Лантус^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: інсулін гларгін;

основні фізико-хімічні властивості: безбарвний або майже безбарвний прозорий розчин;

склад: 1 мл ін’єкційного розчину містить 3,6378 мг діючої речовини інсуліну гларгіну, еквівалентного 100 МО інсуліну людини;

допоміжні речовини: цинку хлорид, м-крезол, гліцерол, кислота соляна, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

 

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги тривалої дії. Код АТС А10АЕ04.

 

Фармакологічні властивості. Інсулін гларгін - аналог інсуліну, вироблений за рекомбінантною ДНК-технологією, з використанням штаму Escherichia coli (штами К 12), має ідентичну з інсуліном людини структуру. Знижує рівень глюкози в крові.

Фармакодинаміка. Інсулін гларгін – аналог інсуліну людини, речовина, яка створена таким чином, щоб досягти низької розчинності при нейтральному значенні рН. Він повністю розчинний у кислому середовищі, рН розчину для ін’єкцій Лантус^(R) дорівнює 4. Після введення в підшкірні тканини кислий розчин нейтралізується, що приводить до виникнення мікроосаду/мікропреципітатів, з якого поступово вивільняється невелика кількость інсуліну гларгіну, який забезпечує повільний, без піків профіль залежності концентрації від часу. Такі властивості інсуліну гларгіну дозволяють досягати довготривалої дії препарату.

Зв’язування з рецепторами інсуліну: інсулін гларгін дуже подібний до інсуліну людини у зв’язуванні з рецепторами інсуліну. Таким чином, він може бути провідником того ж самого типу ефектів через рецептори інсуліну, що й інсулін.

Первинна активність інсуліну, в тому числі інсуліну гларгіну, – це регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують рівень глюкози в крові за рахунок зниження її на периферії, зокрема в скелетних м’язах і жировій тканині та пригніченні продукції глюкози печінкою. Інсулін пригнічує ліполіз в адипоцитах, протеоліз і підсилює біосинтез білка.

Клініко-фармакологічні дослідження після внутрішньовенного введення інсуліну гларгіну та інсуліну людини довели еквівалентність однакових доз цих препаратів. Інші клінічні дослідження, які проводилися на здорових волонтерах і хворих на цукровий діабет І типу, показали, що початок дії інсуліну гларгіну після підшкірного введення є повільнішим, концентрація стабільна (вільна від піків концентрації глюкози у крові), а тривалість дії – пролонгована (у порівнянні з інсуліном людини). Такі ефекти інсуліну гларгіну безпосередньо зумовлені повільною абсорбцією та дозволяють застосовувати препарат один раз на добу. У хворих на цукровий діабет І типу вивчався середній час ефективності Лантусу^(R) у порівнянні з інсулінами людини протягом 24 год після ін'єкції. Середній час ефективності між ін'єкцією та закінченням фармакологічної дії становить 14,5 год ( 9,5 – 19,3 год) для інсулінів людини та 24 год (10,8 – 24 год і більше) для інсуліну гларгіну.

Фармакокінетика. У здорових добровольців та у хворих на цукровий діабет концентрації інсуліну в плазмі крові вказували на повільну та тривалішу абсорбцію, а також демонстрували відсутність піків після підшкірної ін’єкції інсуліну гларгіну у порівнянні з інсуліном людини. Таким чином, концентрація безпосередньо пов’язана з часовим профілем фармакодинамічної активності інсуліну гларгіну.

Інсулін гларгін, який вводиться один раз на добу, дозволяє досягати стабільного рівня вже через 2 - 4 дні після першої ін'єкції.

У людини інсулін гларгін частково розпадається у підшкірних тканинах при карбоксилюванні бета-ланцюга з утворенням активних метаболітів 21^А-Gly інсулін та des-30B інсулін. У плазмі крові виявляються як незмінений інсулін гларгін, так і продукти його метаболізму. У клінічних дослідженнях при аналізі підгруп, які були сформовані за віком і статтю, не було встановлено відмін відносно безпеки та ефективності інсуліну гларгіну.

 

Показання для застосування. Цукровий діабет, коли потрібна інсулінотерапія.

Спосіб застосування та дози. Оскільки Лантус^(R) є аналогом інсуліну з тривалим терміном дії, препарат застосовується в один і той же час, один раз на добу.

