Топрил инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: ramipril; (2S, 3aS, 6aS)-1[(S)-N-[(S)]-карбокси-3-фенілпропіл]аланіл]октагідро-циклопента-[b]-пірол-2-карбонової кислоти;

основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 2,5 мг: тверді желатинові капсули з корпусом зеленого кольору та кришечкою білого, що містять білий або майже білий порошок;

капсули по 5 мг: тверді желатинові капсули з корпусом синього кольору та кришечкою білого, що містять білий або майже білий порошок;

таблетки по 10 мг: тверді желатинові капсули з корпусом білого кольору, з нанесеним логотипом фірми виробника та кришечкою синього кольору, що містять білий або майже білий порошок;

склад: 1 капсула містить раміприлу 2,5 мг, 5 мг або 10 мг;

допоміжні речовини: магнію стеарат, крохмаль прежелатинізований.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.

Код АТС С09А А05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Раміприл пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ, киніназа ІІ); спричиняючи розширення судин та зниження артеріального тиску. Пригнічення активності АПФ підвищує активність реніну у плазмі крові, знижує рівень ангіотензину ІІ та альдостерону. Антигіпертензивний ефект настає через 1 - 2 год після застосування препарату, максимальний розвивається протягом 3 - 6 год та триває не менше 24 год. При вираженій недіабетичній або діабетичній нефропатії раміприл уповільнює прогресування порушення функції нирок. У хворих з ризиком недіабетичної або діабетичної нефропатії раміприл знижує рівень альбумінурії.

Фармакокінетика. Топрил швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту (не менше 50 - 60% введеної дози) і максимальна його концентрація в плазмі крові досягається протягом 1 год. Біодоступність становить 60% і не залежить від прийому їжі. Топрил майже повністю метаболізується (головним чином у печінці) з утворенням активних та неактивних продуктів. Його активний метаболіт раміприлат приблизно в 6 разів активніший, ніж раміприл. Максимальна концентрація його в плазмі крові досягається через 2 - 4 год. Серед відомих неактивних метаболітів – дикетопіперазиновий ефір, дикетопіперазинова кислота, а також глюкуроніди раміприлу та раміприлату. Зв’язування раміприлу та раміприлату з білками крові становить приблизно 73% та 56% відповідно. В умовах застосування звичайних доз (1 раз на добу) рівноважна концентрація препарату в плазмі крові досягається на 4-й день застосування препарату. Після застосування 60% дози виводиться з сечею (в основному у формі метаболітів), майже 40% – з калом. Приблизно 2% введеної дози виділяється з сечею в незміненому вигляді. При нирковій недостатності і в осіб похилого віку із зниженою функцією нирок раміприл може кумулювати в організмі. При ураженні печінки порушується перетворення раміприлу на раміприлат.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія; зниження ризику розвитку інфаркту міокарда та інсульту при серцево-судинних захворюваннях і цукровому діабеті; хронічна серцева недостатність після інфаркту міокарда (при клінічно стабільному стані). З метою зниження протеїнурії у хворих з діабетичною нефропатією та підвищеним артеріальним тиском.

Спосіб застосування та дози.

Гіпертензія.

Внутрішньо. Початкова рекомендована доза раміприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу. З урахуванням клінічного ефекту можливо збільшення дози раміприлу з 2 - 3 тижневими інтервалами 1 раз на добу. В окремих хворих рівномірна антигіпертензивна дія протягом доби досягається при застосуванні препарату 2 рази на добу. Максимальна добова доза Топрилу – 10 мг, підтримуюча 2,5 - 5 мг. При відсутності оптимального зниження артеріального тиску додатково призначають діуретичні засоби.

Хронічна серцева недостатність

Рекомендована початкова доза – 2, 5 мг раміприлу на добу. Залежно від реакції пацієнта доза може бути збільшена протягом 1 – 2-тижневого інтервалу. Максимальна добова доза становить 10 мг, підтримуюча – 2,5 - 5 мг. Приймати препарат можна 1 або 2 рази на день.

При лікування хворих, які перенесли інфаpкт міокарда.

