Клацид инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: кларитроміцин (clarithromycin); 6-O-метилеритроміцин;

основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або майже білого кольору, зі слабким ароматичним запахом;

склад: 1 флакон містить кларитроміцину 500 мг;

допоміжні речовини: кислота лактобіонова; натрію гідроксид.

Лікарська форма. Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузії.

 

Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування: напівсинтетичний антибіотик макролід. Код АТС J01FA09.

 

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Антибактеріальну дію кларитроміцин чинить шляхом зв’язування з 50S рибосомальними субодиницями чутливих до нього бактерій з подальшим пригніченням синтезу білка.

В експериментах in vitro та при клінічному дослідженні було показано, що кларитроміцин активний проти більшості штамів таких мікроорганізмів:

аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes;

аеробні грамнегативні мікроорганізми: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhоeae, Legionella pneumophila;

мікобактерії: Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum; комплекс Mycobacterium avium (МАС), до складу якого входять: Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare;

інші: Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae (TWAR), Legionella pneumophila, Helicobacter (Campilobacter) pilori.

Enterobacteriaceae і Pseudomonas spp. так само, як інші грамнегативні бактерії, що не розкладають лактозу, не чутливі до кларитроміцину.

Наявність бета-лактамази не позначається на активності кларитроміцину.

Більшість штамів стафілококів, резистентних до метициліну або оксациліну, має також резистентність і до кларитроміцину.

Кларитроміцин in vitro також активний відносно таких мікроорганізмів (однак небезпека і ефективність застосування кларитроміцину в клінічній практиці не підтверджена кліничними дослідженнями і практичне значення залишається нез'ясованим):

аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus agalactiae, Streptococci (групи C,F,G), Viridans group streptococci;

аеробні грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Pasteurella multocida; анаеробні грампозитивні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes;

анаеробні грамнегативні мікроорганізми: Bacteroides melaninogenicus;

спірохети: Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum;

Campylobacter: Campylobacter jejuni.

Основним метаболітом кларитроміцину в організмі людини є мікробіологічно активний метаболіт 14-гідроксикларитроміцин (14-ОН- кларитроміцин). Мікробіологічна активність метаболіту така ж, як і у вихідної речовини, або в 1–2 рази нижча по відношенню до більшості мікроорганізмів.

Фармакокінетика. Кларитроміцин та його основний активний 14-ОН-метаболіт добре розподіляються по всіх тканинах та рідких середовищах організму. Концентрація у тканинах, як правило, у декілька разів вища, ніж у сироватці крові. Найбільша концентрація реєструвалася в печінці та легенях. Нижче наведено приклади значень концентрації в тканинах та в сироватці:

КОНЦЕНТРАЦІЯ (після введення 250 мг через кожні 12 годин)
Вид тканини	Тканина (mг/г)	Сироватка (mг/мл)
Мигдалики	1,6	0,8
Легені	8,8	1,7

Максимальні концентрації (С_мах) кларитроміцину становлять від 5,16 мкг/мл до 9,40 мкг/мл після інфузії 500 мг і 1000 мг кларитроміцину протягом 1 год. відповідно.

С_мах 14-ОН-кларитроміцину становлять 0,66 мкг/мл після інфузії 500 мг і 1,06 мкг/мл після введення 1000 мг кларитроміцину.

Період напіввиведення кларитроміцину залежить від дози препарату та становить від 3,8 год. до

4,5 год. Період напіввиведення 14-ОН-кларитроміцину становить 7,3 год. і 9,3 год.

В рівноважному стані значення площі під кривою “концентрація – час”(AUC) із збільшенням дози змінювались непропорційно, тобто місце мала нелінійна залежність значень AUC від

22,29 год_.мкг/мл до 53,26 год_.мкг/мл при введенні доз 500–1000 мг за 1 годину відповідно. Дані AUC 14-ОН-кларитроміцину знаходились в межах від 8,16 год_.мкг/мл до 14,76 год_.мкг/мл.

Показання для застосування. Лікування інфекцій, спричинених чутливими до дії препарату мікроорганізмами:

1. Інфекції верхніх дихальних шляхів.

2. Інфекції нижніх дихальних шляхів.

3. Шкірні інфекції та інфекції м’яких тканин.

4. Дисеміновані або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium або Mycobacterium intracellulare. Локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum або Mycobacterium kansasii.

