Целебрекс^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: celecoxib, 4-[5-(4-метилфеніл)-3-(трифлуорометил)-1H-піразол-1-ил] бензенсульфонамід;

основні фізико-хімічні властивості: непрозорі тверді желатинові капсули білого або майже білого кольору з блакитною смужкою та надписами “7767” та “100” (100 мг) або із золотою смужкою та надписами “7767” та “200” (200 мг);

склад: 1 капсула містить целекоксибу 100 мг або 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію лаурилсульфат, полівідон К 30, натрію кроскармелоза, магнію стеарат.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Протизапальні та антиревматичні засоби. Нестероїдні протизапальні засоби (специфічний/селективний інгібітор циклооксигенази). Код АТС М01А Н01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Механізм дії целекоксибу полягає в пригніченні синтезу простагландинів, головним чином шляхом пригнічення циклооксигенази‑2 (ЦОГ-2). У терапевтичних концентраціях у людини целекоксиб не виявляє інгібуючої дії на ЦОГ-1. ЦОГ-2 активується у відповідь на медіатори запального процесу. Підвищення активності ферменту призводить до синтезу та накопичення простаноїдів запального процесу, насамперед простагландину Е2, які спричиняють запалення, набряк та біль. Целекоксиб виявляє протизапальну, аналгетичну та антипіретичну дію, блокуючи продукцію запальних простаноїдів шляхом пригнічення ЦОГ-2. В дослідженнях на тваринах целекоксиб зменшував захворюваність і кількість пухлин товстої кишки.

Дослідження in vivo та ex vivo показали, що целекоксиб має дуже низьку спорідненість до конститутивно вираженої циклооксигенази-1 (ЦОГ-1). Завдяки цьому целекоксиб у терапевтичних дозах не впливає на синтез простаноїдів, який відбувається при активації ЦОГ-1 і, відповідно, на нормальні ЦОГ-1-залежні фізіологічні процеси в тканинах, насамперед у шлунку, кишечнику і тромбоцитах.

Остеоартрит і ревматоїдний артрит. Целекоксиб здатний зменшувати біль у суглобах, їх скутість і набряклість, а також покращувати функціональну спроможність суглобів у хворих на остеоартрит і ревматоїдний артрит. Целекоксиб у дозі 100 або 200 мг двічі на добу у хворих на остеоартрит істотно зменшував біль вже через 24-48 годин після прийому першої дози. Ефективність препарату в дозі 200 мг на добу не залежала від застосування її в один або два прийоми.

Знеболення, у тому числі при первинній дисменореї. Целебрекс^® ефективно зменшував біль, від помірної до сильної інтенсивності після щелепно-лицевих і ортопедичних операцій та при первинній дисменореї. Послаблення болю відбувається вже через годину після застосування препарату.

Анкілозуючий спондиліт. При застосуванні в дозі 100 мг двічі на добу, 200 мг один раз на добу та 400 мг один раз на добу целекоксиб істотно зменшував загальну інтенсивність болю, активність патологічного процесу та покращував функціональну активність у хворих на анкілозуючий спондиліт при лікуванні протягом 6-12 тижнів. Загалом ефективність добової дози 200 мг або 400 мг була майже однаковою, однак позитивний ефект від дози 400 мг на добу спостерігався у більшої кількості хворих.

Родинний аденоматозний поліпоз. При застосуванні целекоксибу в дозі 400 мг двічі на добу як додаткового заходу (разом із ендоскопічним спостереженням і хірургічним лікуванням) у хворих на родинний аденоматозний поліпоз значно зменшувалася кількість поліпів (у дванадцятипалій і товстій кишці) та їх розмір. Застосування целекоксибу в дозі 400 мг двічі на добу було ефективним і добре переносилося.

Кількість побічних проявів у хворих на родинний аденоматозний поліпоз була такою ж, як і у хворих на артрит.

