Зипрекса инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: olanzapine;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, білого кольору з написом "LILLY" на одному боці та цифровим ідентифікаційним позначенням «4115» для таблетки 5 мг та «4117» для таблетки 10 мг - на іншому;

склад: кожна таблетка містить 5 мг або 10 мг оланзапіну;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом з широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори.

У процесі доклінічних досліджень оланзапіну виявлено зв'язування з рецепторами: з серотоніновими рецепторами 5НТ2А/2С, 5НТ3, 5НТ6, допаміновими D1, D2, D3, D4, D5, з холінергічними мускариновими рецепторами М1-М5, адренергічним рецептором a1 і гістаміновим Н1-рецептором. Дослідження поведінки тварин, яким вводили оланзапін, виявили антагонізм оланзапіну як до серотонінових рецепторів 5НТ, так і до допамінових і холінергічних. Оланзапін показав більший рівень зв'язування з рецепторами серотоніну 5НТ2, ніж з рецепторами допаміну D2 у моделях як in vitro, так і in vivo. Електрофізіологічні дослідження показали, що оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, чинячи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов'язані з моторною функцією. Оланзапін гальмує умовний рефлекс уникнення, що свідчить про його антипсихотичну активність, при прийомі в дозах, менших ніж дози, що спричиняють каталепсію, яка є ознакою побічних моторних ефектів. На відміну від інших антипсихотичних засобів, оланзапін посилює відповідь при проведенні “анксіолітичного” тесту .

Клінічне дослідження щодо дії одноразового прийому 10 мг оланзапіну з використанням томографії з випромінюванням позитронів (РЕТ), в якому брали добровільну участь здорові люди, показало, що оланзапін забезпечує вищий рівень захоплення рецепторів серотоніну 5НТ2А порівняно з рецепторами допаміну D2. Результати клінічного дослідження SPECT imaging, в якому брали участь хворі на шизофренію, показали, що пацієнти, які відповідали на терапію оланзапіном, мали нижчий рівень стріарної захоплення рецепторів допаміну D2 порівняно з пацієнтами, які відповідали на терапію деякими іншими антипсихотичними засобами та рисперидоном, але водночас мали відповідний рівень стріарної зайнятості у пацієнтів, що реагують на клозапін.

Як у плацебо-контрольованих, так і в порівняльно-контрольованих дослідженнях із застосуванням оланзапіну як заспокійливого засобу у хворих на шизофренію з позитивними і негативними симптомами, оланзапін забезпечував статистично достовірно кращі показники поліпшення як негативних, так і позитивних симптомів.

У пацієнтів з маніакальним або змішаним нападом біполярного розладу оланзапін виявив надзвичайно високу ефективність порівняно з плацебо та вальпроатом семінатрієм (дивалпроексом) у зниженні маніакальних симптомів протягом 3 тижнів. Оланзапін також виявив порівнювану з галоперидолом ефективність щодо співвідношення пацієнтів з ремісією симптомів манії та депресії за 6 і 12 тижнів. У дослідженні терапії пацієнтів, яким паралельно вводили літій або вальпроат щонайменше протягом 2 тижнів, додавання 10 мг оланзапіну через 6 тижнів забезпечувало більше зниження симптомів манії, ніж при монотерапії із застосуванням літію або вальпроату.

У 12-місячному клінічному дослідженні запобігання рецидивам маніакальних нападів у пацієнтів, які досягли ремісії за допомогою оланзапіну і були в подальшому рандомізовані у групи, що приймали оланзапін або плацебо, оланзапін, що досліджувався, виявив статистично вагому перевагу над плацебо щодо первинного гострого біполярного рецидиву. Оланзапін виявив статистично значущу перевагу порівняно з плацебо з точки зору запобігання як маніакальним, так і депресивним рецидивам.

В іншому 12-місячному дослідженні запобігання рецидивам маніакальних нападів у пацієнтів, які досягли ремісії за допомогою комбінації оланзапіну та літію, а в подальшому були рандомізовані у групи, що приймали або оланзапін окремо, або літій окремо, оланзапін виявився статистично не гіршим за літій щодо первинного гострого біполярного рецидиву (оланзапін 30,0%, літій 38,3%; р = 0,055).

У 18-місячному спільному дослідженні лікування маніакальних або змішаних нападів у пацієнтів, які досягли стабільного стану за допомогою оланзапіну плюс стабілізатор настрою (літій або вальпроат), довготермінове сумісне лікування оланзапіном з літієм або вальпроатом не дало статистично значущих переваг порівняно з лікуванням літієм або вальпроатом окремо при уповільненому біполярному рецидиві, визначеному за синдромальним (діагностичним) критерієм.

