Эзомепразол инструкция, аналоги и состав

Показания:	Езомепразол, ліофілізат для розчину для ін’єкцій, показаний для:- антисекреторної терапії у випадках, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення, наприклад:- гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;- лікування виразок шлунка, пов’язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);- попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику;- короткотривалого підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.
Форма випуска:	Ліофілізат для розчину для ін'єкцій по 40 мг у флаконах № 1
Производитель, страна:	Напрод Лайф Саєнсес Пвт. Лтд., Індія
Действующее вещества:	1 флакон містить езомепразол натрію, що еквівалентно езомепразолу 40 м
МНН:	Esomeprazole
Регистрация:	UA/12116/01/01з 28.03.2012 по 28.03.2017. Приказ 213 від 28.03.2012
Код АТХ:	A Пищеварительный тракт и обмен веществ A02 Препараты, применяемые при состояниях, связанных с нарушениями кислотности A02B Противоязвенные средства и препараты, применяемые при гастроэзофагеальном рефлюксе A02BC Ингибиторы протонового насоса A02BC05 Esomeprazole

Cклад:

діюча речовина: esomeprazole;

1 флакон містить езомепразол натрію, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), натрію карбонат безводний.

Лікарська форма. Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.Інгібітори протонного насоса. Езомепразол. Код АТС А02В С05.

Клінічні характеристики.

Показання.

Езомепразол, ліофілізат для розчину для ін’єкцій, показаний для:

• антисекреторної терапії у випадках, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення, наприклад:
• гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;
• лікування виразок шлунка, пов’язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);
• попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику;
• короткотривалого підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до езомепразолу або інших компонентів препарату і заміщених бензимідазолів.

Одночасне застосування з атазанавіром та нелфінавіром.

Вагітність, годування груддю, вік до 18 років.

Спосіб застосування та дози.

Антисекреторна терапія у випадку, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення

Пацієнтам, які не можуть застосовувати езомепразол перорально, призначають парентеральне введення Езомепразолу в дозі 20-40 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом призначають препарат по 40 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з гастоезофагеальною рефлюксною хворобою, які одержують симптоматичне лікування, призначають препарат по 20 мг 1 раз на добу.

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, пацієнтам, що входять до групи ризику, слід призначати дозу 20 мг 1 раз на добу.

Зазвичай курс внутрішньовенного лікування є короткотривалим. Слід переводити пацієнта на пероральне лікування якомога скоріше.

Підтримання гемостазу та попередження повторної кровотечі виразок шлунка та дванадцятипалої кишки

Після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки слід застосовувати дозу 80 мг, яку вводять як інфузію протягом 30 хвилин, після чого застосовують тривалу внутрішньовенну інфузію в дозі 8 мг/годину протягом 3 днів (72 години).

Після парентеральної терапії слід застосовувати терапію, спрямовану на пригнічення секреції кислоти, яку проводять за допомогою таблеток езомепразолу.

Спосіб застосування

Ін’єкції

Езомепразол у дозі 20 мг та 40 мг вводять у формі внутрішньовенної ін’єкції протягом 3 хвилин. Розчин для ін’єкції готують шляхом додавання 5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду у флакон з езомепразолом. Для введення дози 20 мг використовують половину приготованого розчину. Невикористані залишки розчину слід знищити.

Інфузії

Езомепразол у дозі 20 мг або 40 мг вводять у формі внутрішньовенної інфузії протягом 10-30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту одного флакона в 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Для введення дози 20 мг використовують половину приготованого розчину. Невикористані залишки розчину слід знищити.

Інфузія 80 мг

Езомепразол у дозі 80 мг слід вводити як тривалу внутрішньовенну інфузію протягом 30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом додавання вмісту двох флаконів із 40 мг езомепразолу до 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Доза 8 мг/год

Приготований розчин слід вводити як тривалу внутрішньовенну інфузію протягом 71,5 години (розраховано для швидкості інфузії 8 мг/год).

Лікування пацієнтів з порушеннями функції нирок.

Немає потреби у спеціальному підборі доз для пацієнтів з порушеннями функції нирок. Оскільки лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю мало вивчене, таким пацієнтам слід призначати препарат з обережністю.

Лікування пацієнтів з порушеннями функції печінки.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів тяжкості коригування дози не потрібне. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну добову дозу Езомепразолу 20 мг.

Виразки, що кровоточать: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів тяжкості коригування дози не потрібне. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю після початкового внутрішньовенного введення дози 80 мг Езомепразолу протягом 30 хвилин для проведення тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 години може бути достатньо дози 4 мг/год.

Лікування хворих літнього віку.

Немає потреби у спеціальному підборі доз для пацієнтівлітнього віку.

Побічні реакції.

Небажані явища класифікували залежно від частоти виникнення: часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000) та дуже рідко (<1/10000).

