Эпрекс^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: Erythropoіetin (епоетин-альфа);

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин, вільний від сторонніх включень. Значення рН розчину - 6,9±0,3;

склад: 1 шприц містить епоетин альфа -16,8 мкг/ 0,5 мл (2000 ОД/ 0,5 мл), 33,6 мкг/ 0,4 мл (4000 ОД/ 0,4 мл), 84,0 мкг/ 1 мл (10000 ОД/ 1 мл);

допоміжні речовини: полісорбат 80, гліцин, натрію хлорид, натрію гідрогенфосфат дигідрат, натрію дигідрогенфосфат, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Антианемічні препарати. Еритропоетин.

Код АТС В03Х А01.

Фармакологічні властивості. Епоетин-альфа є очищеним глікопротеїном, що стимулює еритропоез. Епоетин-альфа є продуктом, що виробляється клітинами ссавців, які мають вбудований ген, що забезпечує кодування еритропоетину людини.

За амінокислотним складом епоетин-альфа, який виробляється за генно-інженерною технологією, ідентичний з еритропоетином людини, що виділяється із сечі хворих на анемію. Білкова частина становить приблизно 60 % від молекулярної маси та містить 165 амінокислот. Чотири вуглеводні ланцюги приєднані до білка трьома N-глікозидними зв’язками та одним О-глікозидним зв’язком. Молекулярна маса епоетину альфа – приблизно 30 000 дальтонів.

Еритропоетин є глікопротеїном, який відіграє роль чинника, який стимулює мітоз, та гормону, що стимулює еритропоез. За біологічними властивостями епоетин-альфа не відрізняється від людського еритропоетину. Біологічна ефективність епоетину-альфа продемонстрована in vivo на різних моделях (здорові та анемічні щури, миші з поліцитемією). Після введення епоетину-альфа кількість еритроцитів, ретикулоцитів, рівень гемоглобіну та швидкість поглинання ⁵⁹Fe зростає. За допомогою культур клітин людського кісткового мозку було доведено, що епоетин-альфа вибірково стимулює еритропоез та не впливає на лейкопоез. Цитотоксична дія на клітини кісткового мозку не виявлена.

Фармакокінетика.

Внутрішньовенне введення: період напіввиведення при внутрішньовенному введенні становить 4-6 год. Обсяг розподілу приблизно дорівнює обсягу плазми.

Підшкірне введення: концентрації у плазмі при підшкірному введенні значно нижчі, ніж при внутрішнь-овенному введенні. Рівень у плазмі підвищується повільно і сягає максимуму протягом 12-18 год після введення.

Період напіввиведення при підшкірному введенні становить майже 24 год.

Біодоступність препарату при підшкірному введенні становить приблизно 20 %.

 

Показання для застосування.

-	Лікування анемії, пов’язаної з хронічною нирковою недостатністю у дорослих хворих, які перебувають на гемо- або перитонеальному діалізі, у переддіалізних пацієнтів та у дітей, що знаходяться на гемодіалізі.
-	Лікування тяжкої анемії у дорослих пацієнтів з нирковою недостатніс- тю, які ще не підлягають діалізу.
-	Лікування анемії та зниження об’єму необхідних гемотрансфузій у дорослих пацієнтів, які підлягають хіміотерапії з причини солідних пухлин, злоякісної лімфоми або ж множинної мієломи та, якщо загальний статус пацієнта вказує на ризикованість переливань (тобто, серцево-судинні захворювання, наявна анемія до початку хіміотерапії).
-	Лікування анемії у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які одержували терапію зидовудином та мають рівень ендогенного еритропоетину <= 500 ОД/мл.
-	У межах передепозитної програми перед великими хірургічними втручаннями у пацієнтів з рівнем гематокриту 33-39 % для полегшення збирання аутологічної крові та зменшення ризику, пов’язаного з використанням алогенних гемотрансфузій, якщо очікувана потреба у крові для переливання перевищує кількість, яку можна одержати методом аутологічного збирання без застосування еритропоетину-альфа.
-	Дорослим пацієнтам з легким та середнім ступенем анемії (гемоглобін у межах від > 10 до <= 13 г/дл) перед проведенням обширної операції з очікуваним середнім ступенем втрати крові (2-4 одиниці гемоглобіну або 900-1800 мл крові) для зменшення потреби в алогенних гемотрансфузіях та полегшення відновлення системи еритропоезу.