Доза інсуліну гларгіну повинна бути індивідуально дібрана лікарем. За даними клінічних досліджень, хворим на цукровий діабет ІІ типу Лантус^(R) можна застосовувати одночасно із пероральними антидіабетичними лікарськими засобами. У цьому випадку середня початкова доза Лантусу^(R) становить 10 МО, один раз на добу, подальше призначення залежить від потреб пацієнта та становить у середньому 2 –100 МО.

У дітей старше 6 років ефективність і безпека Лантусу^(R) була продемонстрована тільки при застосуванні ввечері.

Перехід від інших інсулінів до препарату Лантус^(R).

Якщо необхідно перейти з інсуліну із середньою тривалістю дії або тривалою дією на Лантус^(R), може виникнути потреба у зміні дози основного інсуліну, а також корекції доз і часу прийому інших антидіабетичних засобів, які застосовуються одночасно (наприклад антидіабетичних препаратів, які приймаються перорально).

 Щоб знизити ризик розвитку нічної гіпоглікемії або гіпоглікемії у ранні ранкові години, хворі, які змінили режим прийому основного інсуліну з дворазового прийому інсуліну людини на прийом Лантусу^(R) один раз на добу, повинні зменшити дозу основного інсуліну на 20–30 % протягом перших тижнів лікування. Таке зниження дози основного інсуліну повинно бути тимчасово компенсовано збільшенням дози інсуліну, введення якого пов'язано з прийманням їжі. Після закінчення цього “підготовчого періоду” дози інсуліну знов добираються окремо.

Як і при застосуванні інших аналогів інсуліну, у хворих, які отримують великі дози інсуліну та мають антитіла до нього, при переході на Лантус^(R) підвищується чутливість організму до інсуліну, що робить необхідним ретельну корекцію доз. Це особливо актуально для хворих з надлишковою масою тіла, зміною способу життя, що само по собі підвищує схильність до гіпо- або гіперглікемії.

Введення

Лантус^(R) вводиться підшкірно, один раз на добу, в один і той же час, у дозі, дібраній індивідуально для кожного хворого.

Для ін'єкції препарату Лантус^(R) необхідно використовувати лише шприци, градуйовані на 100 МО (міжнародних одиниць)!

Інсулінова шприц-ручка ОптіПен.

 Лантус^(R) у картриджах вводиться підшкірно, за допомогою спеціальної шприц-ручки для введення інсуліну - ОптіПен, згідно з детальною інструкцією для використання цього приладу.

Потрібно суворо дотримуватись інструкції виробника з використання шприц-ручки для встановлення картриджа, прилаштування голки та проведення ін’єкції інсуліну.

Якщо шприц-ручка пошкоджена, її слід викинути і використати нову.

Якщо шприц-ручка ОптіПен не працює (дивись інструкцію з використання шприц-ручки), ін'єкцію можна виконувати за допомогою шприца, градуйованого на 100 МО/мл.

Картриджі.

Лантус^(R) у картриджах не призначений для внутрішньовенного введення.

Перед встановленням картриджа до шприц-ручки його необхідно попередньо витримати при кімнатній температурі 1-2 год.

Огляньте картридж перед використанням. Застосовувати препарат можна лише у тому разі, якщо розчин при візуальному огляді є прозорим і безбарвним (або майже безбарвним), без видимих часток, а також якщо він має водоподібну консистенцію! Оскільки Лантус^(R) являє собою розчин, він не потребує ресуспендування перед застосуванням.

 Перед введенням необхідно видалити з картриджа пухирці повітря (дивіться детальну інструкцію для використання приладу ОптіПен). Необхідно чітко дотримуватися інструкції для використання шприц-ручки. Не дозволяється наповнювати пусті картриджі! Якщо шприц-ручка ОптіПен не працює, ін'єкцію можна виконувати за допомогою шприца, градуйованого на 100 МО/мл. ОптіПен з картриджем не можна зберігати у холодильнику!

Лантус^(R) не можна вводити внутрішньовенно, оскільки введення звичайної підшкірної дози внутрішньовенно може призвести до тяжкої гіпоглікемії.

