Лоприл Н 10, 20 инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості:

Лоприл Н 10: шестикутні таблетки жовтого кольору, з смугою розподілу посередині;

Лоприл Н 20: шестикутні таблетки світло-рожевого кольору, з смугою розподілу посередині;

склад:

1 таблетка Лоприлу Н10 містить лізиноприлу 10 мг у формі дигідрату, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

1 таблетка Лоприлу Н20 містить лізиноприлу 20 мг у формі дигідрату, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфатдигідрат, манітол, магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, кремнію оксид колоїдний безводний, тальк, заліза оксид жовтий C.I.77492; E 172, для Лоприл Н 20- заліза оксид червоний C.I.77491; E 172.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати, що містять інгібітори АПФ і діуретики.

Код АТС С09В А03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Лоприл Н є комбінацією інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту лізиноприлу і діуретика гідрохлортіазиду.

Лізиноприл блокує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) і перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, що має судинозвужуючу дію. Зменшує загальний периферичний судинний опір і системний артеріальний тиск.

Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком і антигіпертензивним засобом. Він знижує реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок, що збільшує діурез, внаслідок чого зменшується об’єм крові в кровоносних судинах і знижується підвищений кров’яний тиск. Значне зниження систолічного і діастолічного тиску настає через 3 - 4 дні від початку прийому гідрохлортіазиду, а оптимальний антигіпертензивний ефект спостерігається після 3 - 4 тижнів прийому препарату.

Комбінація лізиноприлу і гідрохлортіазиду сприяє більш вираженому гіпотензивному ефекту, ніж кожен компонент окремо.

Фармакокінетика. Лізиноприл всмоктується з травного каналу, його біодоступність становить близько 30%. Дуже незначною мірою зв’язується з білками плазми (6 - 10%). Початковий ефект після прийому лізиноприлу реєструється через годину, максимальна концентрація в плазмі реєструється через 6 - 7 год після застосування. Період напіввиведення із сироватки становить 12 год. Наявність їжі не має значного впливу на абсорбцію лізиноприлу. Лізиноприл частково проникає крізь плацентарний бар’єр. Практично не біотрансформується, тільки близько 7% лізиноприлу метаболізується в печінці. Основна кількість препарату виводиться з організму в незміненому вигляді із сечею. Повне виведення препарату відбувається повільніше у літніх пацієнтів.

Діуретична дія гідрохлортіазиду починається через 2 год після прийому та досягає максимального ефекту через 3 - 4 год, триває 6 - 12 год. Біодоступність гідрохлортіазиду становить 65 - 70%. 40% зв’язується з протеїнами плазми. Гідрохлортіазид не метаболізується і цілком виводиться нирками. Він проникає крізь плаценту і екскретується в грудне молоко.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія, у тому числі реноваскулярна гіпертензія, що потребує комбінованої терапії.

Спосіб застосування та дози. Дози призначаються індивідуально для кожного пацієнта залежно від його стану.

Рекомендована початкова доза для дорослих - від 5 до 10 мг на день. Подальша корекція дози залежить від досягнення клінічного ефекту, звичайно стабільний терапевтичний ефект спостерігається через 2-4 тижні прийому препарату. Рекомендована підтримуюча доза – 20 мг (1 таблетка Лоприлу Н 20) 1 раз на день. Максимальна доза – 80 мг на день.

При нирковій недостатності чи реноваскулярній гіпертензії дозування починається з 2,5 мг Лоприлу Н на день. Лоприл Н не слід призначати, якщо кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв.

Побічна дія.

Серцево-судинна система: гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію, прискорене серцебиття, відчуття стиснення в грудях.

Нервова система: головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, парестезії, загальна слабкість.

Дихальна система: сухий кашель.

Шлунково-кишковий тракт: нудота, блювання, діарея, сухість у роті, панкреатит, ураження печінки.

Шкіра: фотосенсибілізація, висип, що іноді може супроводжуватися пропасницею, міалгіями, артралгіями, васкулітом.

Нирки: іноді можуть виникати чи підсилюватися порушення функції нирок. У ряді випадків у пацієнтів з нормальною функцією нирок виникає незначне тимчасове підвищення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові. Дані симптоми зникають після припинення лікування Лоприлом Н.