З боку системи крові та лімфатичної системи

Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи

Рідко: реакції гіперчутливості, такі як пропасниця, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок.

Порушення обміну речовин, метаболізму

Нечасто: периферичні набряки.

Рідко: гіпонатріємія.

Дуже рідко: гіпомагніємія.

З боку психіки

Нечасто: безсоння.

Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості.

Дуже рідко: галюцинації, агресія.

З боку нервової системи

Часто: головний біль.

Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.

Рідко: порушення смаку.

З боку органів зору

Рідко: нечіткість зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату

Нечасто: вестибулярні запаморочення.

З боку дихальної системи

Рідко: бронхоспазм.

З боку черевної системи

Часто: абдомінальний біль, запор, діарея, здуття, нудота, блювання.

Нечасто: сухість у роті.

Рідко: стоматит, кандидоз ШКТ.

З боку гепатобіліарної системи

Нечасто: підвищення рівнів печінкових ферментів.

Рідко: гепатит з жовтяницею і без неї.

Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.

З боку шкіри та її придатків

Часто: реакції в місці введення*.

Нечасто: дерматит, свербіж, висипання, кропив’янка.

Рідко: алопеція, фоточутливість.

Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини

Рідко: артралгія, міалгія.

Дуже рідко: м’язова слабкість.

З боку сечовидільної системи

Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Дуже рідко: гінекомастія.

Загальні розлади

Рідко: слабкість, посилення потовиділення.

*Реакції в місці введення переважно спостерігалися у разі застосування високих доз протягом 3 днів (72 годин). Не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незначна запальна реакція тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін’єкції. Це вказувало на те, що клінічне проявлення подразнення тканини було пов’язане з концентрацією препарату.

Повідомлялося про поодинокі випадки необоротного порушення зору у критично хворих пацієнтів, які отримували внутрішньовенні ін’єкції омепразолу (рацемату), особливо у високих дозах, проте причинного зв’язку не встановлено.

Передозування.

Дані щодо передозуванняобмежені та пов’язані з навмисним передозуванням. При пероральному прийомі езомепразолу у дозі 280 мг були описані випадки шлунково-кишкових розладів та слабкість. Внутрішньовенне застосування дози 308 мг езомепразолу протягом 24 годин симптомів не спричиняло.

Специфічного антидоту немає.

Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові і тому швидко не діалізується.

Лікування симптоматичне із проведенням загальних підтримуючих заходів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає клінічних даних щодо застосування езомепразолу вагітним, тому препарат протипоказаний у період вагітності.

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Не було проведено досліджень за участю жінок, які годують груддю. Тому Езомепразол протипоказаний у період годування груддю.

Діти.

Ефективність і безпека застосування Езомепразолу дітям не встановлені, тому препарат протипоказаний цій категорії пацієнтів.

Особливості застосування.

Перед початком терапії необхідно виключити наявність злоякісного процесу (особливо у пацієнтів із виразкою шлунка або при появі сигнальних симптомів (наприклад, виражена втрата ваги, нудота, дисфагія, гематемез або мелена), оскільки лікування препаратом може маскувати симптоматику і подовжити термін встановлення правильного діагнозу.

При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacterpylori необхідно враховувати можливі лікарські взаємодії всіх компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3А4, і необхідно враховувати його протипоказання та взаємодію (якщо застосовується потрійна терапія пацієнтам, які приймають одночасно з езомепразолом інші лікарські засоби, що метаболізуються CYP3А4, такі, наприклад, як цизаприд).

Тривале зменшення кислотності шлункового соку може призвести до збільшення кількості бактерій, наявних у шлунково-кишковому тракті, і тим самим дещо підвищити ризик виникнення інфекцій травного тракту, спричинених Salmonella та Campylobacter.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Враховуючи, що в чутливих хворих при застосуванні препарату можуть виникнути побічні реакції (запаморочення, сонливість, нечіткості зору, галюцинації тощо), таким пацієнтам на час прийому препарату слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, що потребують концентрації уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо механізм їх абсорбції обумовлений кислотністю шлункового соку. Як правило, застосування інших інгібіторів секреції кислоти або антацидів призводить до зменшення абсорбції кетоконазолу та ітраконазолу під час лікування езомепразолом.

Одночасне застосування езомепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг /ритонавіром 100 мг у здорових добровольців призводило до суттєвого зниження дії атазанавіру (приблизно 75 % зниження AUC, C_max, C_min). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу езомепразолу на ефективність атазанавіру.

Інгібітори протонного насоса, включаючи езомепразол, не призначають одночасно з атазанавіром та нелфінавіром.

