Нексиум инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: esomeprazole; ди-(S)-5-метокси-2-[[(4-метокси-3,5-диметил-2-піридиніл)-метил] сульфініл]-1Н- бензимідазолу магнієвої солі тригідрат;

основні фізико-хімічні властивості: пориста грудка або порошок білого або майже білого кольору;

склад: 1 флакон містить езомепразолу натрію еквівалентно езомепразолу 40 мг;

допоміжні речовини: динатрію едетат дигідрат, натрію гідроксид.

Форма випуску. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій та інфузій.

Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки. Інгібітори “протонного насоса“. Код АТС А02В С05.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Езомепразол являє собою S-ізомер омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотного насосу в паріетальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність. Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить до активної форми у високо кислотному середовищі секреторних канальців паріетальної клітини, де він інгібує фермент Н⁺/K⁺-АТФази-кислотного насосу, а також інгібує секрецію, як кислоти, так і луг.

Вплив на секрецію кислоти

Через 5 днів після прийому езомепразолу по 20 мг та 40 мг перорально, рівень рН у шлунку біля 4, зберігався, в середньому, протягом 13 і 17 годин, відповідно. Цій ефект був аналогічним не залежно від того, вводився езомепразол перорально або внутрівенно.

Завдяки використанню AUC як параметра концентрації в плазмі крові було продемонстровано взаємозв’язок між пригніченням секреції кислоти та експозицією.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти

Лікування рефлекс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70% хворих після 4 тижнів лікування та у 93% - після 8 тижнів лікування. Застосування езомепразолу 20 мг два рази на добу протягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori у приблизно 90% хворих. Після лікування протягом 1 тижня з метою ерадикації не було необхідності в монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти

У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину в плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.

Фармакокінетика. Конверсія в R-ізомер in vivo є незначною. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, пікові концентрації в плазмі крові досягаються приблизно через 1 – 2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64% після разової дози 40 мг і зростає до 89% після повторного прийому 1 раз на добу. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв’язується з протеїнами плазми.

Метаболізм і виведення

Езомепразол повністю метаболізується за участю цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, відповідального за виникнення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYP3А4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону, головного метаболіту в плазмі крові.

Параметри, яки наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів).

Загальний кліренс в плазмі крові становить близько 17 л/годину після разової дози та близько 9 л/годину після повторного прийому. Період напіввиведення в плазмі становить приблизно 1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійної залежності доза-AUC після повторного прийому. Ця тимчасова дозозалежність пояснюється зниженням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, можливо, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2С19 езомепразолом та/або його сульфонметаболітом. Езомепразол повністю виводиться із плазми між дозами без тенденції до акумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку.

Особливі групи хворих

Приблизно 1 – 2% пацієнтів мають порушення функції ферменту CYP2С19 (їх називають слабкими метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу, вірогідно, здебільшого здійснюється CYP3А4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, у слабких метаболізаторів приблизно на 100% вище, ніж в осіб з добрим функціонуванням ферменту CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів). Середня пікова концентрація в плазмі крові збільшується приблизно на 60%.

Ці результати не мають застосування при виборі доз езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів похилого віку (від 71 до 80 років).

Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, у жінок на 30% вище, ніж у чоловіків. Ніякої різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалось при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не мають застосування при виборі доз езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із слабкою до помірної дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, що призводить до збільшення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, в 2 рази. Таким чином, максимальну дозу 20 мг не слід перевищувати у пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції під час прийому препарату 1 раз на добу. Не було проведено досліджень на хворих із слабкою функцією нирок. Оскільки нирки відповідальні за виведення метаболітів езомепразолу, а не за виведення головної вихідної сполуки, не слід передбачувати змін в метаболізмі у хворих з порушенням функції нирок.

Показання для застосування. Лікування виразки шлунка та 12-палої кишки, рефлюкс-езофагіту, симптоматичне лікування гастроезофагіальної рефлюксної хвороби. Пептична виразкова хвороба, спричинена ерадикацією Helicobacter pylori. Синдром Золінгера-Елісона.

Спосіб застосування та дози.

Синдром Золінгера-Елісона. Нексіум для внутрішньовенного введення призначають як терапію, альтернативну пероральному застосуванню за показаннями.Дорослим хворим на виразку 12-палої кишки, виразку шлунка, якщо неможливо застосування ліків перорально, рекомендують Нексіум в дозі 20- 40 мг один раз на добу. Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом

призначають препарат по 40 мг один раз на добу. Пацієнти яким проводиться симптоматичне лікування рефлюксу, призначають препарат по 20 мг один раз на добу.

Нексіум вводиться у формі внутрішньовенної інфузії на протязі від 10 до 30 хвилин. Вміст одного флакона розчиняють у 100 мл розчину натрію хлориду 0,9 %. Розчин повинний бути використаний протягом 12 годин.