Інші: ангіоневротичний набряк (набряклість обличчя, кінцівок, очей, рота, труднощі при ковтанні та подиху).

Лабораторні показники: клінічно значущі зміни лабораторних показників спостерігаються дуже рідко. В окремих випадках можуть виникати эозинофілія, лейкоцитоз, збільшення швидкості осідання еритроцитів, гіперглікемія, гіперуремія, гіперкаліємія чи гіпокаліємія.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату і до інших похідних сульфонаміду; ангіоневротичний набряк в анамнезі (спричинений прийомом інгібіторів АПФ, спадковий чи ідіопатичний ангіонабряк); тяжка ниркова недостатність, анурія, аортальний стеноз, вагітність і годування груддю, дитячий вік.

Передозування.

Симптоми: гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія і зневоднення внаслідок посиленого діурезу.

Лікування – симптоматичне. Промивання шлунка доцільно у випадку, якщо після прийому препарату пройшло менше чотирьох годин. Потім слід провести адекватну корекцію водно – електролітного балансу.

Передозування лізиноприлу може спричинити гіпотензію. Лікування полягає у внутрішньовенному введенні фізіологічного розчину при нахилі голови пацієнта і піднятті ніг догори. Лізиноприл можна вивести з крові шляхом гемодіалізу.

У випадку розвитку ангіоневротичного набряку треба ввести десенсибілізуючі засоби (підшкірно 0,3 - 0,5 мл епінефрину).

Особливості застосування. У пацієнтів, які втратили багато рідини і електролітів внаслідок попереднього лікування діуретиками, після прийому Лоприлу Н можуть виникнути симптоми гіпотензії. Щоб уникнути цього, прийом діуретиків необхідно припинити за 2 - 3 дні до початку лікування Лоприлом Н.

Пацієнти перед застосуванням Лоприлу Н повинні бути поінформовані про можливі ознаки ангіоневротичного набряку, щоб вчасно припинити прийом препарату і звернутися до лікаря (труднощі при ковтанні та подиху, набряклість обличчя, кінцівок, очей, рота, язика).

Тіазидні діуретики повинні призначатися з обережністю пацієнтам з ослабленою функцією чи прогресуючими захворюваннями печінки, тому що невеликі зміни в балансі рідини й електролітів в організмі можуть спричинити гостру печінкову недостатність.

Обережність при прийомі Лоприлу Н необхідна пацієнтам, які підлягають операції під анестезією, що спричинює зниження тиску. Гіпотензію, яка розвилася в даній ситуації, можна усунути компенсацією рідини.

Слід бути обережними пацієнтам з ослабленою ренальною функцією, гіповолемією (небезпека гіпотензії), колагеновими захворюваннями, тим, хто дотримуються безнатрієвої дієти, пацієнтам які перебувають на гемодіалізі. Лікування цих пацієнтів повинно починатися з менших доз препарату.

Ефективність і перенесення препарату однакові у пацієнтів похилого та молодого віку, але при застосуванні препарату хворими похилого віку слід враховувати те, що у цієї групи пацієнтів виведення лізиноприлу і гідрохлортіазиду з організму відбувається повільніше.

Особливу увагу слід приділити хворим на ішемічну хворобу серця і з цереброваскулярними розладами, тому що гіпотензивний криз у даних пацієнтів може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярного інсульту.

Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам з мітральнім і аортальним стенозом, обструктивною формою гіпертрофічної кардіоміопатії. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю інгібітори АПФ можуть спричинити гіпотензію, іноді - олігурію, азотемію.

У пацієнтів зі стенозом ниркових артерій при прийомі інгібіторів АПФ може знизитися рівень клубочкової фільтрації, що призводить до подальшого погіршання функції нирок, тому пацієнтам з таким станом прийом препарату не рекомендується. Прийом Лоприлу Н не рекомендується також пацієнтам з нирковою недостатністю при кліренсі креатиніну нижче 30 мл/хв.

Постійний прийом гідрохлортіазиду знижує екскрецію сечової кислоти і може підсилити розвиток подагри. Лізиноприл знижує гіперуремію, спричинену прийомом гідрохлортіазиду, і тому при одночасному прийомі цих препаратів нападу подагри не виникають.

