Аритмил раствор инструкция, аналоги и состав

Показания:	• Тяжкі порушення серцевого ритму, коли лікування шляхом перорального застосування аміодарону недоцільне, зокрема таких як:- передсердна аритмія з високою частотою скорочень шлуночків;- тахікардія, пов’язана з синдромом Вольффа-Паркінсона-Уайта;- задокументована симптоматична шлуночкова аритмія, що призвела до непрацездатності.• Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, яка виникла внаслідок фібриляції шлуночків та яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Форма випуска:	Розчин для ін'єкцій, 50 мг/мл по 3 мл в ампулах № 5 (5х1) у касеті у пачці
Производитель, страна:	Публічне акціонерне товариство "Науково-виробничий центр "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод", Україна
Действующее вещества:	1 мл препарату містить 50 мг аміодарону гідрохлориду;
МНН:	Amiodarone - Амиодарон
Регистрация:	UA/1438/01/01з 01.08.2014 по 01.08.2019. Приказ 14 від 13.01.2016
Код АТХ:	C Сердечно-сосудистая система C01 Препараты для лечения заболеваний сердца C01B Антиаритмические препараты I и III классов C01BD Антиаритмические препараты III класса C01BD01 Amiodarone

Склад:

діюча речовина: аміодарону гідрохлорид;

1 мл препарату містить 50 мг аміодарону гідрохлориду;

допоміжні речовини: полісорбат 80, бензиловий спирт, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:прозора рідина світло-жовтого кольору з зеленуватим відтінком або рідина світло-жовтого кольору, вільна від частинок.

Фармакотерапевтична група.

Антиаритмічні препарати III класу. Код АТХ С01B D01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічний препарат III класу. Антиаритмічна дія зумовлена збільшенням 3 фази потенціалу дії головним чином за рахунок блокади калієвих каналів мембран кардіоміоцитів, а також кальцієвих каналів, уповільненню провідності по AV-вузлу та зниженням автоматизму синусового вузла. Незначною мірою блокує відкриті та інактивовані натрієві канали та уповільнює швидкий вхідний натрієвий потік. Препарат неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори переважно міокарда, що також сприяє сповільненню синоатриальної, передсердної та AV-провідності, не впливаючи на внутрішньошлуночкову провідність. Аміодарон збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда. Сповільнює проведення збудження та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів. Антиангінальна дія аміодарону зумовлена зниженням споживання кисню міокардом за рахунок зменшення частоти серцевих скорочень та зниження загального периферичного опору судин. Аміодарон не спричиняє значного негативного інотропного ефекту.

Фармакокінетика.

Аміодарон має великий об’єм розподілення. У перші дні призначення накопичується практично у всіх тканинах, особливо у жировій тканині, печінці, селезінці, легенях. Ступінь зв’язування з білками плазми крові висока і становить > 95 %. Кількість внутрішньовенно введеного аміодарону в крові швидко знижується внаслідок насичення тканин та зв’язування його з рецепторами. Максимум активності досягається через 15 хвилин та знижується упродовж 4 годин.

Проникає через плацентарний бар’єр та в грудне молоко. Період напіввиведення аміодарону відрізняється великою варіабельністю та становить 20-100 діб. Метаболізується в печінці. Аміодарон містить йод, при метаболізмі в печінці відбувається відщеплення йоду та виділення його з сечею у вигляді солей. Ниркова екскреція аміодарону незначна. Основна частина аміодарону та його метаболітів виділяється через кишечник. Після припинення лікування аміодароном його виведення з організму продовжується протягом кількох місяців, а його ефективна дія триває протягом кількох днів або навіть тижнів.

Клінічні характеристики.

Показання.

• Тяжкі порушення серцевого ритму, коли лікування шляхом перорального застосування аміодарону недоцільне, зокрема таких як:
  • передсердна аритмія з високою частотою скорочень шлуночків;
  • тахікардія, пов’язана з синдромом Вольффа-Паркінсона-Уайта;
  • задокументована симптоматична шлуночкова аритмія, що призвела до непрацездатності.
• Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, яка виникла внаслідок фібриляції шлуночків та яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Протипоказання.

