССЗ є відсутність у наших громадян мотивації стосовно збереження свого здоров’я. На жаль, з різних причин медики також не мають мотивації до профілактики цих хвороб.

Таким чином, одним із найважливіших завдань сьогодення є зміна суспільної свідомості відносно ставлення до власного здоров’я. Реалізація цього завдання має відбуватись як на регіональних, так і на загальнонаціональному рівнях, а медики-вчені мають бути лише ініціаторами проектів із профілактики захворювань. На жаль, більшість таких заходів тримається виключно на ентузіазмі їх організаторів.

Очевидно, що для успішного здійснення проекту лише завзяття не вистачить. Потрібна і підтримка з боку влади, і співпраця із засобами масової інформації та медичною ланкою того чи іншого регіону. На жаль, як показує світова практика, в абсолютній більшості випадків у профілактиці зацікавлені передовсім тільки організатори проектів. Політики проявляють інтерес до програм з попередження найпоширеніших захворювань лише під час виборів. Журналісти згадують про медичні проблеми у разі надзвичайних ситуацій чи епідемій. Практичні лікарі майже ніколи не згадують про профілактику через відсутність фінансової мотивації і брак часу, хоча на прийом одного хворого інколи відводиться лише 5-10 хвилин.

Використовуючи власний і світовий досвід, можна зробити висновок, що найефективнішим запобіжним засобом ССЗ є поєднання загальнонаціональних програм із активними діями на місцевому рівні. Профілактика ССЗ – це завдання всього суспільства, а не лише медицини. Основні сили необхідно спрямувати на покращання мотивації населення стосовно збереження власного здоров’я.