Бластоферон 12 млн МО инструкция, аналоги и состав

Показания:	– Рецидивуючий перебіг розсіяного склерозу, що характеризується не менше, ніж двома рецидивами протягом попередніх 3 років і відсутністю ознак його безперервного перебігу між рецидивами, для зниження частоти клінічних загострень та затримки розвитку фізичної інвалідності. У пацієнтів із вторинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу при відсутності рецидивів захворювання ефективність інтерферону бета-1а не встановлена.
Форма випуска:	Розчин для ін'єкцій по 12 млн. МО по 0,5 мл у шприцах № 3 (3х1), № 12 (3х4)
Производитель, страна:	БІО СІДУС С.А., Аргентинська Республіка
Действующее вещества:	0,5 мл розчину містить інтерферону бета-1а 12 млн МО (44 мкг)
МНН:	Interferon beta-1a - Интерферон бета-1a
Регистрация:	UA/14572/01/02з 04.08.2015 по 04.08.2020. Приказ 695 від 26.10.2015
Код АТХ:	L Противоопухолевые препараты и иммуномодуляторы L03 Иммуноcтимуляторы L03A Цитокины и иммуномодуляторы L03AB Интерфероны L03AB07 Interferon beta-1a

Склад:

діюча речовина: іnterferon beta-1a.

0,5 мл розчину містить інтерферону бета-1а 6 млн МО (22 мкг) або 12 млн МО (44 мкг);

допоміжні речовини: альбумін людини, маніт (E 421), кислота оцтова/натрію гідроксид (для доведення рН розчину), вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин.

Фармакотерапевтична група.

Імуностимулятори. Інтерферони. Код АТХ L03A B07.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Інтерферон бета-1a – це природний білок, отриманий методами генної інженерії з використанням культури клітин яєчника китайського хом’яка. Препарат Бластоферон (рекомбінантний інтерферон бета-1а) має таку ж саму амінокислотну послідовність, що й природний людський інтерферон бета та глікозилюється подібно до природного білку.

При парентеральному застосуванні інтерферону бета-1а у здорових добровольців і хворих розсіяним склерозом визначаються такі маркери біологічної відповіді, як 2’,5’-олігоаденілатсинтетаза, бета-2-мікроглобулін, неоптерин.

У дослідженні на здорових добровольцях після одноразового підшкірного введення 88 мкг препарату Бластоферон, максимальні концентрації неоптерину в сироватці крові були відмічені приблизно через 24-48 годин, з постійним підвищенням показників протягом 72 годин. Застосування інтерферону бета-1а в дозі 22 мкг (6 млн МО) 3 рази в тиждень призводить до інгібування мітоген-індукованого вивільнення прозапальних цитокінів (IFN-гамма, IL-1, IL-6, TNF-альфа та TNF-бета) мононуклеарами периферичної крові, що приблизно удвічі перевищує аналогічний ефект при застосуванні препарату один раз на тиждень (як у дозі 22 мкг, так і в дозі 66 мкг).

Фармакодинамічні параметри у осіб обох статей приблизно однакові.

Залишається невідомим, за рахунок яких механізмів препарат творить терапевтичну дію при розсіяному склерозі.

Ефективність інтерферону бета-1a вивчалася у багатоцентровому клінічному дослідженні у пацієнтів з рецидивуючим розсіяним склерозом. В дослідженні вивчалась ефективність двох доз інтерферону бета-1a (22 мкг три рази на тиждень, підшкірно, або 44 мкг три рази на тиждень, підшкірно) відповідно до різних клінічних параметрів та параметрів магнітно-резонансної візуалізації.