Тіазидні діуретики можуть знизити толерантність до глюкози, тому для хворих на цукровий діабет необхідно підібрати дозу антидіабетичних засобів, включаючи інсулін.

Хворим на гіпертензією в сполученні з гіповолемією, гіпонатріємією, гіпохлоремичнім алкалозом, гіпомагніємією чи гіпокаліємією необхідно відновити баланс електролітів до початку лікування і регулярно контролювати зміст електролітів у сироватці крові.

Тіазидні діуретики можуть знизити екскрецію кальцію із сечею і спричинити невелике збільшення концентрації кальцію в сироватці крові. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу, тому рекомендується припинити застосування тіазидних діуретиків до дослідження функцій паращитовидних залоз.

У хворих, які приймають інгібітори АПФ, певні типи мембранних фільтрів для гемодіалізу, гемофільтрації чи ЛПН-аферезу (поліакрилонітрильні, метилосульфонатні) можуть спричинити анафілактичні реакції.

Під час лікування Лоприлом Н слід обмежити перебування на сонці через ризик розвитку фотосенсибілізації.

Безпека і ефективність препарату не досліджені у дітей.

Вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами.

Не впливає. Однак у зв’язку з небезпекою виникнення несподіваних перепадів тиску керування автомобілем або робота з механізмами не рекомендується протягом декількох годин після прийому препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасний прийом лізиноприлу і гідрохлортіазиду може призвести до раптового зниження тиску, особливо у пацієнтів з гіпонатріємією і гіповолемією. Для уникнення цього необхідно спостерігати за рівнем кров’яного тиску протягом 4 годин після прийому даної комбінації препаратів.

Лізиноприл може знизити стійкість до інсуліну у хворих на цукровий діабет, тоді як гідрохлортіазид може знизити ефективність пероральних протидіабетичних засобів і інсуліну та спричинити гіперглікемію.

Лізиноприл.

Лізиноприл можна комбінувати з β-блокаторами, антагоністами кальцію. Естрогени при прийомі з Лоприлом Н можуть підвищити артеріальний тиск. Активоване вугілля, тетрацикліни, антациди знижують всмоктування препарату. Взаємодія лізиноприлу з петлювими диуретиками (етакриновою кислотою, фуросемідом) може призвести до гіпотензії різної інтенсивності. При сумісному прийомі лізиноприлу з нестероїдними протизапальними засобами (кислотою ацетилсаліциловою, ібупрофеном та іншими), а також з натрію хлоридом спостерігається зниження гіпотензивного ефекту. Індометацин при застосуванні з лізиноприлом підвищує небезпеку розвитку гіперкаліємії.

Гідрохлортіазид.

Гідрохлортіазид підсилює токсичність дигоксину. Взаємодія гідрохлортіазиду і метилдопи може призвести до внутрішньосудинного гемолізу. Існує описаний небезпечної взаємодії гідрохлортіазиду з хінидином, коли через спричинену гідрохлортіазидом гіпокаліємію збільшується ризик шлуночкової фібриляції. Гідрохлортіазид може знизити ниркове виведення амантадину.

При одночасному застосуванні Лоприлу Н с діуретиками, що зберігають калій, препаратами калію і харчовими домішками, які містять калій, а також з циклоспорином зростає ризик підвищення концентрації калію в крові і зниження антигіпертензивного ефекту.

Інгібітори АПФ знижують швидкість виведення літію, що підвищує ризик інтоксикації літієм. Одночасний прийом даних препаратів е протипоказаним.

Алкоголь, барбітурати та наркотики можуть спричинити ортостатичну гіпотензію при одночасному прийомі з Лоприлом Н, а також підсилити виведення електролітів, зокрема калію, й у такий спосіб підсилити гіпокаліємію, спричинену гідрохлортіазидом.

Недеполяризуючі міорелаксанти: тіазиди можуть підсилити терапевтичний ефект тубокурарину. Алопуринол, цитостатики і імуносупресивні препарати, системні кортикостероїди, прокаїнамід підвищують ризик виникнення лейкопенії.

Симпатоміметики можуть знизити гіпотензивний ефект Лоприлу Н.

При одночасному прийомі Лоприлу Н і серцевих глікозидів можливо виникнення гіпокаліємії.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30˚С. Термін придатності - 3 роки.