Купренил инструкция, аналоги и состав

 Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: Penicillamin, 3-меркапто-D-валін;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки фіолетово-рожевого кольору, круглі, з однорідною поверхнею, без плям та пошкоджень;

склад: 1 таблетка містить 250 мг d-пеніциламіну;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, полівінілпіролідон (Kollidon 25), тальк, магнію стеарат, oксипропілметилцелюлоза (Methocel E-5), поліетиленгліколь (Carbovax 4000), титану діоксид, азорубін (E 122).

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Специфічні протиревматичні засоби.

Код АТС М01С С01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Пеніциламін – синтетичний препарат, продукт розпаду пеніциліну; від цистеїну відрізняється наявністю двох метильних груп. Він утворює розчинні комплексні сполуки з іонами важких металів, які в подальшому виводяться з організму з сечею. Має високу комплексоутворюючу активність щодо іонів міді, ртуті, свинцю, заліза та кальцію. Здатність препарату утворювати хелатні сполуки з міддю робить його засобом вибору для лікування гепатолентикулярної дегенерації (хвороба Вільсона). Причиною хвороби є порушення метаболізму міді, що призводить до її накопичення в різних органах, – головному мозку, нирках, печінці, очному яблуці. Купреніл® знижує резорбцію міді із їжі і сприяє видаленню її з тканин організму. Крім того, препарат є ефективним засобом при тяжкій формі свинцевого отруєння, при отруєнні іншими тяжкими металами – залізом, ртуттю.

Механізм дії пеніциламіну при ревматоїдному запаленні суглобів не вивчений, але ймовірно препарат підвищує активність лімфоцитів. Пеніциламін знижує концентрацію ревматоїдного фактору (IgM) і комплексів імуноглобулінів у сироватці і суглобній рідині з незначним зниженням загальної концентрації імуноглобулінів у сироватці. In vitro пеніциламін гальмує активність Т-лімфоцитів, не впливаючи на В-лімфоцити.

Пеніциламін має протиуролітичну дію. У хворих на цистинурію пеніциламін утворює комплекси із цистином, внаслідок чого утворюється пеніциламінцистеїндисульфід, який розчиняється краще, ніж цистин і легко виділяється нирками. В результаті цього концентрація цистину в сечі значно знижується, що має велике значення у профілактиці цистинових каменів. При правильному лікуванні наявні цистинові камені поступово розчиняються.

Фармакокінетика. Пеніциламін легко резорбується з травного тракту, досягає максимальної концентрації у крові через 2 години. Купреніл^® метаболізується у дві фази: період напіврозпаду першої фази становить 1 годину, другої –

5 годин. Препарат проникає майже в усі тканини організму. Приблизно 80% Купренілу^® виводиться з випорожненнями та сечею протягом 48 годин.

Показання для застосування.

Ревматоїдне запалення суглобів із тяжким перебігом;

хвороба Вільсона (гепатолентикулярна дегенерація);

цистинурія;

отруєння свинцем;

Спосіб застосування та дози. Доза залежить від показань. Купреніл^® приймається не менше ніж за 30 хвилин до їди.

Ревматоїдне запалення суглобів

Дорослим: 125-250 мг на добу протягом першого місяця застосування препарату. Потім дозу підвищують кожні 4-12 тижнів на 125-250 мг до досягнення ремісії хвороби, після чого застосовують мінімальну ефективну дозу. Якщо протягом 12 місяців застосування препарату терапевтичний ефект не досягається, лікування слід припинити.

Підтримуюча доза звичайно становить 500-750 мг на добу. Доза не повинна перевищувати 1,5 г лікарського засобу на добу. Після досягнення ремісії хвороби, що продовжується 6 місяців, дозу лікарського засобу рекомендується поступово зменшувати на 125-250 мг кожні 12 тижнів.

Пацієнтам похилого віку: початкова доза не повинна перевищувати 125 мг на добу протягом першого місяця застосування препарату. Потім дозу можна збільшувати кожні 4-12 тижнів на 125 мг до досягнення ремісії хвороби. Доза не повинна перевищувати 1 г препарату на добу.

