Застосування Тербізилу в лікуванні мікроспорії та трихофітії у дітей

Мікроспорія і трихофітія є одними з найпоширеніших дерматомікозів, особливо у дитячому віці. Зокрема, вивчення динаміки захворюваності у м. Донецьку за останні 20 років дало змогу відзначити, що на фоні зниження загальної кількості хворих на дерматофітії захворюваність на мікроспорію та трихофітію залишається на досить високому рівні та становить до 82% хворих на дерматофітії, або 73,5-171,4 на 100 тис. населення [1].

Мікроспорія – це мікоз, який зумовлюють гриби роду Microsporum, уражає гладеньку шкіру, довге та пушкове волосся. На території України до мікроспорії найчастіше призводять зоофільний, Microsporum canis і значно рідше антропофільний Microsporum ferrugineum. Основними джерелами мікроспорії, збудниками якої є Microsporum canis, є кішки, особливо кошенята, та собаки, зараження від яких відбувається звичайно при безпосередньому контакті, а також через предмети та речі, забруднені лусочками, та волосинами, що містять гриби.
Трихофітія – це трихомікоз, який буває поверхневим та інфільтративно-нагнійним (глибоким). Поверхневу трихофітію спричинюють антропофільні гриби – Trichophyton violateum та Trichophyton tongurans. Джерелами зараження, як правило, є діти молодшого та середнього віку, які страждають на поверхневу трихофітію, рідше дорослі, у яких захворювання перебігає за хронічним типом. Інфікування відбувається шляхом безпосереднього контакту з хворим або через головні убори, білизну, гребені, щітки. Інфільтративно-нагнійну трихофітію зумовлюють Trichophyton verrucosum та Trichophyton mentagrophytes, які належать до зоофільних грибів і звичайно паразитують на гризунах, коровах, телятах [3].
Для проникнення грибів у шкіру і подальшого розвитку захворювання велике значення мають патогенність і вірулентність збудника, місце його знаходження, мікроскопічні і культуральні особливості, біохімічна активність, імуногенні властивості і можливість зараження тварин цим грибком. За останні роки вельми важлива роль у розвитку мікроспорії та трихофітії відводиться стану макроорганізму (вік, зниження реактивності, імуносупресія, порушення обмінних процесів, авітаміноз, ендокринні та функціональні порушення). Не можна не враховувати і стан шкіри (тріщини, мацерація, потертість, травми, порізи тощо) як один із чинників, що сприяє інфікуванню грибами.
Особливості епідеміологіїї патогенезу та клініки мікроспорії та трихофітії на сучасному етапі, ураження цими недугами, в основному дітей, вимагають комплексного підходу до лікування з використанням високоефективних антимікотиків широкого спектра дії, а також різноманітних патогенетичних препаратів, які дозволяють усунути сприяючі чинники і активізувати захисні сили організму. Це дозволяє забезпечити високий відсоток вилікованості, досягти тривалої ремісії при добрій переносимості, мінімальній кількості побічних явищ і ускладнень.
Під нашим клініко-лабораторним спостереженням знаходилось 34 хворих дітей з мікроспорією та 8 – із трихофітією. Розподіл хворих відповідно до віку та діагнозу демонструють таблиці 1 та 2.
Клінічно при мікроспорії волосистої частини голови спостерігались округлі, різко відмежовані вогнища суцільно обламаного на одному рівні (3-4 мм) волосся, оточеного сірувато-білим нальотом. Кількість вогнищ – від 1 до 8. Шкіра в ділянці ураження злегка гіперемована, набрякла, гостро-запальні явища відсутні. Вогнища мікроспорії на гладенькій шкірі локалізувались переважно на відкритих ділянках шкірного покриву: обличчі, шиї, передпліччі, тулубі. Спостерігалося від 1 до 6 набряклих плям рожево-червоного кольору – правильних, округлих обрисів з чіткими межами. Поверхня вкрита кірочками та лусочками, нерідко утворювались фігури за типом подвійних кілець, вогнища дисемінувались, особливо під час миття. Поверхнева трихофітія волосистої частини голови та гладенької шкіри, яка спостерігалась у 8 хворих, клінічно, за невеликими відмінностями, дуже нагадувала мікроспорію. У двох дітей діагностувалася інфільтративно-нагнійна трихофітія, яка локалізувалась на волосистій частині голови і була представлена різко обмеженими півшаровидними вузлами синюшно-червоного кольору, горбкувата поверхня яких вкрита фолікулітами, кірками, ерозіями, лусочками. Частина волосся випала, решта розхитана, устя волосяних фолікулів розширені, наповнені гноєм, гострозапальні явища виражені.
Діагноз мікроспорії та трихофітії встановлювався на основі клінічної картини, результатів мікроскопічного та культурального дослідження, епідеміологічного обстеження.
Не викликає дискусії питання щодо необхідності лікування піломікозів, адже ці недуги є епідемічно небезпечними, часто призводять до поширення інфекції, особливо в дитячих колективах. Необхідність лікування шкіри та волосся пояснюється тим, що істотно порушується функція уражених структур, виникає загроза дисемінації грибкового процесу, а при тривалому перебігу можливі ускладнення, що зумовлені вторинною бактеріальною флорою.