 

Спосіб застосування та дози.

Пацієнти з хронічною нирковою недостатністю.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю препарат необхідно застосовувати тільки шляхом внутрішньовенного введення (див. Розділ “Особливості застосування” ).

Оптимальна концентрація гемоглобіну становить 10-12 г/дл у дорослих пацієнтів та 9,5-11 г/дл у дітей.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю та ішемічною хворобою серця або застійною серцевою недостатністю підтримуюча концентрація гемоглобіну не повинна перевищувати верхню межу оптимальної концентрації гемоглобіну.

Рівень феритину (або концентрацію сироваткового заліза) слід визначати у всіх пацієнтів до початку лікування ЕПРЕКСОМ.

На етапі коригування доза ЕПРЕКСУ повинна бути збільшена, якщо концентрація гемоглобіну не підвищується хоча б на 1 г/дл на місяць.

Клінічно значуще підвищення концентрації гемоглобіну, як правило, спостерігається не раніше, ніж через 2 тижні лікування (у деяких пацієнтів через 6-10 тижнів). По досягненню оптимальної концентрації гемоглобіну дозу слід зменшити на 25 ОД/кг для уникнення перевищення оптимальної концентрації. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 12 г/дл, терапію ЕПРЕКСОМ слід тимчасово припинити.

Зниження дози можна забезпечити шляхом зменшення кількості щоденних введень препарату на одне введення, або шляхом зменшення кожної разової дози, що вводиться.

Дорослі пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, препарат необхідно вводити тільки внутрішньовенно (див. Розділ “Особливості застосування” ).

Лікування розподіляється на два етапи.

Фаза корекції. По 50 ОД/кг три рази на тиждень внутрішньовенно.

При необхідності збільшення дози можна здійснити поетапне збільшення (не частіше одного разу протягом 4 тижнів) на 25 ОД/кг три рази на тиждень до досягнення оптимальної концентрації гемоглобіну.

Підтримуюча фаза. Регулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Hb) від 10 до 12 г/дл (6.2 – 7.5 ммоль/л).

Рекомендована загальнотижнева доза від 75 до 300 ОД/кг.

Наявні дані вказують на те, що пацієнти, у яких початковий рівень гемоглобіну дуже низький (<6 г/дл або 3,75 ммоль/л) можуть потребувати більших доз для підтримання концентрації, порівняно з пацієнтами з менш обтяжливою анемією (>8 г/дл або >5 ммоль/л).

Дорослі пацієнти на перитонеальному діалізі.

Епрекс має водитися тільки внутрішньовенним шляхом. Лікування розподіляється на два етапи.

Фаза корекції. По 50 ОД/кг два рази на тиждень.

 Підтримуюча фаза. Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Hb) від 10 до 12 г/дл (6.2 – 7.5 ммоль/л) (доза для підтримання концентрації від 25 до 50 ОД/кг, двічі на тиждень шляхом введення двох рівнозначних ін’єкцій).

Дорослі пацієнти із нирковою недостатністю у додіалізному періоді.

Епрекс повинен вводитись тільки внутрішньовенним шляхом. Лікування розподіляється на два етапи.

Фаза корекції.

По 50 ОД/ кг три рази на тиждень, надалі, за необхідності, збільшують дозу поступово на 25 ОД/кг три рази на тиждень до досягнення бажаного результату (корекція проводиться поступово і протягом, принаймі, чотирьох тижнів).

Підтримуюча фаза.

Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Нb) від 10 до 12г/дл (6.2 – 7.5 ммоль/л) ( доза для підтримання концентрації від 17 до 33 ОД/кг, тричі на тиждень). Максимальна доза не повинна перевищувати по 200 ОД/кг, тричі на тиждень.

Пацієнти дитячого віку, що знаходяться на гемодіалізі.

Пацієнтам дитячого віку, що знаходяться на гемодіалізі, препарат необхідно вводити тільки внутрішньовенно. Лікування розподіляється на два етапи.

Фаза корекції.

По 50 ОД/кг маси тіла три рази на тиждень внутрішньовенно.

За необхідності збільшення дози можна здійснити поетапне збільшення (не частіше одного разу протягом 4 тижнів) на 25 ОД/кг три рази на тиждень до досягнення оптимальної концентрації гемоглобіну.

Підтримуюча фаза.

Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Нb) від 9,5 до 11г/дл (5.9 – 6.8 ммоль/л).

В основному, дітям вагою до 30 кг необхідна більша підтримуюча доза, ніж дорослим та дітям вагою понад 30 кг. Під час клінічних досліджень після 6-місячного лікування були встановлені такі підтримуючі дози еритропоетину-альфа:

 Доза (ОД/ кг - 3 рази на тиждень)

Вага в кг	Середня доза	Підтримуюча доза (на одне введення), що здебільшого вживається
<10	100	75-150
10-30	75	60-150
>30	33	30-100

Наявні дані дозволяють припустити, що пацієнти, у яких початковий рівень гемоглобіну дуже низький (< 6 г/ дл або< 4.25 ммоль/л), можуть потребувати більших доз підтримання бажаного рівня гемоглобіну, ніж пацієнти з більшим початковим рівнем гемоглобіну (>6.8 г/дл або >4.25 ммоль/л).

Онкологічні хворі

Використовується підшкірний шлях введення.

ЕПРЕКС може призначатися хворим з симптоматичною анемією.(Нb≤10,5 г/дл). Оптимальна концентрація гемоглобіну має становити приблизно 12 г/ дл.

ЕПРЕКС може призначатися хворим з симптоматичною анемією.

ЕПРЕКС також може призначатися для профілактики анемії у пацієнтів, які проходили курс хіміотерапії та мали низький вихідний рівень гемоглобіну (< 11 г/дл), а також пацієнтам, які мали значне зниження рівня гемоглобіну під час першого циклу хіміотерапії (наприклад, зменшення концентрації гемоглобіну на 1,0-2,0 г/дл при вихідному рівні 11-13 г/дл, або зниження, більше як на 2,0 г/ дл при вихідному рівні гемоглобіну вище 13 г/дл).

Початкова доза, що застосовується для профілактики або лікування анемії, повинна становити по 150 ОД/ кг 3 рази на тиждень підшкірно. Якщо після 4-х тижнів лікування підвищення рівня гемоглобіну менше 1 г/дл, то протягом 4-х тижнів слід збільшити дозу до 300 ОД/ кг. Якщо після 4-х тижнів лікування в дозі 300 ОД/кг рівень гемоглобіну підвищується менше, як на 1 г/дл, вважається, що результат не досягнутий, і лікування слід припинити.

Фаза корекції.

 Якщо гемоглобін підвищився більше, як на 2 г/дл протягом місяця, дозу слід зменшити приблизно на 25 %. Якщо рівень гемоглобіну перевищує 14 г/дл, слід зупинити лікування до зниження концентрації гемоглобіну до 12 г/дл та потім продовжувати введення ЕПРЕКСУ в зменшеній на 25 % від початкової дози.

Слід періодично оцінювати необхідність продовження терапії ЕПРЕКСОМ, наприклад, після завершення курсу хіміотерапії.

Перед призначенням препарату та під час курсу лікування рекомендується контролювати рівень заліза і, при необхідності, забезпечувати додаткове надходження заліза в організм. До призначення лікування ЕПРЕКСОМ слід виключити інші можливі причини анемії (див. розділ “Особливості застосування”).