• Гіперчутливість до йоду та/або аміодарону, до інших компонентів препарату;
• синусова брадикардія (< 50-55 скорочень/хв), синоатріальна блокада, синдром слабкості синусового вузла за відсутності штучного водія ритму (небезпека зупинки синусового вузла);
• тяжкі порушення провідності (AV-блокада II і III ступеня, біфасцикулярна або трифасцикулярна блокада) за відсутності штучного водія ритму;
• циркуляторний колапс, тяжка артеріальна гіпотензія, кардіоміопатія, декомпенсована серцева недостатність, тяжка дихальна недостатність є протипоказанням для введення Аритмілу у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції (можливе різке погіршення стану хворого);
• порушення функції щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). До початку лікування бажано перевіряти функцію щитовидної залози всім пацієнтам;
• одночасне застосування з препаратами, які можуть спричинити поліморфну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»:
  • антиаритмічні препарати Iа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
  • антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
• інші препарати, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного введення, еритроміцин (внутрішньовенно), мізоластин, моксифлоксацин, спіраміцин (внутрішньовенно), вінкамін (внутрішньовенно), тореміфен, деякі нейролептики (детально в розділі «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вищезазначені протипоказання не приймаються до уваги при кардіопульмональній реанімації у випадках нападу резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапіїфібриляції шлуночків.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

У зв’язку з тривалим періодом напіввиведення аміодарону можливість взаємодіїіснує не тільки при супутній терапії з іншими лікарськими засобами, але і з препаратами, що призначаються після відміни аміодарону.

Аміодарон є інгібітором CYP3A, тому препарати або речовини, які є субстратами, інгібіторами, індукторами CYP3A, можуть мати взаємодії з аміодароном. Це особливо важливо для препаратів, застосування яких пов’язане з ризиком розвитку серйозних токсичних ефектів, таких як, наприклад, інші антиаритмічні засоби.

Найбільш значущими є взаємодії аміодарону з пероральними антикоагулянтами, дигоксином, фенітоїном, препаратами, які подовжують інтервал QT.

• Антиаритмічні препарати.

Збільшується міокардіальна депресія при сумісному застосуванні кількох антиаритмічних препаратів.

• Пероральні антикоагулянти.

Аміодарон підвищує плазмові концентрації пероральних антикоагулянтів (у т.ч. варфарину) за рахунок інгібування CYP2C9. Посилення ефекту пероральних антикоагулянтів з підвищенням ризику кровотечі диктує необхідність частішого контролю рівня протромбіну в крові та корекції доз антикоагулянтів у період лікування аміодароном і ще протягом 8 днів після відміни препарату.

• Фенітоїн (фосфенітоїн).

Можливе збільшення плазмового рівня фенітоїну (за рахунок інгібування CYP2C9) із розвитком симптомів передозування (зокрема, неврологічного характеру). Необхідний клінічний моніторинг і зниження дози фенітоїну при появі ознак передозування; при можливості – визначення рівня фенітоїну в плазмі крові.

• Серцеві глікозиди (препарати наперстянки).

Можливі порушення автоматизму (виражена брадикардія) та атріовентрикулярної провідності (синергізм дії); можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі крові (через зниження його кліренсу) та підвищення ризику токсичності дигоксину.

Необхідний клінічний, електрокардіографічний та лабораторний контроль (при можливості визначення рівня дигоксину в плазмі крові) для раннього виявлення ознак глікозидної інтоксикації; може виникнути необхідність зниження дози дигоксину вдвічі.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу«torsade de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон і протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) є винятком із цього правила та лише не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу«torsade de pointes».