Ендоскопічні дослідження. Залежності між частотою гастродуоденальних виразок і дозою целекоксибу не було виявлено. Частота виникнення гастродуоденальних виразок та їх ускладнень (шлунково-кишкових кровотеч, перфорацій або стенозів) у хворих, які застосовували целекоксиб, була статистично меншою порівняно з хворими, які застосовували нестероїдні протизапальні засоби (такі як ацетилсаліцилова кислота, напроксен, диклофенак чи ібупрофен).

Вплив на функцію тромбоцитів. У здорових добровольців целекоксиб у терапевтичних дозах та в дозі 600 мг двічі на добу (дозі, яка втричі перевищувала терапевтичну) не впливав на агрегацію тромбоцитів та час кровотечі.

У групі хворих, що застосовували целекоксиб, показники випадків нефатального інфаркту міокарда, так само як і загальні показники кардіологічної смертності, мали тенденцію до збільшення порівняно з групою плацебо, а показники випадків нефатального інсульту були подібними до таких у групі плацебо. При порівнянні частоти розвитку кардіологічних ускладнень у групі хворих, що застосовували целекоксиб, та в групі хворих, що застосовували інші неселективні нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), було виявлено, що при хронічному прийомі целекоксибу частота випадків нефатального інфаркту міокарда мала тенденцію до збільшення, загальні показники кардіологічної смертності були подібні, а частота випадків нефатального інсульту була статистично меншою порівняно з аналогічними показниками при застосуванні інших неселективних НПЗЗ. І при порівнянні з плацебо, і при порівнянні з іншими НПЗЗ супутній прийом ацетилсаліцилової кислоти не впливав на зазначені показники.

Фармакокінетика. Абсорбція. Натще целекоксиб добре всмоктується; концентрація його в плазмі досягає піка приблизно через 2-3 години. Біодоступність капсул при внутрішньому прийомі становить 99% порівняно з біодоступністю суспензії (оптимальна форма для внутрішнього прийому). При прийомі натще пікова концентрація препарату в плазмі (C_max) і площа під кривою співвідношення концентрація/час (AUC) є дозопропорційні при застосуванні у дозі до 200 мг двічі на добу; при застосуванні препарату у більших дозах збільшення C_max і AUC є меншим, ніж пропорційне.

Розподіл. Зв’язування з білками плазми не залежить від концентрації і становить приблизно 97% при терапевтичному рівні в плазмі. У крові препарат практично не зв’язується з еритроцитами.

Залежність від їжі. Прийом їжі (з великим вмістом жирів) затримує всмоктування целекоксибу, призводить до збільшення Т_max приблизно на 4 години та підвищує біодоступність приблизно на 20%.

Метаболізм. Целекоксиб метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, окислення та частково глюкуронування. Дослідження in vitro та in vіvo показали, що метаболізм препарату опосередкований головним чином через цитохром Р450 CYP2С9. Фармакологічна дія обумовлюється тільки самим целекоксибом, в основних метаболітів, що містяться в крові, інгібуючої активності щодо ЦОГ-1 та ЦОГ-2 не виявлено.

Виділення. Екскреція целекоксибу відбувається здебільшого шляхом метаболізму в печінці. У незміненому стані з сечею виділяється менше 1% дози. При повторному застосуванні період напіввиведення становить 8-12 годин, а швидкість кліренса – приблизно 500 мл/хвилину. При повторному прийомі рівновагові концентрації в плазмі досягаються протягом 5 днів. Індивідуальна варіабельність параметрів фармакокінетики (AUC, С_mах, період напіввиведення) дорівнює приблизно 30%. У рівноважному стані об’єм розподілу у дорослих здорових осіб дорівнює приблизно 500 л/70 кг, що вказує на широкий розподіл целекоксибу в тканинах. Доклінічні дослідження свідчать, що препарат проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Спеціальні популяції. Пацієнти похилого віку. У пацієнтів віком старше 65 років середні значення С_max і AUC збільшуються в 1,5-2 рази. Цей ефект залежить, головним чином, від ваги тіла, а не від віку пацієнта. Рівні целекоксибу були вищими у пацієнтів з меншою вагою тіла, тому вони підвищені у людей похилого віку, в яких середня вага тіла в цілому нижча за таку у молодих людей. У жінок похилого віку спостерігається тенденція до вищої концентрації препарату в плазмі порівняно з чоловіками того ж самого віку. Будь-яка корекція дози звичайно не потрібна. Однак людям похилого віку з низькою вагою тіла (менше 50 кг) рекомендовано розпочинати лікування з мінімальної терапевтичної дози.