ВІЛ-інфіковані пацієнти, які лікувалися зидовудином.

До початку лікування ЕПРЕКСОМ рекомендується встановити вихідний рівень ендогенного сироваткового еритропоетину перед трансфузією. Одержані результати досліджень свідчать, що при рівні ендогенного сироваткового еритропоетину більше 500 ОД/мл ефект від терапії ЕПРЕКСОМ малоймовірний.

Фаза корекції.

По 100 ОД/кг три рази на тиждень підшкірно або внутрішньовенно протягом 8 тижнів. Якщо після 8 тижнів терапії відповідь на лікування незадовільна (наприклад, не вдалося знизити потребу в гемотрансфузіях або досягти підвищення рівня гемоглобіну), доза ЕПРЕКСУ може бути збільшена на 50-100 ОД/кг 3 рази на тиждень протягом 4 тижнів. Якщо при призначенні препарату в дозі по 300 ОД/кг результат лікування незадовільний, то відповідь на подальшу терапію вищими дозами малоймовірна.

Підтримуюча фаза.

Після досягнення задовільного ефекту в фазі корекції підтримуюча доза повинна забезпечити рівень гематокриту в межах 30-35 % залежно від таких чинників, як зміна дози зидовудину, наявність супутніх інфекційних захворювань або процесів запалення. Якщо рівень гематокриту перевищує 40 %, слід припинити введення препарату до зниження рівня гематокриту до 36 %. При поновленні терапії доза препарату повинна бути зменшена на 25 % з подальшим коригуванням для підтримання рівня гематокриту.

Рівень феритину (або концентрації сироваткового заліза) слід визначати у всіх пацієнтів до початку та в процесі лікування. При необхідності призначається додаткове приймання заліза. Інші можливі причини анемії слід також виключити до початку лікування ЕПРЕКСОМ (див. розділ “Особливості застосування”).

Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збирання аутологічної крові, перед хірургічними операціями.

Слід застосовувати внутрішньовенний спосіб введення. Перед призначенням ЕПРЕКСУ слід врахувати всі протипоказання щодо збирання аутологічної крові. Перед хірургічною операцією ЕПРЕКС слід призначати двічі на тиждень протягом трьох тижнів. Пацієнтам з середнім ступенем анемії (при рівені гематокриту => 33-39 %), які потребують ≥ 4 одиниць крові, необхідно проводити лікування епоетином альфа 600 ОД/кг внутрішньовенно, 2 рази на тиждень на протязі 3 тижднів до хірургічного втручання. Застосування такого режиму дозволяє проводити забір ≥ 4 одиниць крові у 81% пацієнтів, які проходять лікування епоетином альфа у порівнянні з 37% пацієнтів в порівнянні з 37%, що отримували плацебо.

Терапія епоетином альфа зменшує потребу в трансфузії донорської крові на 50% у порівнянні з пацієнтами, що не отримували епоетин-альфа.

Рівень концентрації сироваткового заліза слід визначати у всіх пацієнтів до початку лікування. При виявленні дефіциту заліза слід вжити заходів щодо відновлення його рівня до початку програми збирання аутологічної крові. За наявності анемії її причина повинна бути встановлена до початку лікування ЕПРЕКСОМ. Необхідно, по можливості, якнайшвидше забезпечити адекватне надходження заліза (перорально - 200 мг заліза на добу) та підтримувати надходження заліза на такому ж рівні протягом усього курсу терапії.

Дорослі пацієнти, що підлягають елективній ортопедичній хірургії.

Слід застосовувати підшкірний спосіб введення.

Рекомендований режим дозування препарату становить 600 ОД/ кг на тиждень протягом трьох тижнів, які передують операції (21,14 та 7-й день перед операцією) та в день операції. У випадках, коли за медичними показаннями необхідно скоротити передопераційний період, ЕПРЕКС слід призначати щоденно в дозі 300 ОД/ кг протягом 10 днів до операції, в день операції та протягом 4 днів після операції. Якщо при проведенні гематологічних аналізів передопераційного періоду рівень гемоглобіну сягає 15 г/дл чи вище, застосування епоетину альфа необхідно припинити зовсім.