Комбінована терапія з наступними препаратами у зв’язку з пролонгацією інтервалу QT та підвищенням ризику розвитку поліморфної пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» («torsade de pointes») протипоказана

• Антиаритмічні препарати класу IA, наприклад, хінідин, гідрохінідин, прокаїнамід, дизопірамід;
• антиаритмічні препарати класу III, наприклад, дофетилід, ібутилід, соталол, бретилій;
• інші препарати, які не мають антиаритмічної активності, включаючи макролідні антибіотики (еритроміцин для внутрішньовенного введення, спіраміцин), ко-тримоксазол для парентерального введення, вінкамін (внутрішньовенно), цизаприд, бепридил, сполуки миш’яку, дифеманіл, доласетрон (внутрішньовенно);
• деякі антипсихотичні засоби (хлорпромазин, ціамемазин, левопромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліприд, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сультоприд, зуклопентиксол);
• препарати літію і трициклічні антидепресанти, наприклад, доксепін, мапротилін, амітриптилін;
• деякі антигістамінні препарати, наприклад, лоратадин, терфенадин, астемізол, мізоластин;
• протималярійні препарати, наприклад, хінін, мефлохін, хлорохін;
• моксифлоксацин, спарфлоксацин, тореміфен.

Ці протипоказання не стосуються випадків застосування аміодарону для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Фторхінолони

Повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT з/без розвитку «torsade de pointes» при прийомі аміодарону з фторхінолонами. Одночасного застосування аміодарону з фторхінолонами слід уникати (окрім моксифлоксацину, спарфлоксацину, комбінація з якими протипоказана, див. вище). Якщо така комбінація неминуча, необхідний ретельний попередній контроль інтервалу QT і постійний ЕКГ-контроль.

Комбінована терапія з наступними препаратами не рекомендується

• Бета-адреноблокатори крім соталолу(протипоказана комбінація)та есмололу(комбінація потребує застережень при застосуванні) та деякі інгібітори кальцієвих каналів (дилтіазем, верапаміл): можливе потенціювання негативних хронотропних ефектів та уповільнення провідності з розвитком вираженої брадикардії, атріовентрикулярної блокади, збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо «torsade de pointes». Якщо така комбінація неминуча, необхідний ретельний попередній контроль інтервалу QT і постійний ЕКГ-контроль у процесі лікування;
• стимулюючі проносні, які можуть призвести до гіпокаліємії, збільшуючи тим самим ризик «torsade de pointes»; слід застосовувати інші види проносних;
• інгібітори ВІЛ-протеази: аміодарон метаболізується ізоферментами цитохрому Р450 CYP3A4 і CYP2C8, тому можливі взаємодії з інгібіторами цих ферментів, зокрема з інгібіторами CYP3A4, такими як інгібітори ВІЛ-протеази. Комбінація може призвести до гальмування метаболізму аміодарону, збільшенню його концентрації та підвищенню ризику серйозних побічних ефектів (наприклад, аритмії). Такої комбінації слід уникати. Якщо така комбінація необхідна, стан пацієнта слід ретельно контролювати;
• метадон: підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.

Комбінована терапія з наступними препаратами потребує застережних заходів

• Інші лікарські засоби, які можуть спричинити гіпокаліємію і тим самим підвищити ризик пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes»:
  • діуретики, ізольовано або в комбінації;
  • системні глюкокортикоїди та мінералокортикоїди, тетракозактид;
  • амфотерицин В (внутрішньовенно).

Слід запобігати виникненню гіпокаліємії та за необхідністю коригувати її, контролювати рівень електролітів у крові, інтервал QT та появу хвиль U на ЕКГ. Припустимо збільшення інтервалу QT до 450 мс або не більше ніж на 25 % від початкової величини.

У випадку виникнення пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes» не слід застосовувати антиаритмічні препарати, а слід проводити шлуночкову кардіостимуляцію, спрямовану на зниження частоти серцевих скорочень, можливе внутрішньовенне введення препаратів магнію.

• Загальна анестезія або високі дози кисневої терапії
• Описані випадки тяжких ускладнень у пацієнтів при проведенні загальної анестезії: брадикардія, яка не коригується атропіном, артеріальна гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду;
• рідкі випадки тяжких респіраторних ускладнень, іноді з летальним наслідком (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), спостерігалися зазвичай в ранній післяопераційний період, можливо, через взаємодію з високою концентрацією кисню під час примусової вентиляції.
• Есмолол

Можливе порушення автоматизму, провідності та скорочувальної властивості серця внаслідок пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів. Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль стану пацієнта.