Фармакокінетика. Оланзапін добре всмоктується після перорального прийому, максимальна концентрація його в плазмі крові досягається через 5-8 годин. На всмоктування оланзапіну не впливає вживання їжі. Абсолютну біологічну активність при пероральному застосуванні у порівнянні з біологічною активністю при внутрішньовенному введенні не визначено.

           Оланзапін метаболізується в печінці шляхом кон'югації і окислення. Основним метаболітом, що циркулює, є 10-N-глюкуронід, який не проходить крізь гематоенцефалічний бар'єр. Цитохроми P450-CYP1A2 і P450-CYP2D6 сприяють формуванню метаболітів, N-дезметилу і 2-гідроксиметилу, які обидва виявляють значно меншу фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Переважаюча фармакологічна активність зумовлена первинним оланзапіном. Після перорального вживання середній період напіввиведення оланзапіну у здорових пацієнтів може бути різний, залежно від статі і віку.

У здорових пацієнтів похилого віку (65 років і старше) порівняно з пацієнтами молодшого віку середній період напіввиведення був підвищений (51,8 години порівняно з 33,8 години), а плазматичний кліренс - знижений (17,5 л за годину порівняно з 18,2 л за годину). Фармакокінетична мінливість, яка спостерігалась у пацієнтів похилого віку, була в межах, характерних для пацієнтів молодшого віку. У 44 пацієнтів (віком 65 років), хворих на шизофренію, дози від 5 мг до 20 мг на добу не були пов'язані з будь-якими явно вираженими несприятливими ефектами.

           У пацієнток-жінок порівняно з пацієнтами-чоловіками середній період напіввиведення був дещо більший (36,7 години порівняно з 32,3 години), а плазматичний кліренс був менший (18,9 л за годину порівняно з 27,3 л за годину). Однак оланзапін (дози в межах 5 - 20 мг) виявив, що порівняльні показники безпеки у жінок (n=467) кращі, ніж у чоловіків (n=869).

           У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 10 мл за хвилину) порівняно із здоровими особами була відсутня суттєва різниця середнього періоду напіввиведення (37,7 години порівняно з 32,4 години) або кліренсу препарату (21,2 л за годину порівняно з 25,0 л за годину). Аналіз масового балансу показав, що приблизно 57% оланзапіну з радіоактивною міткою присутні в сечі, головним чином у вигляді метаболітів.

           У пацієнтів, що палять, із слабким порушенням функції печінки середній період напіввиведення (39,3 години) збільшений, а плазматичний кліренс (18,0 л за годину) зменшений у порівнянні з пацієнтами, що не палять (відповідні значення становлять 48,8 години і 14,1 л за годину).

           У пацієнтів, що не палять, порівняно з пацієнтами, що палять (чоловіки і жінки), середній період напіввиведення був більший (38,6 години порівняно з 30,4 години), а плазматичний кліренс - менший (18,6 л за годину порівняно з 27,7 л за годину).

Плазматичний кліренс менший в осіб похилого віку порівняно з таким в осіб молодшого віку, у жінок - порівняно з таким у чоловіків, в осіб, що не палять, - порівняно з таким в осіб, що палять. Однак зміна показників, що характеризують вплив віку, статі або паління на плазматичний кліренс і період напіввиведення оланзапіну, є незначною порівняно із загальною зміною цих показників залежно від індивідуальних особливостей пацієнтів.

           Рівень зв'язування оланзапіну протеїнами плазми крові становив приблизно 93% для концентрації в межах від 7 нг/мл до 1 000 нг/мл. Оланзапін зв'язується переважно з альбуміном і a1-кислотним глікопротеїном.

Показання для застосування. Оланзапін показаний для лікування шизофренії.

Оланзапін ефективний при довготривалому лікуванні для підтримки поліпшеного клінічного стану пацієнтів, які виявили позитивну реакцію на початкове лікування.

Оланзапін показаний для лікування маніакальних нападів від помірних до тяжких.

У пацієнтів, у яких маніакальні напади піддавалися лікуванню оланзапіном, оланзапін виявив властивості запобігання рецидивам біполярних розладів.

Спосіб застосування та дози. Шизофренія: рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу.

Маніакальний напад: початкова доза становить 15 мг як єдина денна доза при монотерапії або 10 мг щоденно - при комбінованій терапії.