Необхідно переконатись, що на початку лікування у пацієнтів немає дефіциту заліза.

Всі пацієнти, що отримують терапію ЕПРЕКСОМ, повинні одержати адекватну кількість заліза (перорально - 200 мг заліза на добу) протягом всього курсу лікування. За можливості, слід забезпечити додаткове пероральне надходження заліза до початку терапії ЕПРЕКСОМ для забезпечення адекватного накопичення заліза.

ІНСТРУКЦІЯ щодо використання

Як і інші препарати для парентерального застосування, ін’єкційний розчин ЕПРЕКСУ перед застосуванням слід ретельно оглянути щодо наявності частинок, які можна побачити, або зміни кольору. Препарат не слід струшувати, оскільки струшування може призвести до денатурації глікопротеїну та втрати активності препарату. Оскільки ЕПРЕКС не містить консервантів, індивідуальна упаковка призначена для одноразового використання.

А)

Внутрішньовенна ін’єкція: тривалість ін’єкції становить 1-5 хвилин залежно від загального об’єму дози. У гемодіалізі, болюсна ін’єкція застосовується під час процедури діалізу через зручний венозний порт в діалізній лінії. Альтернативною може бути ін’єкція зроблена в кінці процедури діалізу через фістульну голку, потім вводять 10 мл ізотонічного сольового розчину задля прочищення голки та забезпечення задовільного введення препарату в кровообіг. У пацієнтів, які реагують на лікування симптомами, подібними до симптомів при грипі, рекомендують уповільнене введення препарату. Забороняється вводити ЕПРЕКС у вигляді внутрішньовенної інфузії або змішувати його з іншими медикаментами.

Б)

Підшкірна ін’єкція : не перевищувати максимальний об’єм ін’єкції 1 мл на одне місце введення. У разі введення більших об’ємів необхідно вибирати більшу кількість місць ін’єкції. Ін’єкції застосовують на ділянці передньої абдомінальної стінки.

Побічна дія. Переважно на початку лікування можуть виникати застудоподібні симптоми, такі як запаморочення, сонливість, пропасниця, головний біль, суглобний та м’язовий біль, млявість.

Найчастішим побічним ефектом, що зустрічається при лікуванні епоетином-альфа є дозозалежне підвищення артеріального тиску або погіршення перебігу вже існуючої гіпертензії. Найчастіше цей ефект спостерігається у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. У окремих пацієнтів, в тому числі у пацієнтів, які раніше мали нормальний артеріальний тиск, спостерігалися гіпертонічні кризи, злоякісна гіпертензія включно, симптоми енцефалопатії (головний біль, сплутаність свідомості тощо) та генералізовані тоніко-клонічні судоми.

В окремих випадках спостерігалось явище тромбоцитозу.

У деяких пацієнтів, котрі вживали ЕПРЕКС, мали місце тромботичні судинні ускладнення, такі як ішемія міокарда, інфаркт міокарда, цереброваскулярні ускладнення (церебральні крововиливи, інсульт тощо), транзиторні ішемічні напади, глибокий венозний тромбоз, артеріальний тромбоз, емболії легеневих артерій, аневризми, тромбози сітківки, а також тромбування діалізатора. Однак причинного зв’язку між цими проявами та введенням ЕПРЕКСУ не встановлено.

У деяких пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, особливо у тих, які мають схильність до гіпотензії, або за наявності ускладнень з боку артеріовенозної фістули (стенози, аневризми тощо) спостерігалися тромбози шунта.

 У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю після декількох місяців або років лікування еритропоетинами, еритроцитарна аплазія (еритробластопенія) спостерігалася рідко (див. розділи: “Протипоказання”, “Особливості застосування”).