Раса. Результати фармакокінетичних досліджень свідчать про те, що AUC целекоксибу у темношкірих осіб приблизно на 40% вище, ніж у світлошкірих. Причина та клінічне значення цього факту не відомі, тому особам негроїдної раси рекомендовано розпочинати лікування з мінімальної терапевтичної дози.

Порушення функції печінки. Концентрації целекоксибу у хворих з легкими порушеннями функції печінки (шкала Чайлд-П’юдж клас А) істотно не відрізнялися від таких у пацієнтів контрольної групи, підібраних за віком та статтю. У хворих з помірними порушеннями функції печінки (шкала Чайлд-П’юдж клас В) концентрації целекоксибу в плазмі були приблизно вдвічі вищими, ніж у контрольній групі.

Рекомендовану добову дозу целекоксибу в капсулах у пацієнтів з помірними порушеннями функції печінки слід зменшити приблизно на 50%.

Порушення функції нирок. У добровольців похилого віку з віковим зниженням швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) (середня ШКФ>65 мл/хв/1,73 м²) та у хворих зі стабільною хронічною нирковою недостатністю (ШКФ 35-60 мл/хв/1,73 м²) фармакокінетика целекоксибу була подібною такій у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Істотної взаємозалежності між рівнем креатиніну в сироватці (або кліренсом креатиніну) та кліренсом целекоксибу не виявлено. Наявність тяжкої ниркової недостатності не повинна впливати на кліренс целекоксибу, тому що основним шляхом його виділення є метаболізм у печінці з утворенням неактивних метаболітів.

Вплив на нирки. На сучасному етапі значення ЦОГ-1 та ЦОГ-2 у фізіології нирок вивчено недостатньо. Целекоксиб знижує екскрецію ПГЕ₂ та 6-кето-ПГЕ_1µ (метаболіт простацикліну) з сечею, але не впливає на рівень тромбоксану В₂ (ТХВ₂) у сироватці та екскрецію 11-дегідро-ТХВ₂ (метаболіт тромбоксану) з сечею (обидві сполуки є продуктами ЦОГ-1). Спеціальні дослідження показали, що Целебрекс^® не спричиняє зниження ШКФ у людей похилого віку та хворих з хронічною нирковою недостатністю. У цих дослідженнях також було встановлене транзиторне часткове зменшення виділення натрію. У хворих на артрит частота периферичних набряків була подібною до такої при застосуванні неспецифічних інгібіторів ЦОГ (які мають також інгібуючу активність щодо ЦОГ-2). Зазначений ефект був найбільш виражений у пацієнтів, що отримували супутню терапію діуретиками. Однак при цьому збільшення кількості випадків артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності не спостерігалося, а периферичні набряки були легкі та проходили самостійно.

У стандартних доклінічних дослідженнях при вивченні хронічної токсичності, мутагенності та канцерогенності якогось особливого ризику для людини не виявлено. У відповідних дослідженнях токсичного впливу на зародок або плід спостерігали дозозалежну частоту виникнення діафрагмальної грижі у щурів і порушення розвитку серцево-судинної системи у кролів. У цих дослідженнях AUC препарату більше ніж у 5-6 разів перевищувала таку при застосуванні його в максимальній рекомендованій дозі (400 мг/добу).

У пацюків при введенні целекоксибу в ранній період ембріогенезу спостерігався вплив на зародок (його загибель до і після імплантації) і зменшення виживання ембріона/плода. Такий вплив спостерігався при пероральному застосуванні доз, приблизно в 6 разів вищих, ніж застосовуються у людини і може бути пояснений пригніченням синтезу простагландинів.