Запобігання рецидивам біполярних розладів: рекомендована початкова доза для оланзапіну становить 10 мг/день. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакальних нападів, рекомендується продовжувати лікування тими ж дозами для запобігання рецидивам. Якщо настає новий маніакальний, змішаний або депресивний напад, потрібно продовжувати лікування оланзапіном (якщо потрібно, то з оптимізацією дози) з додатковою, клінічно показаною терапією для лікування депресивних симптомів. Під час лікування шизофренії, маніакальних нападів і для запобігання рецидивам біполярних розладів денна доза згодом може змінюватися на основі індивідуального клінічного стану у межах 5-20 мг/день. Підвищення дози до рівня, що перевищує початкову дозу, рекомендується тільки після відповідної оцінки клінічних результатів і, як правило, має відбуватися з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін може вводитись незалежно від прийому їжі, оскільки харчування не впливає на абсорбцію. Припинення введення оланзапіну слід здійснювати шляхом поступового зменшення дози.

           Діти та підлітки. Дія оланзапіну на осіб віком до 18 років не досліджувалася.

           Пацієнти похилого віку. Менша початкова доза (5 мг на добу) звичайно не призначається як денна доза, але її необхідно розглядати як доцільну для пацієнтів 65 років і старше, якщо необхідність такої дози обгрунтована клінічними факторами.

           Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю. Для таких пацієнтів доцільна менша початкова доза (5 мг на добу). У разі помірної печінкової недостатності (цироз Чайлда-Пафа [Child-Pugh], клас А або В) початкова доза повинна становити 5 мг на добу і збільшувати таку дозу необхідно з обережністю.

            Стать. За нормальних умов лікування не потрібно змінювати початкову дозу і діапазон доз для пацієнток-жінок порівняно з пацієнтами-чоловіками.

Пацієнти-курці. За нормальних умов лікування не потрібно змінювати початкову дозу і діапазон доз для пацієнтів, що палять, порівняно з пацієнтами без цієї звички.

           За наявності декількох факторів, результатом впливу яких може бути повільніший метаболізм (жіноча стать, похилий вік, відсутність паління), необхідно розглянути можливість зменшення початкової дози. При необхідністі збільшення дози таким пацієнтам здійснюють поступово.

Побічна дія. Серед найчастіших (>10%) небажаних ефектів, пов'язаних із застосуванням оланзапіну в клінічних випробуваннях, спостерігали лише сонливість та збільшення маси тіла. У пацієнтів з діагнозом “хвороба Альцгеймера” при клінічних випробуваннях дуже часто спостерігалося порушення ходи. У хворих на психоз, спричинений прийомом ліків (допаміновий агоніст), пов'язаний з хворобою Паркінсона, при клінічних випробуваннях погіршання симптоматології паркінсонізму та галюцинації були дуже поширеними і спостерігалися частіше, ніж при застосуванні плацебо.

В одному клінічному випробуванні у пацієнтів з біполярною манією комбінована терапія із застосуванням вальпроату разом з оланзапіном призводила до нейтропенії у 4,1%; можливим чинником, який цьому сприяє, може бути високий рівень вальпроату у плазмі. Оланзапін, який вводили з літієм або вальпроатом, призводив до підвищення рівня (>10%) тремору, сухості в роті, збільшення апетиту та збільшення маси тіла. Також часто спостерігалися розлади мови (від 1% до 10%). Під час лікування із застосуванням оланзапіну у поєднанні з літієм або дивалпроексом збільшення маси тіла >7% порівняно з базовою лінією траплялось у 17,4% пацієнтів під час інтенсивного лікування (до 6 тижнів). Довготривале лікування оланзапіном (до 12 місяців) для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом пов’язано зі збільшенням маси тіла на 7% порівняно з базовою лінією, яке траплялось у 39,9% пацієнтів.

Наведена нижче таблиця небажаних ефектів ґрунтується на повідомленнях про негативні випадки та лабораторних дослідженнях на основі клінічних випробувань.

¹У клінічних випробуваннях з оланзапіном, які охоплювали понад 5 000 пацієнтів з вихідним рівнем глюкози Ј 7,8 ммоль/л, випадки рівня глюкози у плазмі і 11 ммоль/л (ознака діабету) становили 1,0% порівняно з 0,9% при застосуванні плацебо. Випадки рівня глюкози у плазмі

і 8,9 ммоль/л, але < 11 ммоль/л (ознака гіперглікемії), становили 2,0%, порівняно з 1,6% при застосуванні плацебо. Гіперглікемія відзначалася як дуже рідкісне (<0,01%) спонтанне явище.