Рекомендована початкова доза Топрилу становить 2,5 мг на добу, у разі неефективності – по 5 мг 1 -2 рази на добу. Підтримуюча доза – 2,5 - 5 мг 1 - 2 рази на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 10 мг.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок (клубочкова фільтрація менше 40 мл/хв. і рівень креатиніну більше 0,22 ммоль/л), хворих на цукровий діабет, а також пацієнтів старше 65 років початкова добова доза не повинна перевищувати 2,5 мг Топрилу, максимальна добова доза – 5 мг. Під час лікування таким хворим необхідно контролювати функцію нирок.

Капсули слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини (приблизно 1 склянка). Капсули можна приймати незалежно від часу приймання їжі.

Побічна дія.

З боку серцево-судинної системи: гіпотензія (в тому числі постуральна), стенокардія, синкопе, серцева недостатність, вертиго, біль у грудній клітині, зрідка – аритмія, серцебиття.

З боку кровотворення: гемолітична анемія, мієлодепресія, панцитопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія, агранулоцитоз; васкуліт.

З боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, зрідка – сухість у роті або підвищене слиновиділення, анорексія, диспепсія, дисфагія, запор, біль у животі, гастроентерит, панкреатит, порушення функції печінки (гепатит, холестатична жовтяниця, зміна рівня трансаміназ).

З боку нервової системи і органів чуття: запаморочення, головний біль, астенія, зрідка – цереброваскулярні порушення, амнезія, сонливість, судоми, депресія, розлади сну, невралгія, нейропатія, парестезія, тремор, зниження слуху, порушення зору.

З боку респіраторної системи: непродуктивний кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, зрідка – диспное, фарингіт, синусит, риніт, трахеобронхіт, ларингіт, бронхоспазм.

З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, зрідка – протеїнурія, олігурія, набряки.

З боку шкірних покривів: кропив’янка, висипання, мультимофрна еритема, фотосенсибілізація.

Інші: у поодиноких випадках – зменшення маси тіла, анафілактоїдні реакції, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну, ангіоневротичний набряк, артралгія/артирит, міалгія, пропасниця, підвищення титру антинуклеарних антитіл, гіперкаліємія, зміна активності ферментів, концентрації білірубіну, сечової кислоти, глюкози.

Протипоказання. Гіперчутливість до препарату (набряк Квінке в анамнезі, пов’язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк Квінке); системний червоний вовчак; пригнічення кістковомозкового кровотворення, підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу; гіперкаліємія; двобічний стеноз ниркових артерій, стеноз ниркової артерії єдиної нирки, трансплантація нирки; виражена ниркова недостатність; гіпонатріємія (ризик дегідратаціії, артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності), печінкова недостатність; вагітність і лактація; дитячий вік.

Передозування.

Симптоми: виражена артеріальна гіпотензія. Брадикардія, шок, порушення балансу електролітів, гостра ниркова недостатність, ангіоневротичний набряк.

Лікування: у легких випадках – промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв. після прийому препарату.

При артеріальній гіпотензії – внутрішньовенне введення ізотонічного розчину натрію хлориду, симпатоміметиків.

При брадикардії – атропін, при неефективності – застосування пейсмекера. Гемодіаліз – неефективний.

При ангіоневротичному набряку – десенсибілізуюча і симптоматична терапія.

Особливості застосування. Після прийому першої дози, а також при збільшенні дозування сечогінного засобу та/або раміприлу хворі повинні знаходитися під наглядом лікаря протягом не менше 2 год та після стабілізації тиску, додатково - протягом 1 год.

У хворих із серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, що супроводжується олігурією або азотемією і зрідка – розвитком гострої ниркової недостатності.

Нижньою межею систолічного артеріального тиску для терапії у ранні терміни інфаркту міокарда вважається 100 мм рт.ст.

Хворі на злоякісну артеріальну гіпертензію або з тяжкою серцевою недостатністю повинні починати лікування в умовах стаціонару.

Перед початком і під час терапії інгібіторами АПФ необхідний підрахунок загальної кількості лейкоцитів і визначення лейкоцитарної формули (до 1 разу на місяць у перші 3 - 6 місяців лікування у хворих з підвищеним ризиком нейтропенії – при порушенні функції нирок, колагенозах або у тих, хто отримує високі дози, а також при перших ознаках розвитку інфекції). При підтвердженій нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 2 000/мкл) терапію інгібіторами АПФ слід припиняти, існує ризик щодо перехресної гіперчутливості.