Обидві схеми лікування виявилися ефективними щодо лікування пацієнтів з рецидивуюче-ремітуючим перебігом розсіяного склерозу. У пацієнтів, що отримували інтерферон бета-1a, порівняно з плацебо, рівень рецидиву захворювання знизився. Обидва рівні дозування були ефективними щодо подовження часу до розвитку нових загострень і для збільшення пропорції пацієнтів з відсутністю рецидивів захворювання протягом клінічного дослідження. Про ефективність лікарського засобу також свідчили поліпшення результатів магнітно-резонансної томографії, проведених під час клінічного дослідження.

В інших дослідженнях, щотижневе введення 30 мкг інтерферону бета-1а внутрішньом’язовим шляхом також було ефективним для лікування ремітуючого розсіяного склерозу. Аналіз відмінностей між цими способами використання інтерферону бета-1а був проведений у багатоцентровому клінічному дослідженні з метою порівняння ефективності лікування інтерферону бета-1а при введенні підшкірно (44 мкг 3 рази на тиждень) або шляхом внутрішньом’язового введення (30 мкг 1 раз на тиждень). У період оцінки більш висока частка пацієнтів, які отримували схему дозування з найбільшою частотою (тобто, підшкірно, 3 рази на тиждень) мали найменшу частоту рецидивів захворювання. У порівнянні з лікуванням один раз на тиждень, дозування три рази на тиждень призводило до зниження частоти рецидивів захворювання. Подібні результати лікування відстежувались в оцінці параметрів МРТ. Лікування добре переносилося в обох схемах дозування, хоча більш висока частота реакцій у місці ін’єкції, ураження печінки і лейкопенії спостерігалися в групі пацієнтів, які отримували більш часту схему дозування.

Фармакокінетика.

Фармакокінетику Бластоферону у хворих розсіяним склерозом не досліджували. У здорових добровольців при разовій підшкірній ін’єкції Бластоферону в дозі 88 мкг максимальна концентрація препарату в сироватці крові (C_max) (5,65±1,8 МО/мл) з середнім часом пікової концентрації в сироватці (Т_max), дорівнював 3 години. Час напіввиведення препарату з сироватки дорівнює 31,82±22,05 години. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) від 0 до 72 годин дорівнювала 162,16±80,02 МО×год/мл.

Абсолютна біодоступність Бластоферону при одноразовій підшкірній ін’єкції 44 мкг дорівнювала 29 %. При введенні препарату здоровим добровольцям через день відмічається збільшення AUC приблизно на 240 %, що свідчить про накопичення інтерферону бета-1а при його багаторазовому введенні. Сумарний кліренс становить 33-35 л/год.

Фармакокінетичні параметри в осіб обох статей приблизно однакові.

Фармакокінетику Бластоферону у дітей, осіб літнього віку і хворих з печінковою або нирковою недостатністю не вивчали.

Клінічні характеристики.

Показання.

• Рецидивуючий перебіг розсіяного склерозу, що характеризується не менше, ніж двома рецидивами протягом попередніх 3 років і відсутністю ознак його безперервного перебігу між рецидивами, для зниження частоти клінічних загострень та затримки розвитку фізичної інвалідності.

У пацієнтів із вторинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу при відсутності рецидивів захворювання ефективність інтерферону бета-1а не встановлена.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до природного або рекомбінантного інтерферону бета, сироваткового альбуміну людини або інших компонентів препарату, період вагітності, пацієнти з тяжкою депресією та/або суїцидальними тенденціями.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Спеціальних досліджень взаємодій Бластоферону з іншими лікарськими засобами, у тому числі з кортикостероїдами та препаратами адренокортикотропного гормону (АКТГ) не проводилось. Дані клінічних досліджень вказують на можливість одночасного застосування кортикостероїдів чи АКТГ та інтерферону бета-1а у пацієнтів під час рецидивів розсіяного склерозу.

Відомо, що інтерферони можуть знижувати активність печінкових ферментів системи цитохрому Р450. Тому інтерферон бета-1а слід з обережністю застосовують з препаратами, кліренс яких значною мірою залежить від системи цитохром Р450, наприклад, з протиепілептичними засобами та антидепресантами.