²У клінічних випробуваннях кількість випадків паркінсонізму та дистонії у пацієнтів, яких лікували оланзапіном, значною мірою відрізнялася від плацебо. У пацієнтів, яких лікували оланзапіном, паркінсонізм, акатизія та дистонія траплялися рідше порівняно з кількістю таких випадків при застосуванні титрованих доз галоперидолу. За відсутності докладної інформації про попередні випадки окремих гострих і сповільнених екстрапірамідальних розладів руху на сьогодні неможливо зробити висновки про те, що оланзапін меншою мірою спричинює пізню дискінезію або інші сповільнені екстрапірамідальні синдроми.

Наведена нижче таблиця небажаних ефектів ґрунтується на окремих повідомленнях споживачів.

Протипоказання. Зипрекса® протипоказаний тим пацієнтам, у яких відмічається підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Препарат протипоказаний пацієнтам, для яких існує відомий ризик закритокутової глаукоми.

Передозування. Ознаки та симптоми

Дуже поширеними симптомами при передозуванні (>10% випадків) є тахікардія, ажитація/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідальні симптоми та знижений рівень свідомості - від заспокоєння до коми.

Іншими значними ускладненнями передозування є делірій, конвульсії, кома, можливість нейролептичного злоякісного синдрому, пригнічення дихання, аспірація, гіпертонія або гіпотонія, серцева аритмія (< 2% випадків передозування) та кардіопульмональний шок. Летальні наслідки відмічалися при гострому передозуванні на рівні 450 мг, але були й випадки виживання після гострого передозування у 1 500 мг.

Лікування передозування

Специфічний антидот оланзапіну відсутній. Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Рекомендовано стандартні процедури при передозуванні (наприклад промивання шлунка, приймом активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну при пероральному прийомі на 50-60%.

Відповідно до клінічних проявів повинно бути налагоджено симптоматичне лікування та моніторинг життєво важливих функцій, включаючи лікування гіпотонії та циркуляторної недостатності, а також підтримку дихання. Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики з дією, характерною для бета-агоністів, оскільки бета-стимуляція може погіршити прояви гіпотонії. Необхідним є моніторинг серцево-судинної системи для виявлення можливої аритмії. Ретельний медичний нагляд і моніторинг мають тривати до одужання пацієнта.

Особливості застосування. Гіперглікемія або загострення раніше існуючого діабету, які часом супроводжувалися кетоацидозом або комою, спостерігалися дуже рідко, включаючи кілька летальних випадків. У деяких випадках спостерігалося попереднє збільшення маси тіла що може бути сприятливим для цього чинником. Рекомендується належне клінічне спостереження за хворими на діабет і пацієнтами з фактором ризику розвитку цукрового діабету.

Гострі симптоми, такі як підвищене потовиділення, безсоння, тремор, страх, нудота або блювання, при різкому припиненні лікування оланзапіном спостерігалися дуже рідко (<0,01%). Припинення введення оланзапіну слід здійснювати шляхом поступового зменшення дози.

Супутні захворюванн. Незважаючи на те, що оланзапін виявив антихолінергічну дію за умов in vitro, досвід, набутий під час клінічних досліджень, свідчить про невелику кількість випадків, пов'язаних з таким впливом оланзапіну. Однак, оскільки клінічний досвід застосування оланзапіну для лікування пацієнтів із супутніми захворюваннями є обмеженим, рекомендується бути обережним, призначаючи препарат хворим на гіпертрофію простати або паралітичну непрохідність кишечнику та пацієнтам з наслідками цих захворювань.

Застосування оланзапіну для лікування психозу, пов'язаного з допаміновим агоністом, пацієнтам з діагнозом “хвороба Паркінсона” не рекомендується. При клінічних випробуваннях погіршення симптоматології паркінсонізму та галюцинації були дуже поширеними і спостерігалися частіше, ніж при застосуванні плацебо, і оланзапін був не ефективнішим за плацебо при лікуванні психотичних симптомів. У цих дослідженнях від пацієнтів спочатку вимагали стабільно приймати найнижчу ефективну дозу ліків проти паркінсонізму (допамінового агоніста) і не змінювати ліки проти паркінсонізму та їх дозу протягом усього дослідження. Лікування оланзапіном розпочинали з 2,5 мг/день і збільшували до максимального показника 15 мг/день на розсуд дослідника.