Показання для застосування. Симптоматична терапія остеоартриту і ревматоїдного артриту. Лікування проявів та симптомів анкілозуючого спондиліту. Лікування гострого болю. Лікування первинної дисменореї. Як додатковий захід з метою зменшення кількості і величини аденоматозних колоректальних поліпів, які можуть спричинити розвиток колоректального раку у хворих на родинний аденоматозний поліпоз.

Спосіб застосування та дози. Капсули Целебрекс^® у дозі до 200 мг двічі на день можуть застосовуватися незалежно від прийому їжі.

Оскільки ризик розвитку кардіологічної патології при застосуванні Целебрексу^® є залежним від дози та тривалості лікування, слід застосовувати по змозі найкоротші курси терапії та мінімальні ефективні дози.

Симптоматичне лікування хворих на остеоартрит. Рекомендована добова доза становить 200 мг за один або два прийоми. Застосування Целебрексу^® в дозі до 400 мг двічі на добу не супроводжувалося підвищеним ризиком побічних проявів.

Симптоматичне лікування хворих на ревматоїдний артрит. Рекомендована доза Целебрексу^® становить 100–200 мг двічі на добу. Застосування Целебрексу^® в дозі до 400 мг двічі на добу не супроводжувалося підвищеним ризиком побічних проявів.

Анкілозуючий спондиліт. Рекомендована доза Целебрексу^® становить 200 мг один раз на добу або 100 мг двічі на добу. У деяких хворих ефективною є добова доза 400 мг.

Лікування гострого болю. Рекомендована початкова доза в перший день становить 400 мг і при необхідності додатково може бути призначено ще 200 мг. При необхідності в наступні дні рекомендована доза становить 200 мг двічі на добу.

Лікування первинної дисменореї. Рекомендована стартова доза в перший день становить 400 мг і при необхідності додатково може бути призначено ще 200 мг. При необхідності в наступні дні рекомендована доза становить 200 мг двічі на добу.

Родинний аденоматозний поліпоз. Протягом застосування Целебрексу^® слід продовжувати стандартне лікування поліпозу. З метою зменшення кількості колоректальних поліпів у хворих на родинний аденоматозний поліпоз рекомендовано застосовувати препарат у дозі 400 мг двічі на добу. Цю дозу слід приймати разом з їжею для покращання абсорбції препарату.

Пацієнти похилого віку. Корекція дози звичайно не потрібна. Однак у літніх людей з вагою тіла менше 50 кг лікування слід розпочинати з мінімальної рекомендованої дози.

Порушення функції печінки. У хворих з легкими порушеннями функції печінки (шкала Чайлд-П’юдж клас А) корекція дози не потрібна. У хворих з помірним порушенням функції печінкових клітин (шкала Чайлд-П’юдж клас В) лікування хворих на артрит або з гострим болем слід розпочинати з мінімальної рекомендованої дози.

Добова доза Целебрексу^® для застосування у хворих на родинний аденоматозний поліпоз з супутнім помірно вираженим порушенням функції печінки (шкала Чайлд-П’юдж клас В) повинна бути зменшена на 50%.

Клінічний досвід застосування препарату у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки (шкала Чайлд-П’юдж клас С) відсутній.

Порушення функції нирок. У хворих з легкою та помірною нирковою недостатністю корекція дози не потрібна. Клінічний досвід застосування препарату у хворих з тяжкою нирковою недостатністю відсутній.

Побічна дія. У контрольованих клінічних дослідженнях з частотою більше 0,01 % і частіше ніж при застосуванні плацебо спостерігались такі побічні ефекти:

Часті (=>1% і <10%)

Імунна система. Посилення проявів алергії.

Психічні. Безсоння.

Нервова система. Запаморочення, гіпертонус м’язів.

Серцеві. Периферичні набряки.

