Бисопролол-Здоровье 10 мг инструкция, аналоги и состав

Склад:

діюча речовина: bisoprolol;

1 таблетка містить бісопрололу фумарату 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат безводний; целюлоза мікрокристалічна; крохмаль кукурудзяний; кросповідон; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат; суха суміш «Opadry white», що містить титану діоксид (Е 171), гіпромелозу, триацетин; додатково для таблеток по 5 мг та по 10 мг – жовтий захід FCF, оранжево-жовтий S (Е 110), тартразин (Е 102).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, круглі, з двоопуклою поверхнею, білого або майже білого кольору (таблетки по 2,5 мг), від світло-жовтого до жовтого кольору (таблетки по 5 мг),від світло-оранжевого до оранжевого з рожевим відтінком кольору (таблетки по 10 мг).

Фармакотерапевтична група.

Селективні блокатори бета-адренорецепторів.

Код АТХ С07А В07.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Бісопролол – високоселективний ß₁-адреноблокатор. При застосуванні у терапевтичних дозах не має внутрішньої симпатоміметичної активності і клінічно виражених мембраностабілізуючих властивостей. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Зменшує потребу міокарда в кисні завдяки зменшенню ЧСС і зменшенню серцевого викиду та зниженню артеріального тиску, збільшує постачання міокарда киснем за рахунок зменшення кінцево-діастолічного тиску і подовження діастоли. Препарат має дуже низьку спорідненість із ß₂-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також із ß₂-рецепторами ендокринної системи.

Максимальний ефект бісопрололу настає через 3-4 години після прийому. Період напіввиведення з плазми становить 10-12 годин, що призводить до 24-годинної ефективності після одноразового прийому. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2 тижні прийому.

Фармакокінетика.

Всмоктуваність. Після прийому внутрішньо добре адсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Біодоступність становить близько 90 % після перорального застосування і не залежить від прийому їжі. Фармакокінетика бісопрололу і концентрація в плазмі крові лінійні в діапазоні доз від 5 мг до 20 мг. Максимальна концентрація у плазмі крові (С_max) досягається через 2-3 години.

Розподіл. Об’єм розподілу становить 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові становить близько 30 %.

Метаболізм та виведення. Бісопролол виводиться з організму двома шляхами: 50 % біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів та виводиться нирками, 50 % виводиться нирками у незміненому вигляді. Дослідження in vitro з використанням мікросом печінки людини показали, що бісопролол метаболізується за участю CYP3A4 (~ 95 %), CYP2D6 відіграє лише незначну роль. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/год. Період напіввиведення – 10-12 год.

Клінічні характеристики.

Показання.

• Артеріальна гіпертензія;
• ішемічна хвороба серця (стенокардія);
• хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка, у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності – серцевими глікозидами.

Протипоказання.

• Гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, що потребує інотропної терапії;
• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (за винятком такої у пацієнтів зі штучним водієм ритму);
• синдром слабкості синусового вузла;
• виражена синоатріальна блокада;
• симптоматична брадикардія;
• симптоматична артеріальна гіпотензія;
• тяжка форма бронхіальної астми або тяжкі хронічні обструктивні захворювання легень;
• пізні стадії порушення периферичного кровообігу або хвороби Рейно;
• феохромоцитома, що не лікувалася;
• метаболічний ацидоз;
• підвищена чутливість до бісопрололу або інших компонентів препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбінації, які не рекомендовано застосовувати.

Лікування хронічної серцевої недостатності.

• Антиаритмічні засоби І класу (наприклад хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на атріовентрикулярну провідність та інотропну функцію міокарда.

   

  Всі показання.

  • Антагоністи кальцію типу верапамілу, меншою мірою – дилтіазему негативно впливають на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади у пацієнтів, які приймають ß-блокатори.
  • Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксинідин, рилменідин) можуть призвести до погіршення серцевої недостатності. При комбінованій терапії раптова відміна цих засобів може підвищити ризик рефлекторної гіпертензії.

  Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.

  Лікування артеріальної гіпертензії або ішемічної хвороби серця (стенокардії).

  • Антиаритмічні засоби І класу (наприклад хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон) можуть підвищувати негативний вплив на атріовентрикулярну провідність та інотропну функцію міокарда.

  Всі показання.

  • Антагоністи кальцію типу дигідропіридину (наприклад ніфедипін, фелодипін, амлодипін) можуть підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Не виключається можливість зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.
  • Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад аміодарон) можуть підвищувати негативний вплив на атріовентрикулярну провідність.
  • ß-блокатори місцевої дії (наприклад такі, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми) можуть підсилювати дію бісопрололу.
  • Парасимпатоміметики можуть збільшувати час атріовентрикулярної провідності та підвищувати ризик брадикардії.
  • Інсулін та пероральні гіпоглікемізуючі засоби: посилюється дія цих препаратів. Ознаки гіпоглікемії можуть бути замасковані. Подібна взаємодія більш вірогідна при застосуванні неселективних β-блокаторів.
  • Засоби для анестезії підвищують ризик пригнічення функції міокарда і виникнення артеріальної гіпотензії.
  • Серцеві глікозиди (препарати наперстянки) можуть знижувати частоту серцевих скорочень, збільшують час атріовентрикулярної провідності.
  • Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) можуть послаблювати гіпотензивний ефект бісопрололу.
  • ß-симпатоміметики (наприклад ізопреналін, добутамін): застосування у комбінації з препаратом Біпролол-Здоров’я може призвести до зниження терапевтичного ефекту обох лікарських засобів.
  • Симпатоміметики, які активують α- і ß-адренорецептори (наприклад адреналін, норадреналін), підвищують артеріальний тиск. Подібна взаємодія більш вірогідна при застосуванні неселективних β-блокаторів.
  • Антигіпертензивні засоби (наприклад трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин) підвищують ризик артеріальної гіпотензії.

