Биоран инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: diclofenac; [о-[(2,6-дихлорофеніл)-аміно]-феніл]-ацетат натрій;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або трохи жовтуватий розчин;

склад: 3 мл розчину (1 ампула) містять 75 мг диклофенаку натрію;

допоміжні речовини: маніт, натрію метабісульфіт, спирт бензиловий, пропіленгліколь, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.

Код АТС М01А В05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Біоран містить диклофенаку натрію – речовину нестероїдної структури, що має виражену протизапальну, аналгетичну та жарознижувальну дію. Основним механізмом дії диклофенаку вважається гальмування біосинтезу простагландинів. Простагландини відіграють важливу роль у генезі запалення, болю і пропасниці.

При ревматичних захворюваннях протизапальні та аналгетичні властивості забезпечують клінічний ефект, що характеризується значним зменшенням вираженості таких симптомів і скарг, як біль у стані спокою та при русі, ранкова скутість, припухлість суглобів, а також поліпшення функції.

In vitro диклофенак натрію у концентраціях, еквівалентних тим, що досягаються при лікуванні пацієнтів, не пригнічує біосинтез протеогліканів хрящової тканини.

При посттравматичних і післяопераційних запальних явищах Біоран швидко купірує біль (як спонтанний, так і той, що виникає при русі), зменшує запальний набряк і набряк післяопераційної рани.

Препарат виявляє значний аналгетичний ефект при помірному і сильно вираженому больовому синдромі неревматичного генезу. Біоран здатний усувати больові відчуття і знижувати вираженість крововтрат при первинній дисменореї.

Біоран, крім того, виявляє сприятливу дію на прояви нападів мігрені.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після внутрішньом’язового введення 75 мг диклофенаку його всмоктування починається відразу. Максимальна концентрація у плазмі, середнє значення якої становить приблизно 2,5 мкг/мл (8 мкмоль/л), досягається приблизно через 20 хв. Зразу ж після її досягнення спостерігається швидке зниження концентрації препарату в плазмі. Кількість активної речовини, що всмоктується, перебуває у лінійній залежності від величини дози препарату.

Після повторного застосування препарату фармакокінетичні показники не змінюються. За умови дотримання рекомендованих інтервалів між введеннями препарату кумуляції не відмічається.

Розподіл. Зв’язування з білками сироватки крові становить 99,7% і відбувається переважно з альбуміном (99,4%). Уявний об'єм розподілу становить 0,12 - 0,17 л/кг.

Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де його максимальна концентрація досягається на 2 - 4 год пізніше, ніж у плазмі крові. Уявний період напіввиведення із синовіальної рідини становить 3 - 6 год. Через 2 год після досягнення максимальної концентрації у плазмі концентрація диклофенаку в синовіальній рідині вища, ніж у плазмі, і її значення залишаються вищими протягом 12 год.

Метаболізм. Метаболізм диклофенаку здійснюється частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але головним чином за допомогою одноразового і багаторазового метоксилювання, що призводить до утворення декількох фенольних метаболітів (3'-гідрокси-, 4'-гідрокси-, 5'-гідрокси-, 4',5-дигідрокси- та 3'-гідрокси-4'-метоксидиклофенаку), більшість з яких перетворюється на глюкуронідні кон’югати. Два з цих фенольних метаболітів біологічно активні, але значно меншою мірою, ніж диклофенак.

Виведення. Загальний системний плазмовий кліренс диклофенаку становить 263 ± 56 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення становить 1 - 2 год. Період напіввиведення 4 метаболітів, включаючи два фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1 - 3 год. Один із метаболітів, 3'-гідрокси-4'-метоксидиклофенак має довший період напіввиведення, проте цей метаболіт повністю неактивний.

Приблизно 60% застосованої дози препарату виводиться з сечею у вигляді глюкуронових кон’югатів незміненої активної речовини, а також у вигляді метаболітів, більшість з яких являють собою глюкуронові кон’югати. У незміненому вигляді виводиться менше 1% диклофенаку. Решта застосованої дози препарату виводиться у вигляді метаболітів з жовчю, з калом.

Показання для застосування. Запальні і дегенеративні форми ревматичних захворювань (ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартроз, спондилоартрити); больові синдроми з боку хребта; ревматичні захворювання позасуглобових м’яких тканин; гострий напад подагри; посттравматичні і післяопераційні больові синдроми, що супроводжуються запаленням і набряком; напади мігрені тяжкого перебігу; ниркова і жовчна коліки.

Спосіб застосування і дози. Препарат застосовують у дорослих пацієнтів. Препарат вводять внутрішньом’язово шляхом глибокої ін’єкції в сідничну ділянку. Не треба застосовувати ін’єкції більше 2 днів поспіль. При необхідності лікування може бути продовжене за допомогою Біорану в таблетках.