Немає клінічно суттєвої різниці у рівнях інсуліну або глюкози в плазмі крові після введення Лантусу^(R) в абдомінальну ділянку, ділянку дельтоподібого м'яза або стегна. Місце ін’єкції може змінюватися по колу, від однієї ін’єкції до наступної.

Лантус^(R) не можна змішувати з жодним іншим інсуліном або розводити. Змішування або розведення може змінити час/характер дії та призвести до утворення осаду.

Побічна дія. Гіпоглікемія є найчастішим ускладненням при лікуванні інсуліном (особливо при застосуванні високих його доз). Тяжкі напади гіпоглікемії можуть призводити до неврологічних порушень і бути небезпечними для життя пацієнта.

На початку лікування може виникати тимчасове накопичення рідини в тканинах (транзиторний набряк) або короткочасні порушення гостроти зору. Ці ускладнення зникають самі собою під час подальшого лікування.

Крім того, на початку лікування інсуліном можуть виникнути зміни вигляду шкіри в місці ін’єкції, а в окремих випадках – атрофія або гіпертрофія жирової тканини. Постійна зміна місця ін’єкції дозволяє зменшити ці явища або зовсім їх уникнути. Ліподистрофія є частим ускладненням введення препаратів інсуліну в одне й теж місце. Клінічні дослідження із застосуванням препарату Лантус^(R) свідчать про низьку частоту виникнення ліпогіпертрофії (1-2 % пацієнтів), а випадки ліподистрофії були поодинокими. В місці ін’єкції може виникнути легке почервоніння шкіри, біль, свербіж, кропив'янка, припухлість, запалення як прояв алергійної реакції (у 3-4 % пацієнтів) на препарат, яке минає саме собою в ході подальшого лікування протягом від кількох днів до кількох тижнів. Реакції гіперчутливості негайного типу виникають дуже рідко. Такими проявами є ізольовані або генералізовані реакції з боку шкіри, набряк Квінке, бронхоспазм, гіпотензія і шок. У випадку розвитку значної еритеми, яка супроводжується свербежем і появою пухирів, які швидко поширюються за межі зони ін’єкції, а також інших тяжких реакцій непереносимості інших компонентів Лантусу^(R), необхідно вирішити питання щодо можливості подальшого застосування препарату.

З боку очей може виникати порушення зору, пов'язане з набуханням і порушенням рефракції кришталика. Раптова зміна інтенсивності інсулінотерапії після попередньої невдалої корекції вмісту цукру у крові підвищує ризик прогресування діабетичної ретинопатії. У хворих на проліферативну ретинопатію, особливо у тих, кому не проводилася фотокоагуляція, тяжкі гіпоглікемічні стани можуть призвести до виникнення амаврозу.

 Застосування препаратів інсуліну може призвести до вироблення антитіл до нього. У клінічних дослідженнях було виявлено перехресне виникнення антитіл до інсуліну людини та інсуліну гларгіну. В окремих випадках наявність антитіл до інсуліну потребує корекції його дози для профілактики гіпо- або гіперглікемії. В окремих випадках застосування препаратів інсуліну призводить до затримки натрію та появи набряків, якщо попередній глікемічний контроль не був адекватним.

Протипоказання. Підвищена чутливість до інсуліну гларгіну або до інших компонентів препарату. У зв’язку з обмеженням досвіду вивчення ефективності та безпеки Лантус^(R) не можна застосовувати для лікування таких груп пацієнтів: діти до 6 років, хворі з порушенням функції печінки або хворі з помірним/серйозним порушенням функції нирок.

Передозування. Передозування препаратами інсуліну може призвести до тяжкої та тривалої гіпоглікемії. До передозування можуть призвести абсолютне перебільшення дози інсуліну, зміна препарату, пропуск приймання їжі, блювання, проноси, фізичне навантаження, захворювання, які викликають зниження потреби в інсуліні (хвороби нирок і печінки, гіпофункція кори надниркових залоз, гіпофізу або щитовидної залози), зміна місця ін’єкції (наприклад шкіра живота, передпліччя, стегна), а також взаємодія інсуліну з іншими засобами, що призводять до різкого зниження рівня цукру в крові. Нетяжкі прояви гіпоглікемії можуть бути кориговані оральним прийомом вуглеводів. Може знадобитися також зміна дози лікарського препарату, їжі або фізичної активності.