Дітям: зазвичай 15-20 мг/кг маси тіла на добу. Початкова доза становить

2,5-5,0 мг на добу, її можна підвищувати поступово кожні 4 тижні протягом 3-6 місяців до величини мінімальної ефективної дози.

Хвороба Вільсона

Дорослим: 1,5-2 г препарату на добу в дрібних дозах. Після досягнення ремісії хвороби дозу можна знизити до 0,75 г або 1,0 г на добу. У пацієнтів з негативним балансом міді слід застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату.

Дозу 2 г на добу застосовувати протягом не більше 1 року.

Хворим похилого віку: 20 мг/кг маси тіла на добу в дрібних дозах. Дозу слід підібрати так, щоб досягти ремісії хвороби і утримати негативний баланс міді.

Дітям: зазвичай 20 мг/кг маси тіла на добу в дрібних дозах.

Мінімальна доза – 500 мг на добу.

Цистинурія

Доцільно встановити мінімальну ефективну дозу після кількісного визначення концентрації амінокислот у сечі хроматографічним методом.

Розчинення цистинових каменів

Дорослим: 1-3 г на добу в дрібних дозах. Слід утримувати концентрацію цистину в сечі нижче 200 мг/л.

Запобігання цистиновому літіазу

Дорослим: 0,5-1 г на добу до моменту досягнення концентрації цистину в сечі нижче 300 мг/л.

Хворим похилого віку: призначають мінімальну дозу до моменту досягнення концентрації цистину в сечі нижче 200 мг/л.

Дітям: призначають мінімальну дозу, яка забезпечує досягнення концентрації цистину в сечі нижче 200 мг/л.

Примітка. Протягом лікування рекомендується пити велику кількість рідини – не менше ніж 3 л/добу. Хворий повинен випивати 0,5 л води перед сном, потім 0,5 л вночі, коли сеча буде більш концентрована і більш кисла, ніж протягом дня. Зазвичай, чим більше рідини випиває хворий, тим нижча його потреба в пеніциламіні.

Рекомендується також дієта, бідна метионіном, щоб утворення цистину було якомога низьким, але через низький вміст білків така дієта не рекомендується дітям у період росту і вагітним жінкам.

Отруєння свинцем

Дорослим: 1–1,5 г на добу в дрібних дозах до досягнення виділення свинцю із сечею в межах 0,5 мг на добу.

Хворим похилого віку: 20 мг/кг маси тіла на добу в дрібних дозах до моменту досягнення виділення свинцю із сечею в межах 0,5 мг на добу.

Побічна дія. Найчастіше спостерігаються алергічні реакції: гарячка, біль у суглобах, еритема, кропив’янка і/чи зуд, набряк лімфатичних вузлів; запалення слизової оболонки порожнини рота (виразки, болючі рани чи білі плями).

Рідше спостерігаються:

Агранулоцитоз: фарингодинія і гарячка з ознобом чи без, виразки, болючі рани чи білі плями на червоній каймі губ чи в порожнині рота.

Апластична анемія: коротке, утруднене дихання, тяжкість у грудній клітці і/чи свистяче дихання, виразки чи білі плями на червоній каймі губ у порожнині рота, набряк і/чи болючість лімфатичних вузлів; неспецифічні кровотечі і синці.

Гемолітична анемія: утруднене дихання, надмірна слабкість і втомлюваність після фізичного навантаження.

Гломерулопатія, можлива інфекція сечових шляхів: помутніння і кров у сечі, набряк обличчя, стоп і гомілок, зниження ваги тіла; гломерулопатія може розвинутись у нефротичний синдром.

Лейкопенія: зазвичай безсимптомна; лихоманка чи озноб, кашель чи хрипота, суглобний біль чи біль у пояснично-крижовій ділянці, рідше болюче чи утруднене сечовипускання.

Тромбоцитопенія: як правило безсимптомна; рідше неспецифічні кровотечі і синці, чорні і дьогтеподібні випорожнення, кров у сечі і калі, червоні плями на шкірі розміром із шпилькову голівку.

Явища, що зустрічаються рідко

Облітеруючий бронхіоліт: кашель, свистячі хрипи, скорочене дихання.