При застосуванні епоетину-альфа також спостерігалися випадки шкірних висипань, екземи, кропив’янки, свербежу та/або ангіоневротичного набряку. Були описані слабкий та помірний ступені прояву зазначених симптомів. Потенційно серйозні ускладнення, пов’язані з порушенням дихальної функції або зі зниженням тиску, спостерігалися досить рідко.

Розвиток імунних реакцій до епоетину-альфа та інших компонентів препарату спостерігається рідко. ЕПРЕКС має мінімальну здатність до індукції утворення антитіл. У пацієнтів, які отримували ЕПРЕКС, спостерігалися шкірні реакції у місці введення препарату. Подібні реакції при підшкірному введенні виникають частіше, ніж при внутрішньовенному введенні. Можливе почервоніння, відчуття жару та слабкого або помірного болю в місці введення препарату.

У хворих з хронічною нирковою недостатністю можуть спостерігатися гіперкаліємія, гіперфосфатемія, підвищений вміст азоту сечовини крові, підвищення рівня креатиніну та сечової кислоти.

 

Протипоказання. Підшкірний шлях введення протипоказаний тільки пацієнтам з хронічною нирковою недостатністю.

Пацієнти, у яких розвивається істинна еритроцитарна аплазія ( PRCA) внаслідок лікування будь-яким еритропоетином, не повинні отримувати ЕПРЕКС або будь-який інший еритропоетин (див. розділ “Особливості застосування”).

Неконтрольована гіпертензія.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату.

Необхідно брати до уваги всі протипоказання, що асоціюються з програмою переддонорства аутологічної крові серед пацієнтів, які лікуються епоетином-альфа.

Пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії, але не брали участь у програмі переддонорства аутологічної крові застосування еритропоетину альфа протипоказано при тяжких коронарних, периферійно-артеріальних, каротидних, церебрально-судинних захворюваннях, у тому числі у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда чи церебрально-судинний епізод.

Пацієнти, у яких з будь-яких причин неможливо застосовувати адекватну антитромботичну профілактику.

Передозування. При передозуванні епоетину-альфа виникають ефекти, що відображають найвищий ступінь прояву фармакологічної дії гормону. При виключно високих рівнях гемоглобіну можливе застосовування флеботомії. За необхідності застосовується симптоматична терапія.

 

Особливості застосування. Для зменшення ризику виникнення гіпертензії швидкість підвищення рівня гемоглобіну повинна становити приблизно 1 г/дл на місяць і не має перевищувати 2 г/дл на місяць.

У всіх пацієнтів, які одержували ЕПРЕКС, необхідно перевіряти рівень гемоглобіну не менше одного разу на тиждень до досягнення стабільного рівня і в подальшому періодично контролювати цей рівень. В перед- та післяопераційному періоді рівень гемоглобіну має контролюватися частіше у пацієнтів з початковим рівнем гемоглобіну >14 г/дл.

Артеріальний тиск слід постійно контролювати до початку лікування ЕПРЕКСОМ у всіх пацієнтів, які отримують ЕПРЕКС. Особливу увагу слід звертати на розвиток незвичайного головного болю, що може бути тривожним сигналом.

При лікуванні ЕПРЕКСОМ може виникнути необхідність розпочати або посилити антигіпертензивну терапію, що вже застосовувалась. Якщо тиск не знижується, слід припинити застосування ЕПРЕКСУ.

ЕПРЕКС слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, які мали судомні напади в анамнезі. Особливо ретельно слід спостерігати за хворими, у яких можливий розвиток тромбозу або інших судинних ускладнень.

Епоетин-альфа з обережністю застосовують за наявності епілепсії та хронічної печінкової недостатності.

Внаслідок уповільнення метаболізму у пацієнтів з дисфункцією печінки може спостерігатися посилення еритропоезу при введенні ЕПРЕКСУ.

