Доступність меддопомоги не для всіх українців однакова. Часто вона залежить від розташування населеного пункту. Щоб нівелювати труднощі логістики для пацієнтів, які живуть в невеликих селах та містечках, в медзакладах поступово впроваджують телекомунікаційні технології. Однієї з яких є телемедицина.
Розглянемо, якою є телемедицина в Україні сьогодні та які труднощі спіткають медзаклади на шляху до її впровадження.
Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров'я телемедицина — це сукупність засобів та заходів, потрібних для обміну електронної інформації у процесі надання дистанційної меддопомоги.
Так, ці технології дозволяють надсилати та отримувати медичну інформацію у електронних листах, відеоконференціях і т.д.
Застосовувати телемедицину під час провадження медичної практики мають право медзаклади та підприємці-ліцензіати на медичну діяльність. Як і хто має право практикувати телемедицину, законодавчо затверджено у наказі МОЗ «Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров'я» від 19.10.2015 № 681.
Консультуючи, проводячи консиліуми, телеметрію, виконуючи медичні втручання з допомогою засобів телемедицини, лікар може зберігати інформацію на аудіо- та відеоносіях. Окрім того, записуються ще й показники медобладнання з метою подальшого використання їх під час роботи.
Меддопомога через засоби телемедицини може мати різні форми:
Телемедицина відкриває більше можливостей не лише пацієнтам, що отримають кваліфіковану меддопомогу навіть у віддалених населених пунктах, а й для самих медпрацівників. Так, вони мають змогу ознайомитися із досвідом інших фахівців, здобувати нові знання. Для цього можуть організовуватися відеоконференції, семінари, лекції.
Медзаклад, що планує надавати телемедичну допомогу, має приєднатися до телемедичної мережі (ТММ).
Учасники ТММ можуть:
Окрім того, медзаклади, що приєднані до ТММ, мають змогу працювати з електронними даними для консультацій на відстані.
Мережа має такі складові:
Залежно від виконуваних ними функцій учасники мережі діляться на:
Їх взаємодія регулюється умовами договору.
Учасники мережі рівні в правах та можливостях. Окрім того, медзаклади, центри та кабінети, що надають телемедичну допомогу, можуть виступати у якості постачальників, а можуть — і в якості споживачів послуг.
Функція методичного керівництва телемедициною в Україні покладається на Медичний центр телемедицини МОЗ України сумісно з профільними установами. Цей центр також здійснює координацію впровадження телемедицини в практику медзакладів-новачків.
З метою своєчасного та раціонального вирішення клінічної ситуації лікар може проконсультуватися з іншими фахівцями за допомогою засобів телемедицини. Підставами для такої консультації є необхідність:
Консультації за допомогою телемедицини в Україні, як і у світі, бувають синхронні й асинхронні. У чому між ними різниця, дивіться нижче.
Синхронна телеконсультація здійснюється у режимі реального часу, хоч і на відстані. Така процедура потрібна, коли є необхідність у:
У всіх учасників є можливість запитувати й негайно отримувати відповідь, що можливо лише за умови, якщо вони усі онлайн.
Асинхронні консультації за допомогою телемедицини не передбачають контакт консультанта з пацієнтом у режимі реального часу. Відомості про пацієнта зберігаються на сервері.
Таке консультування проводиться за необхідності:
Місце асинхронного консультування — у ситуаціях, коли стан пацієнта не потребує ургентного втручання.
Надаючи пацієнту телемедичну допомогу не забувайте про дотримання норм деонтології.
Телемедичною деонтологією називають професійну етику й комплекс моральних вимог для осіб, які використовують телемедичні технології у медичній практиці; принципи поводження медичного, технічного й допоміжного персоналу.
Перш за все Ви маєте надати пацієнту чіткі та зрозумілі пояснення щодо необхідності або бажаності телемедичного консультування, а також її можливостей та обмежень. Після інформування пацієнта треба отримати письмову згоду на такий вид надання меддопомоги.
Обов'язковим є збереження лікарської таємниці: усі відомості про пацієнта, що надсилаються консультанту, мають бути анонімними. Для цього Ви можете використати систему шифрування даних та електронно-цифровий підпис. Не забудьте забезпечити анонімність результатів методів візуалізації.
У таких випадках, як, наприклад, телеконсультація щодо щелепно-лицьової хірургії, про повну анонімність не може йти мова. У таких ситуаціях лікар має взяти з пацієнта письмову згоду з відміткою про неповну анонімність процедури.
ПК робочої станції з телемедицини мають бути доступні лише через паролювання, а папки й локальні диски з матеріалами телеконсультування мають бути недоступними для локальної мережі.
З технічного персоналу, задіяного в обробці інформації, треба взяти розписку про виконання норм, вимог і правил організаційного й технічного характеру, що стосуються захисту опрацьованої інформації, а також про її нерозголошення.
Матеріали телемедичних процедур, що використовують у наукових дослідженнях, публікаціях, у навчальному процесі, мають бути анонімними. Доступ до електронних даних про пацієнта чи телеконсультацій третім особам можна надавати тільки за письмовим запитом від державних структур.
Слід вести детальні протоколи телемедичних процедур та створювати резервні копії матеріалів. Це захистить вас у випадку можливих нарікань із боку пацієнта.
У січні поточного року набув чинності наказ МОЗ від 26.01.2018 № 148, що затверджує Примірний табель оснащення закладів охорони здоров'я та фізичних осіб — підприємців, які надають первинну медичну допомогу. У документі міститься перелік обладнання для надання медичних послуг із застосуванням телемедицини, які необхідні медзакладам, що планують приєдання до телемедичної мережі.