Спосіб застосування та дози. Для дорослих середня доза становить 500 мг 2 рази на день з інтервалом 12 годин у вигляді внутрішньовенної тривалої (протягом 60 хвилин) інфузії після розведення препарату в необхідному інфузійному розчині.

Лікарська форма Клацид В.В. не повинна призначатися у формі внутрішньом’язових ін’єкцій.

Дозування для пацієнтів з мікобактеріальними інфекціями.

Хворим з локалізованими і дисемінованими мікобактеріальними інфекціями, що спричинені M.аvium, M.Intracellulare M.chelonae, M.fortuitum, M.kansasii, рекомендована доза кларитроміцину для дорослих становить 1 г на добу у вигляді 2 інфузій.

Внутрішньовенне введення здійснюють протягом 2–5 днів залежно від тяжкості стану хворого, а потім при можливості переходять на прийом препарату для перорального застосування.

Для пацієнтів з порушенням ниркової функції (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв.) доза Клацид В.В. повинна бути зменшена до половини звичайної рекомендованої дози.

Остаточний розчин для введення готується у такий спосіб.

1. Підготуйте початковий розчин Клациду В.В. для внутрішньовенного введення, додаючи 10 мл стерильної води для ін’єкцій у флакон 500 мг. Застосовуйте тільки стерильну воду для ін’єкцій, оскільки інші розчинники можуть спричиняти осад під час розведення. Не застосовуйте розчинники, що містять консерванти чи неорганічні солі.

З мікробіологічної точки зору, розведений продукт повинен негайно застосовуватися. Якщо його не буде негайно вжито, слід забезпечити його зберігання в асептичних умовах. Розчин залишається стабільним протягом 24 годин при температурі від 2 до 8⁰С.

2. Перед введенням початковий розчин Клациду В.В. (500 мг у 10 мл води для ін’єкцій) має додаватися мінімум до 250 мл одного з таких розчинникив: 5% декстроза в лактатному розчині Рінгера, 5% декстроза, лактатний розчин Рінгера, 5% декстроза в 0,3% хлориді натрію, Нормосол-М в 5% декстрозі, Нормосол-R в 5% декстрозі, 5% декстроза в 0,45% натрію хлориді та 0,9% натрію хлориді.

З мікробіологічної точки зору, розведений продукт повинен негайно застосовуватися. Якщо його не буде негайно вжито, слід забезпечити його зберігання в асептичних умовах. Розчин залишається стабільним протягом 24 годин при температурі від 2 до 8⁰С.

Жодні ліки чи реагенти не повинні додаватися до інфузійного розчину Клациду В.В., поки не буде визначено їхній вплив на хімічну та фізичну стабільність розчину антибіотика.

 

Побічна дія.

При проведенні клінічних досліджень найчастішими несприятливими реакціями, пов’язаними з інфузією Клациду В.В., були запалення, біль у місці введення та флебіт, зміна смакових відчуттів.

Постмаркетинговий досвід.

При використанні кларитроміцину, як і у випадку з іншими макролідними антибіотиками, інколи відзначалися порушення функціональної активності печінки, включаючи підвищення рівня ферментів печінки, а також гепатоклітинний та/або холестатичний гепатит із супутньою жовтяницею або без неї. Таке порушення функціональної активності печінки може бути тяжким, проте, як правило, воно є оборотним. Тільки у дуже рідкісних випадках розвивалася печінкова недостатність з подальшим летальним кінцем, та, як правило, вона була пов’язана з наявністю серйозного супутнього захворювання та/або з одночасним застосуванням інших препаратів.

При використанні майже всіх антибіотиків, включаючи макроліди, відзначалися випадки розвитку псевдомембранозного коліту різної вираженості – від слабо вираженого до небезпечного для життя.

Траплялися окремі випадки підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, проте зв’язок з застосуванням кларитроміцину не було встановлено.

При введенні кларитроміцину можливі алергічні реакції – від кропив’янки та незначного шкірного висипання до анафілаксії або токсичного епідермального некролізу. При використанні перорального кларитроміцину спостерігалися транзиторні побічні ефекти з боку центральної нервової системи, наприклад відчуття тривоги, запаморочення, безсоння, тривожні сни, дзвін у вухах, сплутаність свідомості, дезорієнтація, галюцинації, психоз та деперсоналізація; проте причинно-наслідковий зв’язок таких порушень із застосуванням кларитроміцину не був установлений.