При лікуванні ЕПРЕКСОМ може спостерігатися помірне дозозалежне збільшення кількості тромбоцитів у нормальних межах. Цей показник зменшується протягом подальшого курсу лікування. Тромбоцитоз розвивається у поодиноких випадках. Кількість тромбоцитів слід регулярно контролювати протягом перших 8 тижнів лікування.

При неадекватній реакції на введення ЕПРЕКСУ слід спробувати встановити її причинні фактори. Вони включають: недостатність заліза, фолієвої кислоти або вітаміну В₁₂, тяжке отруєння алюмінієм, супутні інфекції, процеси запалення та травми, приховані кровотечі, гемоліз, фіброз кісткового мозку різної етіології.

Для одержання найкращого ефекту при терапії ЕПРЕКСОМ необхідно оцінити запаси заліза в організмі перед початком курсу лікування.

У більшості хворих з хронічною нирковою недостатністю, в онкологічних та ВІЛ-інфікованих пацієнтів рівень феритину в плазмі зменшується одночасно зі збільшенням еритроцитної маси. Рівень феритину необхідно визначати протягом всього курсу лікування; для всіх пацієнтів, у яких рівень феритину в плазмі становить менше 100 нг/мл, рекомендується замісне пероральне введення дорослим заліза з розрахунку 200-300 мг/добу (100-200 мг/добу для дітей ).

Усі пацієнти, що здають аутологічну кров та перебувають у перед- або післяопераційному періоді, при введенні ЕПРЕКСУ також повинні одержувати адекватну кількість елементарного заліза із розрахунку 200 мг/добу. перорально, для уникнення виснаження запасів заліза.

ЕПРЕКС слід використовувати з обережністю у пацієнтів з подагрою в анамнезі.

У поодиноких випадках може спостерігатися загострення порфірії при лікуванні ЕПРЕКСОМ пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. Пацієнтам, у яких діагностують порфірію, - ЕПРЕКС слід призначати з обережністю.

У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю, після декількох місяців або років лікування еритропоетинами еритроцитарна аплазія (еритробластопенія) спостерігається рідко.

Оскільки випадки PRCA здебільшого асоціюються із підшкірним шляхом введення у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, ЕПРЕКС необхідно застосовувати тільки внутрішньовенним шляхом .

У більшості таких пацієнтів з еритроцитарною аплазією виявляються антитіла до еритропоетину. Необхідно досліджувати характерні причини відсутності відповіді (тобто дефіцит заліза, фолатів або вітаміну В₁₂, інтоксикація алюмінієм, інфекція чи запалення, кровотеча та гемоліз) у пацієнтів, які демонструють різку недостатність ефективності препарату. Якщо такі дослідження не ідентифікували причини, розглядають необхідність аналізу кісткового мозку. Якщо встановлено діагноз PRCA, то необхідно негайно припинити терапію EПРЕКСом та зробити аналіз еритропоетинових антитіл. Пацієнтам не призначають інший препарат еритропоетину, оскільки антиеритропоетинові антитіла вступають у реакцію з іншими еритропоетинами. Необхідно виключити інші випадки істинної еритроцитарної аплазії та встановити належне лікування (див. розділи “Спосіб застосування...” та “Протипоказання”).

Рекомендується здійснювати постійний моніторинг кількості ретикулоцитів, щоб виявити можливі випадки недостатності дії.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю корекція анемії може поліпшувати апетит та збільшувати всмоктування калію та білків. Можливо знадобиться періодичне регулювання параметрів діалізу для підтримання рівня сечовини, креатину та калію в нормальних межах. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

На базі одержаної інформації можна зробити висновок, що застосування ЕПРЕКСУ у переддіалізних пацієнтів не прискорює ступінь прогресування ниркової недостатності.

Внаслідок підвищення гематокриту пацієнти, які перебувають на гемодіалізі та одержують ЕПРЕКС, часто потребують збільшення дози гепарину під час діалізу. У випадку неоптимальної гепаринізації рекомендується оклюзія діалізної системи.