• Інші препарати, які спричиняють брадикардію

Крім зазначених вище бета-блокаторів, крім соталолу (протипоказана комбінація), блокаторів кальцієвих каналів, серцевих глікозидів, аміодарон взаємодіє з клонідином, гуанфацином, інгібіторами холінестерази (донепезил, галантамін, рівастигмін, такрин, амбемоній, пірідостигмін, неостигмін), пілокарпіном з підвищенням ризику розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти), шлуночкових порушень ритму, особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes». Рекомендується клінічний та електрокардіографічний контроль стану пацієнта.

• Субстрати Р-глікопротеїну, в т.ч. дабігатран: оскільки аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну, при одночасному застосуванні можливе збільшення концентрації субстратів Р-глікопротеїну в крові та ризику їх побічних реакцій. З підвищенням концентрації дабігатрану у плазмі крові зростає ризик кровотеч, тому необхідний клінічний моніторинг та коригування дози дабігатрану (не вище 150 мг/добу).
• Препарати, які метаболізуються системою цитохрому Р450 3А4

Можливе підвищення концентрації цих препаратів у плазмі крові через пригнічення їх метаболізму в печінці і, як наслідок, можливе посилення їх фармакодинамічних ефектів та/або токсичності, що може вимагати зниження їх доз:

• циклоспорин: можливе підвищення рівня циклоспорину в плазмі крові в 2 рази; необхідна корекція дози для підтримання терапевтичної концентрації препарату в плазмі крові;
• фентаніл: аміодарон може потенціювати ефекти фентанілу, збільшуючи тим самим ризик його токсичності;
• теофілін: підвищення концентрації теофіліну в крові з підвищенням ризику розвитку його побічних реакцій;
• бупівакаїн, левобупівакаїн, прилокаїн, ропівакаїн, лідокаїн: специфічні дослідження взаємодії місцевих анестетиків з антиаритмічними препаратами класу ІІІ (наприклад, аміодароном) не проводилися, але рекомендується дотримуватися обережності при такій комбінації – слід ретельно контролювати стан пацієнта, ЕКГ, оскільки підвищується ризик міокардіальної депресії;
• макроліди (наприклад, кларитроміцин, азитроміцин, рокситроміцин): підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes»; необхідний контроль ЕКГ та клінічний моніторинг пацієнта протягом одночасного застосування цих препаратів;
• орлістат: можливе зниження рівня аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідний клінічний контроль, контроль ЕКГ; може виникнути необхідність коррекції дози аміодарону;
• статини, які метаболізуються за допомогою CYPЗА4 (у т.ч. симвастатин, аторвастатин, ловастатин): дозозалежне підвищення ризику рабдоміолізу. У разі застосування симвастатину доза його не має перевищувати 20 мг на добу. Якщо при застосуванні препарату в такій дозі не вдається досягти терапевтичного ефекту, необхідно призначити інший статин, який не взаємодіє з аміодароном;
• інші препарати, які метаболізуються CYP 3A4: такролімус (ризик нефротоксичності), силденафіл (ризик посилення його побічних ефектів), триазолам, мідазолам (ризик розвитку психомоторних ефектів), дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин; необхідна корекція дози.
• Антагоністи H₂-гістамінових рецепторів (циметидин), азольні протигрибкові препарати (кетоконазол, ітраконазол), телітроміцин інгібують CYP3A і можуть збільшувати рівні аміодарону в крові, підвищуючи ризик вентрикулярних аритмій.
• Клопідогрель: оскільки клопідогрель метаболізується CYP3A4 в печінці до своєї активної форми, супутнє застосування аміодарону може призвести до неефективності гальмування агрегації тромбоцитів.
• Грейпфрутовий сік інгібує цитохром Р450 3А4, що може призвести до підвищення концентрації аміодарону в плазмі крові. Слід уникати його вживання під час лікування аміодароном.
• Флекаїнід: можливе збільшення рівня флекаїніду у плазмі крові внаслідок інгібіції аміодароном цитохрому CYP 2D6; необхідна корекція дози.
• Взаємодія з іншими субстратами ізоферментів цитохрому Р450: у дослідженнях іn vitro показано, що аміодарон також є інгібітором CYP 1A2, CYP 2C19 і CYP 2D6 через його основний метаболіт. Аміодарон може збільшувати концентрації в плазмі крові препаратів, метаболізм яких залежить від CYP 1A2, CYP 2C19 і CYP 2D6, наприклад, декстрометорфан, метопролол.

