Изониазид инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна і хімічна назви: isoniazid; ізонікотинової кислоти гідразид;

основні фізико-хімічні властивості:

Ізоніазид по 0,1 г и 0,2 г - таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою;

Ізоніазид по 0,3 г - таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою та рискою;

склад: 1 таблетка містить ізоніазиду 0,1 г або 0,2 г, або 0,3 г;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, кальцію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТС J04A C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Протитуберкульозний препарат.

Механізм дії пов’язаний з пригніченням синтезу міколевої кислоти в клітинній стінці Mycobacterium tuberculosis (локалізованих як поза-, так і внутрішньоклітинно), внаслідок чого порушується структура їх зовнішньої клітинної мембрани. Виявляє бактерицидну дію на мікобактерії в стадії розмноження та бактеріостатичну – у стадії спокою. У концентрації 0,03 мкг/мл затримує ріст мікобактерій туберкульозу і слабко впливає на збудників інших інфекційних хвороб.

Фармакокінетика. Після прийому добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація в крові досягається через 1-4 год і становить 4-32 мкг/мл, у середньому – 7 мкг/мл. Туберкулостатична концентрація після прийому в разовій дозі зберігається протягом 6-24 год. Зв’язування з білками плазми 80%. При прийомі 600 мг препарату період напіввиведенння становить 3 год, при прийомі 900 мг – 5,1 год. При повторних призначеннях період напіввиведення скорочується до 2-3 год. Проникає крізь тканинні бар’єри, широко розподіляється з досягненням ефективних концентрацій у різних тканинах і рідинах організму, включаючи спинномозкову рідину, плевральний випіт, асцитичну рідину, мокротиння, слину, казеозні маси, шкіру, легені; проникає в клітини. Проникає крізь плаценту та екскретується з грудним молоком (величина показника молоко/плазма крові дорівнює 1). Об’єм розподілу – 0,57-0,76 л/кг.

Ізоніазид може піддаватися значному пресистемному метаболізму при проходженні через печінку. Метаболізується в печінці ацетилюванням з утворенням N-ацетилізоніазиду (ацетильований метаболіт не активний), потім перетворюється в ізонікотинову кислоту і моноацетилгідразин, який чинить гепатотоксичну дію за рахунок утворення активного проміжного метаболіту. Швидкість ацетилювання генетично детермінована і обумовлена рівнем активності N-ацетилтрансферази. Період напіввиведення у дорослих, включаючи осіб похилого віку, залежить від швидкості ацетилювання і становить 0,5-1,6 год при швидкому ацетилюванні та 2-5 год – при повільному; при печінковій недостатності період напіввиведення може збільшитися до 7 год. У новонароджених період напіввиведення становить 7,8-19,8 год, у дітей віком 1,5-15 років – 2,3-4,9 год.

Екскретується нирками, переважно у вигляді неактивних метаболітів (протягом 24 год з сечею виводиться 75-95% введеної дози); невелика кількість виводиться кишечником.

Прийом під час їжі знижує всмоктування у шлунково-кишковому тракті та біодоступність препарату.

Величина клубочкової фільтрації не впливає істотно на швидкість виведення при прийомі доз, що не перевищують 600 мг/доб.

Показання для застосування. Лікування туберкульозу (усі форми різної локалізації), особливо гострих процесів. Профілактика туберкульозу у осіб, які були або є у близькому контакті з хворими на туберкульоз; у осіб з позитивною шкірною реакцією (більше 5 мм) на туберкулін та рентгенологічними даними, які вказують на непрогресуючий туберкульоз; у дітей молодше 4-х років з позитивною реакцією на туберкулін (більше 10 мм) та підвищеним ризиком дисемінації.

Спосіб застосування та дози. Призначають внутрішньо, після їжі. Разова, добова та курсова дози, а також тривалість терапії встановлюються індивідуально залежно від характеру і форми захворювання, ступеня інактивації та чутливості до ізоніазиду.

З лікувальною метою дорослим і дітям призначають у добовій дозі з розрахунку 5-15 мг/кг маси тіла в 1-3 прийоми. У дорослих вища разова доза – 600 мг, добова – 900 мг. У дітей вища добова доза – 500 мг.

З профілактичною метою призначають з розрахунку по 5-10 мг/кг маси тіла на добу (за 1-2 прийоми) протягом 2 міс. У дорослих вища разова доза – 600 мг, добова – 900 мг. У дітей вища добова доза – 500 мг.

Побічна дія. Шлунково-кишковий тракт: нудота, блювання, дискомфорт у ділянці живота, ізоніазид-асоційований гепатит (особливо у осіб з хронічними захворюваннями печінки або у тих, що зловживають алкоголем). Нервова система: головний біль, запаморочення, дратівливість, парестезії, почастішання нападів у хворих на епілепсію, м’язові посіпування та генералізовані судоми, порушення чутливості, енцефалопатія, інтоксикаційний психоз, рідко – ейфорія, порушення сну, периферичні неврити з атрофією м’язів і паралічем кінцівок, неврит зорового нерва (нечіткість або втрата зору з болючими відчуттями в оці або без них), психози. Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, серцебиття, болі у ділянці серця, посилення ішемії міокарда у осіб похилого віку. Ендокринна система: гінекомастія у чоловіків, менорагія у жінок, синдром Кушінга, гіперглікемія. Інше: алергійні реакції (еозинофілія, шкірний свербіж, дерматит, лихоманка та ін.).

Побічні явища проходять при зменшенні дози або тимчасовій перерві в прийомі препарату.