Органи дихання, грудної клітки і середостіння. Бронхіт, кашель, фарингіт, риніт, синусит, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів.

Травний тракт. Біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, захворювання зубів.

Шкіра і підшкірна клітковина. Свербіж, висипання.

Нирки і сечовидільна система. Інфекції сечовивідних шляхів.

Загальні прояви і зміни в місці введення. Грипоподібні прояви.

Ушкодження, отруєння й ускладнення процедури. Випадкові ушкодження.

Нечасті (=>0,1 і <=1 %)

Кров і лімфатична система. Анемія, екхімози, тромбоцитопенія.

Психічні. Тривога, сонливість.

Очі. Затуманення зору.

Органи слуху і рівноваги. Шум у вухах.

Серцеві. Артеріальна гіпертензія і посилення її проявів, аритмія, пальпітація, тахікардія.

Судинні. Припливи.

Травний тракт. Блювання.

Шкіра і підшкірна клітковина. Алопеція, кропив’янка.

Поодинокі (>0,01 % і <=0,1 %)

Імунна система. Ангіоневротичний набряк.

Психічні. Сплутана свідомість.

Серцеві. Хронічна серцева недостатність.

Травний тракт. Виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, виразки стравоходу, перфорація кишки, панкреатит.

Гепатобіліарна система. Підвищення активності ферментів печінки.

Шкіра і підшкірна клітковина. Бульозні висипання.

У постмаркетинговому періоді спостерігалися такі побічні прояви: імунна система – анафілаксія; психічні – галюцинації; нервова система – асептичний менінгіт, агевзія, аносмія; судинні – васкуліт; травний тракт – шлунково-кишкова кровотеча; гепатобіліарна система – гепатит, печінкова недостатність; нирки і сечовидільна система – гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит; шкіра і підшкірна клітковина – лущення шкіри (у тому числі мультиформна еритема і синдром Стівенса-Джонсона), реакції фотосенсибілізації; репродуктивна система і молочні залози – розлади менструального циклу.

 

Протипоказання. Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; підвищена чутливість до сульфаніламідів.

Хворі, в яких спостерігалися астма, кропив’янка або алергічні реакції після прийому ацетилсаліцилової кислоти або нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ), у тому числі інших специфічних інгібіторів циклооксигенази-2.

Лікування післяопераційного болю при виконанні операції коронарного шунтування.

Передозування. Клінічні дані щодо виникнення передозування обмежені. У добровольців Целебрекс^® застосовували в дозах до 1 200 мг одноразово та двічі на день, багаторазово без наявності клінічно значущих побічних ефектів. У випадку можливого передозування необхідно виконати комплекс відповідних симптоматичних заходів. Діаліз навряд чи є ефективним шляхом виведення препарату у зв’язку з високим рівнем зв’язування препарату з білками плазми.

Особливості застосування. Вплив на серцево-судинну систему. Прийом Целебрексу^® підвищує ризик розвитку серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, що можуть мати летальний наслідок. Усі НПЗЗ можуть спричиняти подібні ускладнення, причому ризик зростає відповідно до тривалості лікування та наявності супутньої кардіологічної патології. З метою мінімалізації потенційного ризику розвитку серцево-судинних ускладнень у хворих, що приймають Целебрекс^®, слід застосовувати по змозі найкоротші курси терапії та мінімальні ефективні дози. Лікарі та хворі повинні бути пильними щодо можливості розвитку таких ускладнень, навіть при відсутності захворювань серцево-судинної системи. Хворі мають бути поінформовані стосовно проявів та симптомів серйозних кардіологічних ускладнень та необхідних дій у цьому випадку. При операції коронарного шунтування в перші 10-14 днів після операції зростає ризик розвитку інфаркту міокарда та інсульту при прийомі різних селективних ЦОГ-2-інгібіторів.

Целебрекс^® не є заміною ацетилсаліциловій кислоті в профілактиці емболій, оскільки не має впливу на функцію тромбоцитів. Оскільки Целебрекс^® не пригнічує агрегацію тромбоцитів, антиагрегатну терапію (у т. ч. прийом ацетилсаліцилової кислоти) не слід припиняти.