Ексфоліативний дерматит: лихоманка; почервоніння, потовщення і злущування шкіри, набряк і/чи болючість лімфатичних вузлів, неспецифічні петехіальні крововиливи.

Синдром Гудпасчера: порушення дихання, кровохаркання, ослаблення і втомлюваність.

Холестатична жовтяниця: меланурія, свербіж, знебарвлений кал, жовтуватість шкіри та/чи очей.

Myastenia gravis: утруднене дихання, жування, вимова чи ковтання; диплопія, м’язова слабкість.

Токсико-колікваційний некроз епідерміса (синдром Лайелла): дермотомія, шкірний свербіж, почервоніння, пекучість і злущування шкіри, фарингодинія, лихоманка і/чи озноб, почервоніння і подразнення очних яблук.

Неврит зорового нерва: офтальмалгія, помутніння та інші порушення зору – ці явища можуть бути викликані недостатністю вітаміну В₆.

Панкреатит чи рецидив виразкової хвороби шлунка: гострий біль у череві чи шлунку.

Дзвін чи шум у вухах; люпоїдний синдром: еритема, кропив’янка і/чи свербіж, пухирі на шкірі, біль у грудині, відчуття розбитості, суглобний біль.

Протипоказання. Підвищена чутливість на пеніциламін. Вагітність і період лактації. Червоний вовчак. Хворі, у яких у минулому при застосуванні пеніциламіну відзначалися апластична анемія чи агранулоцитоз. Через можливість негативного впливу на нирки пеніциламін протипоказаний хворим на ревматоїдне запалення суглобів з одночасною дисфункцією нирок, у минулому також.

Препарат протипоказаний хворим на хронічне отруєння свинцем, у яких у травному тракті рентгенологічно виявлено наявність речовин, що містять свинець. Застосування препарату можна розпочинати після усунення цих речовин із травного тракту. Дослідження на тваринах свідчать, що пеніциламін може бути неефективним і небезпечним, якщо протягом його застосування має місце надмірне споживання свинцю.

Пеніциламін протипоказаний хворим, що лікуються препаратами золота, протималярійними засобами, цитостатиками, оксифенілбутазоном, які як і пеніциламін викликають побічні реакції з боку кровотворної системи і нирок.

Хворі, що припинили лікування золотом через серйозні побічні явища, можуть належати до групи підвищеного ризику з виникнення небажаних побічних ефектів під час лікування пеніциламіном.

Передозування. Випадки гострого отруєння пеніциламіном поки не спостерігались.

Але в терапевтичних дозах препарат може викликати різні небажані побічні явища.

Можуть бути гострі алергічні реакції, особливо на початку лікування.

Може бути перехресна сенсибілізація з пеніциліном.

Лікування – симптоматичне. Алергічні реакції: припиняють застосування препарату і застосовують кортикостероїди, потім відновлюють застосування пеніциламіну, починаючи із мінімальних доз, поступово досягаючи ефективних терапевтичних доз.

 Дефіцит заліза і вітаміну В₆: компенсують недостатність заліза та вітаміну В₆.

Порушення смаку: 5–10 мг міді на добу у формі 5–10 крапель 4% розчину CuSO4×5H2O у фруктовому соці у двох дрібних дозах. Мідь не можна застосовувати хворим на хворобу Вільсона.

Особливості застосування. При застосуванні Купренілу^® потрібен постійний контроль з боку лікаря. При лікуванні препаратом слід кожні 2 тижні протягом перших 6 місяців його застосування, а потім кожний місяць проводити загальний аналіз сечі, морфологічний аналіз крові з мазком, а також визначати кількість тромбоцитів.

Хворих слід поінформувати про можливість появи таких симптомів гранулоцитопенії і/чи тромбоцитопенії, як гарячка, фарингодинія, озноб, петехіальні крововиливи, геморагія. При появі цих симптомів слід повторити вищезгадані дослідження.

Протягом лікування препаратом можлива поява таких симптомів як протеїнурія і/чи гематурія, що може бути показником початку клубочкового нефриту, який може призвести до нефротичного синдрому. Слід встановити нагляд за такими хворими. У деяких хворих симптоми протеїнурії можуть затихати під час застосування препарату, у той час, коли іншим хворим лікування пеніциламіном слід припинити. При появі протеїнурії і гематурії лікар повинен упевнитись, чи пов’язані вони із лікуванням.