Під час антипсихотичного лікування для поліпшення клінічного стану пацієнта може знадобитися від кількох днів до кількох тижнів. Пацієнти в цей період вимагають уважного нагляду.

Лактоза. Таблетки Зипрекса містять лактозу.

Іноді виявляли тимчасові, безсимптомні підвищення рівня трансаміназ печінки АЛТ і АСТ, особливо на ранньому етапі лікування. Необхідно бути обережним щодо пацієнтів з підвищеним рівнем АЛТ та/або АСТ, з ознаками і симптомами порушень функцій печінки, пацієнтів з передумовами для обмеження резерву функцій печінки, а також щодо пацієнтів, для лікування яких застосовували потенційно гепатотоксичні лікарські засоби. У разі підвищеного рівня АЛТ та/або АСТ протягом періоду лікування необхідно організувати контроль стану пацієнта і розглянути доцільність зменшення дози. У випадках діагностованого гепатиту лікування оланзапіном слід припинити.

Як і при застосуванні інших нейролептичних засобів, необхідно бути обережним щодо пацієнтів з низьким рівнем лейкоцитів або нейтрофільних гранулоцитів, можливим з будь-якої причини, щодо пацієнтів, які приймають лікарські засоби, про які відомо, що вони спричиняють нейтропенію, щодо пацієнтів, в історії хвороби яких зареєстровано пригнічення кісткового мозку внаслідок прийому лікарських засобів, щодо пацієнтів з пригніченням кісткового мозку, спричиненим супутнім захворюванням, променевою терапією або хіміотерапією, а також щодо пацієнтів з передумовами для гіпереозинофільного лейкоцитозу або з мієлопроліферативним захворюванням. Нейтропенія звичайно трапляється при паралельному застосуванні оланзапіну та вальпроату.

Дані щодо паралельного лікування із застосуванням літію та вальпроату обмежені. Немає клінічних даних щодо паралельної терапії з застосуванням оланзапіну та карбамазепіну, хоча й проводилися фармакокінетичні дослідження.

Нейролептичний злоякісний синдром (NMS). NMS є потенційно небезпечним для життя станом, пов'язаним з антипсихотичним лікуванням. Рідкісні випадки NMS, які спостерігалися, також були пов'язані з оланзапіном. Клінічними проявами NMS є гіперпірексія, м'язова ригідність, зміна психічного стану і ознаки автономної нестабільності (нерегулярний пульс або кров'яний тиск, тахікардія, потовиділення і серцева аритмія). Можуть бути додаткові ознаки, до яких належать підвищений рівень креатинінфосфокінази, міоглобінурія (рабдоміоліз) і гостра ниркова недостатність. Якщо в пацієнта помітні ознаки і симптоми NMS або висока температура, причину якої не можна пояснити за відсутності додаткових клінічних ознак NMS, то застосування всіх антипсихотичних лікарських засобів, включаючи й оланзапін, необхідно припинити.

Оланзапін необхідно з обережністю причначати пацієнтам, в історіях хвороби яких зареєстровані випадки нападів або які чутливі до впливу факторів, що знижують пороговий рівень для виникнення нападів. Згідно з повідомленнями, напади у пацієнтів, для лікування яких застосовують оланзапін, виникають рідко. У більшості таких випадків повідомляли про те, що в пацієнта раніше були напади або на пацієнта впливали фактори, що спричиняють ризик виникнення нападів.

Пізня дискінезія. Порівняльні дослідження тривалістю один рік показали, що лікування із застосуванням оланзапіну пов'язано із статистично меншою кількістю випадків дискінезії, спричиненою лікуванням. Але ризик пізньої дискінезії збільшується при довготривалій дії оланзапіну на організм, тому у випадках, коли у пацієнтів, що приймають оланзапін, виникають ознаки або симптоми пізньої дискинезії, необхідно зменшити дозу або відмінити цей лікарський засіб. Згадані симптоми можуть тимчасово виявлятися, меншою або навіть більшою мірою, після припинення лікування.

Враховуючи первинну дію оланзапіну на центральну нервову систему, пацієнт має бути обережним при вживанні оланзапіну разом з іншими лікарськими засобами, що діють на центральну нервову систему, із алкоголем. Оскільки в умовах in vitro оланзапін виявляє антагонізм щодо допаміну, він може протидіяти впливу прямих або непрямих агоністів допаміну.

При клінічних дослідженнях оланзапіну іноді спостерігалися випадки ортостатичної артеріальної гіпотензії серед пацієнтів похилого віку. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, у пацієнтів старше 65 років необхідно періодично вимірювати кров'яний тиск.

