Кордарон^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: amiodarone;

основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина опалово-жовтого кольору;

склад: 3 мл розчину містять 150 мг аміодарону гідрохлориду;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, полісорбат-80, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні препарати ІІІ класу.

Код АТС С01B D01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічна активність. Подовжує 3-тю фазу потенціалу дії серцевого м’яза, в основному за рахунок зниження надходження калію в клітину (III клас за класифікацією Vaughan Williams). 3-тя фаза потенціалу дії подовжується завдяки уповільненню калієвих токів без зміни токів натрію та кальцію, це подовження не відбивається на серцевому ритмі.

Зменшує синусовий автоматизм, що спричиняє брадикардію, яка не купірується атропіном.

Неконкурентно пригнічує альфа- та бета-адренергічні рецептори.

Уповільнює провідність у синоатріальному вузлі, передсердях та атріовентрикулярному (АВ) вузлі, особливо при високій частоті серцевих скорочень.

Практично не змінює внутрішньошлуночкову провідність.

Збільшує рефрактерний період і зменшує збудливість міокарда передсердь, АВ-вузла та шлуночка.

Уповільнює провідність і подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.

Не має негативного інотропного ефекту.

Фармакокінетика. Кількість внутрішньовенно введеного аміодарону в крові швидко знижується при одночасному насиченні тканин препаратом. Максимум активності досягається через 15 хвилин після внутрішньовенного введення препарату та зникає приблизно через 4 години.

Показання для застосування. Лікування тяжких порушень серцевого ритму, зокрема таких як:

суправентрикулярні аритмії з високою частотою скорочень шлуночків;

тахікардія, пов’язана із синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта;

документовані симптоматичні шлуночкові порушення ритму.

Спосіб застосування та дози. Кордарон^® для внутрішньовенного введення призначається, коли потрібно швидке отримання ефекту препарату або якщо неможливо його пероральне застосування.

Кордарон^® можна вводити тільки на ізотонічному (5%) розчині глюкози. Дві ампули препарату необхідно розводити не менше, ніж у 500 мл розчину глюкози.

Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливо утворення преципітату!

Не змішувати з іншими препаратами.

Перед інфузією розводити розчин Кордарону^® в обладнанні, яке не містить 2-діетилгексилфталату (наприклад ПВХ, поліетилен, поліпропілен, скло), оскільки розчин Кордарону^® може вивільняти 2-діетилгексилфталат.

Вводити тільки в центральні вени.

Внутрішньовенна інфузія.

Навантажувальна доза: звичайно становить 5 мг/кг маси тіла хворого і вводиться тільки в розчині глюкози від 20 хвилин до 2 годин. Введення можна повторювати 2-3 рази протягом 24 годин. Швидкість інфузії потрібно коригувати відповідно до результатів.

Терапевтичний ефект препарату виявляється протягом перших хвилин введення та потім поступово знижується після його завершення, тому необхідна підтримуюча інфузія.

Підтримуюча доза: 10-20 мг/кг на добу (в середньому від 600 до 800 мг на добу) в 250 мл розчині глюкози протягом декількох днів. Максимальна доза – 1 200 мг на добу. З першого дня інфузії необхідно почати перехід на пероральний прийом препарату (по 3 таблетки - 200 мг - на добу). За необхідності цю дозу можна збільшити до 4-5 таблеток на добу.

Для дітей старше 3 років рекомендована доза становить 5 мг/кг. Препарат можна застосовувати тільки під ретельним контролем лікаря.

Побічна дія.

Місцева: можливі запальні реакції, наприклад поверхневий флебіт після введення препарату в периферичну вену. Щоб уникнути запалення, рекомендується вводити Кордарон^® тільки через центральний венозний катетер.

Напади жару, пітливість, нудота, випадання волосся.

Зниження артеріального тиску, звичайно помірне та скороминуче. При передозуванні або дуже швидкому введенні Кордарону^® можуть спостерігатися випадки тяжкої гіпотензії або колапсу.

Брадикардія. У деяких випадках, особливо у хворих похилого віку, - виражена брадикардія та у виняткових випадках - зупинка синусового вузла.

Розвиток або посилення аритмії.

Ізольоване підвищення трансаміназ сироватки на початку лікування, звичайно помірне (в 1,5-3 рази вище за норму); це порушення звичайно нормалізується після зниження дози препарату або навіть спонтанно.