До і під час лікування необхідний моніторинг артеріального тиску, функції нирок, вмісту К⁺ у плазмі, контроль вмісту гемоглобіну у периферичній крові, вмісту К⁺, креатиніну, сечовини, контроль концентрації електролітів і печінкових ферментів у крові.

Необхідно дотримуватись обережності при призначенні препарату пацієнтам, які перебувають на малосольовій або безсольовівй дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії). У хворих із зниженим об’ємом циркулюючої крові (внаслідок терапії діуретиками), при обмеженні вживання солі, при проведенні діалізу, при проносі і блюванні можливий розвиток симптоматичної гіпотензії.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат.

Не рекомендується застосування діалізних мембран AN69 разом з інгібіторами АПФ (через можливість розвитку у пацієнтів анафілактоїдних реакцій). Якщо в анамнезі є вказівки щодо розвитку ангіоневротичного набряку, не пов’язаного з прийомом інгібіторів АПФ, тоді у цих хворих існує підвищений ризик його розвитку при прийманні препарату.

Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування препарату.

У хворих, які отримують діуретичну терапію, слід розглянути можливість тимчасової відміни або хоча б зниження дози діуретиків не менше, ніж за 2 - 3 доби (або більше, залежно від тривалості дії діуретиків) до початку застосування Топрилу.

Якщо у пацієнта не були достатньою мірою усунуті порушення водно-електролітного балансу, а також при тяжкій гіпертензії та у випадках, коли значне зниження артеріального тиску може завдати шкоди (наприклад при стенозі коронарних або мозкових артерій), слід надати перевагу нижчим початковим дозам, наприклад 2,5 мг на добу.

Топрил підвищує чутливість до інсуліну, може призвести не тільки до поліпшення показників толерантності до вуглеводів, але і підвищити частоту розвитку гіпоглікемії, тому при призначенні хворим на цукровий діабет необхідна оцінка співвідношення користь/ризик.

При розвитку холестатичної жовтяниці лікування припиняють.

Ризик розвитку гіперкаліємії підвищений у хворих з нирковою недостатністю та у хворих на цукровий діабет.

Слід мати на увазі, що при застосуванні Топрилу у хворих з аутоімунними захворюваннями і синдромами збільшується ризик розвитку нейтропенії.

Безпека та ефективність застосування у педіатричній практиці невідомі.

Під час лікування слід утримуватися від керування автотранспортом і займатися видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливо запаморочення, особливо після початкової дози інгібітора АПФ у хворих, які приймають діуретики. Слід дотримуватися обережності при виконанні фізичних вправ або під час спеки через ризик дегідратації і артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення об’єму рідини в організмі.

Не рекомендується вживати алкогольні напої під час лікування препаратом.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Обережно треба призначати препарат разом з:

- алопуринолом, імунодепресантами, кортикостероїдами, прокаїнамідом, цитостатиками (ризик порушення кровотворення);

- протидіабетичними препаратами (інсулін або похідні сульфосечовини) – надмірне зниження рівня цукру в крові;

- антигіпертезивними препаратами (наприклад діуретики) або інші речовини, що мають антигіпертензивний ефект (наприклад нітрати, бета-адреноблокатори, трициклічні антидепресанти, опіоїдні аналгетики, засоби для наркозу) – посилення антигіпертензивного ефекту;

- препаратами /харчовими добавками, які містять калій, естрогенами, симпатоміметиками – ослаблення ефекту Топрилу;

- солями калію та калійзберігаючими діуретиками, гепарином, циклоспорином – може підвищитися рівень калію в сироватці крові;

- солями літію – підвищення рівня літію, токсичність;

- нестероїдними протизапальними засобами – зниження ефективності естрогенами і симпатоміметиками Топрилу;

- алкоголем – посилення дії алкоголю;

- солями натрію – зниження антигіпертензивного ефекту Топрилу;

- дигоксином – підвищує рівень глікозиду;

- засобами, що мають мієлодепресивну дію – підвищення ризику розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу з летальним кінцем.

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей, сухому місці при температурі не вище 25°С. Термін придатності – 2 роки.