При тяжких проявах гіпоглікемії (кома, неврологічні порушення) потрібно внутрішньом'язове/підшкірне введення глюкагону або внутрішньовенне введення глюкози. Тривалий прийом вуглеводів і спостереження за пацієнтом є необхідними заходами після гіпоглікемічного стану, оскільки гіпоглікемічні напади можуть повторюватись.

 

Особливості застосування.

Лантус^(R) не є інсуліном вибору при лікуванні діабетичного кетоацидозу. У таких випадках рекомендується внутрішньовенне введення простого інсуліну.

Безпека і ефективність Лантусу^(R) встановлені при застосуванні підлітками і дітьми старше 6 років.

Внаслідок обмеженого досвіду застосування ефективність і безпека Лантусу^(R) не могли бути оцінені у дітей до 6 років, у пацієнтів з порушеною функцією печінки або у пацієнтів із середньою/тяжкою нирковою недостатністью.

У хворих з порушенням функції нирок потреба в інсуліні може зменшуватись через зниження метаболізму інсуліну. У пацієнтів літнього віку прогресуючий розлад функції нирок може привести до стійкого зниження потреби в інсуліні.

У хворих з тяжким порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути зменшена у зв’язку зі зниженням глюконеогенезу та уповільненням метаболізму інсуліну.

Для ретельного та чіткого підтримування вмісту глюкози у крові та профілактики випадків гіпо- або гіперглікемії хворі повинні суворо дотримувати всіх рекомендацій щодо режиму лікування, місця ін’єкції та самої техніки ін’єкції.

У разі неадекватного добору дози чи зміни препарату, а також у разі нерегулярного застосування даного лікарського засобу чи нерегулярного приймання їжі можливі надмірні коливання рівня цукру в крові, в першу чергу в бік зниження, які послаблюють здатність брати активну участь у дорожному русі та управляти технікою. Це стосується початкового періоду лікування, а також одночасної дії алкоголю або лікарських засобів, які діють на центральну нервову систему.

 

Гіпоглікемія

Час виникнення гіпоглікемії залежить від характеру дії інсуліну, який застосовується, і тому може змінюватися при зміні режиму лікування. Внаслідок більш стабільного надходження основного інсуліну при застосуванні Лантусу^(R) гіпоглікемія у ранні ранкові години може бути ймовірнішою, ніж гіпоглікемія вночі.

Необхідно дотримуватись особливої обережності та ретельно контролювати рівень глюкози у крові у тих хворих, у яких напади гіпоглікемії мають особливо тяжкий перебіг, як, наприклад у пацієнтів з вираженим стенозом коронарних артерій або кровоносних судин, що забезпечують мозок (ризик тяжких кардіологічних або церебральних ускладнень гіпоглікемії), а також у хворих на проліферативну ретинопатію, які не піддавались попередній фотокоагуляції (ризик транзиторного амаврозу внаслідок гіпоглікемії).

Хворі повинні знати всі застережні симптоми гіпоглікемії (від їх слабкої вираженості). Вони можуть бути відсутніми у деяких групах ризику. До них належать хворі,

в яких глікемічний контроль суттєво поліпшився,

в яких гіпоглікемія розвивається поступово,

літнього віку,

в яких виявляється автономна нейропатія,

з тривалим анамнезом діабету,

які мають психічні захворювання,

які одночасно проходять курс лікування із застосуванням інших лікарських засобів.

Подібні ситуації можуть призвести до тяжкої гіпоглікемії (можливо, з втратою свідомості) до усвідомлення хворим її виникнення. При нормальному або зниженому рівні глікозильованого гемоглобіну необхідно зважати на можливість виникнення неусвідомлених (особливо у нічні години) нападів гіпоглікемії.

Дотримання хворими режиму прийому препарату та харчування, правильне введення інсуліну та усвідомлення симптомів гіпоглікемії є дуже важливими для зниження ризику гіпоглікемії. Фактори, що підвищують схильність до гіпоглікемії, потребують особливо ретельного контролю та можуть призвести до необхідності коригування дози. До них належать

зміна ділянки ін’єкції,

посилення чутливості до інсуліну (наприклад після усунення стресу),

незвичне або дуже тривале фізичне навантаження,

супутні захворювання (наприклад блювання, діарея),

неправильне приймання їжі,

пропущене приймання їжі,

вживання алкоголю,

деякі некомпенсовані ендокринні порушення (наприклад при гіпотиреозі або при недостатності функції гіпофізу або надниркових залоз),

одночасне лікування іншими лікарськими засобами.