Езомепразол пригнічує фермент CYP2С19 – головний фермент, який метаболізує езомепразол. Таким чином, при застосуванні езомепразолу в комбінації з препаратами, які метаболізують CYP2С19 (такими як діазепам, цитолопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих препаратів у плазмі крові може бути підвищена, тому необхідне зниження дози. Цю обставину слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу за показаннями. Одночасне застосування 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу субстрату діазепаму на 45 %. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу призводить до збільшення рівня фенітоїну в плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові при призначенні або відміні терапії езомепразолом.

Омепразол (40 мг 1 раз на добу) підвищував С_max та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP2С19) на 15 % та 41 % відповідно.

У здорових добровольців одночасне призначення 40 мг езомепразолу з цизопридом призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 % та збільшення часу напіввиведення (t_1/2) на 31 %, але не відбувалося помітного збільшення пікового рівня цизоприду в плазмі крові. Помірно пролонгований QT-інтервал спостерігався після прийому цизоприду окремо, який надалі не збільшувався при призначенні цизоприду в комбінації з езомепразолом.

Езомепразол не продемонстрував клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну, хінідину або варфарину.

Езомепразол метаболізується ензимами CYP2С19 і CYP3А4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3А4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) призводило до подвоєного впливу (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2С19 та CYP3А4 може призвести до підвищеного більше ніж у два рази впливу езомепразолу.

Інгібітор CYP2С19 та CYP3А4 – вориконазол – підвищував AUCτ езомепразолу на 280 %. У таких ситуаціях не завжди виникає потреба в коригуванні дози езомепразолу. Проте слід розглядати необхідність коригування дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у випадках, коли потрібне довготривале лікування.

Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP2С19. Застосування омепразолу в дозі 40 мг здоровим добровольцям під час дослідження призводило до збільшення С_max та площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18 і 26 % відповідно та для одного з його активних метаболітів на 20 і 69 % відповідно.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Езомепразол являє собою S-ізомер омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотного насоса в парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність. Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить до активної форми у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н⁺/K⁺-АТФази-кислотного насоса, а також інгібує секрецію як кислоти, так і лугу.

Вплив на секрецію кислоти.Через 5 днів після прийому езомепразолу по 20 мг та 40 мг перорально рівень рН у шлунку близько 4 зберігався в середньому протягом 13 і 17 годин відповідно. Цей ефект був аналогічним незалежно від того, вводився езомепразол перорально чи внутрішньовенно.

Завдяки використанню AUC як параметра концентрації в плазмі крові було продемонстровано взаємозв’язок між пригніченням секреції кислоти та експозицією.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти

Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70 % хворих після 4 тижнів лікування та у 93 % – після 8 тижнів лікування. Застосування езомепразолу 20 мг 2 рази на добу протягом 1 тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori у приблизно 90 % хворих. Після лікування протягом 1 тижня з метою ерадикації не було необхідності в монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти

У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину в плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.

Зниження секреції шлункового соку внаслідок застосування будь-якого інгібітору протонного насоса збільшує у шлунку кількість бактерій, що наявні у гастроінтестинальному тракті в нормі. Лікування інгібіторами протонного насоса може призводити до підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, спричиненої, наприклад, Salmonellaабо Campilobacter, та, можливо, Clostridium difficile,у госпітальних хворих.

Фармакокінетика. Конверсія в R-ізомер in vivo є незначною. Абсолютна біодоступність становить 64 % після разової дози 40 мг і зростає до 89 % після повторного прийому 1 раз на добу. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з протеїнами плазми.

Метаболізм і виведення

Езомепразол повністю метаболізується за участю цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, відповідального за виникнення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYP3А4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону – головного метаболіту в плазмі крові.

Параметри, які наведено нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів).

Загальний кліренс в плазмі крові становить близько 17 л/годину після разової дози та близько 9 л/годину після повторного прийому. Період напіввиведення в плазмі становить приблизно 1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійної залежності доза-AUC після повторного прийому. Ця тимчасова дозозалежність пояснюється зниженням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, можливо, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2С19 езомепразолом та/або його сульфонметаболітом. Езомепразол повністю виводиться із плазми між дозами без тенденції до акумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:ліофілізована маса від білого до майже білого кольору, без видимих включень.

Несумісність. Не застосовувати розчинники, які не зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози». Не змішувати з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 1 флакону зі скла, закупореному гумовою пробкою та алюмінієвим обтискним ковпачком, спорядженим кришкою фліп-оф, що забезпечує контроль першого відкриття, у пачці з картону.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Напрод Лайф Саєнсес Пвт.Лтд.

Місцезнаходження.

Джі-17/1, Ем.Ай.Ді.Сі., Тарапур, Бойсар, Діст-Тейн 401 506, штат Махараштра, Індія.

Заявник.

М.Біотек Лтд.

Місцезнаходження.

Гледстоун Хауз, 77-79 Хай Стріт, Егам ТВ20 9ГИ, Суррей, Велика Британія.