Особливості застосування.

Пацієнтів слід поінформувати про побічні реакції, які найчастіше спостерігаються при застосуванні інтерферону бета, включаючи симптоми грипоподібного синдрому (див. розділ «Побічні реакції»). Ці симптоми зазвичай найбільш виражені на початку лікування, а з подовженням лікування їхня частота та тяжкість зменшуються.

Інтерферон бета-1а слід з обережністю призначати пацієнтам з депресією або депресивними розладами в анамнезі. Відомо, що при застосуванні інтерферонів можливе виникнення депресивного стану та поява суїцидальних думок, у пацієнтів з розсіяним склерозом частота цих явищ зростає. Пацієнтів необхідно про це попередити та при виникненні будь-яких ознак депресії та/або суїцидальних думок негайно звернутися до лікаря. За такими хворими необхідно встановити ретельне спостереження протягом лікування і при необхідності застосовувати відповідні лікувальні заходи. У деяких випадках слід розглянути доцільність припинення лікування інтерфероном бета-1а (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»).

Інтерферон бета-1а слід з обережністю призначати пацієнтам, у яких в анамнезі були напади судом і хворим, які застосовують протиепілептичні препарати, особливо в тих випадках, коли їх прийом не забезпечує належного контролю захворювання.

Повідомлялося про випадки розвитку некрозу в місці ін’єкції у пацієнтів, які застосовували інтерферон бета-1а. Для зменшення ризику розвитку некрозу в місці ін’єкції необхідно:

• дотримуватися асептичної техніки введення ін’єкцій;
• змінювати ділянку для ін’єкції при введені кожної наступної дози;
• регулярно контролювати процедуру введення ін’єкцій, особливо у тих випадках, коли у пацієнта спостерігалися побічні реакції у місці введення препарату.

У випадку виникнення порушень цілісності шкіри, які можуть супроводжуватись набряком чи виділенням рідини з місця ін’єкції, продовження введення препарату можливе лише після консультації з лікарем. Якщо у пацієнта спостерігаються чисельні ураження, застосування препарату слід припинити до їхнього загоєння. Введення препарату пацієнтам з поодинокими ураженнями шкіри може продовжуватися за умови, що некротичні явища не спричинили обширного пошкодження тканин.

При застосуванні інтерферону бета-1а у пацієнтів часто спостерігалися випадки безсимптомного зростання рівня печінкових трансаміназ (зокрема, аланінамінотрансферази (АЛТ)), причому у 1-3 % пацієнтів рівень печінкових трансаміназ більше ніж у 5 разів перевищував верхню межу норми (ВМН). У разі відсутності клінічних симптомів сироваткові рівні АЛТ необхідно контролювати перед початком лікування, після 1, 3 та 6 місяців лікування та періодично надалі. Слід розглянути можливість зменшення дози препарату, якщо рівень АЛТ більше ніж у 5 разів перевищує ВМН або знову починає поступово зростати після його нормалізації. З обережністю слід розпочинати лікування препаратом пацієнтів із серйозними захворюваннями печінки в анамнезі, з клінічно підтвердженими гострими печінковими захворюваннями та при підтвердженні надмірного вживання алкоголю або підвищення сироваткових рівнів АЛТ (більше ніж у 2,5 рази порівняно з ВМН). Лікування препаратом Бластоферон слід припинити у випадку розвитку жовтяниці або інших клінічних симптомів печінкових розладів.

Пацієнтам з тяжкою нирковою або печінковою недостатністю, а також у пацієнтів з тяжкою мієлосупресією необхідно з обережністю та під ретельним наглядом лікаря застосовувати препарат.

При застосуванні інтерферону бета часто спостерігаються явища порушення функції печінки у вигляді зростання рівня печінкових трансаміназ, гепатиту, аутоімунного гепатиту, печінкової недостатності.