При лікуванні кларитроміцином траплялися випадки погіршення слуху, який, як правило, після відміни препарату відновлювався. Окрім того, відзначалися випадки зміни нюхових властивостей, як правило, із супутньою зміною смакових відчуттів.

Інколи відмічалася гіпоглікемія, яка в деяких випадках проявлялася у хворих, які приймали разом з кларитроміцином гіпоглікемічні препарати або інсулін.

Були зареєстровані також окремі випадки появи лейкопенії та тромбоцитопенії.

До інших несприятливих реакцій, які спостерігалися при лікуванні кларитроміцином, належать глосит, стоматит, моніліальні інфекції у ротовій порожнині, зміна кольору язика, зубів, збільшення концентрації в сироватці крові таких препаратів при їх одночасному введенні з кларитроміцином: астемізол, алкалоїди ріжків, тріазолам, мідазолам та циклоспорин.

Як і у разі застосування інших макролідних антибіотиків, інколи лікування кларитроміцином супроводжувалося подовженням інтервалу QT, шлуночковою тахікардією та тріпотінням-мерехтінням шлуночків.

Були відзначені окремі випадки панкреатиту і судом.

Існують дані про розвиток інтерстиціального нефриту при лікуванні кларитроміцином.

Пацієнти, що мають знижений імунітет

У пацієнтів, хворих на СНІД, та в інших пацієнтів, що мають знижений імунітет, які лікувалися від мікобактеріальних інфекцій більшими пероральними дозами кларитроміцину протягом тривалих періодів часу, часто важко було відрізнити негативні результати, що, можливо, пов’язані з введенням кларитроміцину, від основних симптомів захворювання на ВІЛ чи інтеркурентне захворювання.

У пацієнтів, що мають знижений імунітет, була проведена оцінка лабораторних результатів і проаналізовані ті величини, що знаходяться за межами серйозного аномального рівня (тобто гранично високий чи низький ліміт) для певного тесту. На основі цих критеріїв приблизно від 2% до 3% цих пацієнтів, які отримували 1000 мг кларитроміцину щодня, мали досить аномально підвищені рівні глутамат-оксалоацетат амінотрансферази сироватки крові та глутамат-піруват амінотрансферази сироватки крові, а також аномально низьку кількість лейкоцитів та тромбоцитів. Менший відсоток пацієнтів також мав підвищений рівень азот сечовини крові.

Протипоказання. Клацид В.В. протипоказаний пацієнтам з підвищеною чутливістю до антибіотиків групи макролідів. При розвитку алергічних реакцій або реакції підвищеної чутливості необхідно проводити невідкладну адекватну підтримуючу терапію. Протипоказано застосовувати Клацид В.В. з такими препаратами: астемізол, цисаприд, пімозид, терфенадин, ерготамін, дигідроерготамін (див. розділ “Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Передозування. У разі передозування необхідно провести адекватну симптоматичну терапію. Як і у випадку з іншими макролідними антибіотиками, гемодіаліз або перитонеальний діаліз істотно не впливає на зниження концентрації кларитроміцину в сироватці крові.

 

Особливості застосування. Клацид В.В. в основному виводиться печінкою. Тому при порушенні функціональної активності печінки цей антибіотик треба вводити обережно. Клацид В.В. також треба обережно вводити хворим з помірною або вираженою нирковою недостатністю.

Потрібно враховувати можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими препаратами з групи макролідних антибіотиків, а також лінкоміцином та кліндаміцином.

Діти: даних щодо дозування кларитроміцину внутрішньовенно для дітей немає.

Застосування в період вагітності та лактації

Безпека застосування Клациду В.В. для внутрішньовенного введення в період вагітності не була встановлена. Тому вагітним жінкам, особливо в перші три місяці вагітності, кларитроміцин для внутрішньовенного введення можна призначати тільки після ретельної оцінки ефективності такого лікування у порівнянні з можливим ризиком.

Безпека застосування Клациду В.В. в період годування груддю немовлят не була встановлена. Клацид В.В. може виділятися разом з грудним молоком.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Препарати, що метаболізуються Цитохромом Р450

Сучасні дані вказують на те, що кларитроміцин в основному розпадається в печінці під дією цитохрому Р450 ізоферменту 3А (CYP3A). Це важливий механізм, що обумовлює багато взаємодій між лікарськими препаратами. При сукупному введенні разом з кларитроміцином розпад інших препаратів за допомогою цієї системи може пригнічуватися, що проявляється в збільшенні концентрації цих препаратів у сироватці крові.