Вплив на травний тракт. При застосуванні Целебрексу^® у хворих можуть спостерігатися виразки шлунка і дванадцятипалої кишки та їх перфорація, шлунково-кишкова кровотеча. Більший ризик розвитку подібних ускладнень існує у літніх хворих, хворих на серцево-судинні захворювання, хворих, які застосовують ацетилсаліцилову кислоту, хворих, які перенесли або страждають на захворювання травного тракту, такі як виразкова хвороба, шлунково-кишкова кровотеча та інші запальні процеси. Найчастіше фатальні прояви з боку травного тракту відзначалися у літніх або ослаблених хворих.

Затримка рідини і набряки. Як і при застосуванні інших ліків, що можуть пригнічувати синтез простагландинів, у хворих, які приймають Целебрекс^®, може спостерігатися затримка рідини і набряки. У зв’язку з цим Целебрекс^® слід застосовувати з обережністю для лікування хворих із серцевою недостатністю або іншими станами, які можуть призвести до затримки рідини чи погіршитися внаслідок такої затримки. Слід ретельно спостерігати за хворими з серцевою недостатністю або артеріальною гіпертензією.

Вплив на нирки. У хворих із захворюваннями нирок під час прийому целекоксибу слід постійно контролювати показники функції нирок. Особливу обережність треба виявляти щодо хворих з дегідратацією. Целекоксиб бажано призначати лише після регідратації.

Вплив на печінку. Застосування препарату для лікування пацієнтів з тяжкими ураженнями печінки (шкала Чалд-П’юдж клас С) не досліджувалося. Тому використання целекоксибу у пацієнтів із серйозними ураженнями печінки не рекомендовано. Целекоксиб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ураженням печінки середнього ступеня тяжкості (шкала Чайлд-П’юдж клас В) і починати лікування з найменшої рекомендованої дози.

У пацієнтів із симптомами печінкової дисфункції повинен проводитись ретельний контроль показників функції печінки, щоб попередити погіршення функції печінки.

Анафілактоїдні реакції. У пацієнтів, що раніше приймали Целебрекс^® без будь-яких ускладнень, можуть спостерігатися анафілактичні реакції, що загалом є характерним для всіх НПЗЗ.

Зменшуючи запалення, целекоксиб може зменшити прояви деяких симптомів, наприклад, гарячки, що слід враховувати при діагностиці інфекцій.

Серйозні шкірні реакції. Дуже рідко при застосуванні Целебрексу^® спостерігалися серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найбільший ризик розвитку цих реакцій припадає на початковий етап лікування. Більшість таких випадків спостерігалася протягом першого місяця терапії. Целекоксиб потрібно відмінити при перших проявах шкірних висипів, ушкоджень слизової оболонки або інших проявів підвищеної чутливості.

Родинний аденоматозний поліпоз. Лікування целекоксибом не зменшує ризик розвитку раку шлунково-кишкового тракту і необхідність проведення профілактичної колектомії та інших методів хірургічного лікування. Тому не слід змінювати звичайну лікувальну тактику у хворих на родинний аденоматозний поліпоз у зв’язку із сумісним застосуванням целекоксибу. Зокрема, не слід зменшувати частоту ендоскопічних обстежень і не затримувати прийняття рішення про виконання колектомії або інших методів хірургічного лікування.

Діти. Дослідження результатів застосування Целебрексу^® у пацієнтів молодше 18 років не проводилися.

Застосування під час вагітності. Клінічні дані щодо застосування Целебрексу^® для лікування вагітних відсутні. В дослідженнях на тваринах препарат виявляв токсичний вплив на плід. Значення цих даних для людини не відоме. Целебрекс^®, як і інші препарати, що пригнічують синтез простагландинів, можуть пригнічувати діяльність матки і передчасне закриття артеріальної протоки, тому слід уникати застосування препарату в третьому триместрі вагітності. Целебрекс^® під час вагітності слід застосовувати лише в тих випадках, коли потенційна користь для матері переважає потенційний ризик для плода.