Особливості застосування.

Аритміл для внутрішньовенного введення призначений для застосування при тяжких порушеннях серцевого ритму в умовах спеціалізованих відділень стаціонару при постійному моніторингу стану пацієнта (ЕКГ, артеріальний тиск) у тих випадках, коли необхідне швидке досягнення антиаритмічного ефекту або коли неможливий його пероральний прийом.

Зауваження стосовно способу застосування

Аміодарон слід завжди, коли це можливо, вводити через центральні вени, оскільки інфузії через периферичні вени, особливо повторні або довготривалі, можуть призвести до розвитку побічних реакцій в місці введення. Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності, інакше препарат можна вводити через периферичні вени – найбільшу периферичну вену з якомога більшим кровотоком.

Рекомендовано інфузійне введення препарату, оскільки навіть дуже повільна внутрішньовенна ін’єкція аміодарону може спричинити виражену артеріальну гіпотензію, гостру серцево-судинну недостатність або тяжку дихальну недостатність (при виникненні циркуляторного колапсу може бути ефективним атропін).

Слід дотримуватися обережності при внутрішньовенних інфузіях препарату пацієнтам з артеріальною гіпотонією, декомпенсованою кардіоміопатією, тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою дихальною недостатністю (ці стани є протипоказанням для введення аміодарону у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції).

Внутрішньовенне введення аміодарону шприцом у вигляді ін’єкцій можливе тільки у невідкладних ситуаціях (серцево-легенева реанімація при зупинці серця внаслідок резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапії фібриляції шлуночків), коли відсутні інші терапевтичні можливості, і тільки у відділеннях кардіореанімації при постійному електрокардіографічному контролі. При необхідності продовження лікування аміодароном його слід вводити шляхом внутрішньовенної інфузії.

Не змішувати препарат в одному шприці або системі для внутрішньовенного введення з іншими лікарськими засобами!

Серцеві ефекти та порушення електролітного балансу

Аміодарон має низький проаритмічний ефект, який проявляється в основному при застосуванні з препаратами, що подовжують період реполяризації шлуночків або при порушеннях електролітного балансу (особливо при гіпокаліємії). Можливі випадки виникнення нової або загострення існуючої аритмії при лікуванні аміодароном, іноді з летальним наслідком; важливо брати до уваги ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією. Гіпокаліємію та інші порушення електролітного балансу необхідно скоригувати до початку введення аміодарону та здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів в крові та клінічний моніторинг стану пацієнта протягом лікування препаратом.

Незважаючи на те, що аміодарон може спричиняти подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» незначна.

Слід з обережністю застосовувати препарат особам літнього віку, пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди, через ризик розвитку тяжкої брадикардії, тяжких порушень провідності з можливим виникненням ідіовентрикулярного ритму, особливо при застосуванні високих доз. При виникненні таких станів лікування препаратом слід припинити, можливе застосування бета-адреноміметиків або глюкагону, за необхідності – кардіостимуляція.

На фоні лікування аміодароном можливі зміни ЕКГ: подовження інтервалу QТ (у зв’язку з пролонгацією реполярізації), поява зубця U, деформація зубця Т. Ці зміни не є проявом токсичності препарату.

Ендокринні ефекти

Аміодарон містить йод (у 200 мг міститься приблизно 75 мг йоду), тому він може впливати на результати тестів накопичення радіоактивного йоду в щитовидній залозі, однак інтерпретація результатів функціональних тестів щитовидної залози (рівень гормонів fТ₃, fТ₄, ТТГ) залишається можливою.

Застосування внутрішньовенного аміодарону може спричинити розвиток гіпертиреозу/гіпотиреозу, особливо у пацієнтів з дисфункцією щитовидної залози в анамнезі (в т.ч. у сімейному) або у пацієнтів, які приймають/раніше приймали пероральний аміодарон.