Необхідно ретельно контролювати стан хворих щодо виникнення ознак порушень функції печінки, особливо при сумісному застосуванні з гепатотоксичними препаратами. Можливість посилення дії при сумісному прийомі з іншими лікарськими засобами і продуктами з гепатотоксичною дією (наприклад, алкоголь) не досліджувались.

Інтерферон бета-1а потенційно може спричиняти серйозні ураження печінки, в т.ч. гостру печінкову недостатність. Механізм розвитку цієї рідкісної дисфункції печінки, яка супроводжується клінічними проявами, поки що не з’ясований. Будь-які специфічні фактори ризику розвитку цього стану не виявлені.

Застосування інтерферону також може зумовлювати патологічні відхилення у значеннях лабораторних показників. Загальна частота розвитку таких явищ дещо вища при застосуванні інтерферону бета-1а 44 мкг порівняно з інтерферону бета-1а 22 мкг. Тому окрім лабораторних аналізів, що проводяться для контролю за станом пацієнтів з розсіяним склерозом, через регулярні проміжки часу (1, 3, 6 місяців) після початку лікування рекомендується контролювати рівень печінкових ферментів, визначати розгорнуту та лейкоцитарну формулу крові, а також кількість тромбоцитів; у разі відсутності клінічних проявів такі перевірки слід проводити періодично і надалі. Ці лабораторні дослідження слід проводити частіше, якщо лікування розпочинається із застосування інтерферону бета-1а 44 мкг.

Хворі з ознаками пригнічення кісткового мозку можуть потребувати більш ретельного дослідження крові.

У пацієнтів, які застосовують інтерферон бета-1а, іноді можуть розвиватися нові, а також загострюватися існуючі розлади функцій щитовидної залози. Рекомендується проводити дослідження функцій щитовидної залози перед початком лікування, а при наявності розладів – через кожні 6-12 місяців після початку лікування. Якщо перед початком лікування розладів не виявлено, то потреби у наступних регулярних перевірках немає, однак їх необхідно проводити у випадку появи клінічних проявів розладів функцій щитовидної залози.

Пацієнти із серцевими захворюваннями, такими як стенокардія, застійна серцева недостатність та аритмія, необхідно ретельно контролювати клінічні лабораторні показники та слідкувати за перебігом захворювання під час терапії Бластофероном. Прояви грипоподібного симптому, обумовленого застосуванням препарату, можуть призвести до стресового стану у таких хворих.

Під час лікування препаратом у пацієнтів можуть з’являтись сироваткові нейтралізуючі антитіла до інтерферону бета-1а. Точна оцінка частоти таких проявів поки що не встановлена. Дані свідчать, про те, що протягом 24-48 місяців лікування стійкі сироваткові антитіла до інтерферону бета-1а розвиваються приблизно у 13-14 % пацієнтів, що застосовують інтерферон бета-1а 44 мкг, і приблизно у 24 % пацієнтів, що застосовують інтерферон бета-1а 22 мкг. Було показано, що наявність цих антитіл зменшує фармакодинамічну відповідь на введення інтерферону бета-1а (бета-2 мікроглобулін та неоптерин). І хоча клінічне значення індукції антитіл поки що до кінця не з’ясоване, за даними клінічних та магнітно-резонансних томографічних (МРТ) досліджень розвиток нейтралізуючих антитіл призводить до зниження ефективності препарату. Якщо у пацієнта спостерігається слабка клінічна відповідь на терапію та виявлені нейтралізуючі антитіла, то лікарю слід повторно оцінити співвідношення переваг та ризиків застосування препарату для оцінки доцільності подальшого лікування. Застосування різних тестів для виявлення сироваткових антитіл та розходження у визначенні позитивної реакції на їх наявність обмежують можливість порівняння антигенних властивостей різних препаратів.