Якщо при лікуванні пеніциламіном у хворих на хворобу Вільсона чи цистинурію спостерігаються зміни в сечі, слід оцінити співвідношення ризику подальшого застосування препарату і терапевтичної користі. При лікуванні цистинурії пеніциламіном рекомендується проводити 1 раз на рік рентгенологічне дослідження сечової системи для якомога швидшого виявлення нефролітів. Цистинові камінці утворюються швидко, іноді протягом 6 місяців.

Незважаючи на малочисельні дані щодо випадків внутрішньопечінкового холестазу і токсичного гепатиту, рекомендується кожні 6 місяців протягом лікування препаратом проводити функціональні дослідження печінки.

Хоча облітеруючий бронхіоліт спостерігається рідко, слід застерегти хворих, щоб негайно повідомили лікаря про появу таких симптомів, як задишка після фізичного навантаження, непоясненний кашель, свистяче дихання. Слід обдумати проведення функціонального дослідження легенів.

Описані випадки міастенічного синдрому, що іноді призводить до розвитку міастенії. Опущення повік, диплопія з ослабленням м’язів очних яблук часто є ранніми симптомами міастенії. У більшості випадків симптоми міастенії зникають після відміни пенициламіну.

При появі пухирчатки лікування пеніциламіном слід припинити. Лікування пухирчатки – високі дози кортикостероїдів у монотерапії чи іноді у поєднанні із імуносупресивним засобом. Зазвичай лікування продовжується кілька тижнів чи місяців, а в деяких випадках – більше року.

Якщо лікування було припинене з якихось причин, його слід поновлювати, починаючи з низьких доз і поступово збільшувати їх до моменту досягнення ефективної терапевтичної дози.

Звичайно на другому чи третьому тижні з початку лікування у деяких хворих може спостерігатись лихоманка як реакція на препарат. Лихоманка може супроводжуватись висипом. Алергічна реакція раннього типу у вигляді висипу, звичайно, припиняється протягом декількох днів після відміни препарату і рідко з’являється при поновленні його застосування в низьких дозах.

При появі свербежу і висипання можна застосувати протигістамінні препарати.

Значно рідше, через 6 місяців чи пізніше, відзначається алергічна реакція пізднього типу у вигляді висипання, яка потребує відміни препарату.

Поява медикаментозного висипання з лихоманкою, суглобним болем, збільшенням лімфатичних вузлів та іншими алергічними симптомами потребує, як правило, відміни лікарського засобу.

Хворі з алергією на пеніцилін можуть бути сенсибілізовані до пенциламіну (перехресна сенсибілізація). Можливість виникнення побічних ефектів, викликаних забрудненням пеніциламіну слідовою кількістю пеніциліну в процесі виробництва, виключена, так як в теперішній час пеніциламін виробляється синтетично, а не шляхом розщеплення пеніциліну.

Через дію пеніциламіну на колаген і еластин перед запланованим хірургічним втручанням добову дозу препарату слід знизити до 250 мг. Лікування із застосуванням великих доз препарату можна поновити тільки після остаточного заживлення операційних ран.

Взаємодія з лікарськими засобами. Купреніл^® підвищує потребу організму у вітаміні В₆. Пеніциламін є антагоністом піридоксину, збільшує виділення пирідоксину із сечею, що може призвести до виникнення анемії чи периферичного невриту. Препарат утворює комплексні сполуки із тяжкими металами, тому при одночасному лікуванні препаратами заліза слід витримувати інтервал у 2 години між прийомом цих препаратів і пеніциламіну. Купреніл^® не можна застосовувати разом з лікарськими засобами, які гальмують функцію кісткового мозку, такими як препарати золота, протималярійні засоби, цитостатики, оксифенілбутазон, фенілбутазон.

Умови та термін зберігання. Препарат зберігають у щільно закритій упаковці при температурі 15 ^оС – 25 ^оС, у недоступному для дітей місці. Термін придатності – 2 роки.