Нексіум у формі внутрішньовенної ін’єкції вводиться на протязі 3 хвилин. Розчин для ін’єкції готується за допомогою додання 5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду у флакон з езомепразолом. Розчин повинний бути використаний протягом 12 годин.

Побічна дія. При застосуванні езомепразолу можливі наступні побічні реакції:

Центральна та периферична нервова система:

Парестезія, сонливість, безсоння, збудження, агресія, депресія та галюцинації спостерігаються здебільшого у тяжкохворих пацієнтів; іноді – головний біль; рідко - запаморочення.

Ендокринна система:

Гінекомастія;

Шлунково-кишковий тракт:

Стоматит і шлунково-кишковий кандидоз; іноді - біль в черевній порожнині, діарея, здуття, нудота/блювання, запор.

Система кровотворення:

Лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз і пантоцитопенія.

Печінка:

Підвищення активності ферментів печінки, енцефалопатія у пацієнтів, які мають в анамнезі тяжкі захворювання печінки, гепатит з жовтяницею і без неї, печінкова недостатність.

Опорно-руховий аппарат:

Артралгія, м’язова слабкість і міалгія.

Шкіра:

Фоточутливість, еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція. Рідко – дерматит, висип, кропив’янка,

Інші:

Нездужання, реакції підвищеної чутливості, наприклад, ангіонабряк, пропасниця, бронхоспазм, інтерстиціальний нефрит та анафілактичний шок, підвищене потовиділення, периферичний набряк, погіршення зору, порушення смаку, гіпонатріємія.

Протипоказання. Підвищена чутливість до езомепразолу або інших компонентів препарату, до заміщених бензимидазолів. Не рекомендується призначати препарат дітям до 14 років.

Передозування. Дані щодо передозування обмежені, однак відомо, що разова доза при внутрішньовенному введенні езомепразолу 100 мг не викликала тяжких побічних ефектів. При прийомі езомепразолу у дозі 280 мг були описани випадки шлунково-кишкових розладів та слабкість. Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові і тому не діалізується. У разі передозування лікування повинно бути симптоматичним, а також можна застосовувати підтримуючі заходи.

Особливості застосування. За наявності сигнальних симптомів (наприклад, виражена втрата ваги, нудота, дисфагія, гематемез або мелена) та у випадках, коли виразка шлунка передбачається або присутня, злоякісність повинна бути виключена, оскільки застосування Нексіуму може змінити симптоми та відстрочити визначення правильного діагнозу. При призначенні езомепразолу треба мати на увазі його взаємодію з іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на концентрацію езомепразолу в плазмі крові. Пацієнтам із спадковою непереносністью фруктози, недостатньою абсорбцією глюкозо-галактози або недостатністю цукрози-ізомальтози не слід застосовувати цей препарат.

Відсутні клінічні дані щодо застосування езомепразолу у вагітних. Досліди на тваринах не показали прямого або опосередкованого негативного впливу на розвиток плоду. Дослідження на тваринах з використанням рацемічної мікстури не продемонстрували прямого або опосередкованого негативного впливу на вагітність, пологи або постнатальний розвиток. Слід з обережністю призначати препарат вагітним.

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Не було проведено досліджень на жінках-годувальницях. Тому Нексіум не слід приймати під час годування груддю. Нексіум не впливає на здатність керувати автомобілем і механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо механізм їх абсорбції обумовлений кислотністю шлункового соку. Як правило, застосування інших інгібіторів секреції кислоти або антацідів призводить до зменшення абсорбції кетоконазолу та ітраконазолу під час лікування езомепразолом.

Езомепразол інгібує CYP2С19 – головний фермент, який метаболізує езомепразол. Таким чином, при застосуванні езомепразолу в комбінації з препаратами, які метаболізують CYP2С19 (такими, як діазепам, цитолопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих препаратів у плазмі крові може бути підвищена, тому необхідне зниження дози. Цю обставину слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу за показаннями. Одночасне застосування 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу субстрату діазепаму на 45%. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу призводить до збільшення рівня фенітоїну в плазмі крові на 13% у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові при призначенні або відміні терапії езомепразолом.

У здорових добровольців одночасне призначення 40 мг езомепразолу з цизопридом призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32% та збільшення часу напіввиведення (t_1/2) на 31%, але не відбувалося помітного збільшення пікового рівня цизоприду в плазмі крові. Помірно пролонгований QT-інтервал спостерігався після прийому цизоприду окремо, який далі не збільшувався при призначенні цизоприду в комбінації з езомепразолом. Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну, хіні дину або варфарину. Езомепразол метаболізується CYP2С19 і CYP3А4. Одночасне призначення езомепразолу та інгібітора CYP3А4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на день) призводило до збільшення експозиції AUC езомепразолу в два етапи. Корекція дози езомепразолу не потрібна.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, захищеному від світла місці при температурі не вище 30°С. Термін придатності – 2 роки.