Існують лише поодинокі дані про безпечність та ефективність застосування інтерферону бета-1а серед неамбулаторних пацієнтів з розсіяним склерозом. Застосування інтерферону бета-1а не вивчалось у пацієнтів з первинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу, тому його не слід застосовувати для лікування цих пацієнтів.

Існують повідомлення про випадки розвитку тромботичної мікроангіопатії, що проявлялась у вигляді тромботичної тромбоцитопенічної пурпури (ТТП) або гемоліко-уремічного синдрому (ГУС), причому деякі з цих випадків мали летальні наслідки. Тому під час лікування препаратом рекомендується уважно стежити за появою ранніх симптомів цих патологій, а саме – за розвиток гіпертензії та тромбоцитопенії, а також за ураження функції нирок. У разі розвитку ТТП або ГУС потрібно негайно розпочати їхнє лікування і припинити застосування препарату.

Під час лікування препаратами інтерферону бета повідомлялося про випадки нефротичного синдрому, які були наслідком різних нефропатій, включаючи колапсуючий фокальний сегментарний гломерулосклероз, нефропатію з мінімальними змінами, мембранопроліферативний гломерулонефрит та мембранозну нефропатію. Ці випадки траплялися через різні проміжки часу під час лікування, навіть через кілька років після початку терапії.

Під час лікування препаратом рекомендується проведення регулярного моніторингу ранніх ознак та симптомів, таких як набряк, протеїнурія та ураження функції нирок, особливо у пацієнтів з високим ризиком розвитку хвороби нирок. У разі розвитку нефротичного синдрому необхідно негайно розпочати відповідне лікування з розглядом доцільності припинення лікування препаратом.

Препарат не можна застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У зв’язку з обмеженими даними та потенційним ризиком розвитку побічних реакцій, включаючи збільшений ризик викидня, протипоказано розпочинати терапію препаратом.

Жінки дітородного віку під час лікування повинні вживати ефективні заходи з контрацепції. Якщо під час лікування препаратом у пацієнтки настає вагітність чи вона планує завагітніти, її слід поінформувати про потенційну загрозу для плоду і розглянути можливість припинення її лікування (див. розділ «Протипоказання»).

У пацієнток, що мали високу частоту рецидивів захворювання перед початком лікування, у випадку настання вагітності необхідно оцінити ризик розвитку тяжкого рецидиву після припинення лікування та можливе підвищення ризику спонтанного аборту.

Даних щодо проникнення препарату в грудне молоко немає. У зв’язку з можливим розвитком побічних реакцій у новонародженого необхідно припинити годування груддю або застосування препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Вплив препарату на швидкість при керуванні автотранспортом та роботі зі складними механізмами не досліджувався. Деякі побічні реакції з боку центральної нервової системи можуть впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Препарат Бластоферон представлений двома дозуваннями: по 22 мкг (6 млн МО) і 44 мкг (12 млн МО).

Лікування препаратом слід розпочинати тільки під наглядом лікаря, який має необхідний досвід лікування розсіяного склерозу.

Встановлено ефективність та безпека підшкірного введення Бластоферону в дозі 44 мкг 3 рази на тиждень.

Препарат рекомендується вводити в один і той же час (бажано у другій половині дня або ввечері) в ті ж дні тижня, з інтервалом між введеннями не менше 48 годин щотижня. Після введення розчину шприц із залишками препарату має бути утилізованим належним чином.

Титрування. Для зниження частоти та тяжкості грипоподібного синдрому лікування можна розпочати з титрування. Для цього починають лікування з дози 8,8 мкг підшкірно 3 рази на тиждень, поступово збільшуючи дозу протягом 4 тижнів до досягнення повної рекомендованої дози у 44 мкг 3 рази на тиждень.

У разі лейкопенії або підвищені рівня трансаміназ дозу препарату знижують на 20-50 % до припинення токсичних явищ.