При клінічних дослідженнях виявлено відсутність зв'язку між оланзапіном і поступовим збільшенням абсолютних значень інтервалів QT. Тільки 8 із 1 685 осіб мали збільшений інтервал QT у багатьох випадках. Однак, як і щодо інших антипсихотичних засобів, необхідно бути обережним, призначаючи оланзапін разом з іншими лікарськими засобами, відомими як такі, що збільшують інтервал QT, особливо при лікуванні пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з уродженим синдромом довгого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, у хворих на серцеву гіпертрофію, гіпокаліємію або гіпомагніємію

Застосування під час вагітності і годування груддю. Відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження дії оланзапіну на вагітних. Пацієнти повинні повідомляти лікарів про стан вагітності або ймовірність вагітності протягом періоду лікування із застосуванням оланзапіну. Однак, оскільки існуючий досвід лікування людей оланзапіном обмежений, оланзапін під час вагітності необхідно застосовувати тільки тоді, коли можливі переваги виправдовують можливий ризик для плода.

Дуже рідко надходили повідомлення про тремор, гіпертонію, летаргію та безсоння у немовлят, народжених жінками, які приймали оланзапін в останні три місяці вагітності.

При дослідженні здорових жінок, що годували груддю,оланзапін було виявлено у грудному молоці. Середня доза для немовляти (мг/кг) без ризику для нього оцінювалася як 1.8% від материнської дози (мг/кг). Пацієнткам рекомендується не годувати немовлят груддю, якщо вони приймають оланзапін.

           Вплив на здатність керувати автомобілем і користуватися технічними засобами. Оскільки оланзапін може спричинити сонливість та запаморочення, пацієнти мають бути попереджені про небезпеку, пов'язану з експлуатацією машин, включаючи автотранспортні засоби.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Препарат необхідно обережно застосовувати для лікування пацієнтів, які приймають лікарські засоби, що можуть спричинити пригнічення центральної нервової системи.

Оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які можуть специфічно стимулювати або інгібувати цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетику оланзапіну.

Стимулювання CYP1A. Метаболізм оланзапіну може спричинюватися палінням і карбамазепіном, що може призводити до зниження концентрації оланзапіну. Спостерігалося підвищення кліренсу оланзапіну лише від слабкого до помірного. Клінічні наслідки можуть бути обмеженими, але рекомендуються клінічні спостереження, і у разі необхідності може бути доцільним збільшення дози оланзапіну.

Інгібування CYP1A2. Флювоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, виявляє здатність значною мірою інгібувати метаболізм оланзапіну. Середнє збільшення Cmax оланзапіну після прийому флювоксаміну становило 54 % у жінок, які не палили, і 77 % у чоловіків-курців. Середнє збільшення AUC оланзапіну становило 52 % та 108 % відповідно. Доцільним може бути зниження початкової дози оланзапіну для пацієнтів, які використовують флювоксамін або будь-який інший інгібітор CYP1A2, наприклад ципрофлоксацин. Зниження дози оланзапіну є доцільним, коли розпочато лікування із застосуванням інгібітора CYP1A2.

Зниження біодоступності. Активоване вугілля знижує біодоступність оланзапіну при пероральному введенні на 50 - 60%, і його слід приймати щонайменше за 2 години до оланзапіну або за 2 години після нього.

Було виявлено, що флуоксетин (інгібітор CYP2D6), одноразові дози антациду (алюміній, магній) або циметидину значно впливають на фармакокінетику оланзапіну.

Можливий вплив оланзапіну на інші лікарські засоби. Оланзапін може виявляти антагонізм стосовно ефектів прямих і непрямих допамінових агоністів.

Оланзапін не інгібує основні ізоферменти CYP450 in vitro (наприклад 1A2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4). Таким чином, особливої взаємодії не передбачається, що підтверджується дослідами in vivo, при яких не було виявлено інгібування метаболізму таких активних речовин: трициклічний антидепресант (який представляє головним чином шлях CYP2D6), варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1A2) або діазепам (CYP3A4 та 2C19).

Оланзапін не виявив взаємодії при паралельному введенні з літієм або біпериденом.

Терапевтичні спостереження за рівнем вальпроату у плазмі не вказували на необхідність регулювання дози вальпроату після супутнього введення оланзапіну.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі 15 - 30⁰С у сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці. Таблетки слід зберігати в оригінальній упаковці.

Термін придатності – 3 роки.