 

Супутні захворювання

Супутні захворювання потребують інтенсивного спостереження за пацієнтом. У більшості випадків треба призначати контроль сечі на вміст кетонових тіл, що є необхідним для добору дози інсуліну, оскільки потреба в інсуліні часто буває підвищеною. Хворі на цукровий діабет І типу повинні регулярно вживати їжу, принаймні вуглеводи у невеликих кількостях, навіть коли вони не можуть їсти або можуть з’їсти лише невелику кількість їжі. Однак ні в якому разі не можна пропускати введення інсуліну.

 

Вагітність і лактація

На даний момент немає епідеміологічних даних про застосування препарату в період вагітності. Дослідження на тваринах не дали прямих доказів безпеки препарату при вагітності (на розвиток ембріона та плоду, пологи або постнатальний розвиток).

Для пацієнток з попереднім або гестаційним діабетом дуже важливо ретельно контролювати вміст цукру в крові. Потреба в інсуліні може бути знижена у першому триместрі вагітності та підвищена у другому та третьому триместрах. Одразу ж після пологів потреба в інсуліні швидко знижується (зростає ризик гіпоглікемії), тому важливо ретельно контролювати рівень глюкози.

Жінкам у період лактації також необхідна корекція дози інсуліну та дієти.

Вплив на здатність керувати автомобілем і механізмами. Здатність хворих концентрувати увагу або швидкість реакції може бути порушена внаслідок гіпоглікемії або, наприклад, у результаті порушення зору. Усі ці явища можуть створювати ризик у ситуаціях, коли зазначена здатність особливо важлива (наприклад при керуванні автомобілем або роботі з механізмами).

Пацієнти повинні бути попереджені про необхідність запобігання нападів гіпоглікемії під час керування автомобілем. Це дуже важливо для тих, у кого знижені або відсутні відчуття попереджувальних симптомів гіпоглікемії або часто виникають напади гіпоглікемії. Необхідно враховувати, чи можуть вони керувати автомобілем або працювати з механізмами за подібних обставин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Додаткове застосування інших лікарських засобів може посилити або послабити дію інсуліну на рівень цукру в крові. Тому їх одночасне застосування можливо лише за умови корекції доз препаратів. Гіпоглікемічні реакції можуть виникнути при одночасному застосуванні препарату Лантус^(R) з пероральними протидіабетичними препаратами, блокаторами ангіотензин-конвертуючого ферменту, дизопірамідом, фібратами, флуоксетином, інгібіторами МАО, пентоксифіліном, пропоксифеном, саліцилатами та сульфаніламідами. Препарати, які можуть знижувати ефект Лантусу^(R): кортикостероїди, даназол, діазоксид, глюкагон, ізоніазид, естрогени та прогестерон, похідні фенотіазину, соматропін, симпатоміметики (адреналін, сальбутамол, тербуталін) і гормони щитовидної залози. Бета-блокатори, клонідин, солі літію, пентамідин або алкоголь можуть або потенціювати, або послабляти гіпоглікемічний ефект інсуліну. При одночасному застосуванні з інсуліном бета-блокаторів, клонідину, гуанетидину, резерпіну їх ефект може суттєво знижуватись або зовсім зникати.

Лантус^(R) не можна змішувати з іншими препаратами. Дуже важливо, щоб шприци не містили залишків інших препаратів!

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступних для дітей місцях!

Термін придатності препарату - 3 роки.

Перед початком використання зберігати при температурі від + 2°С до + 8°С. Не заморожувати! Захищати від світла. Не допускати контакту з морозильним відділенням або накопичувачами холоду.

Термін зберігання розпочатого флакону або картриджу не може перевищувати 28 днів за умов зберігання при температурі не вище +25°С у захищеному від тепла та світла місці. Картридж, встановлений до шприц-ручки, не можна зберігати у холодильнику!

Препарат не можна застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.