Пацієнти літнього віку за результатами показників виведення препарату не потребують коригування дози. Однак під час клінічних досліджень у достатньої кількості пацієнтів віком старше 65 років визначення відмінностей реакцій порівняно з молодими пацієнтами не проводилося.

Для зменшення грипоподібних симптомів, пов’язаних із застосуванням препарату Бластоферон, перед ін’єкцією та через 24 години після введення препарату рекомендується застосовувати антипіретики. Дані симптоми зазвичай спостерігаються протягом перших місяців терапії.

Тривалість курсу лікування достовірно не встановлена і визначається індивідуально.

Після 2 років лікування пацієнт повинен пройти клінічне обстеження та продовжувати курс терапії за індивідуальним призначенням лікаря.

Впродовж курсу терапії місце введення ін’єкцій слід міняти.

Слід припинити терапію у разі розвитку хронічного прогресуючого розсіяного склерозу.

Для застосування препарату Бластоферон пацієнтам слід пройти спеціальну підготовку.

Перед застосуванням Бластоферону необхідно перевірити зовнішній вигляд розчину. Препарат не підлягає застосуванню у разі виникнення нерозчиненого осаду або зміни кольору.

Залишки препарату необхідно знищити.

Діти.

Оскільки спеціальних клінічних або фармакокінетичних досліджень щодо застосування інтерферону бета-1а дітям не проводилося, препарат Бластоферон не призначають цій віковій категорії пацієнтів.

Передозування.

Випадки передозування невідомі.

У разі передозування пацієнта слід госпіталізувати для проведення спостереження за його станом та надання необхідної підтримуючої терапії.

Побічні реакції.

Найчастішим проявом побічної реакції інтерферонів є грипоподібний синдром.

Грипоподібні симптоми зазвичай більш виражені на початку лікування, їх частота зменшується при подовженні терапії препаратом. Впродовж перших шести місяців після початку терапії із застосуванням препарату розвиток типового грипоподібного синдрому може очікуватись приблизно у 70 % пацієнтів. Приблизно у 30 % пацієнтів також можуть спостерігатися реакції в місці введення препарату, переважно у вигляді незначного запалення або еритеми. Також часто спостерігаються явища безсимптомного зростання лабораторних маркерів печінкової функції та зниження кількості лейкоцитів у крові.

Більшість побічних ефектів, що спостерігаються при застосуванні препарату, зазвичай характеризуються легким та оборотним перебігом, причому їхня інтенсивність та частота зменшуються зі зниженням дози препарату. У випадку тяжких або стійких побічних ефектів за рішенням лікаря дозу препарату можна тимчасово зменшити або тимчасово призупинити лікування.

При застосуванні препарату відзначають сонливість, а в окремих випадках зміни особистості, сплутаність свідомості.

З боку системи крові: нейтропенія, лімфопенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія, тромботична тромбоцитопенічна пурпура, панцитопенія,

З боку серцево-судинної системи: відчуття жару, вазодилатація, кардіоміопатія, застійна серцева недостатність, пальпітації, аритмія, тахікардія.

З боку нервової системи: головний біль², депресія, інсомнія, м’язові спазми, емоціональна лабільність, невротичні симптоми, синкопе³, артеріальна гіпертензія, запаморочення, парестезії, конвульсії, мігрень, суїцидальні тенденції, психоз, неспокій, емоційна лабільність, тимчасові неврологічні симптоми (такі як гіпестезія, м’язовий спазм, парестезія, труднощі з пересуванням, м’язово-скелетна скутість), які можуть нагадувати загострення розсіяного склерозу.

З боку органу зору: ретинальні судинні розлади (наприклад, ретинопатія, «ватні» плями на сітківці та обструкція ретинальної артерії або вени).

З боку дихальної системи: ринорея, диспное, задишка.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота².

З боку нирок та сечовидільних шляхів: гемолітичний уремічний синдром, нефротичний склероз, гломерулосклероз.