У деяких пацієнток з хронічною нирковою недостатністю на фоні лікування ЕПРЕКСОМ спостерігалось відновлення менструацій. Можливість вагітності та необхідність контрацептивних заходів повинні бути обговорені з пацієнтками до початку лікування.

Епоетин-альфа є чинником росту, який в першу чергу стимулює продукцію червоних кров’яних клітин. При цьому не можна виключати можливість того, що епоетин-альфа може діяти як чинник росту і на деякі типи пухлин, особливо на злоякісні новоутворення кісткового мозку.

Усі спеціальні попередження та заходи перестороги, пов’язані з програмою збирання аутологічної крові, повинні поширюватися на всіх пацієнтів, що одержують епоетин-альфа.

Незалежно від лікування ЕПРЕКСОМ у хірургічних хворих з супутніми серцево-судинними захворюваннями внаслідок повторних флеботомій можуть виникати тромботичні або судинні ураження. Тому у таких пацієнтів звичайну компенсацію об’ємів крові слід здійснювати за програмою збирання аутологічної крові.

Під час клінічних випробувань ЕПРЕКСУ в ортопедичних пацієнтів у перед- та післяопераційному періоді аналогічна частота виникнення тромботичних уражень відмічалася в групі пацієнтів, які одержували ЕПРЕКС (N = 126) та в групі пацієнтів, які одержували плацебо (N = 56). Серед дев’яти смертельних випадків у пацієнтів, які отримували терапію ЕПРЕКСОМ, три були пов’язані з випадками інтеркурентних інфекцій, час терапії (3,5 та 7 місяців після хірургічного втручання) та чотири були пов’язані з лікуванням (між 2 та 8 днем дослідження). Чотири смерті пов’язані з терапією (3 %) та були спричинені тромбозом судин, однак роль ЕПРЕКСУ як причини не може бути повністю виключена. Згідно з повідомленнями літературних джерел, відсоток померлих пацієнтів, які лікувалися ЕПРЕКСОМ, можна порівняти з рівнем смертності у пацієнтів, які не лікувалися ЕПРЕКСОМ, а мали оперативне втручання на коронарній артерії за типом bypass.

Використання ЕПРЕКСУ не рекомендується пацієнтам, які потребують оперативного втручання з вихідним рівнем гемоглобіну > 15 г/дл.

Потенційний фактор росту.

Еритропоетин альфа є чинником росту, що стимулює продукцію еритроцитів. Однак існує ймовірність, що еритропоетин альфа може діяти як фактор росту будь-яких типів пухлин, не виключаючи мієлоїдних злоякісних утворень.

Застосування під час вагітності та годування груддю

ЕПРЕКС слід використовувати під час вагітності та лактації тільки в тих випадках, коли потенційна користь від лікування перевищує можливий ризик для плода. Невідомо, чи проникає еритропоетин-альфа в грудне молоко. В період лактації ЕПРЕКС слід використовувати з обережністю.

У вагітних чи пацієнток, що годують, які беруть участь у програмі аутологічного переддонорства, застосування еритропоетину альфа не рекомендується.

Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати зі складною технікою:

Не виявлено.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Немає жодних даних, які б вказували на те, що лікування еритропоетином-альфа чинить вплив на метаболізм інших ліків. Однак, оскільки циклоспорин зв’язується з еритроцитами, існує можливість лікарської взаємодії. При одночасному застосуванні ЕПРЕКСУ та циклоспорину слід контролювати рівень циклоспорину в крові та, за необхідності, коригувати дозу.

Несумісність з іншими препаратами.

Забороняється розводити та переливати препарат з оригінальної ємкості в іншу. Не слід вводити ЕПРЕКС у вигляді суміші з іншими лікарськими препаратами.

Умови та термін зберігання. Зберігати в темному, недоступному для дітей місці при температурі від 2 до 8 °С. Холодовий ланцюг режиму зберігання повинен бути дотриманий протягом використання препарату. Не струшувати. Не заморожувати. Термін придатності - 18 місяців.