  Комбінації, що можливі.

  • Мефлохін: може підвищуватися ризик розвитку брадикардії.
  • Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В) підвищують гіпотензивний ефект ß-блокаторів. Є ризик розвитку гіпертонічного кризу.

  Особливості застосування.

  Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам при таких станах:

  • цукровий діабет з різкими коливаннями рівня глюкози в крові, при цьому симптоми гіпоглікемії (тахікардія, серцебиття, пітливість) можуть бути приховані;
  • сувора дієта;
  • проведення десенсибілізаційної терапії;
  • атріовентрикулярна блокада I ступеня;
  • стенокардія Принцметала;
  • порушення периферичного кровообігу (на початку терапії можливе посилення скарг);
  • загальна анестезія.

  Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів β-адренорецепторів. У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування β-блокаторів знижує випадки аритмії та ішемії міокарда протягом наркозу, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування β-блокаторів під час інтраопераційного періоду. Анестезіолог повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими лікарськими засобами, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації падіння артеріального тиску. У разі відміни бісопрололу перед оперативним втручанням дозу слід поступово знизити та припинити прийом препарату за 48 годин до загальної анестезії.

  На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів з такими захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу, тяжкі порушення функції нирок, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені пороки серця, гемодинамічно значимі набуті клапанні пороки серця, інфаркт міокарда за останні 3 місяці.

  Комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію типу верапаміл або дилтіазем, із антиаритмічними препаратами 1 класу і з гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

  При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках на тлі прийому препарату пацієнти з бронхіальною астмою через підвищення тонусу дихальних шляхів можуть потребувати більш високих доз ß₂-симпатоміметиків.

  Як і інші ß-блокатори, бісопролол може підсилювати чутливість до алергенів та збільшувати анафілактичні реакції. У таких випадках застосування адреналіну не завжди дає позитивний терапевтичний ефект.

  Пацієнтам із псоріазом (у т. ч. в анамнезі) слід застосовувати β-блокатори (наприклад бісопролол) після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

  Пацієнтам із феохромоцитомою призначають препарат тільки на тлі попередньої терапії α-адреноблокаторами. Симптоми тиреотоксикозу можуть бути замасковані на тлі прийому препарату. При застосуванні препарату можливий позитивний результат при проведенні допінг-контролю.

  На початку лікування препаратом необхідно проводити регулярний моніторинг.

  У разі необхідності терапію препаратом слід завершувати повільно, поступово знижуючи дозу.

  Застосування у період вагітності або годування груддю. У період вагітності препарат застосовують тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Як правило, ß-адреноблокатори зменшують кровотік у плаценті та можуть вплинути на розвиток плода. Якщо лікування β-блокатором необхідне, бажано, щоб це був β₁-селективний β-блокатор. Необхідно контролювати матково-плацентарний кровотік та ріст плода.

  Після пологів новонароджений повинен знаходитися під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати протягом перших 3 діб.

  Даних щодо екскреції бісопрололу у грудне молоко або безпеки впливу на грудних дітей немає, тому не рекомендується застосовувати Біпролол-Здоров’я під час годування груддю.

  Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.В окремих випадках препарат може вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами. Особливу увагу необхідно приділяти на початку лікування, при зміні дози препарату або при взаємодії з алкоголем.

  Спосіб застосування та дози.

  Таблетки Біпролол-Здоров’я слід приймати не розжовуючи, вранці, натще або під час сніданку, запиваючи невеликою кількістю рідини.

  Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця (стенокардія).

  Рекомендована доза становить 5 мг (1 таблетка препарату 5 мг) на добу. У разі помірної гіпертензії (діастолічний тиск до 105 мм рт. ст.) застосовують дозу 2,5 мг.

  За необхідності добову дозу можна підвищити до 10 мг (1 таблетка препарату 10 мг) на добу. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг на добу.

  Зміну та коригування дози лікар встановлює індивідуально, залежно від стану пацієнта.

  Біпролол-Здоров’я обов’язково застосовують з обережністю пацієнтам з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця, що супроводжується серцевою недостатністю.

  Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка, у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, при необхідності – серцевими глікозидами.

  Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензинових рецепторів у разі непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори β-адренорецепторів, діуретики і у разі необхідності – серцеві глікозиди.

