Рифабутин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: rifabutin, (4-дезоксо-3,4-[2-спіро-(N-ізобутил-4-піперидил)-2,5-дигідро 1Н-імідазо]-рифампіцин S;

основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули червоного кольору, які містять порошок фіолетового кольору;

склад: 1 капсула містить рифабутину 150 мг;

допоміжні речовини: крохмаль, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на мікобактерії.

Код АТС J04A B04.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Рифабутин є напівсинтетичним антибіотиком широкого спектра дії, що належить до групи рифампіцинів. Препарат має високу активність відносно кислотостійких бактерій, включаючи атипові та резистентні мікроорганізми.

Рифабутин in vitro проявляє високу активність відносно лабораторних штамів і клінічно виділених культур M. Tuberculosis. Дослідження in vitro показали, що від 30 % до 50 % штамів M. Tuberculosis, резистентних до рифампіцину, чутливі до рифабутину (тобто існує неповна перехресна резистентність між цими антибіотиками).

Активність рифабутину in vitro при інфікуванні M. Tuberculosis була у 10 раз вищою за активність рифампіцину, що відповідає даним, отриманим in vitro.

Встановлено, що рифабутин активний відносно нетуберкульозних (атипових) бактерій, включаючи M. аvitum intracellulare complex (MAC).

Фармакокінетика. Рифабутин швидко абсорбується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається приблизно через 2 год. після приймання внутрішньо. Рівень препарату у плазмі крові підтримується вище мінімальної інгібуючої концентрації для M. Tuberculosis до 30 год. з моменту приймання. При одноразовому прийманні 300, 450 і 600 мг препарату фармакокінетика рифабутину має лінійний характер, при цьому максимальна концентрація в плазмі крові визначається у діапазоні 0,4-1,7 мкг/мл.

Рифабутин широко поширюється у тканинах і органах організму людини, за винятком головного мозку. Зокрема, концентрація рифабутину у легеневій тканині через 24 год. після приймання у 5-10 разів перевищувала концентрацію препарату у плазмі крові.

Спроможність рифабутину проникати всередину клітин дуже висока, на що вказують співвідношення внутрішньоклітинної та позаклітинної концентрацій, які дорівнюють 1:9 для нейтрофілів і 15:1 для моноцитів. Висока внутрішньоклітинна концентрація відіграє, мабудь, ключову роль у забезпеченні високої активності рифабутину проти таких внутрішньоклітинних патогенних мікроорганізмів, якими є мікобактерії.

З організму людини рифабутин та його метаболіти виводяться переважно із сечею. Період напіввиведення рифабутину становить близько 35 - 40 год.

Показання для застосування. Лікування інфекцій, викликаних мікобактеріями

 M. Tuberculosis, M. Avium intracellulare complex та іншими атиповими бактеріями, чутливими до препарату. Рифабутин рекомендується для профілактики MAC-інфекцій у хворих, з діагностованою імунодепресією (кількість CD₄-лімфоцитів не перевищує 200/мкл)

При інфекціях, спричинених M. аvium complex або іншими атиповими мікобактеріями (такими, як М. Xenopi), рифабутин ефективний для лікування як локалізованих, так і дисемінованих форм захворювання у хворих з імунодефіцитом.

Спосіб застосування та дози. Рифабутин призначають дорослим перорально один раз на добу, незалежно від часу прийому їжі.

Рифабутин у вигляді монотерапії для профілактики MAC–інфекцій у дорослих хворих з імунодепресією призначають по 300 мг (2 капсули) на добу.

Рифабутин у комбінації з іншими препаратами призначають: при нетуберкульозній мікобактеріальній інфекції у дорослих по 450-600 мг (3-4 капсули) на добу протягом терміну до 6 місяців з моменту отримання негативного результату посіву; при хронічному полірезистентному туберкульозі легень у дорослих – по 300-450 мг (2-3 капсули) на добу протягом терміну до 6 місяців з моменту отримання негативного результату посіву; при вперше діагностованому легеневому туберкульозі у дорослих – по 150 мг (одна капсула) на добу протягом 6 місяців.

Для дітей старше 12 років та хворих похилого віку змінювати дози препарату не потрібно.