Аміодарон інгібує в периферичних тканинах перетворення тироксину (Т₄) в трийодтиронін (Т₃) і може призвести до ізольованих біохімічних змін (збільшення рівня fТ₄, незначне зниження/норма рівня fT₃ в сироватці крові) у клінічно еутиреоїдних пацієнтів. У таких випадках немає причин припиняти лікування аміодароном, якщо немає ніяких клінічних або подальших лабораторних (TТГ) свідоцтв захворювання щитовидної залози. У випадках підтвердженого гіпертиреозу терапію аміодароном слід припинити. При підтвердженні гіпотиреозу можлива відповідна гормональна замісна терапії без відміни аміодарону (за необхідності його застосування).

Через повільну елімінацію аміодарону та його метаболітів високі рівні в плазмі крові йодиду, анормальні тести та дисфункція щитовидної залози можуть зберігатися протягом кількох тижнів або навіть місяців після відміни аміодарону. Тому слід проводити клінічну та лабораторну оцінку функції щитовидної залози до початку лікування і періодично у подальшому, особливо у пацієнтів літнього віку, у пацієнтів з історією вузлових утворень, зоба або інших дисфункцій щитовидної залози.

Легеневі ефекти

Повідомлялося про кілька випадків розвитку інтерстиціальної пневмопатії при внутрішньовенному застосуванні аміодарону. При підозрі діагнозу інтерстиціального пневмоніту (поява диспное та/або сухого кашлю з/без погіршення загального стану) необхідно провести рентген-контроль органів грудної клітки та вирішити питання про відміну препарату та доречність призначення кортикостероїдів. Легеневі порушення зазвичай зворотні при ранній відміні препарату. Клінічні симптоми в основному зникають протягом кількох тижнів, а потім відбувається більш повільне відновлення рентгенологічної картини і функції легень (протягом кількох місяців). У деяких пацієнтів стан може погіршуватися, незважаючи на відміну аміодарону. Надходили повідомлення про летальні випадки проявів легеневої токсичності.

При лікуванні аміодароном повідомлялося про поодинокі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому дорослих, іноді з летальним наслідком, зазвичай у період безпосередньо після хірургічної операції. Його розвиток може бути спричинений взаємодією з високими концентраціями кисню. Під час примусової вентиляції легень рекомендується ретельний нагляд за такими пацієнтами.

З обережністю препарат застосовувати пацієнтам з бронхіальною астмою (ризик бронхоспазму).

Анестезія

Перед хірургічною операцією слід обов’язково попередити анестезіолога, що пацієнт отримував/отримує аміодарон (загроза респіраторного дистрес-синдрому). Також лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов’язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об’єму серцевого викиду та порушення провідності.

Гепатобіліарні ефекти

Під час лікування аміодароном слід регулярно та ретельно контролювати функцію печінки (активність трансаміназ у сироватці крові) для раннього виявлення її ураження, оскільки в перші 24 години внутрішньовенного введення препарату можливе виникнення тяжкої гепатоцелюлярної недостатності, іноді з летальним наслідком. Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити його, якщо рівні трансаміназ більш як у три рази перевищують норму. З обережністю застосовувати препарат пацієнтам із печінковою недостатністю.

Лікарські взаємодії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)

Для запобігання небажаним ефектам необхідно ретельно призначати супутню терапію, враховуючи клінічно значущі взаємодії аміодарону.

Не рекомендується застосовувати аміодарон з бета-блокаторами, деякими блокаторами кальцієвих каналів, що знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, дилтіазем), проносними, які стимулюють моторику кишечнику та можуть викликати гіпокаліємію, фторхінолонами та інгібіторами ВІЛ-протеази.

Комбінації з бета-блокаторами, верапамілом, дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Також при одночасному застосуванні аміодарону з флекаїнідом необхідно, з огляду на підвищення плазмового рівня останнього, відповідно зменшувати дозу флекаїніду та ретельно моніторувати стан пацієнта.