Під дією ізоферменту CYP3A розпадаються або можуть розпадатися такі препарати або класи препаратів: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метронідазол, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазолам та вінбластин. До препаратів, які взаємодіють за подібними механізмами, проте за допомогою інших ізоферментів, системи цитохрому Р 450 належать фенітоїн, теофілін.

Результати клінічних досліджень свідчать про помірне, але статистично достовірне (р<0,05) підвищення концентрації циркулюючого в крові карбамазепіну або теофіліну при сукупному введенні будь-якого з цих препаратів з кларитроміцином, що вводиться перорально.

В клінічній практиці при застосуванні препаратів еритроміцину і/або кларитроміцину були зареєстровані наступні випадки взаємодії, опосередковані CYP3A:

У рідкисних випадках при введенні кларитроміцину разом з інгібіторами HMG-CoA редуктази, наприклад ловастатином та симвастатином, відзначався розвиток рабдоміолізу.

У хворих, які приймали одночасно кларитроміцин та цизаприд, спостерігалося збільшення концентрації цизаприду. Це може призводити до подовження інтервалу QT на ЕКГ та появи аритмії, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків та тріпотіння-мерехтіння шлуночків. Подібні ефекти відзначалися й при одночасному введенні кларитроміцину з пімозидом.

Відзначалося, що макроліди змінюють метаболізм терфенадину, призводячи до збільшення концентрації терфенадину, що інколи супроводжується появою аритмії, наприклад подовження інтервалу QT на ЕКГ, шлуночковою тахікардією, фібриляцією шлуночків та тріпотінням-мерехтінням шлуночків. В одному з досліджень, в якому брали участь 14 здорових людей, одночасне введення кларитроміцину (у вигляді таблеток) та терфенадину призводило до підвищення у 2–3 рази концентрації кислого метаболіту терфенадину в сироватці крові, а також до подовження інтервалу QT на ЕКГ, що не супроводжувалося появою клінічно значущих симптомів. Подібні ефекти відзначалися при спільному введенні астемізолу з іншими макролідними антибіотиками.

В клінічній практиці зареєстровані випадки шлуночкової тахікардії при застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. При лікуванні кларитроміцином слід контролювати сироваткові рівні цих препаратів.

В клінічній практиці при застосуванні кларитроміцину з ерготаміном або дигідроерготаміном реєстрували випадки гострої токсичності останніх, яка характеризується вазоспазмом і ішемією кінцівок та інших тканин, включаючи центральну нервову систему.

У клінічній практиці описані випадки токсичності колхіцину при застосуванні з кларитроміцином, особливо у людей похилого віку.

Антиретровірусні препарати.

У ВІЛ-інфікованих дітей, які приймали кларитроміцин у формі суспензії разом із зидовудином або дидеоксіїнозином, взаємодія не проявлялася. У дорослих людей кларитроміцин при одночасному пероральному введенні разом з зидовудином може впливати на всмоктування, а тому, якщо кларитроміцин вводити внутрішньовенно, то така взаємодія, найімовірніше, не проявиться.

При вивченні фармакокінетики було показано, що сукупне введення ритонавіру в дозі 200 мг через кожні 8 годин та кларитроміцину в дозі 500 мг через кожні 12 годин призводить до вираженого гальмування розпаду кларитроміцину. При сукупному введенні ритонавіру значення Сmax кларитроміцину збільшувалося на 31 %, Сmin збільшувалося на 182 %, а AUC зростало на 77 %. При цьому відзначалося практично повне пригнічення утворення 14-[R]-гідроксикларитроміцину. Завдяки широті терапевтичної дії кларитроміцину зниження дозування при нормальній функції нирок непотрібне. Проте хворим з нирковою недостатністю необхідно регулювати дозування таким чином: при кліренсі креатиніну від 30 до 60 мл/хв. дозу кларитроміцину треба зменшити на 50 %; при кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв. дозу кларитроміцину треба зменшити на 75 %. При сукупному введенні разом з ритонавіром добова доза кларитроміцину не повинна перевищувати 1 г.

До цього часу не були проведені клінічно значущі дослідження з вивчення фізичної сумісності кларитроміцину з іншими речовинами, що вводяться внутрішньовенно одночасно.

Умови та термін зберігання. При температурі не вище 25 ⁰С у захищеному від світла, недоступному для дітей місці. Термін придатності – 4 роки.