Протипоказання. Індивідуальна чутливість до ізоніазиду, епілепсія та інші захворювання, які супроводжуються схильністю до судомних нападів, та важкі психози, поліомієліт (у т. ч. в анамнезі), токсичний гепатит в анамнезі внаслідок прийому похідних гідразиду ізонікотинової кислоти (фтивазид та ін.), гостра печінкова і/або ниркова недостатність, виражений атеросклероз, період грудного вигодовування.

Прийом ізоніазиду в дозі понад 10 мг/кг маси тіла на добу протипоказаний в період вагітності, при серцево-легеневій недостатності, артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, розповсюдженому атеросклерозі, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, хронічній нирковій недостатності, гепатиті в період загострення, цирозі печінки, псоріазі, екземі в формі загострення, мікседемі, гіпотиреозі.

Передозування. Симптоми: порушення функцій травного тракту (нудота, блювання), метаболічний ацидоз, нейротоксичні прояви (запаморочення, порушення зору і слуху, нерозбірлива мова, кволість, дезорієнтація, гіперрефлексія, ступор, судоми, кома). Лікування: промивання шлунка та введення активованого вугілля протягом 2-3 год після прийому. Надалі проводять підтримуюче лікування: введення внутрішньовенно піридоксину, повторюючи при необхідності введення кожні 5-30 хв. Гемодіаліз ефективно виводить ізоніазид із крові (до 73% ізоніазиду протягом одного п’ятигодинного сеансу).

Особливості застосування. Враховуючи, що при монотерапії ізоніазидом до нього швидко розвивається стійкість (у 70% випадків), для уповільнення цього процесу

препарат призначають тільки разом з іншими протитуберкульозними препаратами. При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом призначають антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди та ін.

Оскільки ізоніазид порушує метаболізм піридоксину та з метою профілактики небажаних реакцій з боку нервової системи, обов’язково призначають прийом піридоксину.

Можливе застосування ізоніазиду з обережністю в дозі до 10 мг/кг маси тіла на добу при вагітності та в період грудного вигодовування. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає крізь плаценту і може спричинити розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода. Ізоніазид проникає в грудне молоко з досягненням концентрацій, порівняних з концентраціями в плазмі, що може спричинити розвиток гепатиту та периферичних невритів у дитини. У випадку появи у дитини, що перебуває на грудному вигодовуванні, висипу, підвищеної збудливості і судом, необхідно звернутися до лікаря.

У немовлят внаслідок незрілості ферментів печінки можливе збільшення періоду напіввиведення ізоніазиду.

Враховуючи, що швидкість метаболізму ізоніазиду детермінована генетичними факторами, перед початком застосування препарату доцільно визначити швидкість його інактивації за змістом активної речовини в крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація ізоніазиду, препарат призначають у більш високих дозах. “Швидкими інактиваторами” вважають хворих, які виділяють на добу з сечею менше 10% активного ізоніазиду відносно прийнятої дози (період напіввиведення препарату – близько 1 год), до “повільних” (“слабких”) – виділяючих понад 10% (період напіввиведення ізоніазиду – близько 3 год).

Фактори ризику гепатотоксичності ізоніазиду: “повільні інактиватори”, прийом алкоголю під час лікування, поєднання з рифампіцином, порушення функції печінки. Внаслідок цього під час лікування необхідний контроль активності печінкових трансаміназ – 2 рази протягом першого місяця, потім – щомісяця.

Ризик токсичності ізоніазиду підвищується при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв).

Під час лікування необхідно регулярне проведення офтальмологічного обстеження.

Під час лікування слід уникати вживання спиртних напоїв.

У хворих на цукровий діабет можлива поява псевдопозитивних результатів глюкозурічних тестів, заснованих на відновленні міді.

Виразність побічних ефектів знижують піридоксин та глутамінова кислота.

У хворих на СНІД відзначається підвищена частота побічних ефектів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Взаємно підсилює ефект інших протитуберкульозних препаратів. Імовірність побічних ефектів знижують вітамін В₆ і глутамінова кислота, збільшують – інгібітори моноамінооксидази. При одночасному застосуванні з парацетамолом, рифампіцином або іншими потенційно гепатотоксичними засобами ризик їх гепатотоксичної дії підвищується (особливо у пацієнтів, які мають порушення функції печінки). Одночасний прийом з нейротоксичними засобами підсилює їх нейротоксичну дію. Тривале застосування ізоніазиду може знижувати плазмовий кліренс та збільшувати тривалість дії алфетанілу. Антацидні засоби, особливо ті, що вміщують алюміній, можуть сповільнювати і зменшувати абсорбцію ізоніазиду в кишечнику; інтервал між прийомом цих препаратів повинний становити не менше 1 год. Ізоніазид може підсилювати ефекти непрямих антикоагулянтів, пригнічувати метаболізм бензодіазепінів. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами метаболізм та елімінація ізоніазиду можуть підсилитися, з кетоконазолом – можливе зниження концентрації останнього в крові. Ізоніазид гальмує метаболізм фенітоїну, теофіліну і карбамазепіну, що призводить до підвищення їх концентрацій в плазмі крові з посиленням їх токсичної дії. Ізоніазид підсилює протиаритмічну дію дифеніну.

При одночасному застосуванні ізоніазиду та стрептоміцину сповільнюється їх виведення з сечею, що потребує витримування максимально можливих інтервалів між введеннями препаратів.

Умови та термін зберігання. У захищеному від світла місці при температурі від 15 ⁰С до 25 ⁰С. Термін придатності – 5 років.

Зберігати в недоступному для дітей місці.