Вельми важливо, що досить часто при наявності в організмі патогенних грибів вони можуть індукувати розвиток мікогенної алергії з формуванням нової патології – екземи, нейродерміту, бронхіальної астми, вазомоторного риніту, атопічного дерматиту. Гриби нерідко сприяють появі лікарської непереносимості, зокрема антибіотиків, розвитку вторинного імунодефіциту.
Раціональна протигрибкова терапія складається із загальних, фармакотерапевтичних і фармакокінетичних принципів. Загальні принципи включають якомога швидкий початок лікування, встановлення мікологічного діагнозу, стану імунітету, а також наявності супутної патології та її лікування. Фармакотерапевтичними принципами є обгрунтування показань до призначення антимікотика, вибір найбільш активного та найменш токсичного препарату, призначення адекватних доз, встановлення тривалості курсу, проведення контролю за лікуванням, профілактика ускладнень та побічних явищ, необхідність комбінованої терапії. Фармакодинамічні принципи включають форму випуску і спосіб призначення препарату, швидкість всмоктування, ступінь зв'язування з білками крові, здатність проникати і накопичуватись у вогнищах мікозу, шляхи і терміни елімінації з організму, можливість фармацевтичної взаємодії з іншими препаратами.
За хімічною структурою серед протигрибкових препаратів зустрічаються похідні азолу (імідазоли) – кетоконазол, клотримазол, міконазол та інші, а також триазоли – інтраконазол, флуконазол тощо. До групи алліламінів відносяться тербінафін, тербізил, нафтіфін; антибіотиків – амфотеріцин В, амфоглюкомін, грізеофульвін, леворин; морфолінів – аморолфін, феколатриклозан, 8-оксихінолону-кліохінол.
За механізмом протигрибкової дії всі антимікотики підрозділяються на три групи. По-перше, вони порушують структуру і функцію клітинної стінки грибів за рахунок зв'язування з ергостеролом та порушують функцію клітинної мембрани (полієнові антибіотики), блокують синтез ергостеролу (азоли, алліаміни). Крім того, тільки алліаміни пригнічують скваленоксидазу – фермент, необхідний для розвитку грибів (фунгіцидний ефект). По-друге, антимікотики порушують синтез нуклеїнових кислот і поділ клітин гриба. По-третє, вони гальмують процеси трансмембранного обміну в клітинах грибів [2].
Підсумовуючи вищесказане, ми в лікуванні трихомікозів у дітей зупинили свій вибір на тербінафіні (Тербізилі), який має фунгіцидну дію, блокує скваленоксидазний фермент грибів [4], тербінафін є самостійним класом протигрибкових середників, який визначає його терапевтичний потенціал. Крім цього, тербінафін є найбільш ретельно і широко вивченим середником у лікуванні поверхневих грибкових захворювань [5].
Основні властивості тербінафіну:
• широкий спектр антифунгальної дії;
• добра всмоктуваність;
• елективна кумуляція і утворення стійкого терапевтичного ефекту в товщі ороговіваючого епітелію;
• малочисельні лікарські взаємодії;
• добра переносимість [5].
Дітям, хворим на мікроспорію та трихофітію, Тербізил призначався з розрахунку 1 дитяча таблетка (125 мг) 1 раз на день на 20-40 кг маси тіла, при масі тіла дитини понад 40 кг – 2 дитячі таблетки (125 мг) 1 раз на день протягом 4-5 тижнів. При локалізації патологічного процесу на гладенькій шкірі використовувався Тербізил у формі 1% крему. При місцевому застосуванні Тербізил проникає у верхню частину рогового шару, де його ліпофільний характер забезпечує ефективне зв'язування і утримання. Він також проникає у волосяні фолікули, створюючи ефект концентрації препарату в тих локалізаціях, де нерідко існують залишкові клітини гриба, які можуть слугувати джерелом рецидиву. Усі хворі добре переносили лікування, побічних явищ не спостерігалось.
Після завершення курсу лікування Тербізилом спостерігалось клініко-лабораторне одужання у 32 хворих: відновлення росту волосся, зменшення лущення, регрес еритематозно- сквамозних вогнищ на гладенькій шкірі. Тільки у 2 хворих дітей з мікроспорією під час лабораторного обстеження виявлено ріст Microsporum canis. При детальному обстеженні в них виявлена супутна патологія: гельмінтоз, амебіаз, гастродуоденіт. Після консультації з інфекціоністами, гастроентерологами цим хворим було призначено повторний курс лікування.
Враховуючи вищесказане, Тербізил є високоефективним препаратом у лікуванні мікроспорії та трихофітії у дітей.

Література
1. Кравець О.В. Клініко-епідеміологічні особливості мікроспорії дітей у сучасних умовах та розробка нових методів терапії//Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня канд. мед. наук.-2002.-18 с.
2. Федотов В.П., Кубась В.Г. Актуальные вопросы дерматофитий//Дермато-венерология, косметология, сексопатология. – 2000.- №2 (3). – с. 6-11.
3. Кожные и венерические болезни: справочник (Под ред. Иванова).-М.: Медицина, 1997. – 352 с.
4. Ryder N.І., Favre B. Antifungab actioity ana mechanigm of action of terbinafine // Kev. Cont. Pharmacother.- 1997; 8. – Р. 275-288.
5. Evans E. The dinical efficacy of terbinafine in the trealment of fungal infections of the skin // Rev. Contemp Pharmacother. – 1997; 8. – Р.325-341.