Застосування під час годування груддю. Дослідження на щурах показали, що целекоксиб виводиться з грудним молоком, де його концентрації подібні до концентрацій у плазмі. Обмежені дані отримані від однієї хворої, свідчать, що целекоксиб виділяється із молоком людини. Оскільки значна кількість ліків здатна виділятися з молоком людини і, враховуючи можливі небажані прояви у дітей, яких вигодовують груддю, слід або припинити грудне вигодовування або припинити застосування препарату, враховуючи можливу користь для матері.

Вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Вплив Целебрексу^® на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами не досліджувався. Однак, враховуючи фармакодинамічні властивості та особливості побічних ефектів препарату, навряд чи слід очікувати значного впливу на таку здатність.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Метаболізм целекоксибу відбувається, головним чином, у печінці під впливом цитохрому Р450 CYP2С9. Якщо відомо або підозрюється, що у хворого низька активність CYP2С9, то Целебрекс^® повинен призначатися обережно, враховуючи можливість значного підвищення рівня препарату в плазмі внаслідок зниження метаболічного кліренса.

Дослідження in vitro вказують, що целекоксиб не є субстратом CYP2D6, а його інгібітором. Тому існує можливість взаємодії in vivo Целебрексу^® з препаратами, що метаболізуються за допомогою CYP2D6.

Взаємодія целекоксибу з варфарином і подібними засобами. У хворих, які отримують супутню терапію варфарином або подібними препаратами, інколи можуть спостерігатися випадки важких і навіть фатальних кровотеч. У зв’язку з тим, що при прийомі целекоксибу спостерігається подовження протромбінового часу, після початку застосування або при зміні дози Целекоксибу слід здійснювати моніторинг антикоагуляційної активності.

Флюконазол та кетоназол. Сумісне призначення флюконазолу в дозі 200 мг раз на добу призводить до підвищення концентрації целекоксибу в плазмі вдвічі. Таке підвищення спостерігається завдяки інгібіції флюконазолом метаболізму целекоксибу, опосередкованого CYPP450 2C9. У хворих, що отримують інгібітор CYP2С9 флюконазол лікування Целебрексом^® слід розпочинати з мінімальної рекомендованої дози. Кетоназол, інгібітор CYP3A4, не впливав на метаболізм целекоксибу. Слід дотримуватися обережності при призначенні Целебрексу^® сумісно з іншими інгібіторами CYP2С9.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Інгібітори простагландинів можуть зменшувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ при сумісному застосуванні. Однак клінічні дослідження з лізиноприлом не виявили значної фармакодинамічної взаємодії щодо артеріального тиску.

Діуретики. Клінічні дослідження довели, що у деяких пацієнтів НПЗС можуть зменшувати натрійуретичний ефект фуросеміду або тіазидів шляхом інгібування синтезу простагландинів.

Оральні контрацептиви. Целекоксиб не виявляв значної клінічної взаємодії на фармакокінетику оральних контрацептивів.

Літій. У здорових добровольців концентрації літію в плазмі підвищувались приблизно на 17% при сумісному застосуванні з целекоксибом. Ретельний моніторинг має бути проведений пацієнтам, які приймають літій, при призначенні та відміні целекоксибу.

Аспірин. Целебрекс^® не впливає на властивість малих доз аспірину пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Враховуючи відсутність впливу на агрегацію тромбоцитів, Целебрекс^® не є альтернативою ацетилсаліциловій кислоті в профілактиці ускладнень серцево-судинних захворювань.

Інші. Не виявлено клінічної взаємодії целекоксибу та антацидів (алюміній і магній), омепразолу, метотрексату, глібенкламіду (глібуриду), фенітоїну і толбутаміду.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі 15 - 25°С в недоступному для дітей місці.

Термін придатності – 3 роки.