Побічна дія. З огляду на той факт, що рифабутин призначають у складі комбінованої терапії, часто виявляється неможливим установити причинно-наслідковий зв’язок у виникненні побічних ефектів. Необхідність припинення лікування виникала лише у поодиноких випадках. Побічні реакції, які виникали найчастіше (вони розташовані у порядку зменшування), були пов’язані з шлунково-кишковим трактом (артралгія, міалгія); кровоносною і лімфатичною системами (лейкопенія, тромбоцитопенія та анемія), причому частота і ступінь тяжкості гематологічних реакцій могли бути пов’язані з одночасним призначенням ізоніазиду; скелетно-м’язовою системою (артралгія, міалгія).

Можуть виникати гарячка, висип, зрідка – інші реакції гіперчутливості (еозинофілія, бронхоспазм, шок).

Крім того, при призначенні рифабутину відзначався оборотний левіт, ступінь тяжкості якого варіювала від легкої до значної. Ризик виникнення цього побічного ефекту знижується, якщо рифабутин застосовують як монотерапію у дозі 300 мг для профілактики MAC-інфекцій, і підвищується, якщо рифабутин застосовують у комбінації з кларитроміцином і у більш високих дозах. Можлива роль флуконазолу (та аналогічних сполук) у підвищені ризику розвитку увеїту не встановлена.

Протипоказання. Підвищена чутливість до рифабутину або інших рифампіцинів в анамнезі, вагітність і період лактації, дитячий вік до 12 років.

Передозування. Застосування препарату у добовій дозі понад 1000 мг протягом тривалого періоду часу може призвести до розвитку увеїту. Можуть виникати реакції гіперчутливості (еозинофілія, бронхоспазм, шок).

 Лікування: промивання шлунка, призначення діуретиків швидкої дії. Показано проведення симптоматичного лікування.

Особливості застосування. Під час застосування рифабутину сеча, шкіра і рідини, що секретуються, можуть набувати червонясто-жовтого кольору. Хворим, які приймають рифабутин, не варто носити контактні лінзи. Хворі з тяжкою нирковою недостатністю з обережністю повинні застосовувати препарат. Незначні та помірні порушення функції нирок не потребують корекції дози. Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну не перевищує 30 мл/хв.) потребують зниження дози на 50 %. При незначних порушеннях функції печінки, дози препарату можна не змінювати. Під час лікування рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів, тромбоцитів і активність печінкових ферментів.

При призначенні рифабутину одночасно з кларитроміцином добова доза рифабутину повинна бути зменшена до 300 мг (див. розділ “Побічна дія”). Через можливість розвитку увеїту хворі повинні перебувати під особливим наглядом, коли рифабутин призначається одночасно з кларитроміцином (та іншими макролідами) або флуконазолом (та анологічними сполуками). При розвитку увеїту хворі повинен бути проконсультований офтальмологом, і за необхідності терапія рифабутином повинна бути тимчасово припинена (див. розділ “Побічна дія” і “Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Повідомлень щодо впливу на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою не надходило.

Відповідно до узвичаєних принципів лікування мікобактеріальних інфекцій, рифабутин призначається в комбінації з іншими антимікобактеріальними препаратами, що не належать до групи рифапіцину.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Було показано, що рифабутин індукує активність ферментів цитохрому Р4503А, тому може впливати на фармакокінетику лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами. При одночасному призначенні з рифабутином може виникнути необхідність у збільшенні дози таких лікарських засобів. З тієї ж самої причини при лікуванні рифабутином оральні контрацептиви можуть виявитись неефективними, тому таким жінкам краще використовувати інші засоби контрацепції. Хоча фармакокінетичні дослідження показали, що рифабутин, який призначають одночасно із зидовудином, знижує рівень останнього у плазмі крові, у розширеному контрольованому клінічному дослідженні було показано, що це зниження не має істотного клінічного значення.

Клінічні дослідження показали, що рифабутин не впливає на фармакокінетику диданозину (DDI) та ізоніазиду (проте щодо ізоніазиду див розділ “Побічна дія”). З огляду на зазначене вище, малоймовірним є виникнення значних взаємодій з етамбутолом, теофіліном, сульфонамідами, піразинамідом і зальцитабіном (DDC). Флуконазол може підвищувати рівень рифабутину з кларитроміцином, також може відзначатися підвищення рівня рифабутину у плазмі крові.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому місці при температурі від 15 до 25 °С.

Термін придатності –3 роки.