Під час лікування аміодароном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік (ризик підвищення концентрації аміодарону в крові).

Розчин Аритмілу містить бензиловий спирт, який може спричинити токсичні та алергічні реакції у дітей віком до 3 років.

При застосуванні препарату у хворих на цукровий діабет слід брати до уваги, що аміодарон вводиться тільки на 5 % розчині глюкози.

Після припинення лікування терапевтична концентрація аміодарону може зберігатися в крові протягом кількох тижнів у разі повторного внутрішньовенного введення через тривалий період напіввиведення. Після подальшого зниження рівня аміодарону аритмії можуть повторюватися. Стан пацієнтів слід регулярно контролювати після припинення лікування.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Оскільки аміодарон діє на щитовидну залозу плода, застосування препарату в період вагітності протипоказане, за винятком випадків, коли користь від його призначення переважає ризики, пов’язані з ним.

Аміодарон екскретується в грудне молоко в значній кількості, тому при необхідності застосування препарату жінкам, які годують груддю, годування груддю протягом лікування слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат може негативно впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами, тому під час лікування слід утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності.

Спосіб застосування та дози.

Для внутрішньовенного введення доза та кратність застосування встановлюється індивідуально залежно від стану та потреб кожного пацієнта.

Аритміл можна вводити, тільки розчинивши у 5 % розчині глюкози. Не розводити 0,9 % розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!

Виходячи з фармацевтичних властивостей препарату, концентрація розчину не повинна бути нижче 600 мг/л, тобто 2 ампули препарату слід розводити не більше ніж у 500 мл 5 % розчину глюкози, тому що в більшому об’ємі розчинника розчин аміодарону стає нестабільним.

Тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе

Вводити препарат рекомендується тільки шляхом інфузій через центральні вени, крім серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Внутрішньовенна інфузія

Навантажувальна доза препарату зазвичай становить 5 мг/кг маси тіла, яку слід розводити у 250 мл 5 % розчину глюкози і вводити від 20 хвилин до 2 годин, бажано за допомогою інфузомату. Введення можна повторювати 2-3 рази протягом 24 годин. Добова доза не має перевищувати 1200 мг/добу. Терапевтичний ефект препарату проявляється на перших хвилинах введення та швидко знижується внаслідок насичення тканин, що потребує підтримуючої інфузії.

Підтримуюча доза – 10-20 мг/кг/добу (в середньому 600-800 мг/добу до 1200 мг/добу) у 5 % розчині глюкози протягом кількох днів. З першого дня інфузії необхідно поступово переходити на пероральний прийом таблетованих форм аміодарону в дозі від 600-800 мг до 1200 мг на добу.

Швидкість інфузії слід коригувати на основі клінічної відповіді на лікування.

Серцево-легенева реанімація при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапії

Щодо способу введення і з огляду на ситуацію, якої стосуються ці показання, рекомендується застосовувати центральний венозний катетер за умови його наявності та готовності; інакше препарат можна вводити через найбільшу периферичну вену з якомога більшим кровотоком.

Внутрішньовенна ін’єкція: стартова доза становить 300 мг або 5 мг/кг маси тіла, розведених у 20 мл 5 % розчину глюкози, вводити слід швидко. Можливе додаткове введення 150 мг аміодарону (або 2,5 мг/кг маси тіла), якщо фібриляція шлуночків зберігається.

Не змішувати в одному шприці з іншими препаратами!

Пацієнти літнього віку.

Рекомендуються найменші навантажувальні та підтримуючі дози.

Пацієнти з порушеннями функції нирок та печінки.

Не потребується корекції доз пацієнтам з порушеннями функції нирок та печінки (за винятком тяжкої печінкової недостатності).

Діти.

Безпека та ефективність аміодарону для дітей на даний час не оцінювалися, тому застосування його дітям не рекомендується.

Розчин аміодарону містить бензиловий спирт. Повідомлялося про випадки летального «синдрому задишки» («гаспінг-синдрому» − gasping syndrome) у новонароджених після внутрішньовенного введення розчинів, які містять цей консервант. Симптоми цього ускладнення включають раптову задишку, артеріальну гіпотензію, брадикардію та розвиток серцево-судинного колапсу.