З боку шкіри: висипання, потовиділення, реакції в місці введення, еритематозні та макулопапульозні висипання, алопеція, ангіоневротичний набряк, свербіж, пухирчаті висипання, кропив’янка, загострення псоріазу, абсцес у місці введення¹, поліморфна ексудативна еритема, шкірні реакції, схожі на поліморфну ексудативну еритему, синдром Стивена-Джонсона.

З боку кістково-м’язової системи: м’язові судоми, біль у шиї та спині, міалгія², артралгія, больові відчуття в кінцівках, ригідність м’язів, системний червоний вовчак, біль у м’язах, артрити.

З боку ендокринної системи: гіпотиреоз, гіпертиреоз.

Метаболічні порушення: анорексія.

З боку імунної системи: анафілактичні реакції, анафілактичний шок, реакції гіперчутливості (ангіоневротичний набряк, утруднене дихання, кропив’янка, висип, свербіж).

З боку гепатобіліарної системи: безсимптомне зростання рівня трансаміназ, тяжке зростання рівня трансаміназ, гепатит з жовтяницею або без, печінкова недостатність, автоімунний гепатит.

З боку репродуктивної системи: маткові кровотечі, менорагія.

Судинні розлади: тромбоемболічні розлади.

Загальні розлади та реакції в місці введення препарату: підвищене потовиділення², грипоподібні симптоми, підвищення температури тіла², озноб², біль/еритема/синець у місці ін’єкції, слабкість², підвищена втомлюваність², нездужання, підвищена нічна пітливість, відчуття печіння в місці введення, реакції запалення/некрозу/кровоточивості у місці введення ін’єкції, абсцес у місці ін’єкції, інфекції у місці ін’єкції, біль у шиї, запалення підшкірних жирових тканин у місці ін’єкції.

Лабораторні показники: зниження гематокриту, кількості лімфоцитів, лейкоцитів, нейтрофілів у крові, підвищення рівня калію, азоту сечовини в крові, зниження кількості тромбоцитів крові, збільшення або зменшення маси тіла, відхилення показників печінкових ферментів.

Інтерферони бета потенційно можуть спричиняти серйозні ураження печінки. Механізм розвитку цієї рідкісної печінкової дисфункції, яка супроводжується клінічними проявами, поки ще не з’ясований. Більшість випадків тяжкого ураження печінки спостерігається впродовж перших шести місяців лікування. Будь-які специфічні фактори ризику розвиту цього стану не виявлені. У разі розвитку жовтяниці чи інших клінічних проявів розладів печінкової функції лікування препаратом слід припинити (див. розділ «Особливості застосування»).

При застосуванні інтерферонів може спостерігатися підвищене утворення аутоантитіл.

Примітка.

¹Реакції у місці введення препарату, у т. ч. больові відчуття, запалення, в рідкісних випадках – абсцеси або панікуліт, потребують хірургічного втручання.

²Частота проявів (головний біль, нудота, озноб, підвищенні температури тіла, слабкість, підвищена втомлюваність) на початку лікування більш висока.

³Після введення препарату можливе знепритомнення, синкопе зазвичай одноразово на початку лікування і не повторюється при наступних введеннях препарату.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Зберігати при температурі від 2 °С до 8 °С. Не заморожувати.

Упаковка.

По 0,5 мл розчину 6 млн МО (22 мкг) або 12 млн МО (44 мкг) у попередньо наповненому шприці; по 3 попередньо наповнених шприци в блістері; по 1 або 4 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

БІО СІДУС С.А., Аргентинська Республіка.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Констітусьон 4234 (поштовий індекс C1254ABX), місто Буенос-Айрес, Аргентинська Республіка.

Про всі випадки побічних реакцій необхідно інформувати:

ТОВ «Фармекс Груп», Україна, 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100, тел. +38(044)391-19-19, факс: +38(044)391-19-18, або через форму на сайті: http://www.pharmex.com.ua/farmakonadzor