При проведенні внутрішньом’язової ін’єкції, щоб уникнути ушкодження нервів або інших тканин у місці ін’єкції, рекомендується дотримуватися таких правил. Препарат слід вводити глибоко внутрішньом’язово у верхній зовнішній квадрант сідничної ділянки. Доза, зазвичай становить 75 мг (вміст 1 ампули) 1 раз на день. У тяжких випадках (наприклад, при коліках), як виняток, можуть бути проведені 2 ін’єкції по 75 мг, з проміжком у декілька годин (друга ін’єкція повинна проводитися у протилежну сідничну ділянку). Як альтернатива, одну ін’єкцію препарату на день (75 мг) можна комбінувати з прийманням інших лікарських форм Біорану (таблетки), при цьому максимальна добова доза становить 150 мг.

Побічна дія.

З боку шлунково-кишкового тракту: іноді – біль в епігастральній ділянці, нудота, блювання, діарея, спазми в животі, диспепсія, здуття живота, анорексія; рідко – шлунково-кишкова кровотеча (криваве блювання, мелена, діарея з домішками крові), виразки шлунка і кишечнику, що супроводжуються або не супроводжуються кровотечею чи перфорацією; в окремих випадках – афтозний стоматит, глосит, зміни з боку стравоходу, виникнення діафрагмоподібних стриктур у кишечнику, порушення з боку нижніх відділів кишечнику, такі як неспецифічний геморагічний коліт, загострення неспецифічного виразкового коліту або хвороби Крона, запори, панкреатит.

З боку центральної нервової системи: іноді – головний біль, запаморочення, виражене запаморочення; рідко - сонливість; в окремих випадках - порушення чутливості, включаючи парестезії, розлади пам’яті, дезорієнтація, безсоння, роздратованість, судоми, депресія, відчуття тривоги, нічні кошмари, тремор, психотичні реакції, асептичний менінгіт.

З боку органів чуття: в окремих випадках – порушення зору (помутніння зору, диплопія), порушення слуху, шум у вухах, порушення смакових відчуттів.

Дерматологічні реакції: іноді – шкірні висипання; рідко – кропив’янка; в окремих випадках –висипання у вигляді пухири, екзема.

З боку нирок: рідко – набряки; в окремих випадках – гостра ниркова недостатність, зміни осаду сечі (гематурія і протеїнурія), інтерстиціальний нефрит; нефротичний синдром; папілярний некроз.

З боку печінки: іноді – підвищення рівня амінотрансфераз у сироватці крові; рідко -гепатит, що супроводжується або не супроводжується жовтяницею; в окремих випадках – блискавичний гепатит.

З боку системи кровотворення: в окремих випадках – тромбоцитопенія, лейкопенія, гемолітична анемія, апластична анемія, агранулоцитоз.

Реакції гіперчутливості: рідко – реакції гіперчутливості, такі як бронхіальна астма, системні анафілактичні/анафілактоїдні реакції, включаючи гіпотензію; в окремих випадках – васкуліт, пневмонія.

З боку серцево-судинної системи: в окремих випадках – прискорене серцебиття, біль у грудях, гіпертензія, застійна серцева недостатність.

Інші: іноді – реакції у місці внутрішньом’язової ін’єкції у вигляді локального болю й ущільнення; в окремих випадках – локальні абсцеси і некрози у місці внутрішньом’язової ін'єкції.

Протипоказання. Виразка шлунка або кишечнику; підвищена чутливість до диклофенаку або інших інгредієнтів препарату, у тому числі до метабісульфату натрію; пацієнти, у яких у відповідь на прийом ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів виникають напади бронхіальної астми, кропив’янка або гострий риніт; дітячий вік до 18 років; вагітність.

Передозування. Типової клінічної картини, характерної для передозування Біораном, не існує.

Лікування гострого отруєння НПЗП полягає у застосуванні підтримуючої і симптоматичної терапії.

Підтримуюче і симптоматичне лікування показане при таких ускладненнях як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, порушення з боку шлунково-кишкового тракту і пригнічення дихання. Малоймовірно, що форсований діурез, гемодіаліз або гемоперфузія виявляться корисними для виведення НПЗП, оскільки активні речовини цих препаратів значною мірою зв’язуються з білками плазми і піддаються інтенсивному метаболізму.

Особливості застосування. У період лікування Біораном у будь-який час може виникнути шлунково-кишкова кровотеча або розвинутися виразка шлунково-кишкового тракту, яка іноді ускладнюється перфорацією; причому далеко не завжди мають місце симптоми-провісники цих ускладнень або наявність амнестичних відомостей про виразкове ураження. Серйозніші наслідки цих ускладнень можуть відмічатися у пацієнтів літнього віку. В окремих випадках, коли у пацієнтів, які отримують Біоран, розвиваються ці ускладнення, лікування препаратом потрібно припинити.