Відмічено декілька випадків гострого гепатиту з високим рівнем трансаміназ сироватки та/або жовтухою, в поодиноких випадках – з летальним кінцем. У таких випадках лікування потрібно припинити, проводити контроль функції печінки.

Спостерігалось декілька випадків гострого респіраторного дистреса, в основному пов’язаного із інтерстиціальним пневмонітом, у поодиноких випадках – з летальним кінцем безпосередньо після операції (можливо, через взаємодію з високими дозами кисню). Слід розглянути можливість відміни Кордарону^® та доречність призначення кортикостероїдів.

Дуже рідко (окремі випадки) після внутрішньовенної ін’єкції - анафілактичний шок; доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина мозку); бронхоспазм і/або апное у разі тяжкої дихальної недостатності, передусім у хворих на астму.

Протипоказання. Підвищена чутливість до йоду або аміодарону. Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця (за відсутності корекції водієм ритму). Синдром слабкості синусового вузла за відсутності корекції водієм ритму (небезпека зупинки синусового вузла). Атріовентрикулярна блокада, дво- і трипучкові порушення провідності за відсутності штучного водія ритму.

Гіпертиреоїдизм.

Тяжка гіпотензія, судинна недостатність.

Одночасне застосування з препаратами, які можуть спричинювати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу “torsade des pointes”.

ІІ і ІІІ триместри вагітності. Годування груддю. Діти до 3 років.

Передозування. Немає достатньої інформації відносно передозування Кордарону^® при внутрішньовенному застосуванні. Можливі синусова брадикардія, зупинка серця, напади шлуночкової тахікардії, пароксизмальна тахікардія типу “torsade des pointes”, судинна недостатність та ушкодження печінки.

Лікування повинно бути симптоматичним. Аміодарон і його метаболіти не діалізуються.

 

Особливості застосування.

Кордарон^® повинен вводитися через центральні вени, оскільки введення через периферичні вени може спричинити поверхневий флебіт.

Препарат треба вводити тільки у вигляді інфузії, оскільки навіть дуже повільна ін’єкція препарату може спричинити гіпотензію, серцеву недостатність або тяжку дихальну недостатність (див. “Побічна дія”).

Порушення електролітного обміну (особливо гіпокаліємія), що можуть призводить до аритмії, повинні бути скоректовані до початку введення Кордарону^®.

Під час лікування Кордароном ^® рекомендується регулярно проводити аналіз функції печінки (трансамінази) для виявлення порушень функції печінки.

Внутрішньовенний Кордарон^® необхідно застосовувати тільки в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії за умови постійного моніторингу (ЕКГ, артеріальний тиск).

Застосовувати з обережністю в разі гіпотензії, тяжкої дихальної недостатності, декомпенсованих кардіоміопатій або тяжкої серцевої недостатності.

При лікуванні хворих на діабет необхідно брати до уваги, що препарат можна вводити тільки на ізотонічному розчині глюкози.

Анестезія. Тривале лікування Кордароном ^® збільшує ризик розвитку брадикардії та гіпотензії, може спричинювати зниження серцевого викиду та порушення провідності. В деяких випадках у хворих, які отримували Кордарон^®, спостерігався гострий респіраторний дистрес-синдром безпосередньо після операції. Рекомендується ретельне спостереження за таким хворими при використанні примусової вентиляції.

Перед хірургічною операцією потрібно поінформувати анестезіолога про те, що хворий отримує Кордарон^®.

Вагітність. Дослідження на тваринах не виявили тератогенної дії препарату. Однак на даний час немає достатньої інформації, щоб оцінити, чи призводить Кордарон^® до пороків розвитку у плода при застосування його жінками у І триместрі вагітності. Через вплив препарату на щитовидну залозу плоду застосування Кордарону^® протипоказано у ІІ і ІІІ триместрах вагітності.

Лактація. Кордарон^® екскретується в грудне молоко в значній кількості, тому він протипоказаний жінкам, які годують груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Протипоказано одночасне застосування Кордарону^® з препаратами, які можуть спричинювати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу “torsade des pointes”.

Антиаритмічні препарати Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).

Антиаритмічні препарати ІІІ класу (соталол, дофетилід, ібутилід).

Бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, мізоластин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного введення.

Сультоприд.

Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes”.

Спарфлоксацин.

Небезпека розвитку пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes” у зв’язку з пролонгацією інтервалу QT (адитивна електрофізіологічна дія).