Передозування.

Інформації стосовно передозування аміодарону при внутрішньовенному застосуванні немає.

Є інформація про гостре передозування аміодарону при застосуванні таблетованої форми. Описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes», судинної недостатності, ураження печінки.

Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія. У випадку брадикардії можуть бути застосовані бета-адреноміметики, препарати атропіну або глюкагон, при необхідності – кардіостимуляція. У випадку пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes» – внутрішньовенне введення солей магнію, кардіостимуляція, спрямована на зниження частоти серцевих скорочень.

Приймаючи до уваги фармакокінетичний профіль аміодарону, рекомендується контролювати стан пацієнта (особливо серцеву діяльність) протягом тривалого часу.

Аміодарон та його метаболіти не видаляються при діалізі.

Побічні реакції.

Місцеві реакції.

• Реакції у місці введення, такі як біль, еритема, набряк, некроз, крововилив, інфільтрація, запалення, затвердіння, целюліт, тромбофлебіт, флебіт, інфекційні ускладнення, зміни пігментації.

Кров та лімфатична система.

• У пацієнтів, які приймали аміодарон, мали місце випадки розвитку гранульом кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

Серцево-судинна система.

• Брадикардія, зазвичай помірна; у деяких випадках – виражена брадикардія, у виняткових випадках – зупинка синусового вузла, що вимагає відміни лікування, особливо у пацієнтів літнього віку та/або у пацієнтів із дисфункцією синусового вузла;
• розвиток або посилення аритмій (у т.ч. типу «torsade de pointes»), іноді з подальшою зупинкою серця, в основному при застосуванні разом з препаратами, які подовжують період реполяризації шлуночків серця або при порушеннях електролітного балансу;
• зниження артеріального тиску, зазвичай помірне та транзиторне. Випадки тяжкої артеріальної гіпотензії чи колапсу були зареєстровані при передозуванні або занадто швидкому введенні препарату;
• відчуття жару (припливи).

Травний тракт.

• Нудота.

Гепатобіліарна система.

• Ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові на початку лікування, зазвичай помірне (у 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно;
• гостре ураження печінки, в т.ч. гостра печінкова недостатність, іноді з летальним наслідком (частіше виникає у перші 24 години внутрішньовенного введення аміодарону), з високим рівнем активності трансаміназ у сироватці крові та/або жовтяницею;
• хронічне ураження печінки, зазвичай при тривалому застосуванні (протягом більш ніж 6 місяців) таблетованих форм аміодарону. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки.

Імунна система.

• Анафілактичний шок, можливий ангіоневротичний набряк.

Нервова система.

• Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина мозку), головний біль.

Дихальна система.

• Інтерстиціальний пневмоніт;
• тяжкі респіраторні ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним наслідком;
• бронхоспазм та/або апное у пацієнтів із тяжкою дихальною недостатністю, передусім у хворих на бронхіальну астму.

Шкіра та підшкірна клітковина.

• Посилення потовиділення; кропив’янка.

Ендокринна система.

• Гіпертиреоїдизм, іноді з летальним наслідком;
• гіпотиреоїдизм.

Опорно-рухова система та сполучні тканини.

• Біль у спині.

Побічні реакції препарату зазвичай залежать від дози, тому потрібно з обережністю визначати мінімальну ефективну підтримуючу дозу, щоб запобігти або знизити до мінімуму ризик виникнення небажаних ефектів.

Термін придатності. 2 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці!

Умови зберігання.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Аміодарон можна вводити, тільки розчинивши у 5 % розчині глюкози. Не розводити 0,9 % розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!

Не змішувати в одному шприці або системі з іншими лікарськими засобами!

При приготуванні розчину аміодарону для інфузії слід використовувати інструменти та обладнання, які не містять 2-диетилгексилфталат (наприклад, ПВХ, поліетилен, поліпропілен, скло), оскільки аміодарон може вивільняти 2-диетилгексилфталат.

Упаковка.

По 3 мл в ампулі, по 5 ампул у касеті, 1 касета в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.