  Препарат призначають для лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю без ознак загострення.

  Лікування хронічної серцевої недостатності розпочинається відповідно до поданої нижче схеми титрування та може коригуватися залежно від індивідуальних реакцій організму.

  • 1,25 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом 1 тижня, підвищуючи до
  • 2,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тижня, підвищуючи до
  • 3,75 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тижня, підвищуючи до
  • 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4-х тижнів, підвищуючи до
  • 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4-х тижнів, підвищуючи до
  • 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримуюча терапія.

  *На початку терапії хронічної серцевої недостатності рекомендується застосовувати препарат у відповідному дозуванні.

  Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату становить 10 мг 1 раз на добу.

  На початку лікування стійкої хронічної недостатності необхідно проводити регулярний моніторинг. Протягом фази титрування необхідний контроль за показниками життєдіяльності (артеріальний тиск, частота серцевих скорочень) і симптомами прогресування серцевої недостатності.

  Модифікація лікування.

  Якщо під час фази титрування або після неї спостерігається погіршення серцевої недостатності, розвивається артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується коригування дози препарату, що може потребувати тимчасового зниження дози бісопрололу або, можливо, призупинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта лікування препаратом продовжують.

  Курс лікування препаратом тривалий.

  Не слід припиняти лікування раптово та змінювати рекомендовану дозу без консультації з лікарем, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. У разі необхідності лікування препаратом слід завершувати повільно, поступово знижуючи дозу.

  Пацієнти з печінковою та нирковою недостатністю.

  Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця. Для пацієнтів з порушенням функцій печінки або нирок легкого і середнього ступеня підбір дози зазвичай робити не потрібно. Пацієнтам з тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) і пацієнтам з тяжкою формою печінкової недостатності доза не повинна перевищувати добову дозу 10 мг препарату.

  Хронічна серцева недостатність.Немає даних щодо фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функції печінки та/або нирок, тому збільшувати дозу необхідно з обережністю.

  Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

  Діти. Клінічні дані щодо ефективності і безпеки застосування препарату для лікування дітей відсутні.

  Передозування. Найбільш частими ознаками передозування препаратом є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія і бронхоспазм. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до однократної високої дози бісопрололу, пацієнти з серцевою недостатністю можуть бути більш чутливі до препарату.

  У разі передозування необхідно негайно звернутися до лікаря.

  Залежно від ступеня передозування припиняють лікування препаратом та проводять підтримуючу і симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу.

  При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. Якщо реакція відсутня, з обережністю вводять ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках вводять штучний водій ритму.

  При артеріальній гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів, внутрішньовенне введення глюкагону.

  При атріовентрикулярній блокаді II і III ступеня: інфузійне введення ізопреналіну; при необхідності – кардіостимуляція.

  При загостренні хронічної серцевої недостатності: внутрішньовенне введення діуретичних засобів і вазодилататорів.

  При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін), β₂-адреноміметики та/або амінофілін.

  При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

  Побічні реакції.

  Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100 і < 1/10), нечасто (> 1/1000 і < 1/100), рідко (> 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за даними).

  З боку серця.

  Дуже часто: брадикардія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю).

  Часто: ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю).

  Нечасто: порушення атріовентрикулярної провідності, брадикардія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця), ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

  З боку нервової системи.

  Часто: запаморочення*, головний біль*.

  Рідко: синкопе.

  З боку органів зору.

  Рідко: зниження сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз).

  Дуже рідко: кон’юнктивіт.

  З боку органів слуху.

  Рідко: погіршення слуху.

  З боку дихальної системи.

  Нечасто: бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі та хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів.

  Рідко: алергічний риніт.

  З боку травного тракту.

  Часто: нудота, блювання, діарея, запор.

  З боку шкіри та сполучних тканин.

  Рідко: реакції гіперчутливості, такі як свербіж, почервоніння, висипання.

  Дуже рідко: алопеція. При лікуванні ß-блокаторами можливе погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипання.

  З боку кістково-м’язової системи.

  Нечасто: м’язова слабкість, судоми.

  З боку печінки.

  Рідко: гепатит.

  З боку судинної системи.

  Часто: відчуття холоду або оніміння в кінцівках, артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів з серцевою недостатністю).

  З боку репродуктивної системи.

  Рідко: порушення потенції.

  Психічні розлади.

  Нечасто: депресія, порушення сну.

  Рідко: нічні кошмари, галюцинації.

  Лабораторні показники.

  Рідко: підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ).

  Загальні розлади.

  Часто: астенія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю), втомлюваність*.

  Нечасто: астенія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

  * Стосується тільки пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця. Ці симптоми зазвичай виникають на початку терапії, слабко виражені і зникають протягом перших 1-2 тижнів.

  У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно проінформувати лікаря.

  Термін придатності. 2 роки.

  Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

  Зберігати в недоступному для дітей місці.

  Упаковка. По 10 таблеток по 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг у блістері, по 3 блістери у коробці з картону.

  Категорія відпуску. За рецептом.

  Виробник. ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров’я».

  Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

  Україна, 61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22.