У пацієнтів, які раніше не отримували Біоран, у період лікування препаратом, так як і під час терапії іншими НПЗП, у поодиноких випадках можуть розвинутися алергічні реакції, включаючи анафілактичні й анафілактоїдні реакції.

Біоран, завдяки своїм фармакодинамічним властивостям, може маскувати скарги і симптоми, що характерні для інфекційно-запальних захворювань.

Можливий розвиток реакцій гіперчутливості на метабісульфіт натрію, що входить до складу ін’єкційного розчину.

Під час застосування Біорану необхідний пильний медичний контроль за хворими, які скаржаться на захворювання шлунково-кишкового тракту або мають анамнестичні відомості про виразкове ураження шлунка або кишечнику; хворими, які страждають на виразковий коліт або хворобу Крона, а також хворими, які мають порушення функції печінки.

Під час застосування Біорану, так як і інших НПЗП, може підвищуватися рівень одного або декількох печінкових ферментів. Тому при тривалій терапії як запобіжний захід, показане регулярне дослідження функції печінки. Якщо порушення з боку функціональних показників печінки зберігаються або посилюються або якщо виникають скарги або симптоми, що вказують на захворювання печінки, а також у тому випадку, коли виникають інші побічні явища (наприклад, еозинофілія, висипання тощо), застосування Біорану треба припинити. Потрібно мати на увазі, що гепатит на фоні застосування Біорану може виникнути без продромальних явищ.

Біоран, як і інші НПЗП, може тимчасово інгібувати агрегацію тромбоцитів. Тому в пацієнтів із порушеннями гемостазу необхідний ретельний контроль відповідних лабораторних показників.

Враховуючи загальні медичні положення, обережність при використанні Біорану необхідна й у пацієнтів літнього віку. Це особливо актуально для людей літнього віку, які ослаблені або мають низьку масу тіла; їм рекомендується призначати препарат у мінімальній ефективній дозі.

Особливої обережності слід дотримуватися при внутрішньом’язовому введенні Біорану хворим на бронхіальну астму (через ризик посилення вираженості симптомів захворювання), а також пацієнтам з алергічним ринітом (у тому числі сезонним) і поліпами слизової оболонки носа.

Застосування в період вагітності і лактації

У період вагітності застосування препарату протипоказане. За необхідності призначення препарату жінкам у період годування груддю, слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування.

Вплив на здатність керувати автомабілем і працювати зі складними механізмами

Пацієнтам, що відчувають під час застосування Біорану запаморочення або інші неприємні відчуття з боку центральної нервової системи, включаючи порушення зору, не слід керувати автомобілем або працювати зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Літій, дигоксин. Біоран може підвищувати концентрації літію і дигоксину в плазмі крові.

Діуретичні засоби. Біоран, так як і інші нестероїдні протизапальні засоби, може зменшувати вираженість діуретичної дії. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків може призводити до підвищення рівня калію в сироватці крові (у випадку такого поєднання лікарських засобів даний показник слід часто контролювати).

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Одночасне системне застосування НПЗП може збільшувати частоту виникнення небажаних явищ.

Антикоагулянти. Хоча в клінічних дослідженнях не було встановлено впливу Біорану на дію антикоагулянтів, існують окремі повідомлення про підвищення ризику кровотеч у пацієнтів, які приймали одночасно Біоран і дані препарати. Тому у випадку такого поєднання лікарських засобів рекомендується пильний і регулярний нагляд за хворими.

Протидіабетичні препарати. У клінічних дослідженнях встановлено, що можливе одночасне застосування Біорану й протидіабетичних препаратів, при цьому ефективність останніх не змінюється. Проте існують окремі повідомлення про розвиток у таких випадках як гіпоглікемії, так і гіперглікемії, що обумовлювало необхідність зміни дози цукрознижувальних препаратів під час застосування Біорану.

Метотрексат. Слід дотримуватись обережності при призначенні НПЗП менше, ніж за 24 год до або після прийому метотрексату, оскільки в таких випадках може підвищуватися концентрація метотрексату в крові і посилюватися його токсична дія.

Циклоспорин. Вплив НПЗП на синтез простагландинів у нирках може посилювати нефротоксичність циклоспорину.

Антибактеріальні засоби - похідні хінолону. Є окремі повідомлення про розвиток судом у хворих, які одержували одночасно похідні хінолону й НПЗП.

Фармацевтична несумісність. Як правило, не слід змішувати розчин Біорану, що міститься в ампулах, з розчинами інших лікарських засобів для ін'єкцій.

Умови і термін зберігання. Зберігати в сухому, темному, недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25°С. Не заморожувати. Термін придатності – 3 роки.