Не рекомендується комбінована терапія з нижчезазначеними препаратами.

Нейролептики, які можуть спричинювати пароксизмальну тахікардію типу “torsade de pointes”: деякі фенотіазинові нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пімозид.

Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes”.

Галофантрин, моксифлоксацин, пентамідин.

Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes”. Якщо така комбінація є неминучою, необхідний попередній контроль інтервалу QT і постійний електрокардіографічний контроль.

Ін’єкційна форма дилтіазему.

Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо така комбінація є неминучою, необхідний ретельний контроль стану хворого та постійний електрокардіографічний контроль.

Блокатори бета-рецепторів (крім соталолу та есмололу).

Ризик порушення автоматизму, провідності та скорочувальної здатності серця (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів).

 З обережністю слід призначати в комбінації з Кордароном^® нижчезазначені препарати.

Пероральні антикоагулянти. У зв’язку з посиленням ефекту пероральних антикоагулянтів і підвищенням ризику кровотечі необхідно більш часто контролювати рівень протромбіну в крові та коректувати дозу пероральних антикоагулянтів під час лікування Кордароном^® і після його відміни.

Циклоспорин. Можливо підвищення рівня циклоспорину в плазмі, пов’язане зі зниженням його метаболізму в печінці, що підсилює нефротоксичність препарату. У цьому випадку необхідна корекція дози.

Пероральні форми дилтіазему. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у хворих похилого віку. Необхідний клінічний та кардіографічний контроль стану хворого.

Препарати наперстянки. Можливо порушення автоматизму (виражена брадикардія) і атріовентрикулярної провідності. Можливо збільшення концентрації дигоксину в плазмі (через зниження його кліренсу).

 Необхідно проводити ЕКГ-дослідження, клінічний і біологічний контроль (включаючи, за необхідності, визначення рівня дигоксину в плазмі); може виникнути необхідність у зміні доз серцевих глікозидів.

Есмолол. Можливо порушення автоматизму, провідності та скорочувальної здатності серця (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний клінічний та кардіографічний контроль стану хворого.

Засоби, які можуть спричинювати гіпокаліємію:

діуретики, що спричиняють гіпокаліємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами;

проносні стимулюючої дії;

 - системні кортикостероїди (глюко-, мінерало-), тетракозактид;

 - амфотерицин В (внутрішньовенне застосування).

 Підсилення ризику розвитку шлуночкових порушень ритму, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes” (гіпокаліємія може призводити до аритмії). Рекомендується клінічний і кардіографічний контроль стану хворого, контроль рівня калію в крові.

Фенітоїн. Можливо збільшення рівня фенітоїну в плазмі із симптомами передозування (зокрема неврологічного характеру). Необхідний клінічний контроль і зниження дози фенітоїну з появою ознак передозування; по можливості - визначення рівня фенітоїну в плазмі.

Засоби, які спричинюють брадикардію: блокатори кальцієвих каналів (дилтіазем, верапаміл), блокатори бета-адренорецепторів (крім соталолу), клонідин, гуанфацин, препарати наперстянки, мефлохін, інгібітори холінестерази (донезепіл, галантамін, ривастигман, такрин, амбемоніум, піридостигмін, неостигмін). Підсилення ризику розвитку шлуночкових порушень ритму, особливо пароксизмальної тахікардії типу “torsade de pointes”. Рекомендується клінічний і кардіографічний контроль стану хворого.

Симвастин. Підсилення ризику розвитку побічних дій (залежно від дози), таких як рабдоміоліз (зменшення метаболізму препарату, який знижує рівень холестерину, в печінці). Доза симвастину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Якщо при такій дозі неможливо досягнути терапевтичного ефекту, необхідно застосовувати інший статин, який не взаємодіє з Кордароном^®.

Анестезія. Можуть спостерігатися потенційно тяжкі ускладнення в пацієнтів, яким проводиться загальна анестезія: брадикардія, яка не коригується атропіном, гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду.

Дуже рідко - тяжкі респіраторні ускладнення, що іноді завершуються летальним кінцем (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих). Як правило, вони спостерігаються безпосередньо після хірургічного втручання, можливо, через несумісність з високою концентрацією кисню.

 

Умови та термін зберігання. Зберігати при кімнатній температурі (від 15 до 25°С) в недоступному для дітей, захищеному від світла місці. Термін придатності - 2 роки.